Погана комунікація з редакторами, трощення стереотипів та здійснення мрій — початківці в медіа поділилися своїм успішним (і не дуже) досвідом стажування.

«Мене не беруть на роботу, бо в мене немає досвіду, а досвіду в мене немає, бо мене не беруть на роботу» — так виглядає початок кар’єри для багатьох молодих журналістів. На допомогу можуть прийти волонтерство в громадських організаціях чи pet-проєкти. Утім, саме навчальне стажування в редакціях дасть найбільш релевантний досвід. А ще — це непоганий спосіб залишитися на повноцінну роботу.

Ми поговорили з молодими журналістками з різним фаховим бекграундом про те, як навчальні стажування вплинули на їхнє професійне життя, що потрібно знати, перш ніж податися в стажери, та як у процесі здобути найбільше досвіду й користі для себе.

На фото зліва направо: Тетяна Вишневська, Владислава Кобко, Квіта Алейнікова, Софія Кейлін.

Прайм-тайм перед історією

Студентка-магістрантка Віденського університету Софія Кейлін розповідає про свій досвід навчального стажування на другому курсі Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Дівчина обрала медіа, де насамперед працюють із цікавими їй темами: онлайн-практику на сайті Vertigo, який спеціалізується на новинах попкультури, та офлайн на «Громадському». 

«Потрапити до редакцій було досить легко. Я просто знайшла пошту на вебсайті “Громадського” й написала їм листа з проханням пройти в них практику. Через тиждень отримала ствердну відповідь», — згадує Софія. — «А щодо Vertigo, то я ще на початку першого курсу випадково зустрілася з головним редактором на фестивалі Comic Con, де він давав лекцію про кіно та свій вебсайт. Через рік я написала їм на пошту, нагадала своє ім’я, і мені швидко відповіли, що мене готові взяти».

Під час стажування у Vertigo Софія шукала та добирала новини з іноземних джерел та надсилала свої ідеї випусковому редактору. Під час  пітчингу вже вирішували, чи працювати над темами далі. На «Громадському» дівчина брала коментарі та шукала теми для власних аналітичних матеріалів чи новин. Свободу у виборі тем Софія вважає найбільшою перевагою свого стажування. Водночас суттєвої менторської допомоги студентка не відчула:

«Журналісти переважно були зайняті своїми справами, тому коли ми до них підходили, вони казали: “Так, гарна тема, іди працюй”. Потім ми комунікували вже під час редагування готового тексту. Елемент навчання був мінімальний».

За словами дівчини, уже за місяць навички спілкування з людьми та впевненість у собі покращились. Стажування показало Софії привабливі сторони професії, водночас стажерка відчула, наскільки будні журналістів наповнені стресом і непередбачуваністю.

Остаточно розуміння, що Софія не хоче працювати в професії, прийшло наприкінці другого стажування. Студентці доручили швидко написати коротку новину про смерть відомого українського театрального режисера Сергія Проскурні з коментарями людей, які його знали, утім контакти стажерка шукала самостійно. Завдяки знайомствам свого дідуся Софія поспілкувалася з ексміністром культури України Євгеном Нищуком та театральною критикинею Ольгою Стельмашевською. Проте це зайняло більше часу, ніж планувалось.

«Я запізнилася на годинку, щоб опублікувати свій матеріал у прайм-тайм. Усі його досягнення, історії, які розповіли ці люди, які знали його особисто — це все стало непотрібним… Історії людей проходять свій прайм-тайм, стають нецікавими для журналістики. Мене вразило, з якою холодністю можна відкинути людську історію», — рефлексує про той досвід Софія.

Наразі дівчина вирішила полишити роботу в медіа принаймні на кілька років, аби потім, можливо, спробувати себе у вузькоспеціалізованій мистецькій журналістиці.

«Журналістика — це часто холодно, небезпечно, і це постійний вихід із зони комфорту»

«Я навчалася на журналістському факультеті, де в нас була обов’язкова навчальна практика. Проте шукати місце стажування треба було самому, бо університет жодних варіантів не пропонував. Знайомий батьків порадив мене своєму другові — головному редакторові невеликого російськомовного інформаційного порталу, де писали місцеві харківські новини. Там я писала замітки та репортажі, брала інтерв’ю», — розповідає Тетяна Вишневська, яка зараз пише для  видання «Фокус».

На тому стажуванні доводилося писати кримінальні новини про вбивства, побутове насильство та крадіжки, переглядати фотографії закривавлених кімнат та інші не надто приємні сюжети.

Найбільш шоковими за два тижні стажування були епізоди, коли журналістка потрапила на бійку під час мітингу на підтримку російськомовних шкіл, де радикальне угруповання побило депутата, а інших журналістів облили з газового балончика. Іншого разу читачка відправила редакції чутливі фотографії з мертвою твариною, які Тетяні довелося розмивати, щоб вставити в статтю. Також редактор змушував стажерку пробиратися до загородженого місця перестрілки, аби розпитувати сусідів про почуті постріли. Того разу Тетяна побачила в роботі інших журналістів — вони підтримували контакт, передавали інформацію один одному та обговорювали, як дістатися до місця злочину.

Ця практика стала важливим досвідом, зізнається Тетяна. Після неї в дівчини зламався романтизований стереотип про журналістику з фільмів на кшталт «Секс і місто», де головна героїня добре заробляє на колонках про стосунки:

«Журналістика — це часто холодно, небезпечно, і це постійний вихід із зони комфорту. Весь час доводиться спілкуватися з тими, хто не хоче з тобою розмовляти. Але я навчилася працювати з реальними людьми».

Брак комунікації з редакторами та стислі строки нерідко заважали стажерці належно готуватися до інтерв’ю. На психологічні бар’єри молодого фахівця команда не зважала: «Майже завжди була якась плутанина. На мене волали, що я щось зробила не так, коли мені навіть не давали чіткого завдання. Уже в останні дні практики мої матеріали майже не редагували, бо я призвичаїлася до їхніх стандартів», — розповідає Тетяна.

Для розмов, до яких був час підготуватися, вона прописувала всі фрази, які мала сказати. Але з часом це минуло, каже журналістка: « На першій практиці моя зона комфорту була моїм пріоритетом, зараз я сприймаю це як завдання. Я почала відокремлювати дівчину, яка не нав’язується незнайомцям, від журналістки, яка  шукає коментар, щоб зробити статтю повною», — розповіла Тетяна. 

Дівчина каже, що найбільше пишається своїм матеріалом про інклюзивність Києва: «Мені хотілося розкрити цю проблему, бо навіть у моєму дворі був вузький пандус із купою поворотів. Коли я почала помічати цю ілюзію пандусів, які не роблять життя маломобільних осіб легшим, то почала ставити собі питання — а чому так?».

Читайте також: Як зробити візуалізації даних доступнішими? Дослідження незрячого журналіста

Водночас цей матеріал приніс молодій журналістці певне розчарування, бо дівчина усвідомила, що про інклюзивність міста турбуються ті, кому це потрібно вже зараз, або ж окремі соціальні активісти. Інший матеріал Тетяни про те, як обрати в магазині найкращі сосиски, за два дні зібрав 30000 переглядів, тоді як стаття про інклюзивність — 14000 за тиждень.

«Матеріали, які змінюють твою буденність як автора, є найціннішими. Навіть якщо згадуєш про погану зарплатню, думаєш: як круто, що я написала тоді про цю проблему, вона ж реально дуже важлива. Щоразу, коли я думала йти в іншу професію через проблеми з пошуком роботи, то згадувала, як пишалася собою за ці матеріали. Можливо, це прочитає не 30 000, а 14 000 людей, але вони теж почнуть звертати увагу, чи правильно побудовані ці пандуси», — підсумовує Тетяна.

«У захваті від того, що роблю»

«Я двічі проходила стажування на радіо. Одним із них була практика на музично-розмовній молодіжній радіостанції Суспільного “Радіо Промінь”. Під час пошуку я точно знала, куди б хотіла потрапити, тому обмежила коло своїх пошуків радіостанціями Києва», — починає свою розповідь Квіта Алейнікова, студентка 3 курсу Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка

Спочатку дівчина шукала ведучих на радіо та їхні соціальні мережі, оскільки додзвонитися до редакції було майже нереально. Довелося піти на хитрість:

«Через Facebook я дізналася, що одна з ведучих “Радіо Промінь” навчалась у моєму ЗВО, тому я написала своїй викладачці, що хотіла би пройти стажування саме на суспільному радіо. Так ми сконтактували з Олею, а потім і креативною директоркою радіо, я підписала договір про проходження практики й розпочала своє стажування», — розповіла Квіта.

Під час практики на радіо Квіта була помічницею ведучої: шукала теми та допомагала писати сценарії до програми, спілкувалась із гостями та монтувала треки на годину ефіру. Крім цього, стажерка разом із головною редакторкою «ДеньПРО» шукала регіональні новини про відкриття, досягнення, соціальну активність українців.

Пізніше Квіта робила власну радіопрограму про те, що гуглять люди в різних куточках світу. В першому випуску темою було питання «чому помер Сквідвард?» з топу пошуків у Google в Україні за 2021 рік. Записати програму так і не вдалося через повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Квіта тепло згадує своє стажування:

«Я була в захваті від того, що роблю… Найбільше мені сподобалося, що мене навчили монтувати та зводити матеріали під час ефіру. Ми попрацювали над дикцією, а ще кілька разів я самостійно записала новини в студії. Стажування дало зрозуміти, що журналістика — це те, що мені подобається. Відверто кажучи, після двох курсів університету я почала сумніватися в цьому», — розповідає Квіта.

Попри прогалини в практичних знаннях через застарілі методи навчання, Квіта вдячна своїй тимчасовій вчительці, яка все показала, пояснила й навчила.

«Якось на День працівників радіо, телебачення та зв’язку моя кураторка після етеру повела мене в студію звукозапису. Там я підійшла до мікрофона, одягнула навушники та начитала новину про нові рекорди корейського гурту BTS. Так я вперше відчула себе справжньою ведучою на радіо… Це був один із найяскравіших та найприємніших моментів мого стажування», — зізналася Квіта.

Класний ментор = успішне стажування

«Мені здавалося, що всі журналісти — допитливі екстраверти, які сміливіші за інших і користуються цим, аби добувати унікальну цінну інформацію. Зрештою, якщо хочеш стати професійним журналістом, сміливість справді згодиться», — розповідає Владислава Кобко, журналістка «Вільного Радіо». Після стажування в редакції дівчині вдалося залишитися на повноцінну роботу.

Першим місцем практики для Владислави стала програма «Гроші» на телеканалі «1+1»:

«Побачила в чаті Інституту журналістики оголошення про те, що на “Гроші” готові взяти стажерів. Звісно, безплатно. Водночас це був шанс набратися досвіду. Я розшифровувала інтерв`ю, виїжджала на знімання, спостерігала за роботою колег», — ділиться своїм досвідом журналістка.

Першим місцем роботи для Владислави стала  регіональна радіостанція  «Богуслав-FM» на Київщині, де вона працювала ведучою новин та кореспонденткою. У «Вільне радіо» Владислава потрапила через програму Fellowship for Media Makers від Media Development Foundation. Під час стажування дівчина писала для сайту інтерв’ю, шукала цікаві судові справи в судовому реєстрі, «копирсалась» у Prozorro тощо. Програма та стажування тривали приблизно три місяці, після чого дівчина змогла залишитися вже як повноцінний член команди.

«Коли медіа чітко дотримується журналістських стандартів — ти вчишся робити все за правилами. А навчившись цього одного разу, з високою ймовірністю писатимеш якісно й надалі, бо не зможеш більше зрадити своїм принципам. На “Вільному радіо” мене навчили писати просто, якісно й цікаво», — рефлексує Владислава.

Дівчина вважає запорукою успішного стажування класного ментора. Шеф-редакторка приділяла стажерці достатньо часу, тож навчання йшло добре. Важливо, щоб молодого фахівця не лише критикували, але й наставляли та надихали ставати кращим.

Владислава ділиться деякими особистими порадами, як журналістам-початківцям можна почати роботу в медіа:

1. Активний пошук. Підпишіться на фахові телеграм-канали. Наприклад, «МОЖЛИВОСТІ», «Медіаплатформа», «СТАВСЯ МЕТЧ» тощо. Там часто з’являються можливості для журналістів із різним досвідом. Якщо цікавитися цією темою, то соцмережі автоматично починають генерувати для вас такі пропозиції.

2. Інвестуйте у свій досвід часом. Будьте готові якийсь час працювати безплатно чи за невисоку платню. Насамперед потрібно здобути досвід, який згодом допоможе знайти оплачувану роботу. 
3. Розвивайте нетворкінг. Запитуйте в старшокурсників чи старших колег, де їм вдалося пройти журналістську практику. Так ви знайдете медіа, які відкриті до співпраці зі студентами.

Не лінуйтеся подавати заявки на різні грантові програми чи стажування, навіть якщо здається, що ви не дотягуєте до якихось вимог. Трапляється різне. І, зрештою, витрачені на заповнення анкети 10 хвилин можуть конвертуватися в класну життєву історію.