Краудфандингова кампанія нідерландського видання De Correspondent сколихнула світовий медіабізнес. Виявляється, таки можна успішно запустити проєкт винятково з грошей підписників та розвивати видання без реклами. Утім, цікавість кейса De Correspondent у тому, як команда обрала собі формат спілкування з читачами та будує експертну базу з тих, хто підтримує існування медіа.
Як усе починалося
2013 року засновники De Correspondent Роб Вайнберг і Ернст Пфаут зібрали €1,3 млн за 8 днів на створення видання, яке мало займатися так званим slow journalism. Вайнберг провів піар-кампанію та попросив людей вкластись у річну підписку на De Correspondent (по €60), хоча не міг дати жодної конкретики. Підписники не знали, яким буде формат і вигляд медіа. Але майже 18 000 майбутніх читачів таки вклались у проєкт.
Сьогодні De Correspondent на третьому місці серед світових медіа за кількістю платних підписників. Його випереджають лише The Guardian (560 000 підписників) та Die Zeit (449 000). Станом на жовтень минулого року видання передплачували 71 000 читачів, а підписка коштувала €9 на місяць і €90 на рік.
Експертна база De Correspondent
Медіа працює лише для своїх передплатників без можливості безплатного перегляду матеріалів для інших. Співзасновник та CEO видання Ернст Пфаут каже, що досвід і знання читачів De Correspondent є великим невикористаним ресурсом. У виданні настільки високо цінують вклад кожного передплатника, що збудували цілу систему залучення аудиторії до створення текстів.
На думку Пфаута, серед споживачів новин є так багато різних професій, від лікарів до двірників, що в сумі аудиторія є набагато більшим джерелом знань, ніж журналіст. Варто лише попросити читача поділитися цими знаннями. Пфаут стверджує, що завдяки спілкуванню з підписниками редакція отримала доступ до багатьох інсайтів.
Як приклад журналіст наводить новину про нафтового гіганта Shell, який, як виявилося, усвідомлював свою роль у зміні клімату ще з 1986 року. De Correspondent отримали від своїх читачів документи, які це підтверджували.
Ернст Пфаут називає це «перевинайденням Rolodex» — старого пристрою, що виглядає як офісний настільний каталог із діловими контактами на картках. Новітній Rolodex у розумінні Пфаута — своєрідна CRM-система для журналістів (Customer Relationship Management).
Як це працює на практиці
Видання створило експертну базу з читачів за такою системою:
- Підписник розповідає, у чому він експерт.
- De Correspondent перевіряє облікові дані.
- Підписників ділять на експертні групи.
- Учасників запрошують до обговорення певної теми.
У журналіста є ідея написати текст, тож він робить запит до підписників. Будь-який учасник може поділитися своїми знаннями у відповідь на оголошення автора у спеціальному розділі під матеріалом. Коли експерт із клімату, економіки чи історії зголошується, його запрошують до відповідних чатів. Там він дає поради, ділиться інсайтами або критично оцінює, що журналіст уже зібрав.
Читачів не обмежують експертними групами — вчитель історії може бути одночасно батьком трьох дітей чи азартним гравцем у покер. Тому під час обговорення можна змінювати сферу експертності з огляду на запит журналіста.
Кожен передплатник бачить, як активно йде спільне створення текстів. Це спонукає інших приєднуватися. Звісно, аби тебе процитували, треба підтвердити свою експертність документами, дипломами тощо. 2017 року De Correspondent запровадив верифікаційну експертизу, яка автоматизовано визначає членів експертних груп. Редактори створюють категорії для експертів (археологія, збройні сили, фермерство тощо). У виданні навіть запровадили нову посаду — редактор розмов.
Медіа надалі розвиває цю систему, бо вона формує весь концепт De Correspondent. Редакція прагне вибудувати довірливі стосунки з читачами на тлі високої недовіри до медіа та сфокусуватися на unbreaking news, де важлива якість, а не швидкість публікації новин.
