Каміла Грабчук, українська журналістка й колишня продюсерка The Washington Post, вирішила по-новому розповісти про війну в Україні. На початку цього року вона створила новий YouTube-проєкт «Люди». У своєму авторському проєкті журналістка прагне показати тих, хто силою своєї особистості змінює світ. Він знайомить глядачів із фіксерами/продюсерами, які допомагають іноземним журналістам на фронті, пресофіцерами ЗСУ, котрі працюють за лаштунками військових комунікацій, та українськими журналістами, які захищають інформаційний простір від вкидів та дезінформації.
З «Медіамейкером» Каміла Грабчук поділилася, як народився її задум, чому обрала саме такий формат і чого очікувати від майбутніх випусків.
Від місцевого телебачення — до міжнародної журналістики
Каміла Грабчук прийшла у професію в 16 років. Коли вона навчалася в 10 класі, місцевий 29-ий телеканал, що діяв у селищі Васильківка Дніпропетровської області, шукав диктора для музичних привітань. «Такий собі формат», — подумала Каміла, але вирішила спробувати. Протягом 11 класу вона тричі на тиждень їздила на роботу: вела етери, шукала та знімала новини, розвивала соцмережі телеканалу. Потім навчалася журналістики у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара й паралельно працювала у пресслужбі Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Далі — Київ і телеканал «Україна», згодом пресслужба партії «Голос», а з початком повномасштабної війни — співпраця з іноземними медіа.
«У мене не було періоду, коли б я просто навчалася в університеті й не працювала. Мені потрібен постійний рух, розвиток, зростання, — каже Каміла Грабчук. — Коли почалася повномасштабна війна, я працювала у пресслужбі партії “Голос” і відчувала себе абсолютно безпорадною. Тому шукала можливості, щоб повернутися у справжню журналістику й робити репортажі, аби бути там, де можу зробити найбільше. Готова була навіть працювати на волонтерських засадах чи стажуватися, тільки б взяли. І коли мені написала колега, що шведському телебаченню треба допомогти відзняти сюжети в Україні, я запропонувала їм купу історій, бо була в темі, постійно моніторила новини. Потім була коротка співпраця із французькими та італійськими медіа. Триваліша — з The New York Times».
Як згадує журналістка, це було абсолютно спонтанно. Вона ніколи не жила в англомовному середовищі й рівень англійської на той момент був посереднім. Але бажання працювати з іноземними медіа взяло верх і вона скинула своє резюме. Невдовзі з нею зв’язалася журналістка Карлотта Галл і за кілька днів вона із групою колег із The New York Times були у Дніпрі. Потім — у Краматорську, де мали б завершити роботу за тиждень, а застрягли на три.
З The New York Times Каміла працювала на фрилансі, але саме ця співпраця «підсвітила» її ім’я серед іноземних медіа й до неї звернулася керівниця бюро The Washington Post у Києві Ізабель Хуршудян. Співбесіди, як такої не було: Каміла запропонувала кілька тем, організувала знімання в Лимані та в південних регіонах, де велися бойові дії, і їй запропонували співпрацю. Над матеріалами здебільшого працювали всі разом, але було кілька, які Грабчук писала сама. Власне, саме за висвітлення тем про звільнення Київщини, російські злочини, жіночі історії журналісток київського бюро The Washington Post відзначили премією Courage in Journalism Awards від IWMF. Співпрацю із The Washington Post Каміла Грабчук звершила в лютому 2024 року.
Від ідеї — до реалізації
Ідея власного YouTube-каналу з’явилася в журналістки ще 2022 року, але часу займатися проєктом не було. У жовтні 2023 року вона вирішила, що не хоче більше відкладати. За власні кошти журналістка замовила лого й дизайни для проєкту, взяла кілька приватних консультацій у знайомих щодо розвитку YouTube-каналу, тобто як його створювати з нуля та просувати, і вже 17 січня 2024 року вийшов перший випуск її авторського проєкту «Люди». Знімав і монтував його оператор Олексій Вареця, з яким Каміла Грабчук знайома по роботі. Техніку вони орендували. Дизайн до проєкту створила Вероніка Солодун. Героями першого етеру стали фіксери іноземних медіа Марічка Варенікова, Галина Якушко, Мар’ян Присяжнюк, Ольга Коновалова та Владислав Головін.
«Я зробила перший випуск саме про фіксерів, тому що знаю найкрутіших представників цієї професії. Хтось працює з найбільшим японським медіа, дехто — з італійськими, інші — із британськими, але в кожного й кожної чимало історій, які залишаються нерозказаними, а я хотіла, щоб їх почули», — розповідає Каміла Грабчук.
Другий випуск, який вийшов також у січні, був із пресофіцерами ЗСУ. Про комунікацію в армії розповідали очільник пресслужби оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця» Ілля Євлаш, пресофіцер 68-ї окремої єгерської бригади, молодший лейтенант Євген Назаренко та пресофіцерка ЗСУ, сержантка Маргарита Рівчаченко.
«Були свої моменти, бо я не погоджую етери, не надсилаю відео перед публікацією, але випуск вийшов досить вдалим: 11 000 переглядів, багато вподобань і коментарів. Та найбільше переглядів, понад 18 000, вже набрав випуск із Севгіль Мусаєвою, головною редакторкою «Української правди», — додає авторка.
Наразі YouTube-канал «Люди» має 4900 підписників. На ньому розміщено 11 випусків, які набрали вже 228 811 переглядів (на момент написання, — авт.). Нещодавно з’явилася можливість спонсорувати канал. Тому, якщо є бажання підтримати авторку, можна оформити платну підписку на Patreon. Наразі на там медійниця має 19 підписників, 11 із них оформили платну підписку й задонатили вже $238 ($115 із місячна підписка). Як зазначає авторка, налаштувати Рatreon нескладно: можна оформити кілька рівнів підписки за різну вартість, налаштувати ранній доступ до відео, окремо під’єднати магазин для продажу мерча. Однак варто зважити на те, що під час виведення коштів є комісія, і потрібно сплатити податки. Інший варіант — це «Монобаза» (сервіс від Monobank) для творців контенту. Він дає змогу створювати підписки, отримувати донати, виводити QR-код. Це ніби аналог Patreon, але, як каже Каміла Грабчук, суто український і для його користування потрібно мати ФОП-рахунок у Monobank.
Уроки й виклики = досвід
Запустити авторський проєкт на YouTube нескладно, але щоб зробити це професійно, треба добре попотіти, відзначає Каміла Грабчук. І це не тільки про вигадування назви, опису, логотипу, заставки, обкладинки для каналу, але й про формат відео, тему, ідею. Також треба підбирати музику без порушення авторського права, шукати локацію для знімання, техніку, оператора й монтажера. Потім розшифровувати запис, прописувати сценарій із купою приміток, вичитувати текст і правки, робити анонс, виставити відео й перевірити, чи все окей.
«Сьогодні проєкт фінансується виключно особистими коштами. Загалом на монобанку надійшло 250 гривень донатів, а нещодавно я отримала перші $3 з монетизації, оскільки зросла кількість підписників і переглядів, але прибутку він поки що не приносить, — відзначає авторка. — На старті я мала певні накопичення, зараз працюю з різними медіа, продюсую та паралельно веду свій авторський канал».
У Каміли немає постійної команди, яка б була залучена до знімань. Перед кожним записом вона шукає оператора, локацію, домовляється про техніку. Авторка зізнається, що має багато знайомих, які готові були зробити для неї щось безплатно, але вона має принцип: кожна робота має бути оплачена, тим більше якщо це якісний продукт.
«Якщо порівняти бюджети, то найдешевший випуск (без оренди локації) коштував 4500 гривень, найдорожчий плюс-мінус 10 000 гривень. І це при тому, що левову частку роботи виконую я сама, — каже журналістка. — Але YouTube — це страшенно цікаво, бо тут ти можеш вибудувати власну авдиторію, авторський стиль, репутацію. А ще це шалена радість від зростання кількості переглядів, позитивних коментарів, уподобань».
Попри це, Каміла Грабчук радить не повторювати її помилок і перед стартом добре вивчити актуальні алгоритми YouTube, особливо рекламні.
На початку вона трохи «злила» бюджет, рекламуючи перші виставлені відео. Їй порекомендували ставити почергово відео на просування, щоб авдиторія «перетікала» з одного етеру на інший — аби люди, які прийшли з реклами, дивилися одне відео, а в рекомендаціях уже з’являлося б інше. Однак реклама бажаного результату не принесла, бо велику частину авдиторії Каміла Грабчук «перетягнула» на YouTube зі своєї сторінки у Facebook, куди шерила відео.
Історії тих, хто змінює світ
Авторка зізнається, що перед запуском проєкту детально продумувала перші кілька випусків, знімала наперед, щоб було що публікувати. Наразі в неї немає прописаного контент-плану з чітко визначеними днями чи годинами для виходу нового випуску. Вона просто намагається знімати й розміщувати по два етери на місяць, бо паралельно продюсує в іноземних медіа.
«Наприклад, коли навесні я майже на місяць поїхала у відрядження з Reuters, то відповідно ніхто нічого не знімав. Була доволі велика перерва, але якби я дотримувалася плану, бо так треба, то це було б неякісно. Тож краще я трошки пропущу, але зроблю професійніше. Адже один крутий випуск важить більше, ніж два таких собі», — каже журналістка.
Також вона не складає попередній сценарій, не адаптовує його під того чи іншого спікера й не надсилає запитання перед записом, щоб погодити їх з гостями. У роботі орієнтується на відвертий, зрозумілий, людський формат. А головне для неї — знайти в розмові ексклюзив, тобто побудувати так інтерв’ю, щоби спікер/ка озвучили те, про що раніше ніде, ніколи й нікому не говорили.
«Назва мого проєкту “Люди”. На перший погляд, ніби банальна. Але, як я написала в описі, цей проєкт про людей, які силою своєї особистості змінюють світ. Це може трохи заганяти в рамки, ніби проєкт стосується тільки супергероїв. Але насправді це зовсім не так», — говорить авторка.
Коли вона готується до знімання, то намагається передивитися, перечитати всі публічні інтерв’ю цієї людини. Часом їй навіть вдається знайти спільних знайомих і розпитати, які теми варто було б висвітлити.
«Я не хочу повторюватися та запитувати про те, що вже й так усі знають і 150 разів чули, мені важливо знайти ексклюзивну нотку й водночас показати справжню людину — з її цінностями й переконаннями. Тому я точно знаю, кого з політиків чи інших відомих людей не запрошуватиму на канал», — відзначає Каміла Грабчук.
Плани й перспективи
Для просування проєкту Каміла Грабчук розробила авторський мерч. Перші футболки розпродала влітку, використовуючи власні соціальні мережі. На черзі нова партія футболок із цитатами героїв випусків. Придбати їх можна буде згодом на новій сторінці проєкту в Instagram. Восени, можливо, з’являться ще шкарпетки, бо на них вже є запит, пізніше — худі.
Використовувати інші майданчики для просування проєкту Каміла Грабчук поки не планує. Єдине, що робить, це репостить етери в соцмережі, а короткі відео постить у TikTok.
«Якщо чесно, то орієнтуюся більше на свої вподобання. Мені радили робити подкасти, але я не вмію слухати та сприймати важливі теми без візуального супроводу. Соцмережі, зокрема Instagram, більше розглядаю для просування особистого бренду, бо ніхто не буде дивитися там відео більше ніж 15 хвилин, Хороша штука — це коротке відео. Я веду TikTok і деякі відео там залітають на 300 000–400 000 переглядів», — переконанує журналістка.
Однак вона не має точної статистики, скільки людей перейшло з TikTok в YouTube. Але принаймні вони бачать, що повне відео розміщене на YouTube-каналі. Крім того, як додає авторка, гарно працює колаборація, коли відео поширюють для своїх авдиторій запрошені спікери, підключаються їхні друзі-колеги, які також репостять.
Пропозиції комерційного характеру чи співпраці на кшталт розміщення її відео на медійних ресурсах Каміла Грабчук поки що не отримувала. Кілька випусків або фрагментів за погодженням репостили на «Еспресо TV». Але авторка не виключає, що з часом її етери можуть виходити в радіоформаті. Та наразі вона більше орієнтується на пошук підтримки. Зокрема (поки що безуспішно) — серед міжнародних донорських організацій.
Український YouTube: заповнення порожньої коробочки
Каміла Грабчук орієнтується на міжнародні журналістські принципи, тому тримає в полі зору досвід іноземних медіа, з якими працювала. Вона регулярно переглядає різні інтерв’ю на YouTube, проводячи свого роду «аудит»: що вдалося, а що варто було б поліпшити. Такий аналіз застосовує і до власних відео. Наприклад, зараз для неї вже неважливо, в якій студії працювати, бо хороший етер можна записати, сидячи на дровах. Головне — правильно поставлене запитання. Цей підхід вона перейняла в Емми Антонюк, зокрема, під час її інтерв’ю зі Спартаком Суботою. З відеопроєктів Камілі Грабчук до вподоби «Хащі» через унікальну локальність, а також відеоексплейнери, наприклад, про Тейлор Свіфт та інших впливових особистостей.
Водночас журналістка зазначає, що в YouTube бракує україномовного контенту.
Більшість оглядів, інструкцій і навіть рецептів — іноземною мовою, зокрема відчувається засилля російської. Вона вважає, що ситуацію варто змінювати. І це під силу кожному/ній, хто має телефон із хорошою камерою, харизму та знає, як донести свою думку. Нам потрібен різноманітний контент, а так з’являтимуться україномовні ютубери, які розповідатимуть про акції в магазинах, як ремонтувати техніку або які салати підійдуть для родинного свята.
«Для мене український YouTube — це наче порожня коробочка, яку потрібно заповнювати. І це не вимагає великих капіталовкладень — досить просто знімати на телефон. Якщо створювати якісні відео, то можна навіть заробляти, — ділиться думками Каміла Грабчук. — Я нічого не маю проти різних медіа, але якщо журналіст має свій канал, він краще самореалізується».
Журналістка переконана, що працюючи на себе, можна створювати щось нове, креативне, швидше знайти власний шлях. Зараз у неї є бажання розвиватися як авторка. Вона вже вміє знаходити теми, контакти, спікерів, але взяти на себе відповідальність за створення матеріалу від початку до кінця — це новий і цікавий досвід для неї.
