Дослідники Media Development Foundation опитали регіональні українські редакції про особливості роботи з аудиторією на тимчасово окупованих територіях. Про можливі джерела новин з окупації, небезпеки для читачів та важливий для українців із ТОТ контент — розповідають автори дослідження.

Методологія

Додатково до щорічного дослідження стану українських регіональних медіа команда MDF провела 10 глибинних інтерв’ю з топменеджерами українських локальних медіа, які працюють на тимчасово окупованих (ТОТ) чи деокупованих територіях, а також у прифронтових зонах. 

У дослідженні взяли участь медіа з трьох макрорегіонів — Півночі, Півдня та Сходу України. На момент його проведення медіакоманди з ТОТ, де ситуація найскладніша, майже або ж повністю виїхали звідти. Редакції, які працюють для деокупованих територій, переважно повернулися на місце попереднього базування команди. З прифронтових видань ми опитали два медіа: одне повністю, інше частково релоковане. Водночас усі опитані медіа за час повномасштабного вторгнення певним чином працювали для аудиторії в окупації.

Під час інтерв’ю ми обговорили досвід роботи редакцій у складних зонах, їхні потреби та найгостріші виклики, з якими вони зіткнулися. У цьому матеріалі докладніше розкажемо про особливості роботи медіа для аудиторії з окупованих територій. 

Подання інформації та модерація волонтерів

Локальні медіа, які опинилися в окупації або на лінії фронту, стали чи не єдиними інформаційними центрами. Ці редакції трансформували свою роботу під потреби аудиторії: першими інформували про події на місцях, обстріли, дії окупаційної влади, евакуацію, розвінчували фейки та пропаганду.

Редакції обирають особливо обережний tone of voice у текстах, аби убезпечити своїх журналістів, інформаторів та аудиторію:

• Медіа подають суто фактаж, чітко позначаючи джерела інформації, водночас не дозволяють собі виражати емоції. Журналісти уникають таких форматів подання інформації, які можуть викривити факти, а також не публікують треш-контент.
• Редакції не публікують сумнівну інформацію або таку, яка може нашкодити. 
• Медіа не звинувачують місцевих жителів у тому, що вони залишаються на окупованих територіях. Журналісти нагадують про евакуацію, але не тиснуть на людей. «Не можна всім пояснювати, як жити. Не треба змушувати виїжджати, бо не всі можуть це зробити», — кажуть у редакції з Півдня.

Серед опитаних представників медіа 2 з 10 розповіли, що на початку повномасштабного вторгнення редакції перетворилися на волонтерські центри, які займалися всім — від роздавання гуманітарної допомоги до інформування щодо евакуації. З’явилася потреба в модерації волонтерських чатів, і оскільки спільноти формувалися навколо каналів медіа, редакції брали цю роль на себе. Їм надходили сотні запитів про допомогу на день.

Зокрема, медіа пояснювали аудиторії що робити у певних ситуаціях, модерували процеси пошуку родичів, виїзду з міста тощо. 

«Дуже багато людей просили допомоги через чати. У нас до вторгнення був чат [з надання допомоги, — ред.]. 24 лютого зранку там було 233 людини, ввечері вже було 2400 людей, а на наступний день — 4000. Тому 26 лютого ми зрозуміли, що не справляємося. Бувало, що запитів у Telegram особисто мені було понад 500 від невідомих мені людей — від їжі до “вивезіть мою бабусю”. В Instagram було понад 10 000 запитів за перший місяць», — член редакції з Півночі.

«У потрібний момент ми були такими санітарами, які казали людям, що робити, на що звертати увагу, а на що ні, як себе поводити. У нас не було такого досвіду й ми до цього готувалися лише латентно у попередні роки», — каже представник редакції з Півночі.

На початку повномасштабного вторгнення евакуація відбувалася хаотично, ще не було списків евакуйованих. Аби закрити цю потребу, команда медіа з Півночі створила місцевий чат-бот, через який користувачі мали змогу дізнатися, що з їхні родичі живі чи що вони виїхали з окупації.

Який контент актуальний для аудиторії в окупації:

• Експлейнери, гайди: як виїхати з окупованої території, як оформити документи, де та кому треба бути обережними.
• Офіційна інформація від української влади.
• Контент про бойові дії, обстріли, жертв (як локальний, так і національний).
• Де та коли видаватимуть гуманітарну (чи іншу) допомогу.
• Критика дій окупаційної влади. 
• Сповіщення про повітряну тривогу.
• Тема реінтеграції ТОТ.
• Антифейки з підтвердженнями та аргументами. 
• Контент, що надихає, на кшталт «ЗСУ прийде, перемога за нами». 
• Розвінчування історичних, культурних міфів, що ТОТ — це російська земля. 
• Дослідження соціально-гуманітарних проблем на окупованих територіях (українські редакції висвітлюють ці питання, тоді як медіа окупантів їх замовчують).

Дистрибуція інформації на ТОТ

Проблемою є те, що редакціям складно інформаційно дістатися до аудиторії на окупованих територіях. На Донеччині, Луганщині та Херсонщині окупанти блокують українські сайти та соцмережі. У багатьох медіа вебсайти на ТОТ не працюють. Також Росія блокує такі мережі, як Facebook, подекуди Instagram. Іноді на окупованих територіях повністю глушать інтернет-зв’язок. Так, за твердженням опитаних, протягом перших місяців на початку повномасштабного вторгнення на Луганщині в принципі не було інтернету від мобільних операторів. За свідченнями респондентів, у Запорізькій області з цим простіше — інтернет майже завжди працює, тому на онлайн-ресурси можна зайти через VPN-застосунки.

«Через VPN можна відкрити будь-який сайт, у Запорізькій області інтернет не глушать, як в Луганській. Хоча він російський, але він є», — каже редакція з Півдня.

За словами респондентів, найбільш доступним каналом комунікації на ТОТ залишається Telegram, тому практично всі опитані розвивають Telegram-канали своїх медіа. У цьому месенджері редакції намагаються робити якомога докладніший опис новини, бо покликання на сайт, ймовірно, не спрацюють через блокування. 

«Ми знаємо, що читачі не можуть заходити на наш сайт через блокування Роскомнаглядом. Лівобережна Херсонщина отримує інтернет через Крим із Росії. Тому ми сконцентрувалися зараз на роботі в Telegram: бо знаємо, що для читачів це зручно», — коментує редакція з Півдня.

Не заблокованою також залишається соціальна мережа TikTok, проте медіа меншою мірою розглядають її для комунікації з аудиторією на окупованих територіях. 

Читайте також: Як змінилася робота локальних медіа на окупованих та прифронтових територіях — дослідження

Небезпека та доступність для читача

Тим часом редакції усвідомлюють ризики, які тягне за собою підписка читачів на канали та групи у соцмережах: російські окупанти на блокпостах перевіряють, на що підписана людина. Якщо на «ворожі» канали — можуть виникнути проблеми. Як мінімум одна редакція припинила рекламувати свій Telegram-канал, бо підписка на нього може бути небезпечною для людей в окупації.

Люди користуються VPN-сервісами, щоб споживати українські новини на ТОТ. Редакції зазначають, що так аудиторія дивиться, зокрема, YouTube. Проте окупанти почали блокувати навіть VPN-застосунки.

Одне медіа, яке транслює контент через радіо, підсилило передавачі ефірного мовлення так, що радіохвилі досягають споживачів на ТОТ.

Signal не використовують як канал дистрибуції контенту на ТОТ, а радше для внутрішньої комунікації з колегами чи з інформаторами. 

Вимірювання аудиторії ТОТ

Редакції або не вимірюють аудиторію на ТОТ зовсім, або можуть бачити та вимірювати лише активних користувачів. Так, читачі залишають коментарі, з яких за певними ознаками можна зрозуміти, що вони перебуваються в окупаційному місті. Наприклад, читачі виправляють редакцію, коли та подає інформацію, що не відповідає дійсності. Мовляв, не пишіть про це, якщо ви не були на місці:

«Ми розуміємо що вони є, коли ми пишемо щось, а нам прилітає звідти, що ви не те написали, тут не так було. Тобто ми розуміємо, що люди нас читають», — редакція з Півдня.

«Може бути хейт на сторінці, якщо подаємо інфу від офіційних джерел, а вона десь помилкова. Люди хейтять і кажуть: не пишіть, якщо ви не тут», — редакція з Півдня.

Інший спосіб зрозуміти, що ваше медіа читають з окупації, — спілкуватися безпосередньо з цією аудиторією. Так деякі респонденти кажуть, що знають, хто їх читає в окупації, адже редактори та журналісти підтримують прямий зв’язок із цими людьми. Подекуди самі ж читачі стають інформаторами видання. 

Джерела інформації, якими користуються медіа на ТОТ: 

Офіційні українські джерела

Це і локальні ресурси (ОВА, міські голови), і національні (канали офіційних представництв, наприклад, СБУ, ГУР, ДСНС, окремих депутатів, Кабміну). Один респондент навів приклад спеціального чату для журналістів, який створили на початку вторгнення для швидкої комунікації з представниками ОВА та отримання правдивої офіційної інформації від місцевої влади.

«У перші дні сформувався чат медійників. Його модерувала прессекретарка голови ОВА. У нас була інформація з першоджерела. Вона [прессекретарка — ред.] вважала, що важливо отримувати інформацію з перших вуст. Казала, про що та як можна говорити, а що категорично не можна», — редакція з Півночі.

Окупантські / сепаратистські джерела

Майже всі редакції принаймні моніторять інформаційні канали окупантів та джерела окупаційної влади. Інше питання, чи опрацьовують та транслюють вони інформацію, опубліковану на таких ресурсах?

Окупантські / сепаратистські джерела особливо важливі для медіа з регіонів, де окупація тривала понад два місяці або триває й досі. Для них окупанти чи не єдине джерело інформації про те, що відбувається на місці.

«[Інформацію, — ред.] беремо з усіх сепаратистських каналів. Це дурна робота, але це єдине джерело інформації», — редакція зі Сходу.

«Інформацію звідти дуже важко верифікувати, інколи неможливо. Ми думали багато про те, як бути з цим. Вирішили працювати з новинами від окупантів як з джерелом, тому що іншого просто немає», — редакція з Півдня.

«Такі джерела важливі, коли йдеться про ухвалення законів та рішень окупаційної влади. Редакція вивчає пропагандистські кампанії росіян з їхніх джерел інформації та робить з цього дослідження», — редакція зі Сходу.

Редакції беруть до уваги досвід інших окупованих населених пунктів, аби якось передбачити зміни у своєму регіоні. Наприклад, медіа в Запорізькій області стежать за окупаційними джерелами на Луганщині та в Криму, тому що там можуть з’являтися нововведення, які також згодом потенційно поширяться на запорізькі окуповані території.

Крім того, медіа моніторять ворожі джерела, щоб розвінчувати фейки, які там знаходять.

Усі редакції, які використовують окупантські / сепаратистські ресурси, ретельно аналізують, перевіряють інформацію та поширюють лише фактаж, зберігаючи баланс. Якщо публікують інформацію із таких ресурсів, то обов’язково зазначають, що це маніпулятивні матеріали, закривають плашками всі підозрілі символіки. 

Інформатори

Половина опитаних медіа розказала, що в період окупації активно працювала з інформаторами, які живуть в окупованих містах. Це були або особисті контакти, або ж читачі, які знали та довіряли медіа. 

«Це наші напрацювання [хорошої репутації серед читачів та інформаторів, — ред.] ще за багато років до війни, тому що нас знали, нам довіряли. У нас було завжди багато джерел. Наша фішка була в тому, аби повідомляти першими ще до того, як щось сталося, що воно станеться. І наші читачі, і наші джерела знали, що ми — надійні партнери», — редакція з Півдня.

Проте деякі респонденти зазначають, що нині інформаторів поменшало. Перша причина — вимушена міграція. У міру того, як люди покидають тимчасово окуповані території, інформаторів і контенту стало значно менше. Особливо складно знаходити інформацію про маленькі міста та села. 

«На початку це було дуже легко, коли в Херсоні ще було багато людей. Звідти контенту було купа. Ми ним перебирали й могли собі дозволити щось навіть не публікувати, якщо воно було не дуже якісне. Зрозуміло, що в міру того, як люди виїжджали, у нас виникла проблема… Лише 10–15 % людей залишилося в цих містах, і це переважно люди похилого віку — серед них майже неможливо знайти інформаторів. Це наш найбільший та найстрашніший виклик, що ми не знаємо, що відбувається там. Крім того, росіяни вимикають зв’язок», — редакція з Півдня.

Друга причина — небезпека. Робота з інформаторами ускладнилася, бо люди не хочуть наражатися на небезпеку. Відомо про як мінімум одного інформатора, який потрапив до в’язниці на тимчасово окупованому півдні країни.

Щоб убезпечити своїх інформаторів, редакції роблять усе можливе, аби окупанти не ідентифікували людину та не вирахували її місцеперебування. Відповідно медіа не завжди публікують ту інформацію, яку отримали, або публікують її не відразу, а джерело залишається анонімним. Журналісти комунікують з інформаторами або через Signal, або через Telegram-канали. Деякі медіа отримують інформацію через анонімні чат-боти, де можна без небезпеки для себе надсилати інформацію з ТОТ. Бот не залишає історію спілкування. Інший спосіб — написати адміністраторам каналів і передавати інформацію напряму. 

Обмеження в досягненні аудиторії

• Найпоширеніша проблема — блокування сайтів. У щонайменше чотирьох медіа заблоковані сайти на ТОТ. Зокрема, через Яндекс-пошук. 

«Отримували листа від “Яндекса” про оціночні судження в заголовках. Там сайт заблокували, й трафіку на сайт з “Яндексу” нема взагалі», — редакція зі Сходу.

• Щонайменше три опитані медіа зазнавали атаки на свої сайти (включно з DDoS-атаками та спробами зламати паролі). Найактивніше такі атаки проводили на початку повномасштабного вторгнення.

«Атаки на сайт почалися 24.02.2022. Буквально десь о 10 ранку вже перші дзвіночки, що нас “ддосять”, і десь до 26.02 ми працювали виключно в Telegram та інших соцмережах, тому що сайт лежав. На початку березня виправилися. Але з 5 по 9 вересня нас активно ддосили без упину… знайомий програміст переписав трошки адмінку та перевів нас на CloudFlare. Відтоді нас перестали ддосити», — редакція з Півдня.

• Окупанти на українських ТОТ скаржаться на контент редакцій у соціальних мережах Meta, і дописи блокують. Відповідно, знижується охоплення.
• Атаки ботів також спостерігалися протягом 2022 року. 

«Тиждень тому у нас була прям масова атака ботів за методичками. Ми знайшли джерело. Це був російський канал, де було посилання на наш Telegram-канал: от методичка, от що писати, куди писати. Ми це швидко присікли», — редакція з Півночі.