Дослідники Media Development Foundation опитали регіональні українські видання, як змінилося їхнє професійне життя з початком повномасштабного російського вторгнення. Про згуртованість та довіру, фінансові труднощі та різницю між умовами роботи в тилу та ближче до фронту — розповідають автори дослідження.

Методологія

Додатково до щорічного дослідження стану українських регіональних медіа команда MDF провела 10 глибинних інтерв’ю з топменеджерами українських локальних медіа, які працюють на тимчасово окупованих (ТОТ) чи деокупованих територіях, а також у прифронтових зонах. 

У дослідженні взяли участь медіа з трьох макрорегіонів — Півночі, Півдня та Сходу України. На момент його проведення медіакоманди з ТОТ, де ситуація найскладніша, майже або ж повністю виїхали звідти. Редакції, які працюють для деокупованих територій, переважно повернулися на місце попереднього базування команди. З прифронтових видань ми опитали два медіа: одне повністю, інше частково релоковане. Водночас усі опитані медіа за час повномасштабного вторгнення певним чином працювали для аудиторії в окупації.

Під час інтерв’ю ми обговорили досвід роботи редакцій у складних зонах, їхні потреби та найгостріші виклики, з якими вони зіткнулися. У цьому матеріалі докладніше розкажемо, як відрізняється робота медіа в складних регіонах і в тилу.

Зміни в організації роботи медіа

Усвідомлюючи всі ризики журналістської діяльності на війні, загрозу від окупаційної влади та масових обстрілів, редакції більше відчули важливість своєї роботи, заради чого вони це роблять. Крім того, для тих співробітників, які працюють в екзилі, висвітлювати новини про свій рідний регіон — це також про зв’язок із домом.

«Уночі вибухи, а зранку тобі треба піти та працювати як ні в чому не бувало… Але ми краще розуміємо, для чого ми це робимо. Тут ти відчуваєш цінність своєї роботи, що інформація — це теж зброя», — редакція з Півдня.

Зміна ціннісних орієнтирів вплинула й на атмосферу в команді, і на відносини з іншими медіа на місцевому ринку. На окупованих чи прифронтових територіях через стресові умови редакції стали більш згуртованими, а команди — емоційно ближчими.

«Було два варіанти — або закритися, або робити роботу цілодобово, щоб вижити», — редакція з Півдня.

«Команда стала більш об’єднаною, раніше не було такого тепла, люди стали рідними, допомагають одне одному. Раніше люди не хотіли спілкуватися, була заздрість, зараз стосунки кардинально змінилися», — редакція зі Сходу.

Сьогодні працівники мають вищий рівень самоорганізації, ніж до повномасштабної війни. Зараз вони більше цінують час, свій і колег, оперативніше працюють, легше розставляють пріоритети. Крім того, ці редакції вимушено почали використовувати зовсім нові підходи до роботи, адже «збір інформації з окупованих джерел дуже ризикований та унікальний» (редакція з Півдня). Як наслідок, медіаменеджери відзначають підвищення професіоналізму своїх працівників.

Кілька редакцій розповіли, що на окупованих та/або прифронтових територіях покращилися відносини з іншими медіа, які там залишилися (зокрема із колишніми конкурентами, партнерами). Там, де медіаринок зовсім зник через окупацію, редакції, що залишилися, більше почали спілкуватися з колегами з неокупованих громад, які розташовані далі від лінії фронту. Наприклад, медіа з південних ТОТ почали більше комунікувати з умовними львівськими чи черкаськими редакціями. 

«Тут у нас більше співпраці з іншими медіа, ми всі допомагаємо, всі готові ділитися, ми в одному човні», — редакція з Півдня.

«Зараз є здорова конкуренція. Редакція підтримує інші редакції, фрилансерів, місцевих. Раніше такого не було, навіть не спілкувалися. Зараз навіть плануємо спільні проєкти», — редакція зі Сходу.

В окупації стало помітно менше українських редакцій, а багато тих, хто не релокувався, стали колабораціоністами окупаційної влади. Таким чином, частково зменшилася кількість інформації з України. Це одна із причин чому аудиторія гуртується навколо досліджуваних українських медіа в окупації — через прагнення тримати зв’язок з Україною. Зокрема, люди в окупації споживають український контент, дають зворотний зв’язок, за потреби допомагають, волонтерять для медіа чи навіть стають їхніми інформаторами. 

Кризовий менеджмент

На окупованих / прифронтових територіях керівництво таких видань оперативно засвоїло навички кризового менеджменту, стало більш гнучким порівняно із «тиловими» медіа» — тобто тими, які розташовані порівняно далі від лінії фронту та не релокувалися.

«Ми здобули цю швидку реакцію на якісь штуки, коли, наприклад, були обстріли, не було ні інтернету, ні світла, ми дуже оперативно виїхали в інше місце, поставили старлінки та продовжили працювати», — редакція з Півночі.

Зауважимо: попри те, що редакції розуміють потребу кризового планування, далеко не всі мають прописаний план дій на екстрений випадок. Зазвичай безпекові правила проговорюються усно з членами команди та включають такі основні пункти:

• евакуація команди у порівняно безпечні регіони;

• забезпечення укриття для всієї команди;
• заборона розповсюдження особистих даних, інформації про команду та редакцію загалом;
• «чистка» гаджетів від будь-якої потенційно небезпечної інформації;
• цифрова безпека.

Головні відмінності

Війна безперечно розділила досвід редакцій з ТОТ/прифронтових територій та «тилових» медіа. Розглянемо результати самооцінки досліджуваних медіа щодо того, які відмінності вони самі вбачають між своїми редакціями та «тиловими». 

Фінансування

З одного боку, редакції, які постраждали від війни, але попри це і далі працюють для аудиторії на ТОТ та прифронтових населених пунктах, переважно фінансуються з грантів міжнародних донорів, адже до цих регіонів прикута увага України та міжнародної спільноти. 

З іншого боку, вони не мають можливості поновлювати комерційні відносини з партнерами, рекламодавцями, і це може робити медіа залежними від грантових коштів. Водночас розташовані далі від лінії фронту медіа вже мали час налагодити ці процеси. 

Контент

• «Тилові» редакції мають більше доступу до джерел, спікерів тощо. 
• «Тилові» медіа мають більше вибору в темах та настроях матеріалів: наприклад, вони можуть більше писати про мирні, побутові речі, публікувати розважальний контент. Тоді як на прифронтових територіях аудиторія не завжди це добре сприймає. 

«Часто нас хейтять за таке: “от у нас нема що їсти, дах тече, а ви тут хіханьки да хаханьки”», — редакція з Півдня.

• Різні потреби в цільових аудиторій. У тилових містах серед цікавих тем може бути той самий контент, що й до війни. Тоді як у прифронтових містах — це часто експлейнери, корисні матеріали щодо соціальної сфери, контент, який надихає вірити у перемогу.

Дистрибуція

• У прифронтових медіа та/або редакцій з ТОТ суттєво зріс трафік. Це пов’язано з кількістю прикутої до цих територій уваги в Україні та світі. «Тилові» ж медіа мають більше працювати, аби досягти таких результатів.
• Ставлення мешканців ТОТ до українських редакцій, які працюють для цих територій, змінилося. Зокрема, тепер їх сприймають позитивніше, більше довіряють та читають. 
• Редакції з ТОТ робили більший акцент на Telegram-канали, адже, за словами респондентів, Telegram залишається найбільш доступним каналом комунікації. 
• Медіа на ТОТ більшою мірою зазнавали блокування своїх платформ у соцмережах із боку окупаційної влади.