Свій шлях у професії журналістка Анастасія Магазова почала відразу з німецької преси, оминувши співпрацю з українськими медіа. 2013 року вона потрапила на двотижневий воркшоп, який організовувала газета Die Tageszeitung (TAZ), за результатами якого мала підготувати матеріал. Тоді Анастасія жила в Сімферополі. У своїй статті журналістка висвітлила питання кримських татар й особливості життя на півострові загалом. Коли стали помітними перші ознаки анексії Криму, Анастасія почала щодня писати для TAZ. Так вона стала, ймовірно, першою журналісткою, яка готувала матеріали для німецької преси з місця подій. Цьогоріч минуло 10 років її співпраці з газетою Die Tageszeitung.
Про те, чи досі Україна залишається на передових шпальтах німецьких видань, як працюють німецькі журналісти та звідки отримують інформацію про Україну, а також чому нам важливо розповідати про свої досягнення іноземним медіа — дізнавайтеся в матеріалі.
TAZ — опініонмейкер у німецькому медіаландшафті
Щоденна газета Die Tageszeitung (TAZ) працює в Берліні з 1978 року і входить до п’ятірки найбільших щоденних видань Німеччини. Її наклад становить приблизно 40–45 000 примірників. Медіа також відоме своєю ліволіберальною позицією. Тяжіння TAZ до лівого політичного спектра повʼязане з історією заснування самої газети. Її започаткували люди, які в 1960-ті роки були тісно повʼязані з рухами хіпі, фемінізму та захисту прав сексуальних меншин, тобто так званих «нових лівих». У контексті російсько-української війни це політичне тяжіння проявляється в тому, що час від часу на шпальтах зʼявляються матеріали із закликом до переговорів і дипломатії задля досягнення миру. Його вважають найбільшою цінністю, а збільшення (чи взагалі необхідність) постачання зброї Україні задля досягнення цієї мети ставлять під сумнів.
«Якщо говорити про друковану пресу, то в Німеччині, на відміну від України, кожне медіа так чи інакше тяжіє до якихось політичних поглядів. Це не значить, що вони залежні чи пов’язані з партіями, або що всі співробітники поділяють таку політичну точку зору. Але, наприклад, якщо ти працюєш у найбільшій німецькій щоденній газеті Bild, то люди розуміють, що це — бульварна преса. І до журналіста формується відповідне ставлення. Так само й з іншими медіа. Ті, хто більш радикально ставиться до лівих поглядів, дивляться на TAZ з острогою чи навіть претензіями», — пояснює Магазова.
Водночас журналістка зауважує, що на її роботу як авторки з України, яка пише про Україну, це ніяк не впливає. Вона не обирала це видання через політичні переконання. Але до TAZ дослухаються в Німеччині, особливо в Берліні, оскільки населення столиці славиться своїми переважно лівими поглядами.
«Для мене важливо, що Берлін читає TAZ. Газета відома також і в урядових колах.
Попри менший наклад проти інших видань, TAZ — опініонмейкер у німецькому медіаландшафті.
Їхній статус однаково дає змогу зберігати цей вплив», — зауважує журналістка.
Початок роботи й матеріали про Крим
Анастасія Магазова родом із Сімферополя. Там вона навчалася в університеті та працювала над дисертацією про образ України в німецькій пресі. Саме тому уважно стежила за всіма можливостями для журналістів із країн Східної Європи — щоб практично зрозуміти, як такі медіа працюють зсередини. Так 2013 року вона потрапила на воркшоп від TAZ і підготувала свій перший матеріал про кримських татар.
«Коли я почала писати для Die Tageszeitung, ще не всі навіть точно знали, де розташований український півострів. І коли редакторка міжнародного відділу прочитала матеріал, то запропонувала мені на фрилансі писати з України, з Криму. Для мене це стало можливістю бути почутою в Німеччині», — пригадує журналістка.
Згодом почався Євромайдан, і журналістка майже щодня висвітлювала те, що відбувалося на півострові. За словами Анастасії, вона була однією з перших медійниць, яка писала для німецької преси з місця подій. Далі їй довелося переїхати до Львова. Уже за кілька місяців Магазова вирушила готувати матеріали про ситуацію на Донбасі. З 2014-го й донині журналістка постійно створює тексти про Україну для TAZ. Перші вісім років вона писала російською мовою, а її редакторка перекладала німецькою. Останні два роки Анастасія самостійно пише німецькою.
Фокус на тих, кого чують найменше
Улюблений жанр Анастасії — репортаж. Також вона готує аналітику й коментарі. Щоб і далі регулярно писати про велику війну, журналістка обрала для себе таку методику: 2–4 місяці бути в Україні, а потім — місяць у Берліні. Це пов’язано з психологічним станом авторки — такий режим дає їй змогу працювати ефективно.
За словами Анастасії, коли вона в Німеччині, то пише переважно для їхніх медіа про політичні події, пов’язані з Україною, а коли вдома — здебільшого висвітлює для німецьких медіа все, що стосується війни та різних її аспектів. 2014 року журналістка кілька разів відвідувала окуповану територію Донбасу й готувала звідти матеріали для німецької преси.
Ці 10 років вона писала про війну та людей. Анастасія додає, що її фокус радше на цивільних, ніж військових. «Це один із принципів моєї журналістської роботи — аби почули тих, кого зазвичай чують найменше, і робити це саме для міжнародної авдиторії», — додає Магазова.
За словами журналістки, німецькій авдиторії цікаво все: від щоденних обстрілів Києва та інших міст до волонтерів, які допомагають цивільним людям.
Результати обстрілів чи сам факт обстрілу зазвичай публікується в німецьких медіа як новинний рядок. Тобто це просто інформація, а не повноцінна стаття. Магазова додає, що дедалі меншає матеріалів, які можуть пояснити, чим живе українське суспільство під час війни. Особливо це стосується теми корупції.
«Насправді є факти, без заперечення яких Україна дає приводи для таких розмов. Ми не можемо їх ігнорувати. Як журналістка я переконана, що на таку тему теж треба писати, тому що це робить нашу країну кращою. Якщо будемо замовчувати, це не підніме рівень довіри до українців за кордоном. Треба висвітлювати не кожен нюанс, а глобальні випадки, які дійсно заслуговують уваги. Бо це теж треба пояснювати авдиторії», — запевняє Анастасія Магазова.
Боротьба за місце на шпальтах
2019 року Анастасія приїхала на навчання до Берліну й залишалася там до початку великої війни. Згодом повернулася до України й протягом 2022-го писала звідти для TAZ. За перші пів року вийшло 40–50 накладів, де статті Магазової опублікували на перших шпальтах. Журналістка переконана: це ще раз підкреслює, наскільки німецькі медіа зосереджувалися на темі України й тому, що в нас відбувається.
«Німеччина дуже складна країна для українських журналістів. Є чимало викликів, з якими доводиться стикатися», — додає журналістка. Зокрема, варто зважати на історію цієї країни: її роль у двох світових війнах, Голокості та щепленні поколінь проти будь-якого збройного протистояння (й участі Німеччини в них).
«Саме тому дуже складно пояснювати готовність українців зі зброєю в руках боротися за себе, свою країну та її майбутнє. Адже, згідно з нещодавніми опитуваннями, більшість німців у разі подібної загрози або втекли б із країни, або погодилися б на капітуляцію. До цього всього також додається ставлення до Росії як країни, з якою Німеччина має давні історичні звʼязки й відчуває перед нею історичну відповідальність (саме перед Росією, а не СРСР, бо так це десятиріччями в них культивувалося), а також має тісні економічні звʼязки з Росією в новітній історії країни», — говорить Анастасія.
Усі ці чинники, а ще найбільше на фоні інших західноєвропейських країн російське лобі, ускладнює роботу журналіста, який намагається не лише пояснити Україну, але й розірвати ці шаблони.
Проте Анастасії пощастило з редакторкою, яка постійно її підтримує.
«Знаю, що їй доводиться боротися за те, щоб матеріали про Україну друкувалися на 2–3 шпальті й щоб це місце за ними зберігалося. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то дві сторінки міжнародного відділу розширили до п’яти, часом — до семи. Зараз усе скоротилося. Тим паче коли почалася війна між Ізраїлем і Сектором Гази. Це можна простежити за першою сторінкою сайту газети. Спочатку тема України була в топі, згодом стала “просідати», й тепер вона десь усередині газети», — пояснює Анастасія.
За час роботи в редакції журналістка навчилася пітчити теми так, аби ті точно отримали схвалення. Тож її матеріали проходять лише одне коло редагування — від її безпосередньої керівниці. Анастасія Магазова регулярно читає німецьку пресу, стежить за суспільним дискурсом, щоб розуміти потреби й інтереси німецького читача. Те ж вона радить робити й початківцям — щоб зрозуміти, як працювати з німецькими редакторами.
Джерела інформації про війну в Україні
Журналістка розповідає, що багато тамтешніх працівників медіа отримують дані з інформаційних агентств, які розповсюджують швидкі новини. Також там читають англомовну українську пресу. Велику роль відіграють такі видання, як The Kyiv Independent, New Voice та сторінки «Української правди» англійською чи російською мовою. Також добре працюють особисті контакти з українськими колегами.
«Багато німецьких журналістів вважає, що товаришувати з українським журналістом — на вагу золота. Адже він ніколи не відмовить і поділиться контактами», — каже Магазова.
Завдяки воркшопам, які TAZ регулярно проводить, у них розбудувалася мережа авторів, які час від часу пишуть з України. Анастасія розповідає: якщо тема стосується Харкова, в медіа вже є там мережа контактів, із журналістом зв’язуються і працюють. Але це поодинокі випадки. Найчастіше німецькі журналісти звертаються через посольства чи офіційні пресслужби. Звідси й виникає чимало проблем, зокрема, з тим, що в німецьких журналістів і редакторів часто немає уявлення, хто в Україні є експертом із певного питання.
«Наприклад, мене кілька разів запитували: “А, може, поговоримо з Арестовичем?”. І таких прикладів дуже багато. Яким би класним не був експерт із теми України, німцям часом бракує цього розуміння, загальної картинки», — додає Анастасія.
Збільшення кількості німецьких кореспондентів в Україні та вивчення мови
Останні роки журналістка помічає чимало випадків, які приємно дивують. Зокрема до 2022 року постійних німецьких кореспондентів в Україні було дуже мало, у кращому випадку — до 10. А тих, які б жили в Україні, — можливо, троє, про яких вона точно знає. Утім, сьогодні це змінилося.
«Усе більше німецьких медіа почали відправляти постійних кореспондентів до України. Навіть Асоціація суспільного телерадіомовлення ARD/WDR зробив ціле бюро в Києві. Це, звісно, покращує якість висвітлення української теми в німецькій пресі, тим паче на таких потужних медіамайданчиках», — додає Магазова.
Інша позитивна тенденція, на її думку, в тому, що німецькі колеги, які працюють у Києві, нарешті почали вивчати не російську мову (або не тільки російську), а й українську. Тепер коли журналіст постійно працює в країні, то розуміє, що без української не матиме доступу до тієї інформації, яку міг би отримати. Це і відвідування пресконференцій, і спілкування з урядовцями тощо.
«Коли в Німеччину приїжджає нове покоління українських політиків, вони готові спілкуватися з журналістами або українською, або англійською. Не російською. Це дуже змінилося й дало поштовх для німецьких журналістів вивчати мову», — говорить Анастасія Магазова.
Меседжі, які треба транслювати німцям
На думку журналістки, Німеччина — країна складна, а в нас мало людей, які пишуть про неї для українських медіа. Це переважно заяви канцлера чи міністра оборони, але тільки на рівні цитат і часто — без контекстів.
«Ми б менше обурювалися заявами німців чи їхньою поведінкою, якби більше розуміли, що це за країна. Вона заслуговує великої уваги української авдиторії хоча б тому, що розміром допомоги Україні це друга держава у світі й перша серед країн Європи. Так, вони повільні й довго тягнуть. Але треба розуміти, чому так відбувається. У німців теж є свої стримувачі: не лише травма Другої світової війни, але й особливість відносин зі США, внутрішні процеси тощо», — зауважує Анастасія Магазова.
Журналістка переконана: українцям треба більше розповідати про свої досягнення і вміти робити це правильно. Зокрема, говорити про те, що ми не тільки боремося з корупцією, але й робимо щось глобальне.
«Наприклад, для них наша “Дія” — це щось надзвичайне, так само як хороша швидкість інтернету й велике покриття. І якщо ти заходиш у туалет у своїй квартирі, то не зникає мобільний зв’язок, як у Німеччині. Маємо показувати, що ми не просто величезна країна з корупцією та війною, а й можемо теж щось запропонувати ЄС», — зауважує журналістка.
Щоб зацікавити закордонні медіа (неважливо — німецькі, французькі чи британські), треба розуміти, як ці суспільства функціонують, що їх може зачепити починаючи від загальнолюдських цінностей і трагедій, до чогось унікального, що для них незвично.
«Як-от потяг “Укрзалізниці”. Коли в Херсоні обстріл, а він відправляється і приходить вчасно чи запізнюється на кілька хвилин. Вони до цього не звикли. Тут потяги німецької залізниці зупиняться, якщо йде дощ або їх вітром здуває. За допомогою цього німці так само відкривають для себе Україну на тлі війни», — додає Магазова.
Також іноземні медіа цікавить усе, що пов’язане зі звитягою, жагою людини до життя. Цікавими є й розповіді про жінок, які повертаються з Німеччини до України. Це може бути історія однієї чи кількох родин, розповідь про те, чому ці героїні вирішили їхати додому. Анастасія переконана: людські історії завжди привертатимуть увагу, тому саме їх варто пропонувати іноземним медіа.
Сентимент до Росії
Журналістка розповідає, що сьогодні в Німеччині відомі всім нам російські медіа заблоковані. Їх не можна подивитися ні на YouTube, ні в соцмережах або месенджерах.
«Санкції ЄС дійсно добре працюють. З іншого боку, ніхто не забороняє людям відвідувати інші майданчики, де ці наративи транслюються. Росія протягом тривалого часу багато ресурсів інвестувала в Німеччину, бо тут благодатне підґрунтя для розповсюдження таких наративів. Це склалося історично й пов’язано із внутрішніми процесами в країні», — каже журналістка.
За її словами, Росія розкладає яйця в різні кошики: в Німеччині діє чимало культурних і наукових інституцій, коріння яких дуже глибоке.
Усі ці наративи про Україну йдуть не через класичні медіа, а саме такі інституції, і вони є доволі видимими.
«Якщо трапляються ляпи в німецькій пресі, я бачу, що це через незнання. Найчастіше — це неусвідомлена шкода. Тут ідеться про сентимент до Росії та її культури, з яким важко боротися. Але ми це робимо. За останній час у Німеччині відкрилося багато українських інституцій», — каже Магазова.
Загалом журналістка налаштована оптимістично, адже часто чує від німців, що Україна повернула їм віру в самих себе. «Дехто стверджував, що ЄС віджив своє. А потім вони бачать ситуацію в Україні й розуміють, що дійсно в нашій основі лежить свобода, справедливість, людська гідність», — міркує Анастасія.
