«Не завжди герой каже своє «б**дь», щоб його лишили в тексті. Але часом треба», — каже журналістка Олена Лівіцька.
Відтворення розмов надає матеріалу динаміки, робить його автентичним і живим. Це дає змогу читачам отримати прямий доступ до думок людей, про яких журналіст пише, й відчуття близькості з героями чи подіями.
В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, прості речення, часто — неповні. Речення усної мови часто не вкладаються у звичайні синтаксичні межі, тому відтворюючи усну мову письмово, журналіст не може цитувати героїв дослівно. Автор мусить редагувати пряму мову без зміни змісту й без виривання фраз із контексту. Розповідаємо, як це зробити правильно, та переповідаємо досвід журналістки Reporters Олени Лівіцької, літературної редакторки «Свідомих» Катерини Кругової та журналістки «Суспільного» Анастасії Іванців.
Переповісти, а не розшифрувати
Пряму мову потрібно використовувати для побудови матеріалу, щоб додати контекст, факти, емоції. Боятися змінювати пряму мову — шкідлива звичка, оскільки перебіг розмови не має диктувати структуру матеріалу.
Необов’язково вносити в матеріал усе. Від великої кількості цитат текст не стане кращим, тому завдання журналіста — переказати головне своїми словами й залишити найбільш яскраве або виділити важливе цитатою.
Щоб вибудувати логіку тексту, потрібно обирати з висловлювань найважливіше: те, що відповідатиме темі матеріалу й доповнюватиме текст.
Відступи від теми й повтори не мають потрапляти до тексту, оскільки люди можуть говорити багато й хаотично, відхилятися від теми та згадувати безліч прикладів, нерідко нерелевантних.
Коли з цим визначилися, цитату потрібно оформити правильно: стисло й чітко. Для цього треба видалити:
- Слова-паразити, як-от «скажімо», «насправді», «ну от», «типу», «так», «знаєте».
- Русизми, діалектизми, жаргонізми, суржик, наприклад, «файно», «в’їхати в тему», «получив», «оставили» (проте інколи такі речі навпаки забарвлюють розмову, тому їх потрібно залишити зі стилістичного погляду — все залежить від вашої мети).
- Слова не за значенням, як-от «українська гімнастка виграла трофей», а не «приз», який отримують спортсмени, або «батьки залучають не кидати сміття на вулиці», замість «вчать» або «нагадують».
- Лексичні помилки, такі як «одержати освіту», «на українській мові», «краще всього», «згідно наказу».
- Канцеляризми та словесні штампи. Це, наприклад, «здійснення заходів» чи «забезпечення інформування відвідувачів про дотримання карантину».
- Повтори й зайві слова. Люди часто говорять одне й те саме кілька разів, бо, наприклад, сформулювали свою думку чіткіше, або хочуть підсумувати сказане. А ще використовують плеоназми — несвідомо, або ж щоби звучати переконливіше, як-от «безплатний подарунок», «долоні рук».
Проте є винятки. Зокрема, важливо орієнтуватися на внутрішньоредакційні правила оформлення цитат чи інтерв’ю, якщо такі є, а також зважати на тему й героя. Головне — прибирати те, що не несе ніякого змісту або точно є помилкою.
Мова в репортажах
Цитати дають змогу почути героя, побачити, уявити його. Журналістка Reporters Олена Лівіцька каже, що саме через мову ми можемо передати характер людини. Тому в репортажах обов’язково мусять бути цитати.
Емоції та контекст
Журналістка «Суспільного» Анастасія Іванців має свій підхід до відбору цитат. У тексти, зокрема репортажі, в цитати додає в найбільш емоційні моменти. Водночас те, що можна переказати своїми словами (наприклад, базову інформацію), краще подати мовою автора.
«Коли герой розповідає про якийсь перебіг подій у своєму житті — це лише переказування подій: що й коли відбулося. Це можна подавати непрямою мовою. Коли ж людина розповідає, що відчувала — це суб’єктивне судження, яке важко переповісти», — каже Іванців. Вона додає, що в репортажах прямими цитатами часто виступають діалоги між героями, оскільки відтворити їх непрямою мовою важко через динамічність.
Лівіцька використовує не лише великі цитати з роздумами, а й короткі, яскраві діалоги, легкі фрази: «Я завжди фіксую якісь короткі реакції та жарти. Це теж доповнює текст і створює для читача відчуття присутності в цій розмові».
Інколи буває так, що людина не завершує свою думку до кінця, тож речення виходять обірвані. Тоді потрібно редагувати: перебудовувати речення, щоб воно було зрозумілим.
Інколи в репортажах лишають неправильний порядок слів. Лівіцька каже, що це залежить від того, в якому стані, герої, з якими працюємо. Наприклад, певний порядок слів може передати хвилювання людини.
Діалекти, суржик і русизми
У репортажі, на відміну від інших жанрів, дослівна цитата може підкреслити характер героя. Цим журналіст доповнює образ, який хоче показати читачеві.
Використання діалектизмів, інших мов чи суржику залежить від того, чи потрібно це в конкретному репортажу й чи відповідає це темі матеріалу, який пише автор. Іванців пояснює: якщо суржик або діалектизми в розмові є ключовими для розуміння бекграунду героя, їх можна використати. Наприклад, це доречно в репортажах із прикордонних територій.
«Мені важливо, аби зберігалася автентичність цитат, щоб показати колоритність персонажів. Інколи це зробити складно: герой може розповісти жарт, який спершу здався дуже смішним, проте в тексті він недоцільний», — каже Іванців. Водночас текст має бути читабельним і легким, щоб читач одразу розумів, що мав на увазі герой.
Лівіцька додає: якщо абсолютно дослівно передати цитату людини із глибинки, вона буде незрозумілою. Завдання репортажиста — показати цю мову, але зробити її зрозумілою читачеві.
«Я інтуїтивно розумію, де це доречно, а де ні. Водночас завжди треба поважати читача. Деякі люди використовують дуже багато нецензурної лексики, коли спілкуються. Можна використати одне таке слово, щоб додати маленької іскри в мову співрозмовника (якщо це дозволяє контекст і потрібно показати, чим цей герой відрізняється), проте не зловживати цим», — каже Анастасія Іванців.
«Наприклад, якщо військовий каже, що “хапнув” поранення під Бахмутом. Тут “хапнув” варто залишити, не виправляти на правильне слово, як-от “отримав”. “Хапнув поранення” — це словосполучення, яким часто користуються військові, тож це значно доповнює образ героя», — каже Олена Лівіцька.
Вона також називає основні правила для цитат у репортажі:
- Мова героя репортажу має бути частинкою історії про нього.
- Не завжди герой каже своє «б**дь», щоб його лишили в тексті. Але часом треба.
- Не бійтеся скорочувати. У репортажі цитата може вміститися в одне слово. І вона буде ключова.
Мова експертів
Для новинного, аналітичного матеріалу або розслідування цитати героїв потрібні для того, щоб підтвердити, що з людиною говорили й вона повідомила конкретні речі.
Під час редагування цитат експертів, журналіст не може залишити канцеляризми, русизми й діалекти. У цьому випадку важлива не емоція, а зміст сказаного, тому мова має бути простою, чіткою та літературною.
Літературна редакторка медіа «Свідомі» Катерина Кругова каже, що редагування потрібне для того, щоб не було «розтягування» (якщо прибрати частину слів, то сенс фрази не зміниться). Цитати, на її думку, важливі в тексті, однак не потрібно дублювати зміст, переказуючи сказане авторською мовою.
«Рідше, але буває, що цитату треба переписати з нуля, бо людина могла не так узгодити частини речень. Я зазвичай перепитую в наших журналісток, чи буде так правильно», — пояснює літредакторка.
Примітки
Редагування слів політиків зазвичай вимагає лише примітки, якщо вона потрібна (тобто пояснень після цитати). Їхні слова за можливості не варто чіпати, й точно не можна сильно змінювати. Мову експертів, якщо вона надто наукова й має багато термінів, потрібно спростити, а до термінів додати примітки. Цитати очевидців, каже Кругова, краще залишити, як є, забравши слова-паразити й подібне.
Часто цитата може бути невеличка, але потребуватиме довгих приміток із поясненнями, про що саме каже спікер. У «Свідомих» нещодавно вийшло інтервʼю із професором Єльського університету, і там примітки до його тез довші, ніж слова мовця. Утім, важливіше, аби читач точно зрозумів, про що саме йдеться.
Хочете отримувати більше порад від досвідчених журналістів і медіаменеджерів, які допоможуть оптимізувати вашу роботу? Підпишіться на нашу імейл-розсилку, яка надходитиме двічі на тиждень.
«Ви перекрутили мої слова!»: узгодження й рішення
Якщо таке стається, потрібно запитати людини, що саме її не влаштовує.
«Трапляються некритичні правки: герой наголошує, що сказав неконкретно певне слово… У такому разі варто переслухати й, за потреби, показати диктофонні записи», — пояснює Іванців.
Журналісти не зобов’язані узгоджувати слова з героями матеріалу. Репортаж — це нерідко художній текст, крім того, узгоджувати кожну цитату з усіма героями матеріалу складно. Іванців каже, що їх може бути багато, а надсилаючи лише частинку зі словами конкретної людини, а не весь текст, ми вириваємо цитату з контексту.
Читати більше:
- Що кажуть юрист і медійники про культуру затвердження текстів
- Штучний інтелект, фотостоки й узгодження інтерв’ю за новим законодавством — що треба знати медійникам
Якщо журналіст не впевнений, що почув фразу правильно, краще не брати її в цитування. Також, якщо є контакт, можна перепитати (особливо це стосується дат, місць та імен). Проте найчастіше люди одразу просять чогось не писати, і це потрібно враховувати.
Якщо журналіст припустився помилки й дійсно викривив чиюсь фразу, потрібно перепросити перед героєм і виправити це в публікації.