Кропивницьке онлайн-видання «Гречка» створили 2008 року як блог місцевого осередку громадського руху «Не будь байдужим!». Його заснував місцевий активіст, журналіст Валерій Лебідь з командою однодумців. Почавши із простенького сайту на безплатному хостингу, сьогодні — це найвідвідуваніше онлайн-медіа регіону, яке прагне балансу між кількістю та якістю контенту. Історія назви «Гречка» цікава, бо це зовсім не про агробізнес. Замість пафосних назв, вони обрали ім’я на честь фокстер’єра учасниці руху «Не будь байдужим!» Ольги Гаєвської, яка організовувала заходи для молоді. Просто собака завжди був із ними під час акцій і подорожей як член команди.
Видання постійно експериментує, практикує журналістику рішень, шукає відповіді на запитання разом зі своїми читачами. А ще — впроваджує цікаві медіакейси, наприклад, практику збору донатів від читачів як комплімент авторці чи автору за гарний матеріал.
Очолює онлайн-видання Анастасія Дзюбак — одна з перших його дописувачок, яка в редакції із 2008 року. Останні п’ять років (із 2019 року) вона очолює «Гречку», замінивши на посаді Валерія Лебедя, який пішов у ЗСУ. «Медіамейкер» розпитав Анастасію про народження та зростання «Гречки», комунікацію з авдиторією, інноваційні підходи до формування фінансової незалежності та плани із просування медіабренду.
Старт без компромісів і популярність через принциповість
У 2000-х роках у Кропивницькому діяв громадський рух «Не будь байдужим!» як молодіжна організація, яка просувала українську культуру, проводила концерти й розвінчувала історичні міфи. На той час у Кропивницькому існувало лише три міські сайти, і новини на них з’являлися нечасто. Тоді, 2008 року, керівник осередку, а за сумісництвом оператор на місцевому телеканалі Валерій Лебідь, вирішив створити медіаресурс, який би висвітлював події та культурне життя міста. Це був простенький сайт за адресою https://nbbkir.at.ua/ на безплатному хостингу uCoz, URL якого донедавна ще працював.
Назвали ресурс «Гречка» на честь собаки однієї з активісток, який був улюбленцем команди.
«Журналістика була доволі лінивою на той час. Більшість заходів ми проводили у вихідні, а тому їх не особливо висвітлювали, бо бажання працювати в неділю було не в усіх. Спершу ми співпрацювали з медійниками, робили, умовно кажучи, пресрелізи чи якісь ексклюзивні матеріали, їх ставили, але результату як такого не було, — пригадує Анастасія Дзюбак. — Тоді вирішили зробити свій сайт, але наповнювали його спорадично. Це важко було назвати роботою, бо писали переважно ті, в кого був час, і здебільшого на культурну тематику: про мистецькі акції, фільми, події. Місцеві новини якщо й подавалися, то переважно про культурне життя міста. Це більше був блог молодих активних людей, але його читали, а зацікавленість до представлених тем зростала. І це мотивувало розвиватися».
Наповнювали сайт здебільшого журналісти-волонтери, які працювали в інших медіа, але «Гречка» поступово розкручувалася. Та хвилю популярності «Гречці» приніс 2012 рік, коли були вибори до Верховної Ради, і видання говорило про шалене використання адмінресурсу, коли бюджетні організації були змушені виходити на акції на підтримку провладних кандидатів. Цим команда «заробила» собі судовий позов, хоча тоді медіаресурс ще не мав офіційної реєстрації. На його захист стали колеги з різних видань і правозахисники.
Також через резонанс судових справ, незаангажоване висвітлення передвиборчої кампанії та повноту подачі інформації, «Гречка» здобула підтримку серед проєвропейських організацій і бізнесу. Так почали замовляти рекламу, платні матеріали, фото тощо. Це дало змогу виданню наростити матеріально-технічну базу, орендувати приміщення, закупити першу, нехай і вживану, але власну оргтехніку.
Коли розпочався Майдан і Валерій Лебідь став його активним учасником, Анастасія Дзюбак звільнилася з обласної газети «Нова газета» й перейшла повністю на роботу у «Гречку». Працювали утрьох: Валерій, Анастасія і Світлана Дубина. Писали про події з Майдану, висвітлювали теми рейдерських захоплень, бюджетних витрат, резонансні ДТП, робили розслідування, за словами Дзюбак, одні з перших у Кропивницькому. Зокрема працювали над темою винищення лісопаркової та інших зелених зон і захоплення берегової території річок. А із 2014 року активно писали про війну на Сході й участь у ній військовослужбовців з Кіровоградщини.
«Фактично в цей час у нас вже з’явилася стрічка новин. Ми намагалися робити нетипові речі, наприклад, ходили на апаратні наради, на які не ходили інші колеги. І давали новину в той самий день, надсилаючи її SMSкою. Це був ще той квест: одна набирає на кнопковому телефоні текст, а інша вже в редакції формує з нього новину. Але така оперативність спрацювала: “Гречка” стала авторитетною, а ми змусили колег з інших видань також ходити на апаратки», — жартує Анастасія Дзюбак.
Нові горизонти й перспективи фінансової стійкості
2018 року «Гречка» зареєструвалась як ТОВ. Зараз працюють через ФОП і партнерські громадські організації. Команда планує реєструвати власну ГО, щоби крім рекламних коштів залучати гранти від міжнародних організацій. Відтак її бюджет формується із трьох основних джерел:
- грантові ресурси (приблизно 70 %);
- гроші з реклами (не рекламують гемблінг, тютюнові вироби й мікрокредити);
- кошти на висвітлення діяльності органів місцевої влади.
Остання сама запропонувала «Гречці» розміщувати свої матеріали, щоб охопити ширшу авдиторію. Тепер видання має укладені договори різної тривалості з різними суб’єктами, а кожен розміщений матеріал маркується, як реклама. Водночас, каже Анастасія Дзюбак, кошти від місцевої влади зовсім не зобов’язують їх «співати дифірамби», а навпаки — працювати на партнерських засадах, вказуючи на прогалини в діяльності.
«Хтось скаже, що немає чим хвалитися. Але насправді ми пишаємося тим, як побудували роботу з органами місцевого самоврядування. Ми не скочуємось у банальне розміщення джинси, всі матеріали від влади маркуємо, але водночас розміщуємо і критичні статті. Наприклад, відстежуємо закупівлі та якщо бачимо перевищення вартості, то готуємо матеріал, вказуємо, що так не окей. Серед таких матеріалів — про закупівлю соку, який управління освіти Кропивницької міськради хотіло придбати в постачальника із кримінальним провадженням», — каже редакторка. Вона стверджує, що зазвичай після публікацій є реакція: договори або розривають, або переглядають тендерну закупівлю. На такі кейси також добре реагують міжнародні партнери.
Зараз видання працює на самоокупності. Більшість фінансування — це грантові кошти на реалізацію проєктів, технічну і психологічну підтримку. Серед донорів: «Інтерньюз Нетворк», «Інтерньюз Україна», ІМІ, LMF, Media Development Foundation, The Fix, «Волинський пресклуб», чеська неурядова організація NESEHNUTI, «Вікно відновлення». Також редакція отримувала точкову підтримку на виготовлення матеріалів і на перевірку здоров’я від «Жінки у медіа».
Журналістика рішень із прицілом на авдиторію
Фішка «Гречки» — це журналістика рішень. Видання працює за принципом «що би що?», тобто матеріал має приносити користь читачеві, відповідати на якісь запитання, або давати готове рішення. Анастасія Дзюбак каже, що писати можна багато про що, навіть про поголів’я віслюків у Кіровоградській області. Але в чому буде доцільність цієї інформації та яка користь для читача? Якщо ж показати проблему й запропонувати рішення на основі досвіду тієї чи іншої громади, спільноти, бізнесу, то читацька реакція буде відповідною.
Минулого року вони з командою реалізували проєкт «Досвід інших», де публікували матеріали про реалізацію цікавих ідей із різних регіонів, які могли би втілитися і на Кіровоградщині. Наприклад, як створюють умови для дозвілля й роботи людей старшого віку, або як на Рівненщині організували сільський освітній простір для дітей. Для цього залучали журналістів з інших локальних видань і це була по-новому поглянути на проблеми, які є у Кропивницькому. А потім ще й створили серію подкастів: «Досвід інших».
«Свого часу в нас було багато новин про дорожньо-транспортні пригоди, бо це заходило, накручувало перегляди. Але зараз, коли в нас уже є своя авдиторія, акцент робимо на унікальні новини, — підкреслює Анастасія Дзюбак. — Ми не хайпуємо на новинах, навіть у заголовках не використовуємо того, чого хотілося б, бо він “такий смачний”. Видихаємо і стримуємося, бо розуміємо, що ми не можемо цього дати. Навіть, щоб отримати високі перегляди».
Найкраще, за словами Анастасії, заходять матеріали про історію міста, розвінчання історичних міфів, історії успіху. Видання намагається не зловживати всеукраїнськими новинами, проте використовує їх, якщо вони мають безпосередній вплив на життя області. Також роблять власні матеріали, в яких пояснюють зміни й реформи на державному рівні крізь призму Кіровоградщини.
Останнім часом видання уникає пресрелізів, зокрема від правоохоронних органів. Якщо це резонансне правопорушення, то журналісти намагаються додати коментар, відео, витягнути інформацію із судового реєстру. Крім того, вони не працюють за принципом «написали — забули», а відстежують справи. Наприклад, про справу Червінського, судові засідання в якій тривають наразі у Кропивницькому. «Гречка» тримає на контролі й відвідує всі суди з обрання йому запобіжного заходу, бо на такий ексклюзив реагує авдиторія.
Різні комунікаційні майданчики = ширша авдиторія
А вона у «Гречки» різна. Видання працює з кількома каналами комунікації. Окрім сайту, активно наповнює соцмережі (Facebook, TikTok та Instagram), має Telegram-канал, планує розвивати YouTube, який донедавна використовували більше як платформу для розміщення відео із сайту. Контент для кожного каналу готують різний. Так у Telegram потрапляють матеріали на теми корупції, фінансів і дезінформації, в Instagram — новини й перепакований контент. Також готують Shorts для YouTube, які публікують також як Reels в Instagram і в TikTok, де наразі експериментують із тим, що найкраще зайде авдиторії.
Ще один цікавий кейс — це авторські колонки. Наразі їх п’ять і присвячені вони різним темам від урбаністики до літератури. Редакція свідомо пропонує видавництвам розміщувати інформацію про україномовні книжкові новинки, які можуть бути цікаві читачам і покликані просувати україноцентричність на локальному рівні. Редакторка наголошує, що це не пряма реклама, а авторська колонка з відповідним маркуванням. Крім того, редакція залучає авторів-фрилансерів і часто пропонує свій сайт як платформу для висвітлення роботи колег, особливо якщо це журналістське розслідування чи інша суспільно значуща тема в межах гранту від міжнародних партнерів.
Донати для журналістів й україноцентричний колектив
У виданні працює команда з шести людей: головної редакторки, чотирьох журналісток і SMMниці. Валерій долучається до роботи, коли є змога — дистанційно або у вільний від служби час. Наразі він виконує обовʼязки пресофіцера в одній із військових частин. Видання співпрацює із фрилансерами-розслідувачами на проєктній основі. Публікують, зокрема матеріали Павла Лісниченка, Анастасії Зубової, є також дописувачі колонок. Часом на практиці або стажуванні бувають студенти. «Гречка» — зараз це переважно жіночий колектив, тому гендерних проблем, каже Анастасія, в них не виникає, бо це радше спільнота колежанок, об’єднаних спільними цінностями та ідеями.
«Я точно знаю, що російськомовна людина в нашому колективі не працювала б. Їй просто було б не комфортно. Також не просто довелося б тим, хто не читає книжок, бо це наша топтема для обговорення», — відзначає редакторка.
Взагалі «Гречка» виростила багато відомих у медійних колах людей. Це Світлана Дубина, яка працювала у виданні зі студентських років, а потім пішла у громадський сектор, Аліна Графьова, яка нині редактока україномовного сайту «Новини зі Словаччини», Олександра Гонтар із «Телебачення Торонто», Ірина Маслюкова яка згодом виграла стипендію Вацлава Гавела й зараз працює на «Радіо Свобода». Цього року два матеріали інформаційного порталу «Гречка» ввійшли у фінал всеукраїнського конкурсу професійної журналістики «Честь професії», а їхня авторка Ірина Требунських потрапила в шортлист двох номінацій. Вона підготувала матеріали з гендерними експертами про залучене батьківство та про стереотипи щодо чоловічого здоров’я.
«Журналістика в регіонах також може бути професійною, а не другосортною, типу “всі розумні в Київ, а на місцях залишилися ті, кого не взяли”. Це далеко не так. Ми у “Гречці” щодня доводимо, що локальна журналістика — це не про прорвану каналізацію (хоч і ця тема важлива для містян), а про пошук спільних рішень для розвитку», — резюмує Анастасія Дзюбак.
Для мотивації своїх співробітників «Гречка» запровадила ноу-хау. Віднедавна на сайті є можливість підтримати донатом авторку, стаття якої сподобалася. Кнопка для «чайових» розміщена під авторськими матеріалами й переводить на «банку». Редакторка зізнається, що донатів у такий спосіб надходить мало, але вони є. Про те, що за контент треба платити, незабаром на сайті з’явиться спеціальне делікатне нагадування.
Теперішні виклики й амбітні перспективи
Відсутність електроенергії не є великою проблемою — редакція користується приміщенням медіахабу з генератором і старлінком. Також має власні зарядні станції. Тому, каже Анастасія Дзюбак, редакція більше потерпає через кадрове питання й виснаження колективу. Кадровий журналістський голод характерний загалом для регіону. Щоб полегшити кризу, хаб «Медіабаза.Кропивницький» зініціював освітній проєкт «Медіашкола» в колаборації з сімома редакціями, які працюють в обласному центрі, зокрема й із «Гречкою». Так намагаються залучити до роботи молодь, але охочих до роботи виявилося не багато.
«Кадрове питання гостро стоїть у різних сферах, як і виснаження. Це загальний стан, бо вже енний рік повномасштабної війни, в кожної з нас хтось воює, чи є людина, за яку переживаєш. Втома наростає, а продуктивність падає і вже звичних 7–10 днів відпустки не допомагають, — визнає Анастасія Дзюбак. — Що ми робимо? Підтримуємо одна одну, створюємо комфортні умови в колективі, я ніколи не завертаю запропоновану тему, бо знаю, що вона представлена якнайкраще. Зараз активно пушу колег подаватися на конкурси, бо це також додає впевненості. Ми взагалі багато вчимося, зараз опановуємо англійську, бо для програм зі стажування треба підтягувати іноземну мову. А ще складаємо плани — короткострокові й довгострокові».
У переліку перших: створення подкастів і розвиток YouTube-каналу, робота у проєкті Fight for facts від Львівського медіафоруму із протидії дезінформації, збільшення банерної реклами на сайті й залучення нових партнерів. Про довгострокові Анастасія Дзюбак говорить неохоче. Каже, вони вже будуть після перемоги, коли повернеться засновник Валерій Лебідь із війська. Тоді можна буде розглядати створення медіашколи на базі «Гречки», щоб мати кадровий потенціал, і відкриття власного продакшену.
