«Локатор-Медіа» — незалежне видання про суспільно-політичне життя Запорізької області. Його команда щоденно інформує про найважливіші події в регіоні, проводить розслідування та документує воєнні злочини на окупованій частині Запоріжжя.

Про першого бердянського колаборанта, команду, роботу в евакуації, матеріали, які вплинули на регіон і медіаландшафт Півдня — розповів редактор видання Олександр Пилипенко.

Ідея назви медіа прийшла на березі Азовського моря

«Я народився та мешкав у Бердянську й зовсім не хотів звідти їхати. Мені дуже подобалося саме місто», — каже засновник і редактор «Локатор-Медіа» Олександр Пилипенко. З іншими активними людьми він прагнув зробити Бердянськ кращим. Для цього спочатку створили  громадську організацію «Платформа суспільної взаємодії» та займалися освітніми, адвокаційними й гуманітарними проєктами. Пилипенко каже, що на той момент вони були людьми різних професій, однак поступово ставали громадянськими журналістами. 

Особливим фокусом роботи команди були розслідування корупційних схем місцевої влади. Пилипенко зазначає, що розглядав журналістику як потужний інструмент впливу на суспільні процеси в регіоні. Для цього відвідував тренінги, заводив багато знайомств у різних колах. Тоді у видання не було свого сайту, Олександр писав для різних медіа, брав участь у конкурсах, отримував нагороди як регіональний розслідувач. У якийсь момент прийшло розуміння, що треба робити сталий продукт. Тоді із соратниками вирішили створити своє видання. 

Колега Олександра, Наталія Криворучко, працювала CEO в одній організації Токмака. 2020 року вона створила на базі Молодіжної ради YouTube-проєкт «Молодіжне Токмацьке телебачення». Олександр і Наталія вирішили об’єднати зусилля, оскільки розраховували, що молоді журналісти будуть корисними для видання. 

«Коли ми думали над назвою власного медіа, то хотіли, щоби друге слово точно було медіа. Над першим довелося трохи думати й дискутувати. Одного разу, коли ми були за містом, сиділи на лавці на березі Азова, то побачили радіолокаційну частину й тут народилося назва — “Локатор-Медіа”», — розповів Олександр.  

З одного боку, слово «локатор» — пристрій, який приймає, обробляє інформацію. З іншого — «лок» є коренем слова «локальний», що, на думку редактора, регіональному медіа неабияк підходило. У грудні 2020 року команда зареєструвала громадську організацію та запустила сайт.  

Працювати вирішили за грантові кошти. Переважно займалися антикорупційними розслідуваннями, щоб не просто інформувати, але й контролювати владу та впливати на процеси у громаді. Журналісти «Локатор-медіа» аналізували декларації місцевих посадовців, депутатів міськради, бюджет Бердянської громади, місцеві корупційні схеми тощо. 

«До початку повномасштабної війни над сайтом видання в Бердянську працювало четверо людей, а в Токмаку над YouTube-проєктом “Молодіжне телебачення” — восьмеро. Ми мали на меті виростити із підлітків, які брали участь у YouTube-проєкті, журналістів для нашого видання, а також знайти своїх представників (громадянських журналістів)  в інших містах області, щоб вийти на ширшу авдиторію, але війна внесла свої корективи», — каже редактор медіа.  

Писати про корупцію та окупацію

Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 року змінило стратегію та всі плани видання. З його початком Бердянськ, як і значну частину Запорізької області, без активних боїв окупували росіяни. Навіть перебуваючи в окупації, медіа продовжувало працювати. Видання опублікувало пост про першого бердянського колаборанта Миколу Бусигіна — сьогодні його вже судять. Олександр каже, що він був персонажем, який за консерви від окупантів публічно розповідав про те, як з нетерпінням чекав Росію. 

«До війни Бусигін був не надто відомим, хоча мій знайомий написав, що знає його як керівника садово-городнього товариства. Він навіть балотувався до міської ради на останніх виборах. За свою лояльність чоловік отримав смішну посаду — заступник директора міського палацу культури», — додає редактор медіа.  

Цей пост отримав неабиякий резонанс, люди ділилися текстом у соцмережах. На думку Олександра, зараз писати про таке на окупованих територіях — неможливо: «Це практично постріл в голову, але тоді на ейфорії небезпека не відчувалася». За словами редактора, люди на окупованих територіях Запорізької області вірили, що їх скоро звільнять, потрібно лише трішки потерпіти. 

«Коли почалося повномасштабне вторгнення наші колеги виїхали. Я і Наталія Криворучко залишилися в окупації. Працювали понад місяць і коли побачили, що звільнення Бердянська затягується в часі, 6 квітня були змушені виїхати. Нам вдалося покинути місто завдяки Міжнародному комітету Червоного Хреста. До Запоріжжя їхали замість трьох годин приблизно 26. Ночували на лінії розмежування, дорогою натрапляли на російські блокпости та принизливі обшуки, але нам пощастило й ми змогли вибратися», — згадує Пилипенко.  

Після релокації медіа, в редакції зрозуміли, що треба трансформуватися. Адже вже не вийде залишатися просто бердянським медіа. Багато бердянців осіло в Запоріжжі, значна частина містян поїхала за кордон та в інші регіони України. Прив’язка до локації стала неактуальною і команда вирішила масштабуватися до обласного рівня. 

«Завдяки спонсорській підтримці ми все відновили та працюємо. До війни головною темою нашої роботи була боротьба з корупцією. Зараз більш ніж половина матеріалів присвячена подіям в окупації, фіксації злочинів російської армії та окупаційної влади, подіям на фронті та, звісно, залишається контроль за діями влади на Запоріжжі», — зазначає Пилипенко. 

Запоріжжя в окупації

Коли відбувався контрнаступ — це був пік очікувань для мешканців окупованої частини Запорізької області.

Потім, за словами Олександра Пилипенка, прийшло велике розчарування, яке вдало використали пропагандисти. Багато хто втратив надію, але не перейшов на бік росіян. 

«Там є частина людей, які досі підтримують і чекають Україну. Я таких знаю. Лише маленька частина активно співпрацює з окупантами. Їх засипають рублями, дали посади. Їхні імена відомі й частина вже засуджені, зокрема заочно. Однак, загальна маса людей просто нейтральні: “змінилось і змінилось, головне, що не стріляють”. Більшість людей виїхала. Ті, що відчувають дух волі та розуміють, що в тоталітарних умовах жити неможливо», — вважає Пилипенко.

На його думку, виїхати з окупації — це також прояв позиції. Зараз значна частина повертається, але з єдиною метою оформити житло. Агресивна російська пропаганда періодично робить «вкиди», що житло забиратимуть, і росіяни публікують списки приміщень, які «націоналізують». Це або комунальні приміщення, або приватні комерційні. Люди переживають, повертаються, оформлюють нерухомість за російським законодавством і виїжджають знову. 

Окупаційні медіа

Місцевий медіаландшафт повністю проросійський, адже окупанти багато вкладають в це зусиль і коштів.

На окупованій території працює радіо, телебачення та понад 100 Telegram-каналів. У Мелітополі, який зараз є обласним центром, росіяни створили медіахолдинг «За медіа». Туди входить радіо, телебачення вебресурси, але найбільшу популярність мають Telegram-канали. 

«З інтернетом є проблеми й усі “сидять” саме в цій мережі. Проте кому справді цікаво, то вони мають змогу читати українські медіа. А цікаво там багато кому. Ми у сторіс бачимо кількість відвідувачів, навіть колаборанти читають, що відбувається. Вони не мають спокою, жодної впевненості, що все для них буде добре, і всі переживають за своє майбутнє. Тому постійно моніторять медіа як проросійські, так і українські»,— каже Пилипенко.

Серед журналістів, які працюють на окупованих територіях, є ті, що залишилися, і ті, кого завезли окупанти. З Бердянська, Олександр називає Павла Іщука — блогера, колишнього власника видання «Город», який досі є заступником окупаційного мера Бердянська. Іщук уже заочно засуджений. 2023 року Сили оборони України намагалися його ліквідувати, але він вижив. Також, на його думку, варто згадати і Юлю Ваченкову, колишню ведучу на комунальному телеканалі «Бердянськ». Вона однією з перших перейшла на бік ворога й досі дуже активно працює — співає для окупантів на фронті. Її максимально використовують російські пропагандисти у своїх проєктах. 

У Токмаку працює Людмила Арман та її син Михайло Арман. До вторгнення в них була газета «Таврія» і їх вважали поважними журналістами. Вони отримували багато донорської підтримки від західних партнерів, але після окупації почали працювати на Росію. Михайло Арман отримав посаду директора краєзнавчого музею, став квазідепутатом у міській раді від партії «Єдина Росія». Таких як він небагато, каже Пилипенко, бо більшість медійників виїхали або припинили діяльність і ніяк себе не проявляють. 

З медіа, яким вдалося релокуватися на підконтрольну Україні територію, Олександр виділяє «РІА-Мелітополь» («РІА-Південь»). На його думку, ця редакція досить потужно працює. 

Контент-плани

За словами Олександра Пилипенка, першочергове завдання команди — це розслідування. Втім, станом на зараз медіа є також документальним щоденником війни на Запоріжжі. Через новини журналісти фіксують явища та процеси, які відбуваються на окупованих територіях.

Цього року планують запуск нових спецпроєктів, один із них — «Вороги Запоріжжя».

«Ми хочемо створити розширений реєстр із робочою назвою “Вороги Запоріжжя”. У базі будуть люди, які активно підтримують окупаційну владу або є її частиною. Ми розуміємо, що не всі вони понесуть покарання, бо частина втече», — додає Пилипенко.

На думку редактора «Локатор-Медіа», це необхідно для політичної пам’яті. Команда хоче зафіксувати всіх, хто отримував від окупації зиск: колаборантів, російських військових, росіян, які приїхали працювати в окуповані міста й села Запорізької області: від директорів шкіл до так званих міністрів. 

У «реєстрі» буде зазначене прізвище, ім’я та по батькові, посаду, яку займала ця людина в окупаційній бюрократичній ієрархії. У реєстр не потраплять люди, які забезпечували життєдіяльність міста, наприклад, комунальники, які не займали керівні посади. 

Звідки беруть новини про окупацію

На думку Олександра, писати про окупацію можна з будь-якої точки світу, не важливо — це Запоріжжя чи десь за океаном. Під час роботи над матеріалами журналісти «Локатор-Медіа» використовують OSINT-методи, працюють із відкритими джерелами, моніторять окупаційні медіа, особливо Telegram-канали, яких є орієнтовно півсотні. Значна частка важливих даних є на сторінках окупаційних органів влади у соцмережах на кшталт «ВКонтакте», та на їхніх вебсайтах. Крім роботи з відкритими джерелами, мають своїх інформаторів і в окупації.

«Окремої уваги заслуговують фото- й відео матеріали із соцмереж російських туристів, які туди приїжджають. Дуже важливі також інсайдерські джерела. У нас є люди, які навіть документи передають. Цінну інформацію отримуємо й від родичів полонених», — каже редактор медіа. 

Пилипенко додає, що про Запоріжжя легше було б писати із самого міста. Однак на Закарпатті, куди евакуювалася частина команди, їх тримають гуманітарні проєкти, які реалізовуються в межах громадської організації (йдеться про ГО «Платформа Суспільної Взаємодії», яку Олександр очолює із 2019 року, — ред.). Зараз журналісти «Локатор-Медіа» активно переміщуються, регулярно бувають у Києві, на Львівщині, у Дніпрі. 

«До самого Запоріжжя ніяк не доїдемо. Просто так їхати немає часу, а привід не знаходився. Запоріжці розбрелися по всій Україні. Звичайно, після деокупації прийдеться повернутися туди та працювати з місця»,— міркує Олександр Пилипенко.

Дистрибуція та авдиторія

Більшість читачів «Локатор-Медіа», за даними соцмереж, — це жінки. Основними майданчиками для дистрибуції були й залишаються: вебсайт, соцмережі на кшталт Facebook, Telegram, Instagram, WhatsApp, а також YouTube. Однак останній використовують як допоміжний інструмент для просування статей, інтерв’ю, подкастів тощо. 

У липні сайт відвідало понад 50 000 унікальних користувачів. Географія переглядів постійно змінюється. Спочатку на нього більше переходили з-за кордону, зараз більше ніж 80 % — це Україна. Однак, Олександр цій статистиці не дуже довіряє, бо зараз читачі часто використовують VPN-сервіси, тому похибка може бути великою. Переважно авдиторія медіа доросла, молодь його читає менше. За словами Пилипенка, збільшити її відсоток є одним із планів.

Тема корупції та імпакт від роботи

Серед авдиторії медіа особливо популярними є матеріали, присвячені окремим персоналіям, зокрема колаборантам. Великі перегляди мають експлейнери для внутрішніх переселенців або ветеранів, де журналісти роз’яснюють окремі законодавчі нововведення чи розказують, де можна отримати допомогу. Також популярна антикорупційна тема. Пилипенко зазначає, що вона залишається чутливою, оскільки коли пишеш, що хтось краде гроші, це може послабити обороноздатність країни. 

«У нас вийшли матеріали про закупівлі з бюджету громад Запорізької області на підтримку ЗСУ й будівництво підземних шкіл, які анонсував Іван Федоров. Рішення направити 1 млрд гривень на потреби ЗСУ прийняли після серії наших аналітичних і викривальних публікацій щодо недостатнього фінансування Сил Оборони адміністраціями місцевих громад області», — ділиться Олександр.

Також наприкінці травня 2024 року до «Локатор-Медіа» звернулися представники батьківського комітету бердянської школи №20, яку міська військова адміністрація вирішила об’єднати ще із дома закладами середньої освіти. Батьки учнів просили допомогти уникнути цього. Пилипенко каже, що журналісти медіа опублікували на цю тему статтю та направили інформаційні запити до Міносвіти й Бердянської міської військової адміністрації. У результаті отримали відповідь від БМВА, що школи об’єднувати не будуть. Таким чином, на думку редактора видання, вони не лише вплинули на рішення в інтересах громади, але й зробили його прозорішим і допомогли налагодили комунікацію між сторонами. 

Показовим, на думку редактора, є історія з декларацією однієї чиновниці. Після серії матеріалів видання НАЗК зробило припис ексдиректорці Запорізького обласного центру молоді Інні Скороходовій, бо та не подавала декларації за 2021–2023 роки. Тоді держслужбовиця подала всі три декларації, її притягнули до адміністративної відповідальності, а згодом звільнили. 

Пилипенко зазначає, що імпакт видання міряє не кількістю переглядів, а безпосереднім впливом. 

«Ми довели, що Інна Скороходова отримувала зарплату, проте 2,5 роки була за кордоном. Ця історія закінчилась її звільненням. Я вважаю, що це мало більше значення, ніж десятки тисяч переглядів експлейнера. Ми прагнемо оздоровлювати суспільство своїми матеріалами, робити владу біль прозорою. Нам важливо змінювати свідомість», — каже Олександр Пилипенко.

Команда й незалежне фінансування

На думку редактора «Локатор-Медіа», головним ресурсом будь-якого медіа є люди. Штат видання постійно змінюється: на початку цього року, команда видання розширилася до вісьмох працівників, оскільки була необхідність збільшити штат під окремий медійний проєкт. Коли він завершився, то залишилося на постійній основі п’ятеро людей і двоє на фрилансі. 

«Локатор-Медіа» також робило спільні матеріали із Запорізьким центром розслідувань, який спеціалізується на антикорупційних викриттях, а після початку повномасштабного вторгнення ще й моніторить події в окупації. Пилипенко на зв’язку також зі журналістом із Бердянська Сергієм Старушком, який долучився до команди Центру журналістських розслідувань. Вони обмінюються матеріалами, надають майданчик один одному. 

Пилипенко вважає, що, крім команди, наступним важливим чинником існування будь-якого медіа є його фінансування. «Локатор-Медіа» починав із незалежного фінансування, адже займатися розслідуваннями й залежати від інших бюджетів неможливо.

На думку Олександра, брати гроші у влади чи олігархів, навіть місцевих, — це «зв’язувати руки» й  у таких умовах об’єктивна робота неможлива.

«Ми ніколи навіть рекламу не використовували. Донати збирали лише для військових. Основу нашого фінансування складає допомога від організацій MDF, Internews та інших. Також ми отримували разові допомоги в цілої низки донорів, зокрема Інституту розвитку регіональної преси. Зараз підписуємо контракт на співпрацю з Інститутом висвітлення війни. З вітчизняних маємо співпрацю з Українським кризовим медіацентром», — каже редактор медіа.

На утримання редакції, офісу, нових працівників і для повноцінної роботи над проєктами постійно потрібні кошти. Аби сьогодні почуватися впевнено, редакції хотілося б $3000–4000 на місяць, щоб закривати базові потреби.

Нові проєкти та «свіжа кров» для редакції

Редактор «Локатор-Медіа» каже, що команда видання має багато задумів для нових проєктів. Зараз редакція запустила серію відеороликів «Запорізький fact check». Наразі опублікували кілька відео. У них розвінчують найпомітніші російські фейки чи наративи, для чого використовують архівну довоєнну хроніку, щоб люди могли наочно порівняти, як було, і як є зараз. Людям цей формат подобається, відео добре поширюють, тож його й далі зніматимуть. 

На YouTube команда випускає два подкасти: 

• «У Клітці» — серія подкастів від журналістки Вікторії, що присвячені емоційним і психологічним проблемам, з якими стикнулися українці після повномасштабного вторгнення РФ;
• «Корисні бесіди» — розмови із психологами, педагогами, освітянами, спеціалістами із прав людини. 

Аби реалізувати нові ідеї, команді потрібне фінансування, щоби збільшити штат.

«Нас трансформують зовнішні обставини. Головним нашим пріоритетом є розширення колективу. Нам потрібні нові люди, які розділяють наші цінності. Також у цій роботі потрібні аналітичні компетенції: опрацьовувати багато матеріалу, тримати його в голові, структурувати, записувати. Постійно порівнювати з інформацією з минулого. Тим паче ми регіональне медіа, й далеко не кожен хоче занурюватися в регіональну тематику», — розповів Олександр.

Пилипенко додав, що коли у редакції шукали нових журналістів, то до них приходили кадри з Харкова, Київщини, але робота не пішла.

Бо люди не були готові повністю зануритися в запорізький контекст. Це безумовно ускладнює розширення команди. Професіонали, які відразу можуть робити якісний продукт, як правило, вже десь працюють. Навчати людину самому можна, але для команди це непросто. 

«Восени підписали меморандум про співпрацю з релокованим Бердянським університетом, у них є кафедра журналістики. Їхні студенти проходити в нас практику, і ми сподівалися, що до нас хтось долучиться. Але поки що не вийшло. Є в нас контакти із Запорізьким національним університетом — у них також є кафедра журналістики. Ми постійно шукаємо свіжу кров, бо трансформуватися без зміни команди неможливо. Треба, щоби приходили нові люди зі свіжими ідеями, вміннями, навичками. Тоді буде новий цікавий продукт», — підсумовує редактор «Локатор-Медіа».