Перше «Громадське радіо» створив журналіст Олександр Кривенко, воно вело радіомовлення з 2002 до 2005 року. Радіо було одним із перших незалежних медіа в Україні, проте через низку чинників, зокрема недостатнє фінансування, воно припинило роботу. Утім, лише до 2013-го, коли кілька журналістів дали йому друге життя. 

Про відновлення радіомовлення, перші етери та стрими з Майдану, контент, команду та повномасштабне вторгнення розповіли співзасновник «Громадського радіо» Андрій Куликов та головна редакторка медіа Тетяна Трощинська. 

Радіо у спадок

Навесні 2013 року до Андрія Куликова з інтервалом у два-три дні прийшло кілька людей: репортерка Наталія Соколенко, радіо- і телепродюсер Володимир Корсунський та Олександр Бузюк, голова громадської організації «Клейнод». Усі звернулися з однаковою ідеєю: оскільки українській журналістиці знову загрожувала цензура (або ж якоюсь мірою вже була присутня), потрібно створювати незалежне медіа. 

«Я сказав: треба організовувати радіо. Так ці троє людей та я стали співзасновниками поновленого “Громадського радіо”. Окрім цього, ми вважаємо співзасновниками ще кількох людей, які приєдналися до нас на найпершому етапі: Максим Буткевич — журналіст і правозахисник, який зараз, на жаль, у російському полоні, ув’язнений за несправедливим вироком; Кирило Лукеренко, який спершу був нашим головним редактором, а потім виконавчим директором; Ірина Славінська, яка нині керує “Радіо Культура”, та ще двоє-твоє людей», — коментує Андрій Куликов. 

Спочатку у «Громадського радіо» не було студії — тільки апаратура, яка дісталась у спадок із 2002–2005 років. Нова команда, за словами Куликова, дістала з кишень по 500 грн і купила кілька диктофонів та програмне забезпечення. Деякий час радіо працювало разом з ініціативною групою «Громадського телебачення», деякі журналісти навіть поєднували роботу на обох платформах. Як зауважує співзасновник, філософськи вони стояли в одній площині та рухалися в одному напрямі, проте природа радіо й телебачення різна, тож треба обирати. Тому, наприклад, журналіст Сергій Андрушко пішов на телебачення, а Наталія Соколенко, яка має великий телевізійний досвід, залишилася на радіо. 

«Ми почали записуватися, але не очікували, що так швидко вийдемо в етер. Спочатку планували робити подкаст-радіо й виставляти в інтернеті, зокрема на SoundCloud. Усе літо працювали саме над цим, розробили перспективний план з акторськими й циклічними програмами. І першим подкастом (у “Кабінеті Сергія Андрушка”) було інтерв’ю з Леонідом Кравчуком, яке ми опублікували 24 серпня 2013 року. Перед тим насправді був ще один подкаст, де ми пояснювали, для чого ми робимо це медіа й чому саме радіо», — додає Андрій Куликов. 

«Те, що треба аудиторії»

Співзасновник вважає, що радіо та його потенційний вплив в Україні недооцінений. Радіо є найкращою платформою для організації та заохочення суспільства до дискусії, а отже потужним рушієм розвитку демократичних процесів. Також ті, в кого є влада й гроші, менше звертають на нього увагу, додає Куликов: «Коли вони схопляться й почнуть придушувати його, то мине багато часу, за який можна повністю налагодити роботу». 

Уперше презентація «Громадського радіо» відбулася на Форумі видавців у Львові 2013 року. Невдовзі до команди долучилася Тетяна Трощинська, яка зараз є головною редакторкою. «Хоча наша робота була волонтерською, ми створювали інформаційне радіошоу, куди запрошували гостей і де обговорювали передусім події на Майдані. Я приєдналася до команди як контент-менеджерка. Бувши на той момент докторкою наук, я розшифровувала тексти. Тобто ми абсолютно не зважали на статус чи інші речі, ми просто робили те, що, як нам здавалося, потрібне аудиторії», — ділиться Трощинська. 

Головна редакторка згадує, що першими словами на «Громадському радіо» були «Слухайте, думайте», які не втратили актуальності й донині. 

Станом на 2015–2016 роки «Громадське радіо» було не єдиним незалежним радіо в Україні (наприклад, івано-франківське «Західний полюс»), проте Андрій Куликов каже, що «Громадське» було єдиним незалежним радіо, яке замахнулося на масштаби всієї країни. Тетяна Трощинська додає, що «Громадське радіо» не зазнавало тиску: «Я людина, яка добре знає, що таке цензура 2002–2003 років, що таке Медведчук, який очолював Адміністрацію Президента, і можу сказати, що на “Громадському радіо” тиску точно не було». 

Трансляції з Майдану і не тільки

З весни 2013 року команда створювала подкасти та планувала свою подальшу роботу. Однак у листопаді 2013 року розпочалася нова історія. 30 листопада, коли вночі розігнали та жорстоко побили людей на Майдані, Кирило Лукеренко в розсилці для всієї команди написав: «Ми проспали революцію». 

Водночас Андрій Куликов додає: «Насправді революцію ми не проспали. Коли люди вийшли на Майдан, ми вже були там, і Кирило, і я, і ще дехто з наших робили матеріали звідти. За 1,5–2 години до розгону я пішов монтувати матеріал для подкасту. А потім сталася ця страшна подія, і ми знову вийшли і на Майдан, і на Михайлівську площу. Так ми працювали в подкаст-режимі до початку грудня». 

1 грудня Куликов модерував зустріч ініціативної групи «Першого грудня» в Будинку вчених у Києві, коли йому зателефонував Кирило Лукеренко й запитав, чи зможе він вийти через пів години в етер. Журналіст згадує: «Сталося так, що Юлія Бурковська та Денис Кубряк, які працювали на “Європа Плюс” (не тій відомій розважальній мережі, а єдиній радіостанції, яка залишилася від “Європа плюс”), їхали машиною Києвом і прокручували різні FM-діапазони. Виявилося, що в Києві нічого не відбувається: в новинах на радіо немає півмільйонної демонстрації та приведених до готовності штурмових загонів поліції.

Тоді вони подзвонили до Кирила: “У нас є частота, але немає досвіду. У вас є досвід, але немає частоти. Заскакуйте на нашу частоту”. Я вважаю, що це була неймовірна журналістська солідарність, і не тільки журналістська.

Андрій Куликов

Через 40 хвилин я опинився в дуже цікавій студії — в ресторанчику “Сеньйор Помідор”, і ми почали те, що називається “Євромайдан онлайн”. Перший етер тривав 4 години». 

Так до Різдва «Громадське радіо» транслювало новини по 4–6 годин щодня. Андрій Куликов згадує: «Ми затягали людей просто з вулиці, і з Майдану, і не з Майдану, запитуючи їх, чого вони не протестують. Іноді виходили просто в зал ресторану та знаходили там тих, хто прийшов туди перекусити з Майдану, і тих, хто вдавав, що його просто немає. До нас приходили депутати й депутатки з опозиції та з облради». 

Окрім «Євромайдану онлайн», «Громадське радіо» робило й інші важливі проєкти, наприклад, «Голоси Майдану» та «Голоси Антимайдану». За словами Андрія Куликова, «Голоси Майдану» почалися ще до виходу в етер на радіостанції «Європа Плюс». Розпочав їх Кирило Лукеренко, проте участь брали й Андрій Куликов, Ірина Славінська, Наталія Соколенко та Максим Буткевич. Щовечора команда виходила на Майдан, записувала все, що відбувається, монтувала й викладала в інтернет. За статистикою, у «Голосах Майдану» були люди різного вікуй переконань з усієї України, й у SoundCloud рубрика збирала багато прослуховувань. 

Утім, якось Андрій Куликов подумав, що є й інша частина людей — антимайданівці. Пізніше нова рубрика з ними мала навіть більше прослуховувань. На думку Андрія Куликова, аудиторія «Громадського радіо» — це переважно прихильники та прихильниці Майдану, люди демократичних настроїв, які визнають право інших людей на висловлення своїх думок. Тому вони, ймовірно, хотіли зрозуміти, яка мотивація в іншого «табору». 

«Я двічі чи тричі ходив на антимайдан. Удруге і втретє вже пропускали без проблем, тільки іноді перевіряли документи. Щоб поговорити з антимайданівцями, треба було, по-перше, проникнути до табору. По-друге, знайти момент, коли людина, з якою говориш, відчуває себе вільнішою, щоби ніхто над нею не стояв», — пригадує Куликов. 

9 частот на Донбасі

2014 року «Громадське радіо» перемагає в конкурсі ліцензій, і Нацрада з питань телебачення і радіомовлення надає медіа дев’ять частот на Донбасі. 

«Мені здається, що “Громадське радіо” було першим та єдиним на той час радіо, яке від початку російського вторгнення звертало особливу увагу і на Крим, і на Донбас. Достатньо швидко в нашій команді з’явилися переселенки з Криму — Вікторія Єрмолаєва, Тетяна Курманова та Ірина Сєдова, які не змирилися з окупацією й переїхали до Києва. Так само з’явилася Валентина Троян із Луганська. Ми вирішили зробити спеціальну програму, присвячену подіям на Донбасі та у Криму. З 2017-го до 2020-го виходила програма “Київ-Донбас”. Правда, залежно від фінансування, її тривалість то збільшувалася, то зменшувалася», — ділиться Андрій Куликов. 

У 2015–2017 роках «Громадське радіо» багато розповідає про людей, котрі вимушено залишили свої домівки. Тривалий час радіо неофіційно називають «Радіопереселенець». Спочатку програми на цих частотах виходили російською мовою, зважаючи на специфіку аудиторії. Проте коли команда пересвідчилася, що слухачі добре сприймають українську, почали нарощувати україномовну аудиторію, тому згодом російської стало менше. 

«Якщо ви зайдете в архівні дослідження, здається, за 2017 рік, то в загальнонаціональних каналах тема війни займає від 3 до 5 % етерного часу. Коли я кажу це 2023 року, в багатьох людей волосся дибки стає: війна ж поруч. Але в ті роки багатьом здавалося, що вона взагалі далеко», — каже Тетяна Трощинська. 

Дев’ять частот на Донбасі — це мовлення в Зоринівці, Лисичанську, Волновасі, Маріуполі, Білолуцьку, Біловодську, Краматорську, Старобільську та Бахмутівці. Від повномасштабного вторгнення радіо мовить лише у Краматорську та Гірнику, інші передавачі або окуповані, або знищені російською армією. Втім, додався прифронтовий Нікополь, Миколаїв та незабаром з’явиться Херсон. «Громадське радіо» вже не має тієї аудиторії, яка була до повномасштабного вторгнення: частина людей виїхала, частина, на жаль, загинула або в окупації. Утім, люди, які виїхали слухають радіо онлайн. 

«Зараз, напевно, багато колег зрозуміли, чому у 2016–2017 роках “Громадське радіо” розповідало про Донецьку, Луганську області й Крим. Тоді на нас дехто дивився трохи зі здивуванням: які ж у вас можуть бути рекламні бюджети, якщо ми розповідаємо про переселенців. Треба ж говорити про те, як розвиваються бізнеси, про те, що модно й гламурно. Але життя показало, що світ — це не лише гламур», — коментує Тетяна Трощинська. 

Платформи дистрибуції 

Головною платформою дистрибуції у «Громадського радіо» були FM-частоти, проте через зменшення частот команда почала розвивати YouTube. 

За словами Тетяни Трощинської, у радіо завжди були невеликі студії, де всі працювали плечем до плеча, і де не було навіть місця, щоби провести нараду: «Розкажу вам ще веселу історію. У 2015–2016 роках нашим великим грантодавцем було Міністерство закордонних справ Великої Британії, а міністром закордонних справ був тоді Борис Джонсон. Оскільки ми отримували технічну допомогу на розвиток медіа, йому стало цікаво нас відвідати. Він зайшов у нашу студію й обвів поглядом кімнатку, а вона така маленька, людям соромно показувати. То перше, що сказав Джонсон, було: “О, я бачу, що гроші британських платників податків точно не пішли на ремонти великих приміщень та автомобілі”». 

Команда розуміє, що працює на різні аудиторії, тому відповідно до їхніх потреб наповнює контент на сторінках в Instagram, Х, Facebook, Telegram і на сайті «Громадського радіо». Там є окремі рубрики «Новини» та «Публікації», де можна почитати унікальні текстові матеріали. Також у медіа є мобільний застосунок «Громадське радіо», де транслюються подкасти та програми, які також публікують на сайті. 

Команда «Громадського радіо»

З 2015 року «Громадське радіо» поступово відходить від волонтерської фінансової структури й починає забезпечувати себе грантами. До 2015 року в медіа вже була сформована команда. За словами Тетяни Трощинської, до сьогодні не всі з 2013–2015 років залишилися на радіо, проте з’явилися й нові люди. Зараз на радіо працює понад 40 журналістів. 

Як обирають кадри

Неміцні в команді не затримуються, каже головна редакторка. Є випробувальний термін, який дає змогу людині придивитися, чи підходить їй ця робота, а команді — чи готові брати її в колектив: «Традиційно, коли людина подає резюме, ми спочатку кажемо: “Подивіться, послухайте “Громадське радіо”, щоб ви розуміли, про що йдеться”. Крім того, ми не можемо дозволити собі надринкових зарплат, про це ми попереджаємо відкрито». 

Також Трощинська додає, що нові члени команди мають бути готові працювати за журналістськими стандартами, прописаними у Статуті. Працівники влаштовані як ФОПи: через те, що організація не може забезпечити великі зарплати, журналісти можуть працювати в інших місцях. Однак є нюанс: «У нас є люди, які поєднують роботи, але жодного разу не було, щоби людина одночасно працювала в якихось ціннісно неприйнятних для нас місцях. Не міг хтось працювати на “112 каналі” часів Медведчука й на “Громадському радіо”. Це неприйнятні речі». Працівники радіо не можуть займатися політикою, що теж прописано у Статуті, водночас громадський активізм вітається. Коли ж ідеться про політичні партії, то людині доведеться отримувати окреме рішення, наскільки й у яких межах медіа може продовжувати з нею співпрацю.

«Наш гостьовий редактор Влад Третяк, який у 2015–2016 роках був і зараз є військовослужбовцем і пішов від нас за трохи до повномасштабного вторгнення, одного разу балотувався від політичної партії в Київську міськраду. Ми давали окреме рішення редакційної ради на це балотування і ставили умову, що він не використовуватиме своїх політичних інтересів як гостьовий редактор. Він цього дотримався», — пояснює Тетяна Трощинська. 

Редакційна рада

У «Громадського радіо» є спеціально створений наглядовий орган — Редакційна рада — яка складається із шести членів та обирається на три роки. До повноважень Редакційної ради за Статутом належить контроль за:

• інформаційною діяльністю Громадської Організації;
• дотриманням членами колективу положень Редакційного статуту;
• дотриманням прав колективу;
• вимогами щодо заборони цензури;
• дотриманням вимог щодо невтручання у творчу діяльність Громадської Організації. 

У вересні «Громадське радіо» також вперше створило Наглядову раду. Її члени (яких не може бути менш як п’ять та більше ніж дев’ять) обираються на Загальних Зборах таємним рейтинговим голосуванням на два роки. Ця рада є дорадчим органом у різноманітних конфліктних ситуаціях, які можуть впливати на репутацію організації. До її компетенцій також належить:

• визначення умов працевлаштування та звільнення Виконавчого директора;
• затвердження фінансових політик ГО;
• погодження річної звітності, зокрема фінансової, Громадської Організації та її бюджету, погодження змін до бюджету;
• моніторинг дотримання бюджету ГО;
• моніторинг виконання стратегічного плану;
• ініціювання незалежного аудиту фінансово-господарської діяльності ГО, обрання та призначення незалежного аудитора, приймання його звітів. 

Як «Громадське радіо» працює під час повномасштабного вторгнення

З початком повномасштабного вторгнення «Громадське радіо» веде власний інформаційний маратон із 7:00 до 00:00, де разом з експертами та експертками обговорює все, що відбувається. У лавах ЗСУ нині служать журналіст Василь Шандро та головний звукорежисер Дмитро Сміян. 

Також додалися нові проєкти: 

• «Її війна», де Тетяна Трощинська розмовляє з жінками, які наближають перемогу; 
• «Це про нас: культурна мозаїка народів півдня», де ведуча Вікторія Єрмолаєва розповідає про культурне розмаїття Криму, Приазов’я та Причорномор’я; 
• «Громади. Історії боротьби та розвитку» про відновлення та життя громад; 
• «Де не стоятиму — вистою» про психологічний стан під час війни, та інші. 

Також Тетяна Трощинська пишається подкастом «Сувора догана», який запустила військовослужбовиця Аліна Сарнацька з колегами Максом Колесніковим та Борисом Хмілевським. «Ідея в тому, щоб не просто військові приходили до ведучих і розповідали, що таке війна, а й щоб ведучі були військовими, — пояснює редакторка. — Я вважаю, що таких проєктів в українському медіапросторі має бути якомога більше». До того ж Сарнацька є авторкою ще одного подкасту — «Добровольці», який цього року здобув премію «Слушно».

Після початку «великої» війни команда не проводила досліджень аудиторії та прослуховувань, але враховує відгуки, отримані від слухачів через месенджери. 

«У нас є історії, коли нам дякували люди з Ізюма, які перебували під окупацією, але мали змогу раз у кілька днів підійматися на горбочок і послухати “Громадське радіо”. Такі ж історії були з Київщини, коли люди заряджали телефон від акумулятора автомобіля, щоб почути нас. Вони писали: немає значення, що ми говоримо, головне, що вони чують українську мову та розуміють, що Україна ще є. І це дуже зворушливі й важливі історії. Навіть якщо наша робота дала надію кільком родинам, це вже велика перемога», — підсумовує головна редакторка. 

Гранти, спільнота та плани на майбутнє

«Громадське радіо» є незалежним, тому вагоме значення для команди мають гранти від Internews, Американського посольства, Українського культурного фонду та інших донорів.

Також медіа має свою невелику спільноту на Patreon. Медіа знаходить різні способи віддячити слухачам: чашка кави, підписані сумки, футболки, худі. До повномасштабного вторгнення робили зустрічі друзів «Громадського радіо» та спеціальні етери. Також Трощинська додає, що у радіо з’явився комерційний відділ, яким керує Тетяна Буданцева. Тому зараз команда отримує невеликі прибутки від прямої та нативної реклами. 

Також головна редакторка ділиться планами «Громадського радіо» на майбутнє: «Хочемо зрозуміти, що цікаво нашій аудиторії. Також зараз конкретно дивимося, як можемо переформатувати наш маратон, це поки найменший план. Ми маємо фінансування приблизно до березня наступного року, і я вважаю, що зараз — це розкішне планування, коли в наших умовах важко щось запланувати й на два дні».