Їхня робота завжди залишається за кадром, але саме від неї залежить, що, зрештою, ми побачимо в етері, чи відеорепортажі. Кожен день оператора чи операторки — це виклик, бо все може змінитися в одну мить: від планових знімань до екстреного виїзду на місце подій. І тут потрібна не лише професійна чи  технічна підготовка, а й фізична та психологічна стійкість, увага до деталей і вміння бачити крізь об’єктив не просто кадр. 

Українські оператори в умовах повномасштабної війни не лише фіксують події. Вони створюють історії, що формують сприйняття нашої реальності. «Медіамейкер» поспілкувався із операторами й операторками різних медіа. Вони розповіли про свій досвід і поділилися секретами, які допомагають їм успішно працювати у цій непростій професії.

«Ніколи не знаєш, що тебе може чекати на місці»

Владислав Смілянець має великий досвід операторської роботи. Він розпочав свою кар’єру ще 2001 року на місцевому телеканалі «ВІТА», що у Вінниці. З 2008 року працював у штаті телеканалу «Україна», висвітлюючи знакові міжнародні події. Однією з таких було вручення нагород премії «Оскар» 2019 року. Знімання селебритіз на червоній доріжці — це найяскравіші фільмування у бекграунді Смілянця. Згадує, як під час події дивувався не лише розкішним образам зірок, але й техніці, з якою працювали міжнародні колеги, знімаючи селебритіз на червоній доріжці. 

Смілянець жив і працював у Сполучених Штатах Америки з 2015-го до 2021 роки, знімав візити президентів, зустрічі в Білому домі, дипломатичні місії, паралельно підвищував свої професійні скіли та зав’язував нові знайомства з колегами з різних світових медіа. Тому, коли почалася повномасштабна війна в Україні, до нього першого постукали міжнародні колеги з пропозицією співпраці. З серпня 2022 року і дотепер він співпрацює з телеканалом Reuters TV, а з грудня 2023 року також знімає для BBC Ukraine. Зізнається, що до знімань можна підготуватися технічно, але не морально, бо ніколи не знаєш, що тебе може чекати на місці.

«Коли ти працюєш на лінії фронту, або у громадах після обстрілів, то часом доводиться бачити те, що не вкладається в голові. До цього ніколи не можна підготувати, які би протоколи, маршрути, чи чекінги ти не мав. І тут мова не про фізичну безпеку. Так, ти у броньованій машині, у касці та броніку, з аптечкою — тіло захищене, але не серце…, — коментує Владислав Смілянець. — Щоб нічого не пропустити, на знімання беру кілька камер: одна основна плюс ще action-камера, яка постійно увімкнена для фіксації. Оптимально це три камери на локації, які можна розкласти і нормально відзняти, щоб і картинка була відповідна, і деталі зафіксовані».

Рутина знімань

Владислав Смілянець працює не лише на лінії фронту. Його робочий графік залежить від завдань, які отримує від замовника. Коли знімає для Reuters TV, то він і оператор, і репортер, тобто автор матеріалу. Тому сам формулює запитання до спікерів, знімає, монтує й надсилає готовий відеоматеріал. Якщо працює з репортером, то він, як правило, має сценарій із чіткою розкадровкою, і тоді оператор знімає те, що саме має бути в кадрі: загальні сцени, крупні плани, синхрони з перебивками.

«Наприклад, під час співпраці з “Голосом Америки”, коли вони замовляли окремі сюжети або історії про людей, я отримував чіткі ТЗ, що потрібно зняти, кого та як. За таким принципом працюють практично всі іноземні репортери, тобто вони мають орієнтовний сценарій знімання. І тут найважливіше відзняти достатньо матеріалу, щоб було з чого монтувати та перекривати в разі нестачі чогось. Коли працюю сам, то я вже розумію, яким має бути матеріал, як він складається в історію», — підсумовує Владислав Смілянець. 

Технічний бік

Знімальною технікою здебільшого забезпечує замовник, але оператор часом бере і свою, наприклад, action-камеру GoPro Hero11, до якої звик і яка жодного разу не підвела. Загалом віддає перевагу камерам Canon та Sony, ще працює з фотоапаратами Sony Alpha 7. Мріє про дорожчу — Sony FX9, але найбільша мрія, каже, щоб нашу країну перестали руйнувати, а хлопці і дівчата з передової повернулися до своїх родин. Може тоді він дозволив би собі відпустку, але від «польових знімань» не відмовиться. 

«Я не зможу працювати у студії, хіба що перед пенсією, коли важко буде фізично. Це, можливо, дивно звучатиме, але я люблю ці шалені мотання, драйв, бо щодня ти стикаєшся з новою темою, новими емоціями, новими героями, які надихають і додають сили та енергії не зупинятися», — переконує Владислав Смілянець.

Він додає, що у професії оператора найважливіше — йти з часом у ногу,  бо постійно з’являється нова техніка, якісь нові виклики, формати, міжнародні стандарти. Тому радить людям, які приходять у цю професію, вчитися працювати з різною технікою, але ніколи не забувати, що по той бік об’єктиву — людина. Тому не можна просто технічно знімати, треба слухати, що вона говорить, ловити моменти та дрібниці, тоді сюжети будуть не лише про яскраву картинку, а про цінність у гарному кадрі.

«Новини не дають нудьгувати»

Для Івана Павловича, який працює оператором у ТСН на каналі «1+1» кожен робочий день починається ще з вечора попереднього дня. «Першим ритуалом є кава на студії, — каже він, — це час подумати, що та як зніматиму». Адже щодня змінюються локації, журналісти та теми, що не лишає місця для рутини. За 30 років роботи Іван Павлович навчився пристосовуватися до різних умов, але деякі дні залишаються в пам’яті надовго.

«Буває технічно важко під час виїзних студій, коли складно передбачити, якою буде погода, навіть боїшся, що може бути поганий інтернет, що порушить наш зв’язок зі студією. Знаєте, новини не дають нудьгувати, — визнає оператор. —  Найгірше, коли важко емоційно… Це про фільмування поховань військових або фіксування наслідків того, що несе нам ця жахлива війна. Коли відчуваєш власне безсилля щось змінити. Це дійсно непросто».

Раніше ми розповідали про кореспондентів, які працюють на місцях російських обстрілів, та правила поведінки в таких умовах.

У середньому оператор має одне знімання в день, але вона може бути різної тривалості. Іноді бувають дні, насичені подіями, тоді знімань може буде більше. Працює він традиційно 5 днів на тиждень, проте вихідний може взяти у зручний для себе час. 

Техніка

Щодо техніки, то він вважає, що не існує камери, яка підходила б до кожного знімання. Якщо відбувається репортажна зйомка, де потрібно оперативно реагувати, то варто використовувати відеокамеру з сервозумом. Якщо це сюжетні знімання, де дійсно можна записати один кадр кілька разів, або інтерв’ю, то все це круто знімається на фотоапарат. Але часом навіть смартфони можуть дати досить якісну картинку, яка задовольняє сучасне телебачення.

«Насправді вибір техніки дуже великий. Технічна сторона дійсно важлива, але найважливіше — власний погляд, особисте сприйняття того, що відбувається, життєвий досвід та очі, якими ви бачите те, що відбувається довкола. Те, що всередині вас, важливіше за те, що зовні. Це всі знають, але не всі розуміють. Тому варто прокачувати свої скіли й особисті якості», — резюмує оператор ТСН.

Поради й натхнення

Він радить своїм колегам якнайбільше знімати все, що бачать, щоб набити руку. Знімати вранці, в обід, ввечері, вдома та на роботі. По-друге, не боятися робити помилки, адже саме вони дають змогу розширити власні кордони. Каже: «якщо людина боїться помилитися — то завжди залишатиметься на одній колії, а це нудно та сумно». Решти можна навчитися, переглядаючи майстер-класи, наприклад, на YouTube. До того ж треба дивитися гарне кіно, зняте відомими операторами, аналізувати ці кадри. 

Найбільше Павловича надихають рекламні ролики відомих брендів — як автомобільних, так і одягу або парфумів — бо їх знімають із особливих поглядів, не за стандартними шаблонами. І саме це нестандартне пробуджує всередині людини приховані можливості, яким треба дати шанс.

Свобода у кадрі та за його межами

У операторів, які працюють на новинах, не буває типових днів, відзначає операторка телеканалу «Еспресо TV» Юлія Бельська. Щоразу це новий виклик, бо в один день у тебе може бути одне знімання тривалістю дві години, а на наступний — знімаєш форум протягом 10 годин. І хоча попередньо графік відомий зранку, в нинішніх реаліях упродовж дня це може змінитися. Тому, якщо трапляється приліт чи інша надзвичайна ситуація, знімальна група летить на місце події. 

Юлія Бельська здебільшого працює в команді з репортером — їй нечасто доводиться бути одночасно у двох ролях, тобто без журналіста. Здебільшого це відбувається в час судових засідань, де потрібно просто зафіксувати події у залі суду. Її завдання полягає в тому, щоб відзняти матеріал для сюжету: репортер каже, що має бути в сюжеті, а загальні, крупні, середні плани та деталі вона знімає сама. Винятком можуть бути знімання на військових об’єктах, передання автівок чи техніки, тоді це загальна локація без впізнаваних місць. Після кожного виїзду вона передає картку пам’яті з камери журналісту. На тижні операторка має 5 робочих днів, але часом роботи вистачає і у вихідні, за які можна взяти відгул. 

«Працювати операторкою на телеканалі я почала п’ять років тому. У професію прийшла з фотографії, з якою не розлучилася. Фотографія — це не рухомий кадр, а відео — це рухомий. Дещо грубе порівняння, але закони композиції та баланс білого працюють в обох форматах, — каже Бельська. — Наразі знімаю камерою Canon XF300. Це робоча техніка, яку я отримую, коли виїжджаю на завдання, і потім повертаю. Жодних інших камер не маю, цієї цілком достатньо, що відзняти матеріал для сюжету».

Поєднання роботи з творчістю

Крім роботи, операторка має творчу справу — курує мистецькі проєкти, зокрема фестиваль фотографії Pavlovka Pinhole Fest, у якому беруть участь фотомитці з різних країн світу. У своїй творчості та кураторській діяльності вона може досліджувати філософські, екзистенційні питання й пошуку власного Я. 

Творчість і колаборація з фотомитцями зі всього світу допомагає Бельській тримати баланс і відновлювати сили, щоб і далі фіксувати  нашу реальність. Крім того, щорічні фестивалі та мистецькі події слугують для неї майстер-класами, бо часом навіть на звичайній фотовиставці можна зловити незвичайний кадр, вивчити його та спробувати повторити по-своєму. 

«Натхнення можна ловити, навіть ідучи повз паркан на електричку», — усміхаючись, каже Юлія і ділиться своїм to do списком: 

• Розвивайте смак, візію кадру. Тут стане в пригоді «надивленість». Ходіть на виставки, дивіться на картини й фотографії, оглядайте фільми.
• Аналізуйте побачене. На початку шляху можна звернутися до класиків, щоб було легше відділити роботи, варті уваги, від тих, повз які краще пройти.
• Дивіться фільми як професіонал, а не як пересічний глядач. Тобто зосередьтеся на композиції кадру, планах, грі світла й тіні.
• Робіть вправи з композиції.

Тоді з технічного боку операторська справа буде доведена до автоматизму. Юлія Бельська вважає: для всіх і завжди настає той момент, коли ти не особливо замислюєшся над налаштуванням камери для певної сцени, просто робиш це майже на рівні підсвідомості.

«Емоції не можна виставляти на передній план, вони шкодять роботі»

Ігор Лептуга — «універсальний солдат», оператор медіагрупи «Накипіло». Він і фотографує, і знімає, і монтує відео, а ще працює тренером в освітньому центрі «Накипіло. Освіта» за напрямами «Бігай і знімай: основи мобільної фотозйомки» та «Як зняти фоторепортаж». 

Ігор долучився до медіагрупи «Накипіло» 2014 року, коли в країні тривала Революція Гідності. Він почав знімати події в Харкові, маючи досвід роботи з фотографією у фотошколі (офіційно на той час був підприємцем, займався ремонтом оргтехніки). З часом робота у медіагрупі почала домінувати. Лептуга відмовився від власної справи, обравши розвиток медіагрупи «Накипіло».

Тоді він ще не знав, що за два роки Харків потерпатиме від обстрілів, і саме йому доведеться першим бачити рани свого рідного міста. 

«Кожен обстріл, руйнування, виїзд у бойові точки — це напруга. Але емоції не можна виставляти на передній план, бо вони шкодять роботі. Часом не вдається цього зробити, — визнає оператор. — Не знаю, чи варто це розповідати, але у квітні цього року було пряме влучання в районі Олексіївки, де ми саме працювали. Ледь не підірвалися. Люди врятували. От тоді було страшно… Взагалі найважче сприймаються загиблі люди, особливо, коли ти їх бачиш, то це відкладається у пам’яті. У нашій команді є психологи, але найкраще допомагає спілкування з колегами, вони можуть підтримати, у деяких моментах порадити і розрадити».

Правила роботи

Про внутрішні робочі моменти Ігор Лептуга розповідає небагато. Зізнається, що медіагрупа має свої неофіційні «правила». Іноді доводиться приховувати героїв або бути обережним, щоб не «спалити» локацію. Особливу увагу медіагрупа приділяє висвітленню чутливих тем. Наприклад, не показує у своїх матеріалах загиблих, не намагається  будь-якою ціною отримати світлини з пораненими, зупиняє знімання, якщо людині важко говорити про травматичні спогади. Так було, коли знімали людей з деокупованих територій. 

Також є табуйовані питання, наприклад, військового не запитують, чи вбивав він/вона людей, або, знімаючи жертв катівень, не вимагають докладної розповіді про знущання. Це роблять передусім для того, щоб налагодити довіру з героєм/героїнею, щоб вони відчували себе безпечно і довіряли журналістці, а не ховалися, помічаючи камеру. 

«Під час підготовки до знімання обговорюємо з редактором, на чому варто зосередити увагу, який формат матеріалу. Це дає розуміння, як знімати. Іноді все йде не за планом, і орієнтуємося, виходячи із ситуації, — каже оператор. —  Тут не може бути якогось синопсису, бо часто не знаю, що побачу на місці. І тоді ти автоматично знімаєш усе. Це дуже тяжкі кадри. Не всі вони були можуть бути опубліковані. Часом буває по-іншому і ми їдемо дознімати якісь кадри. Використовуємо архіви, якщо це доречно. Просимо архіви героїв. Може бути використання відео з відкритих джерел із вказанням авторства. Із втратою матеріалу не стикалися. Але загалом втручання редактора в життя операторів та фотографів мінімальне. Був момент, коли у спеку знімав без броні, то оштрафували — із цим у нас дуже суворо».   

Техніта й навчання

Техніка та обладнання в оператора хороші, але не нові. Медіагрупа «Накипіло» фінансується за грантові кошти, а тому дозволити собі останні технічні новинки поки не може. Ігор знімає відео на фотоапарат Fuji X-t3 (із об’єктивом Fujifilm XF 18–55mm f/2.8-4 OIS R) та Panasonic GH5-2 (з об’єктивом Lumix GX Vario 12–35 mm). Для фото використовує Nikon Z50 та Nikon D750 із різними об’єктивами. Наразі цього вистачає, але Лептуга мріє про новинки — Nikon z6-3 або Nikon z8, які підходять як для фото, так і для відео. Приблизно такі ж характеристики мають фотоапарати Canon EOS R6 Mark II та Sony Alpha a7R IIIA з різними об’єктивами. 

Оператор стежить не лише за новинками техніки, але й сучасними трендами й фішками у зніманні. Крім того, що Ігор викладає у медіацентрі «Накипіло. Освіта», він займається самоосвітою. Переконує, що навчитися знімати може будь-хто хоча б на початковому рівні, але ці навички завжди варто підсилювати й удосконалювати, щоб не відставати за світом технологій, які розвиваються шаленими темпами. Лептуга ділиться своїм списком YouTube-каналів для самоосвіти:  BBC News Україна, Радіо Свобода Україна, hromadske, PRESSING, Bolharov Roman. 

Він додає: якщо хочете розвиватися у військовій журналістиці чи просто знімати для новин, треба вміти пересуватися в умовах бойових дій, мати гарну фізичну підготовку.

Оператор радить вивчати локацію перед зніманнями, якщо це можливо, бо в хаосі, коли стається приліт і на місці працює багато  служб, треба розуміти, куди людина їде, чітко прописувати маршрут руху, постійно повідомляти про будь-яке пересування. І обов’язково, крім плану А, мати план В на випадок, якщо підведе техніка: фотоапарат, відеокамера, чи банально заглохне автівка на пів дорозі.

«Оператор локального медіа — це універсал»

Медіагрупа «ВІДА» — місцеве медіа прикордонного Могилева-Подільського, що на Вінниччині. Це новинний медіаресурс, який інформує про події регіону та громади на сайті Медіа-група ВІДА і має власний YouTube-канал «ВІДА МЕДІА ГРУПА». Команда невелика, а тому кожному доводиться бути універсалом на своєму робочому місці, каже Артем Петров. 

Він у медіа виконує одразу кілька функцій: відеограф, оператор і монтажер. Його стандартний робочий тиждень не перевищує 40 годин. Можуть бути відрядження або знімання у вихідні дні. Як правило це 1–2 зйомки (монтаж) на день.

«Так склалося, що оператор у маленькому містечку, локальному медіа — це універсал із функціями фотографа, дизайнера, оператора, монтажера, режисера, звукорежисера… Цей список може бути довгим, — усміхаючись, розповідає Артем Петров. — Для прикладу, під час створення рекламних й тематичних роликів моя робота включає ще режисуру. Часто  люди приходять з однією ідеєю, а отримують її покращену реалізацію, із зовсім іншими акцентами. Крім того, робота в локальних медіа досить часто полягає у створенні певного контенту на основі медіафайлів із відкритих джерел. Мабуть, кожен п’ятий поданий нашою медіагрупою матеріал зібраний на основі різних відео з інтернету. Тому в нас посади суто оператора, мабуть, і немає».

Робочий день Артема залежить від «теми дня», тобто типу проєкту, який готує медіагрупа. Це може бути: репортаж, інтерв’ю, так би мовити «диванний репортаж» із використанням запозичених матеріалів, відеокліп, документальне відео, соціальний ролик, рекламний ролик, концерт, корпоративні події тощо. Якщо це зйомка-репортаж заздалегідь невідомої чи маловідомої теми, то доводиться імпровізувати та «збирати» камерою різні кадри (локація, деталі, об’єкт знімання, іноді й не пов’язані із темою речі).

Технічне завдання в такому разі просте — відзняти все й якнайбільше.

Коли ж тема відома і є конкретне ТЗ (наприклад, зняти репортаж про водіїв автопарку), то тоді потрібні радіомікрофони, багато кадрів із машинами в русі та статиці, кадри із маніпуляціями водіїв за кермом, з місця їхньої роботи, відео дороги та й безпосередньо інтерв’ю з героями сюжету (середні та крупні плани). Вистачить однієї камери. А от інтерв’ю (діалоги та монологи) краще знімати на дві і більше камери, це дуже часто залежить від технічних чинників. За необхідності використовується суфлер.

Знімальна рутина

Сам знімальний процес складається з кількох типових етапів: 

• підготовки до знімання (обладнання, сценарій, розкадровка, перевірка місця зйомок, організаційні моменти); 
• фільмування (налаштування камер, освітлення і звуку); 
• збереження файлів та бекап; 
• монтаж (сортування кадрів, зведення звуку, графіка, кольорова корекція). 

«У громадах своя рутина. Не можу пригадати за останні два роки повномасштабної війни щось натхненне. На превеликий жаль, багато сумних подій, — каже Артем Петров. — З цікавих моментів минулого: це коли вперше випробували із серйозним обличчям знавців знімати на дрон Mavic. Ще пригадується зйомка на роздоріжжі при шквальному вітрі, який перекинув камеру в болото. Ніколи не був такий радий багнюці, оскільки сюжет був про новоукладений асфальт. З тією ж аерозйомкою весело було на підриві кар’єру — ти ніби кіно дивишся у смартфоні і трусить, як в 9D-кінотеатрі».

Комунікація в команді проста: кожен отримує щодня нове завдання. Процес контролює редактор, однак, як відзначає Артем Петров, пропрацювавши певний час в одній команді, такі речі, як вказівки редактора, оператор прописує в голові за замовчуванням.

«Зауважень, що щось не так зняв, не було. Раз чи два мав проблеми зі звуком, коли радіосистеми не “за всі гроші світу” ловили перешкоди. Після того звук моніторю щодня, — ділиться власними файкапами Артем Петров. — Буває, що втрачається картинка через неможливість знімати з технічних причин, наприклад, перегрів камери. У минулому були помилки із використанням неоригінальних акумуляторів, після розряджання яких не зберігався відеофайл. У таких випадках завжди виручає друга камера і не обов’язково з твоєї редакції, а від колег по «цеху». 

Петров не приховує, що має проєкти в позаробочий час, знімає на замовлення, зокрема театральні вистави, освітні проєкти з літературного читання для учнів шкіл міста, монтує музичні кліпи для місцевих виконавців — роботи вистачає. 

Техніка й навчання

«Знімаю я на фулфрейми [фотокамери з повнорозмірною матрицею, — авт.] і так сталося, що саме від Canon. Починав із кропнутого Nikon і надалі зрозумів, що більшість магазинів у моєму місті мають парк оптики і аксесуарів саме до Canon, тому і перейшов на нього. Користуюсь R серією, на сьогодні для всіх завдань влаштовує повністю. Оптику, як правило, використовую EF-ну. Щодо звуку й світла, то його багато не буває, ці друзі потрібні різні для різних завдань», — відзначає оператор і додає, що насправді навчитися знімати можна і на звичайний смартфон.

До курсів Петров ставиться скептично, більше віддає перевагу самоосвіті, коли можна подивитися та спробувати самому. В інтернеті є безліч фотографів і відеографів-блогерів, які розповідають про свою роботу від «А» до «Я». Інколи можна зрозуміти їхні розповіді й без знання англійської мови, і про що вони розповідають. Як приклад, згадує Ірен Рудник (Irene Rudnyk) — українську фотографиню з Канади. І на завершення рекомендує: бути уважними, вчитися спостерігати і бачити в об’єктиві більше, ніж просто кадр.

Читати також: Той, хто все вирішить. Як це — бути фіксером під час війни