Вісник Ч історія, команда, перехід від газети до соцмереж

Про людей і для всієї сім’ї. Як «Вісник Ч» зберігає традиції друкованої преси й розповідає про життя Чернігівщини

Понеділок, 20 Травня, 2024

Організація

Парфан Олеся

«Вісник Ч» — це соціально-інформаційний тижневик Чернігівщини. Ще до масового роздержавлення медіа, яке розпочалося 2016 року, газета 2004 року вийшла з-під опіки владного засновника. І вже як незалежне видання працює впродовж 20 років. У фокусі медіа — лише регіональний контент з акцентом на людські історії. 

Про те, як «Віснику Ч» вдається зберігати тираж і підтримувати зв’язок із читачами, якими принципами керується редакція та в яких напрямах планує розвиватися, розповіли головний редактор видання Сергій Народенко й журналістка, проєктна менеджерка медіа Марина Забіян.

Як з’явилася газета 

Спочатку газета називалася «Чернігівський вісник», а її засновником була Чернігівська обласна державна адміністрація. Видавати газету влада не могла, бо це комерційна діяльність, тому видавцем стала обласна організація НСЖУ. 1999 року посаду головного редактора «Чернігівського вісника» запропонували чернігівському журналісту Сергію Народенку. Він переконав журналістів газети об’єднатися в господарське товариство, якому за згодою влади передали місію видавця. 

Перший воєнний наклад «Вісник Ч»
Друкується перший воєнний наклад «Вісника Ч»

Попри те, що газета була «владною», за словами Народенка, він мінімізував офіційні повідомлення та звітність, якими на той час наповнювали газети такого типу. Натомість почав випускати більш доступний для масового читача контент: новини, оголошення та історії написані «людською» мовою. 

Згодом назву газети змінили на «Вісник Чернігівський». У логотипі видання «Вісник Ч» писали великими літерами, а «чернігівський» — дрібним шрифтом. У листопаді 2004 року видавництво газети — редакція медіа — зареєструвало її для передплати замість «Чернігівського вісника». А з нового року з логотипа зникла частина «ернігівський». Так газета «Чернігівський вісник», засновником якої була ОДА, виходити перестала, а натомість з’явилося нове медіа — «Вісник Ч». Як і попередня газета, «Вісник Ч» виходив раз на тиждень. 

Обласна адміністрація помітила зміни за чотири місяці, у квітні, розповідає Сергій Народенко. Він додає, що випуск колишньої газети спробували поновити, але не вдалося. Після кількох місяців конфлікту з «Вісником Ч» держслужбовці зрозуміли, що нічого зробити не можна, та схвалили роботу нової незалежної газети. 

Хоча в той час преса чудово почувалася на ринку, за словами Народенка, конкуренція у «Вісника Ч» була велика. Тижневий наклад безпосереднього конкурента — газети, яку видавала обласна рада — сягав 60 000. Це вдвічі перевищувало тодішній наклад «Вісника Ч». Окрім того, видавалися інші місцеві газети, зокрема, популярна в той час «Деснянська правда» з накладом 25 000 примірників на тиждень. 

«Вісник Ч» сьогодні 

До повномасштабної війни «Вісник Ч» виходив у форматі А3 на 16 шпальтах: із них чотири повноколірні, інші — чорно-білі. Після повномасштабного вторгнення Росії обсяг газети скоротився вдвічі —до восьми сторінок. Наразі «Вісник Ч» виходить щочетверга на 12 шпальтах і раз на місяць у старому форматі — 16 шпальт. 

«Такий формат найбільш економний, бо так можна дати людям більш-менш достатню кількість місцевої інформації. І, власне, більший формат буде просто не під силу придбати нашим людям, бо Чернігівщина й до війни була одним із найдепресивніших регіонів України», — пояснює Сергій Народенко.

Наповнення газети — «місцева різнобічна інформація». Медіа зосереджується на Чернігівщині. «Ми можемо висвітлити всеукраїнську подію, навіть міжнародну. Однак, там ми знаходимо чернігівця, чи умовну онучку чернігівки», — наголошує журналістка та проєктна менеджерка видання Марина Забіян. Вона додає, що «Вісник Ч» позиціює себе як медіа, котре пише для людей і про людей. 

«Я хочу, щоб нас виписала й читала сім’я, — описує цільову авдиторію газети Народенко.

Він деталізує, що читач «Вісника Ч» універсальний: «Від того, який навчився лише читати й до доктора наук, професора місцевого університету».

У 2019–2020 роках наклад газети був на піку — 64 000 примірників. Упродовж наступних років, до початку повномасштабної війни, тримався на рівні 34 000. У першому кварталі 2024 року щотижня випускали 30 238 примірників. На наступний квартал, відповідно до передплат, планують тираж 28 900. 

Окрім передплати, газету можна купити в роздріб. «Вісник Ч» продають у поштових відділеннях «Укрпошти», супермаркетах і магазинах, а також на місцевих ринках містечок Чернігівщини, які були райцентрами. 

Більше про контент «Вісника Ч»

За словами Марини Забіян, увесь контент газети унікальний — медіа не передруковує матеріали з інших газет чи інтернет-ресурсів. Шпальти поділені на різні рубрики — постійні й тимчасові. 

Серед постійних — рубрика «Доля», яка існує від початку випуску газети. Лише в ній цілу сторінку відводять лише під один текст. Зазвичай це розповідь про людину, яка потрапила у складні обставини в житті, та те, як вона долає труднощі. Ця рубрика особливо популярна серед жіночої частини читачів, зауважує Народенко. 

Він додає, що серед чоловіків найпопулярніша постійна рубрика «Гумор».

«Це не шароварно-народний гумор, а невеличкі історії про життя сучасних людей, які живуть у райцентрах, у таких містечках, як у Чернігівській області». 

Сергій Народенко

«Здоров’я» та «Кримінал» — теж постійні рубрики, які чергуються щотижня. Тематичне наповнення кожної з рубрик готує окрема журналістка. Зазвичай це три-чотири окремі матеріали. Одну шпальту також постійно відводять під актуальні новини. 

З початком вторгнення Росії 2014 року в газеті була рубрика «Чекає з війни». У ній писали про дружин і матерів, які чекають рідних, які служать у Силах оборони. За словами Марини Забіян, попри те, що ці історії були популярними, з початку повномасштабної війни рубрику вирішили не продовжувати. Так само, як і рубрику «Крайня хата», яку випускали впродовж кількох років до війни. «Ми розпитували людей, як живеться у крайній хаті, чи правду говорить прислів’я “Моя хата скраю, нічого не знаю”. Неочікувано натрапляли на цікавих людей, знаменитостей», — пригадує Забіян. Наприклад, зустріли маму відомої місцевої дзюдоїстки Наталії Смаль. 

Окремо на темі війни не акцентують, адже «про що б ти не почав писати — все одно прийдеш до теми війни», підсумовує Марина Забіян. 

Команда та принципи роботи редакції 

У команді «Вісника Ч» працює 14 людей. Половина — це журналісти-фрилансери. На фрилансі в команді також залучена менеджерка з реклами й менеджерка з передплат. Решта команди працює наживо з офісу редакції. 

Щочетверга редакція збирається на планування. Під час наради команда обговорює теми для наступного випуску. Як розповідає Народенко, це місцеві новини, часто те, що хтось із команди почув дорогою на роботу у тролейбусі, чи що цікавить його чи її особисто. Планування — це редакційна традиція, тож до нього обов’язково долучаються і фрилансери. 

Після планування журналісти можуть одразу «їхати в поле» для збору інформації. Команда має штатного водія. «У нас є приказка: хочеш, щоб тобі відмовили, — подзвони. Тобто треба йти та їхати до людей — у цьому секрет успіху», — наголошує Марина Забіян. До повномасштабного вторгнення виїзди на місця були обов’язковими. Через мінну небезпеку на Чернігівщині ця вимога послабилася. Як виняток, журналісти можуть поспілкуватися з героями телефоном чи через Zoom. 

Журналістка Юлія Семенець робить репортаж із Корюківського району
Журналістка Юлія Семенець робить репортаж із Корюківського району про те, як «Байрактар» влучив у білоруські цистерни з дизелем, який потім місцеві забирали, щоб він не дістався ворогу. Фото Брендана Гофмана з сайту Journalisten.dk

Виїзди на місця важливі для редакції й тому, що журналісти самі роблять фото для своїх матеріалів. Окремих фотокореспондентів у команді немає. Поїздки також допомагають дотримуватися принципу людиноцентричності. Живе спілкування додає емоційності тексту, відкриває деталі, але найважливіше — журналіст може бути поруч із людиною, щоб заспокоїти й поспівчувати, коли потрібно. 

Редакція принципово не публікує матеріал, якщо герой відмовляється називати своє ім’я. Як пояснює Забіян, така позиція — насамперед про довіру читачів до газети. Окрім того, неанонімний герой проймається відповідальністю за свої слова, готується до розмови. Ще один принцип — усі диктофонні записи інтерв’ю чи коментарів зберігають постійно. Це допомагає підтвердити правдивість текстів у разі потреби. 

Вихід на інші платформи й партнерства

З жовтня 2023 року газета «Вісник Ч» з’явилася у Facebook. А згодом — і в соцмережі TikTok, месенджері Telegram і на YouTube. Соціальні мережі розвиває журналістка Марина Забіян разом із фрилансеркою Наталією Биховець, яка займається рекламою. 

Спочатку виходити в інтернет не було потреби, адже газета була самоокупною й команда не шукала додаткові кошти для роботи. Окрім того, боялися, що мережа «з’їсть» друковану версію. Принципову позицію залишатися лише у друкованому форматі змінили, щоби зберегти наклад. Так на Facebook публікують відеоанонси текстів, які мають спонукати читачів придбати газету. Журналісти самі знімають відео на телефон. Наприклад, анонс історії про те, як між селами Велике Устя й Мале Устя людей перевозять човном. Зараз у Facebook-сторінки медіа є 9227 підписників.

@vistnik_online

🔵 Човном — на роботу Вперше цього року між Великим та Малим Устям на Сосниччині людей перевозять металевим човном шведського виробництва. Велика вода відрізає Велике Устя від Малого та Сосниці. Тому в центр громади доводиться добиратись човном. Коли курсуватиме металевий, а коли — дерев’яний? Та чи є переваги у великій воді? Читайте у свіжому номері газети “Вісник Ч” від 02.05.2024 #вісникч #незламні #вистоїмо #незламнідухом✊ #популярный #війнавукраїні💙💛 #перші #великавода #начовні #деснавеликеустя #чернігівськаобласть #чернігівщина #чернігівщина🇺🇦 #рекомендации #рекомендации❤️ #рекомендації

♬ оригинальный звук – Вісник Ч

Окрім цього, Марина знімає повноцінні відеосюжети, які не анонсують те, про що пишуть у газеті. Їх публікують у TikTok, а також дублюють для YouTube та Facebook. Зазвичай це короткі розповіді про життя місцевих. Наприклад, репортаж про традицію випасу корів у селі Ковчин. Чи відео про хлопця із села Рогізки, який сам вивчає різні мови програмування, а у перервах займається домашнім господарством. 

Медіа має колаборацію з виданням «Час Чернігівський» ( за договором про спільну діяльність). На їхньому сайті є окрема рубрика «Вісник Ч», де у PDF-форматі опубліковані всі номери газети з 2014 року. Власного сайту «Вісник Ч» наразі не має.

Ще редакція співпрацює з місцевою газетою «Весть». Засновниця «Весті» Ольга Макуха працює випусковою редакторкою у «Віснику Ч», також редакції ділять журналістів-фрилансерів. 

Уплив війни та джерела доходу 

Медіа працює за класичною моделлю друкованої преси, де дохід — це реклама й передплата. У «Віснику Ч» частка від реклами становить 9 %, решта — передплата. До війни газета, за словами Народенка, була прибутковою. Він пояснює, що наразі передплата на півріччя коштує 250 грн, але щоб газета стала самоокупною, вартість має бути 300 грн. 

На початку повномасштабного вторгнення газета не виходила до 12 травня 2022 року. «Не працювала друкарня й пошта, тому що область оточили. Десь є така карта — ми були практично в повному оточенні, лише на Київ невеличка вузесенька дорога життя. Жодне видання не працювало», — пояснює Сергій Народенко. 

На зменшення накладу, окрім війни, вплинуло підвищення тарифів «Укрпошти» в липні минулого року. Втім, його достатньо, щоб до газети зверталися рекламодавці. Зазвичай це місцеві виробники, які пропонують курей, готове м’ясо, насіння. Також редакція публікує нативну рекламу. Це можуть бути добірки на тему, яка цікавить рекламодавця й буде корисна для читачів. Наприклад, щодо аграрної тематики чи здоров’я. Серед оголошень, які публікують, немає реклами великих компаній.

«Великі рекламодавці до Чернігівщини не доходять. У нас ніколи не було парфумерії, аптек. У нашій ніші вони не вважають це потрібним».

Сергій Народенко

Хоча кількість рекламодавців зменшилася, дохід від реклами зараз становить від 75 % до 80 % довоєнного рівня. Окрім рекламних оголошень, «Вісник Ч» публікує привітання зі святами, повідомлення-співчуття й оголошення про загублені речі чи документи. 

Попри загальну кризу друкованої преси, в цьому медіа немає вільних позицій у команді та проблем із добором кадрів. На початку війни частина команди була в окупації, дехто переїхав у безпечніші області, за кордон — лише Марина Забіян, яка згодом повернулася. Народенко розповідає, що одразу після деокупації Чернігівщини редакція повернулася до роботи. 

«Вісник Ч» у квітні 2022 року
Команда у квітні 2022-го, коли колектив відновив роботу в Чернігові, навпроти готелю «Україна», який зруйнували росіяни. Фото надане редакцією

У медіа виснажливий графік роботи, але умови для роботи й атмосфера в команді вплинули на те, що плинності кадрів немає, ділиться Забіян. Для фрилансерів у редакції діє окрема система оплати роботи. 

«Людина міряє лінійкою свої матеріали й множить довжину на ширину, записує квадратні сантиметри та множить їх на певну цифру. У кінці підбиває суму», — описує Народенко. 

Що далі? 

Наразі «Вісник Ч» шукає фінанси, щоб медіа могло зберігати наклад і вийти на довоєнний рівень. Для цього планують залучити інституційну підтримку. Хоча видання мало вдалу грантову співпрацю, більшість грантодавців пропонують гроші під конкретні умови. Часто це матеріали на певні теми, що, на думку Народенка, відштовхує авдиторію. 

Окрім цього, медіа намагається розвивати міжнародну співпрацю: спільні публікації, обмін досвідом з іноземними колегами. Наразі спілкуються з Нідерландами, а також балканськими країнами. За словами Забіян, тривалий час команда «Вісника Ч» не брала участі в конкурсах, медійних подіях і конференціях, не афішували своїх результатів. Тож тепер вона налагоджує зв’язки й будує бренд «Вісника Ч».

Марина Забіян із «Вісник Ч» на тренінгу з мобільної журналістики
Марина Забіян на тренінгу з мобільної журналістики. Фото надане редакцією

Для цього команда активно розвиває соцмережі, зокрема медійники навчаються перепаковувати контент для різних платформ. У планах — запустити Instagram. Досі сторінку там не створили через специфіку мережі. Перевага фото, візуальних акцентів — цим, на думку Забіян, варто займатися людині, яка має хороший візуальний смак. Тож редакція також думає про наймання SMM-спеціаліста.

Вона додає: «Це був поворотний момент, коли ми від друкованого медіа почали переходити до мультимедійного видання. До цього статусу ми зараз ростемо й розвиваємося». 

локальні медіа | регіональні медіа