Національна рада з питань телебачення та радіомовлення опублікувала спеціальний порадник для медіа, який пояснює, як журналістам працювати з темою насильства над дітьми.

Рекомендації опрацювали в межах наради «Регулювання й саморегулювання медіа: психологічні аспекти висвітлення тем насильства над дітьми» за участі представників медіа, психологів, правозахисників і уповноважених представників із прав дітей.

Серед експерток:

• Ірина Суслова — представниця Омбудсмана з прав дітей, сім’ї, молоді та спорту;
• Юлія Чаплінська — голова Київського відокремленого підрозділу Асоціації політичних психологів України;
• Любов Найдьонова — членкиня робочої групи зі створення правил захисту дітей у медіа, президентка Української асоціації медіапсихологів та медіапедагогів;
• Анна Козлова — судова експертка Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, спеціалістка у сфері розслідування злочинів проти дітей.

Публікуємо головне з рекомендацій.

Які запитання варто поставити перед і під час написання матеріалу?

Спершу журналісту необхідно визначити мету своєї роботи над цією темою та можливі наслідки. Поставте такі запитання до теми свого матеріалу:

• На який результат ви очікуєте після його оприлюднення? 
• Які небажані наслідки можуть виникнути?
• Які засоби вам потрібні, щоб реалізувати свою мету, та які з цих засобів є прийнятними? 

Керуйтеся вимогами статті 3 Конвенції ООН «Про права дитини», де сказано, що в усіх діях щодо дітей потрібно враховувати принцип найкращих інтересів дитини. Тому, працюючи над матеріалом, також поставте такі запитання:

• Як забезпечити право дитини на розвиток у безпечному, стійкому, передбачуваному середовищі?
• Як дотриматися найкращих інтересів дитини та повідомити суспільству важливу інформацію й водночас врахувати право дитини розвиватися в безпечному, стійкому, передбачуваному середовищі?

Читайте також: Американська репортерка розповідає історії постраждалих від війни українських дітей. Ось поради, які вона виокремлює

Дотримання балансу

Журналістам важливо завжди дотримуватися балансу між суспільним інтересом і недоторканістю приватного життя особи. Особливо це стосується неповнолітньої особи, яка постраждала.

У медіа при будь-якій взаємодії з дитиною насамперед має бути установка — це дитина, яка має багато прав. Водночас медіа мають пам’ятати про її погляди, індивідуальність, збереження сімейного оточення, підтримку, піклування, захист і безпеку. Не можна забувати і про вразливий стан, а також про право на освіту, що може бути під загрозою через певний інцидент.

Як працювати з темою насильства над дітьми

Найголовніше — не можна розкривати персональних даних дітей — прізвище, ім’я, інформацію про те, де дитина проживає, про родичів і близьких. Також не оприлюднювати жодну іншу інформацію, яка дає змогу ідентифікувати жертву сексуального насильства.

Законодавство передбачає розкриття певної інформації про дитину з дозволу батьків чи інших законних представників. Однак медіа мають проаналізувати, чи відповідає ця згода найкращим інтересам дитини та чи потрібні в інформації відео, фотографії, особисті враження дитини чи її сім’ї, щоб донести необхідні меседжі до аудиторії. 

Варто брати до уваги й етичні норми під час використання фото та відео дітей. Зокрема, чи не можуть вони викликати почуття сорому або дискомфорту в дитини або її родини зараз чи через певний час.

Більше про це: Як добирати зображення для матеріалів у медіа

Що має містити матеріал?

Висвітлюючи важкі ситуації чи трагічні історії дітей, важливо, щоби публікація включала мову фактів, а не мову суб’єктивних суджень. Крім цього:

• Текстмає містити конкретні факти, викладені чутливою мовою, але зважати, щоб їх не було забагато.
• Висвітлення в медіа будь-якої резонансної події не має стати просто хайпом, про який наступного дня всі забудуть. Тому матеріал має отримати своє продовження й завершення: потрібно не лише привернути увагу суспільства до проблеми, а й поставити крапку в кожній історії, щоб суспільство не зневірювалося. 
• Якщо в конкретному матеріалі немає підстав для обнадійливих висновків, варто навести інші приклади.
• Треба більше звертати увагу на систему, а в конкретній ситуації — що вже зроблено й що планують робити, але в таких межах, щоб не розголошувати певні дані досудового розслідування.
• Використовувати коректну термінологію та чутливу мову, яка не сприятиме стигматизації. Треба відходити від визначення «жертва насильства», щоб не формувати у людини, особливо у дитини, яка пережила насильство, усвідомлення себе жертвою. Краще казати «потерпілий», або «особа, що зазнала насильства».

Крім того, розповідаючи про насильство — фізичне, психологічне чи сексуальне — медіа завжди мають оприлюднювати дані про служби, які опікуються такими випадками, зазначати номери телефонів та інші контактні дані центрів з екстреної допомоги.

Чого не можна робити?

Під час створення матеріалу про насильство над дітьми не можна:

• деталізувати подію, описувати місце, де вона сталася;
• уточнювати, як відбувалося насильство;
• акцентувати лише на тому, що для захисту дитини не використали всіх можливих засобів. Це переконує інших дітей, які споживають інформацію, що можна спробувати діяти так само як правопорушники, а за ці вчинки нічого не буде;
• забувати про психологічний ефект «зараження», ланцюгової реакції — що більше інформації про насильство, то більше трапляється таких випадків.

Треба також оцінювати можливий ефект матеріалу: чи не може він спричинити булінг, негативне й жорстоке ставлення, цькування однолітками чи дорослими дитини, яка зазнала насильства або ж опинилася в ролі насильника. А також як це може позначитися на членах сім’ї дитини.

Висвітлення обвинувачених

З правового погляду не можна припиняти бачити дитину за процесуальними статусами. У статті 40 Конвенції ООН «Про права дитини» йдеться про право дитини на ювенальну юстицію. Воно включає право на повагу до дітей, які є обвинуваченими. 

Ярлики на кшталт «ґвалтівники», «нелюди» й подібні знелюднюють. Журналісти мають вживати зважену, коректну термінологію, на кшталт «дитина, яка в конфлікті із законом».

Інтерв’ювання дитини, яку повернули з депортації

Докладні й деталізовані інформаційні матеріали шкодять роботі з повернення українських дітей: як повернули дитину, яким був маршрут, хто з дорослих за це відповідав тощо. Розкриті деталі не дають змоги використати такий самий алгоритм для інших українських дітей і дорослих, яких депортували чи перемістили на територію Росії. 

Перед тим, як брати інтерв’ю, варто з’ясувати, чи провело СБУ повне опитування дитини: такі свідчення можна залучити для доказової бази для притягнення Росії до відповідальності. Якщо історії дітей активно озвучені в українських медіа, їх свідчення не можуть бути доказовою базою для трибуналу над РФ.