Редакційна політика стає чинником, на який все більше донорів звертають увагу під час розподілу фінансування й вибору грантерів (це підтверджує, зокрема, дослідження Львівського медіафоруму). Проте роль редакційних правил не лише в здобутті фінансування — вони також допомагають розв’язувати дискусійні питання щодо вибору тем і роботи з інформацією, встановлюють етичні норми діяльності медіа, регулюють взаємодію зі спікерами й загалом уберігають редакцію від втрати власних цінностей.
Попри практичну користь редакційної політики, у багатьох медіа виникають труднощі з тим, аби вдало сформулювати дієві правила. Тож часто редакції або не розробляють їх взагалі, або ж створюють клаптикову редакційну політику із правил інших медіа. Аби змінити ситуацію, Комісія з журналістської етики, яка є органом саморегулювання медіа й укладачем Кодексу етики українського журналіста, запустила проєкт менторської підтримки в розробленні редакційних правил. У ньому взяли участь три медіа, які поділилися своїми напрацюваннями на практичній зустрічі від КЖЕ. «Медіамейкер» зібрав найголовніше з рекомендацій ментора редакцій у проєкті Отара Довженка й досвіду тих, хто вже впровадив зміни.
Чим насправді є редакційна політика?
Часто медіа плутають редакційну політику та статут організації. Редакційний статут є офіційним публічним документом, наявність якого контролює держава. Відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» статут містить вимоги до створення та поширення інформації телерадіоорганізацією та затверджується власником ТРК або уповноваженим органом. Редакційні правила, редакційний кодекс чи редакційна політика ж — неофіційний набір правил, які є безпосередньою саморегуляцією конкретного медіа. Тобто це сфера відповідальності редакції, де вона може сама себе скеровувати, обмежувати й діяти за визнаними нею принципами.
Редакційна політика може слугувати підказкою, як чинити в тій чи іншій ситуації. «У редакціях можуть виникати питання щодо якоїсь теми: “Наше це чи не наше?” Часто такі рішення ухвалює редактор, який також може змінитися. Натомість коли все зафіксовано в редакційній політиці, із якими темами, історіями ми працюємо, це набагато легше», — пояснює ментор медіа у проєкті КЖЕ, креативний директор Lviv Media Forum Отар Довженко.
Також цей документ є приводом для відмови: на нього завжди можна покликатися у відповіді тим, хто намагається схилити медіа до будь-яких дій, які не відповідають його цінностям. За словами експерта, редакційну політику можна вдало використовувати в комунікації з чиновниками, бо для представників офіційних інституцій такий аргумент більш переконливий, ніж абстрактні міркування. Крім того, вона допомагає швидше пояснити новим колегам, за якими принципами працює команда медіа, і є перевагою для донорів.
Важливо розуміти, що редакційна політика є вжитковим документом.
Він не обов’язково має бути офіційним, містити канцеляризми й посилання на закони. Загалом у редакційній політиці мають бути описані конкретні ситуації, які несуть практичну цінність для медіа.
Що варто й не варто писати в редакційній політиці?
Редакційна політика медіа, що публікується на сайті чи будь-якій іншій онлайн-платформі, потрібна, щоб люди розуміли, за яким принципом воно працює. Це складова прозорості, яка впливає на репутацію редакції та її зв’язок з авдиторією. Тому насамперед редакційна політика має містити самовизначення: що це за медіа, для чого воно існує, які цінності сповідує, хто на нього впливає. Крім цього, у ній можна прописати, за якими стандартами працює редакція, як діє, якщо ці стандарти конфліктують між собою, що для неї неприйнятно.
Також у редакційній політиці можна пояснити перевірку якості контенту в медіа: як добирають матеріали, працюють з інформацією із соцмереж, перевіряють факти тощо. «Усі багато разів чули вимогу щодо того, що факт має бути перевірений із трьох незалежних джерел. Але її дуже важко втілити в сучасному українському світі, адже це робить медіа неконкурентоспроможним, до того ж цих трьох джерел може просто не існувати. Відповідно в таких випадках треба прописувати реалістичну процедуру перевірки фактів, а також умови, за яких редакція застосовує суворішу процедуру», — наводить приклад Отар Довженко.
Такі вжиткові документи, як редакційний словник написання власних назв і суперечливих слів та інструкція для фрилансерів, на думку експерта, краще мати у вигляді внутрішніх документів редакції, проте за бажанням медіа може включити їх до редакційної політики. Непублічними ж варто залишити аспекти, які редакція не готова обговорювати з авдиторією. Наприклад, заборону публікувати комерційну інформацію та внутрішнє листування, якщо така є.
У редакційну політику не потрібно включати те, що часто змінюється.
Наприклад, якщо тематика медіа значною мірою залежить від наявних грантових проєктів, фіксувати її в редакційній політиці немає сенсу — натомість краще прописати, за які межі редакція точно не планує виходити. Не варто включати в редакційні правила зобов’язання, які медіа не у змозі виконати: «Наприклад, там буде написано, що ви подаєте всі конфліктні ситуації з абсолютним балансом усіх думок. Найімовірніше, ви цього ніколи не зможете виконати, бо життя таке, що в частині конфліктних ситуацій якісь сторони просто недоступні», — пояснює експерт.
Також не потрібно фіксувати в редакційних правилах те, що не залежить від медіа: «Якщо ви точно знаєте, що ваш засновник втручається у вашу редакційну політику, не треба писати, що ніхто не впливає на вас і вашу діяльність, бо це насправді не так. Це частина чесності з собою і з авдиторією», — коментує Отар Довженко. Зайвими стануть і пункти про те, що насправді не стосується практики медіа, бо це обтяжує редакційну політику й розсіює увагу читача. Наприклад, якщо медіа не займається рекламою, принципи роботи з нею прописувати не варто.
Як складати редакційну політику?
Отар Довженко радить узгоджувати редакційну політику з Кодексом етики українського журналіста, адже базова частина стандартів у ньому вже прописана. У такому разі, дотримуючись своїх редакційних правил, медіа вбезпечиться від порушень Кодексу й не зазнає репутаційних втрат, навіть якщо на нього поскаржаться. Однак важливо, аби етичні принципи були не просто скопійовані в редакційну політику, а вбудовані в неї — написані своїми словами на основі власних реалій.
Також можна звірятися з редакційними правилами інших медіа, дивитися на зразки, але не копіювати їх. «За моїми спостереженнями, дуже часто принципи редакційної політики, цілі статті, які насправді не застосовують у роботі окремого медіа, кочують з одного документа в інший. Це почалося із запозичення редакційних стандартів BBC, коли писалися великі редакційні політики ще 10 чи кільканадцять років тому. Потім уже почали запозичувати з редполітик “Суспільного” та інших медіа», — розповідає експерт. За його словами, краще мати неповну редакційну політику, але в якій буде все, чим медіа справді користується, і до якої можна буде апелювати у внутрішніх розмовах редакції.
Складати редакційну політику може як окрема людина в медіа, яка спроможна виділити час на написання чернетки й потім поділитися нею з колегами, так й ініціативна група.
Проте Отар Довженко не радить робити це всім колективом: «Коли ціла команда починає брейнштормити, кожен висловлює своє й потім це обробляється багатьма людьми, можна просто загубитися». Також експерт не рекомендує запрошувати сторонню людину складати редакційну політику: «Вона не буде відчувати, чим ви живете, і їй доведеться витратити дуже багато вашого часу на те, щоб вас про це розпитати». Однак, перш ніж публікувати редакційну політику, її все ж варто дати прочитати комусь поза командою, щоб виявити незрозумілі, непослідовні місця.
Досвід учасників проєкту КЖЕ
У пілотному проєкті КЖЕ з розроблення редакційних політик взяли участь три редакції: національна мережа гіперлокальних медіа «Район.in.ua», телеканал «Київ» та інтернет-видання «Об’єктив-новини». Кожне медіа мало свій запит, який намагалося вирішити завдяки створенню редакційних політик. Їх складали на основі вже наявних документів, які уніфіковували й доповнювали новими розділами.
Національна мережа гіперлокальних медіа «Район.in.ua»: уніфікувати роботу редакцій
Мережа «Район.in.ua» зараз налічує 61 сайт, що працює для різних авдиторій у восьми регіонах України. «Потреба уніфікувати правила та стиль у нас дуже критична. Під час розростання редакції й команд з абсолютно різним досвідом без документа, до якого можна повертатися в будь-який момент, працювати дуже важко», — розповідає керівниця мережі Наталія Пахайчук.
У своїй редакційній політиці медіа запровадило посаду редакційного омбудсмена, який відповідає за права героїв матеріалів та авдиторії. Редакційний омбудсмен контролює дотримання етичних норм, забезпечує прозорість редакції й розглядає скарги від авдиторії. Після розгляду скарг він повідомляє заявника про результати й заходи, які вжила редакція для виправлення ситуації, якщо порушення виявили. «Коли надходили якісь скарги чи проблемні питання, читачів автоматично направляли до мене й ми це вирішували. Але, оскільки можливі якісь непорозуміння з нашими читачами й читачками в інших регіонах, ми перестраховуємося, аби більше контролювати якість роботи редакцій, які приєднуються до нас», — пояснює Наталія Пахайчук.
До того ж, у редакційній політиці мережі «Район.in.ua» з’явилися розділи про спростування, доповнення й уточнення інформації, перевірку фактів, висвітлення війни, а також висвітлення тем здоров’я, захисту навколишнього середовища, культури й, крім того, розділ з редакційною історичною політикою, які були важливі для тематичних сайтів мережі.
Телеканал «Київ»: налагодити роботу після зміни статусу
Телеканал «Київ» зараз трансформується з комунального підприємства в публічного місцевого мовника. Аби налагодити співпрацю не тільки з командою, а із власником і громадськими організаціями, які будуть делегувати своїх представників для формування наглядової ради, керівництву каналу було важливо розробити публічну редакційну політику.
«Ми добре розуміємо що цей документ для нас — додатковий захист від намагання втручатися у внутрішні справи редакції з боку людей, які не мають безпосереднього стосунку до ньюзруму. Також це буде дуже важливий інструмент для того, щоб пояснити представникам громадських організацій, із чим вони взагалі працюватимуть, бо це величезна кількість людей, які бачать свою участь у наглядовій раді насамперед через призму висвітленням власної діяльності», — зазначає тимчасова виконувачка обов’язків директорки телекомпанії «Київ» Наталія Лященко.
У редакційній політиці телеканалу, яку опублікували на загальному сайті, виклали принципи роботи з інформацією, що допомагають представникам громадських організацій розібратися, як працює медіа. Також у ній зазначили, яку рекламу телеканал публікує, а яку — ні. Зокрема, за словами Наталії Лященко, на ці правила зважатимуть під час планування рекламних бюджетів на наступний рік.
Також у медіа планують внести до посадових інструкцій виконання редакційної політики як основне джерело оцінювання роботи журналістів: «Через статус комунального підприємства в нас є багато обмежень, яких немає у звичайних телерадіоорганізаціях. Іноді буває дуже важко прощатися з людьми, які роблять помилки кожного дня, бо їх захищають загальні закони про охорону праці. Для нас це проблема, і наявність редакційної політики буде дієвим інструментом для її розв’язання», — коментує Наталія Лященко.
Інтернет-видання «Об’єктив-новини»: врегулювати роботу сайту
Одразу після повномасштабного вторгнення медіагрупа «Об’єктив» залишилася без етеру, а пізніше втратила студію й обладнання внаслідок обстрілів Харкова. Тепер інтернет-видання «Об’єктив-новини» стало основним майданчиком медіа. Редакція відчувала потребу в новій редакційній політиці, бо стара, яка була внутрішнім документом, стосувалася насамперед телебачення й не закривала всі потреби саморегуляції сайту. До того ж публічна редакційна політика мала допомогти залучити грантове фінансування.
«До початку розроблення цієї редакційної політики в нас виникали питання, як вчинити в певних ситуаціях. Це була можливість для себе та для редакції знайти на них відповіді», — коментує редакторка медіагрупи «Об’єктив» Ксенія Ярікова.
Під час розроблення редакційної політики команді вдалося розв’язати питання, як позначати фото й відео, узяті з російських медіа: «Було питання, як це все узгодити, щоб і не порушувати авторське право, і не рекламувати ворожі медіа. Ми обговорили це й вирішили, що, якщо йдеться про російські джерела, ми вказуємо назву джерела, але не робимо гіперпосилання, щоб не робити ворогам рекламну кампанію», — розповіла Ксенія Ярікова.
Також редакція встановила правила використання фото неповнолітніх, що публікують офіційні служби, і роботи із прямою мовою.
