Громадська організація «Львівський медіафорум» представила дослідження донорської підтримки медіа в Україні. Зокрема, команда досліджувала:

• які донорські організації підтримують медіа в Україні;
• за якими принципами надається підтримка;
• які труднощі виникають у медіа й донорів;
• у чому розходяться та збігаються їхні інтереси.

Дослідження також містить рекомендації про те, що можна змінити у практиках і політиках учасників процесу, щоби співпрацювати ефективніше. Переповідаємо головні висновки.

Методологія

Дослідження відбувалось у три етапи від жовтня 2023 до лютого 2024 року через онлайн-опитування (на опитувальник відповіли 62 медіа та 28 донорських організацій), глибинні інтерв’ю з представниками донорських організацій, фокус-групи з медійниками й аналіз відкритих джерел (зокрема фінансової звітності донорських організацій).

У жовтні-листопаді 2023 року команда провела кабінетне дослідження — використали відкриті джерела (медіа, соцмережі, пошук в інтернеті тощо) та власні знання про донорське й медійне поле України для формування вибірки. 

Вибірки включали донорські організації й медіа різних типів (всеукраїнські загального інтересу, регіональні та нішеві). Вибірки для глибинних інтерв’ю сформували з організацій, які раніше погодилися на участь в опитуванні. Вибірки для фокус-груп сформувала соціологічна компанія-підрядник «Соціоінформ» з-поміж тих, які відповіли на опитування, й частково з тих, які цього не зробили.

Як медіа оцінюють донорську підтримку

Яка частка грантів у доходах медіа

Для половини опитаних редакцій гранти на момент опитування були джерелом більшості доходів.

Фокус-групи засвідчили, що регіональні й нішеві медіа більше залежать від донорської підтримки, ніж загальнонаціональні.

Інші джерела доходів:

• публікація комерційної реклами;
• продаж контенту;
• пожертви від членів спільноти (клубу читачів);
• продаж орендованої продукції;
• друк журналів, книжок тощо.

Читайте більше: Як вибрати модель монетизації для свого медіа

Скільки грошей потрібно медіа?

Представники порівняно невеликих регіональних, нішевих і деяких національних медіа на фокус-групах озвучили суми від $5000 до $15 000 на місяць. Великі медіа потребують на місяць понад $50 000.

Чому медіа потребують гранти?

Головними причинами називають економічну скруту та втрату інших джерел доходу (деякі респонденти назвали втрату всього майна внаслідок війни).

Також серед причин:

• падіння або відсутність доходів від реклами;
• необхідність шукати нові джерела фінансування через економічну нестабільність;
• брак грошей на оплату праці, купівлю техніки, офісних витратних матеріалів і послуг. 

Редакції також прагнуть бути незалежними від місцевих органів влади й бізнесу й запускати нові проєкти.

Частина респондентів зазначила, що їхні проєкти задумувались як суто грантові, оскільки їхній напрям (зокрема розслідувальна або журналістика даних) не може заробляти гроші інакше.

Інституційна підтримка

Загалом 46,8 % опитаних медіа мають інституційну підтримку. Стільки ж її не мають. 

Учасники фокус-груп наголосили на перевагах саме інституційного фінансування для медіа. За їхніми словами, постійна грошова підтримка дає змогу:

• розширити штат редакції;
• організувати адаптоване до запитів навчання чи іноземне стажування для членів команди;
• залучати сторонніх фахівців; 
• оновити сайт;
• розвивати інші джерела фінансування;
• провести ребрендинг;
• створювати нові формати контенту;
• підготуватися до складних умов роботи, зокрема вимкнення електропостачання та зв’язку.

Позитивні зміни

Опитані медіа завдяки підтримці донорів змогли, зокрема:

• розширити тематику;
• охопити нові аудиторії чи нові регіони;
• опанувати нові формати контенту.
• вийти на нові платформи чи відкрити нові мовні версії. 

Для медіа, що взяли участь у фокус-групах, грантова підтримка відкрила нові можливості розвитку й масштабування. Вони також відзначили, що донори популяризують український медіапродукт за кордоном.

Утім не всі опитані медіа пов’язують ці зміни зі впливом або вимогами донорів. Один із респондентів наголосив, що його медіа «шукає грант, коли хоче змін, а не змінюється під грант». Представник іншого медіа зазначив, що його редакція «часом подавалася на проєкти, які не зовсім про нас, але потрібні були гроші, й через це писала на теми, не дуже релевантні аудиторії». 

Проблеми

Як медіа уявляють пріоритети донорів

82,3 % опитаних медіа вважають, що тематичні пріоритети донорів збігаються з пріоритетами українських медіа, 11,3 % не згодні. Зокрема, на думку деяких респондентів, донори «прагнуть зміни суспільства через медіапродукт», через що встановлюють тематичні рамки й вимагають якісних і кількісних показників впливу на аудиторію. 

Проте автори зазначають, що не всі опитані донори формулюють свої цілі так — багато з них говорять про підтримку медіа як важливого інституту демократичного суспільства, не інструменталізуючи їх.

На думку учасників фокус-груп, грантове фінансування зараз простіше залучити медіа, які висвітлюють відновлення України й наслідки війни. Також медійники вважають, що донорські організації передусім зважають на репутацію медіа й розмір аудиторії.

Крім того, медійники відзначають відірваність донорів від українських реалій, нерозуміння поточної ситуації й недостатню зацікавленість в інституційній стійкості редакцій.

З якими донорами медіа не хочуть співпрацювати?

63 % опитаних медіа сказали, що не мали досвіду отримання від донора вимог, які були для них дискомфортними, 37 % — що мали.

Для опитаних медіа неприйнятною є співпраця із донорами, які не припинили зв’язки з Росією і/або походять із країн, уряди яких підтримали збройну агресію Росії.

Крім того, є медіа, які уникають співпраці з українськими організаціями, які розподіляють субгранти від іноземних донорів.

Окремі медіа називають некомфортними такі обставини співпраці з донорами:

• «хамство і приниження» на етапі комунікації й обговорення проєкту.
• втручання в редполітику (нав’язані тематичні обмеження, надмірне затвердження та погодження редакційних матеріалів);
• незрозумілі вимоги до фінансової звітності, раптові зміни в бюджеті чи інших вимогах та зволікання з оплатою чи підписанням контрактів і звітів;
• вимога ведення звітності англійською;
• бажання донора писати на теми, які сприймаються як пропаганда певних ідей (ідеться, зокрема, про чутливі теми — життя ЛГБТ-спільноти, фемінізм тощо).
• коли «локальні медіа змушують отримувати фінансування через київські громадські організації, які в підсумку отримують левову частку грошей».

Що змушує медіа вагатися або відмовитися від участі у конкурсі?

Учасники фокус-груп називають такі причини відмови або сумнівів у доцільності брати участь у конкурсі:

• форма заявки занадто складна;
• складно адмініструвати проєкт і звітувати;
• сума гранту замала для обсягу роботи;
• рішення ухвалюють занадто довго;
• є вимога співфінансування з боку місцевої влади;
• донор часто й необґрунтовано відмовляв раніше;
• неможливість отримати гроші на виробництво контенту авансом;
• донор вимагає мати ГО чи благодійний фонд;
• велика кількість тренінгів чи онлайн-навчань, нерелевантних для медіа;
• тема проєкту завузька, немає гнучкості та простору для творчості медіа.

Операційні питання

77 % опитаних медіа кажуть, що їхній юридичний статус дає їм достатню свободу для співпраці з донорами. 

Здебільшого проблема полягає в тому, що донор воліє співпрацювати з громадськими організаціями або товариствами з обмеженою відповідальністю, а не з приватними підприємцями. Тому деякі опитані медіа спеціально створили громадську організацію, аби мати змогу отримати такі гранти. Деякі мають партнерську ГО.

Ще одна проблема, про яку згадували опитувані, — неможливість отримувати платежі із західних банків через те, що медіа зареєстроване в області, яка вважається окупованою Росією (тоді як окупована лише частина).

Написання заявок і звітність

77,4 % опитаних медіа кажуть, що мають ресурс на написання грантових заявок. Водночас 16,9 % такого ресурсу недостатньо.

Підготовка грантової заявки в медіа переважно розділена між кількома членами команди: директором, фінансовим менеджером, головним редактором, комерційним директором, бухгалтером, проєктним менеджером у різних комбінаціях.

Найчастіше до написання грантової заявки залучені головні редактори (у 18 медіа) та їхні заступники (31 медіа), керівники або директори (13 медіа). По 5 медіа залучали проєктних менеджерів і бухгалтерів. 10 опитаних медіа на момент опитування мали грантового менеджера (8 — штатного, 2 — тимчасового). 

Медіа хотіли би поповнити свою команду працівниками з відповідними компетенціями, проте не завжди можуть це собі дозволити.

Учасники фокус-груп також говорять про труднощі, пов’язані з поданням і обґрунтуванням заявки, виконанням проєкту, адмініструванням гранту, комунікацією .

Зокрема, озвучують такі проблеми:

• брак координації й узгодження політик у донорському середовищі (коли кілька донорів оголосили одночасно конкурси з однаковою тематикою або для медіа з однієї області України);
• намагання донорів підлаштувати бюджет під свої уявлення без урахування українського контексту й потреб медіа (наприклад, потреб у виплаті зарплат журналістам);
• неможливість проконсультуватися з представниками організації тим медіа, які вперше готують заявку до певного донора;
• нав’язування донором некомпетентного керівника проєкту;
• надмірна звітність, зокрема вимога надати документи через тривалий час (рік або більше після закриття проєкту).

Комунікація з донорами та робота з проєктами

На думку учасників фокус-груп, суто проєктна підтримка доречна на термін від кількох місяців до року. Зокрема короткотерміновими можуть бути гранти на купівлю техніки або виробництво конкретних циклів контенту. 

Труднощі в комунікації з донором хоча би раз мали 22,6 % (14 із 62) опитаних медіа. Зокрема ідеться про надто тривале погодження проєкту й проблеми комунікації (донори не досить швидко, на думку медіа, відписують на листи чи взагалі не реагують на них). Рідше йдеться про порушення етичних норм спілкування і нерозуміння одне одного.

3 % (два з 62 опитаних медіа) зазначили, що не доводили до кінця грантових проєктів. Лише одне вказало причину: донор ініціював припинення співпраці через початок повномасштабного вторгнення.

Учасники фокус-груп відзначають, що отримати грант мають змогу не лише відомі медіа, а й ті, що з’явилися нещодавно або подаються на конкурс уперше. Утім представники регіональних медіа згадують про випадки, коли окремі донори нібито надавали перевагу медіа, з якими підтримують дружні стосунки.

Також озвучували недовіру до «експертних середовищ, які допомагають донорам відбирати заявки» та пропонували «відстежувати їхню упередженість». Утім респонденти не назвали конкретних прикладів або імен.

Що можуть змінити донори, на думку медіа?

• докладніше пояснювати відмови на грантові заявки та вчити медіа працювати з грантовими проєктами;
• зробити проєкти підтримки більш тривалими — середньостроковими й довгостроковими — й надавати більше інституційної підтримки;
• зробити чіткішими й зрозумілішими критерії відбору та спростити аплікаційні форми, зокрема дозволити заповнювати їх українською;
• зрозуміліше формулювати вимоги до звітності та відмовитися від вимог «доведення впливу»;
• «враховувати думку медійників щодо потреб їхніх редакцій»;
• урізноманітнити тематику проєктів;
• не обмежуватися підтримкою медіа прифронтових регіонів, утім є й рекомендація «збільшити фінансування медіа Сходу та Півдня України»;
• інтенсивніше й оперативніше комунікувати з грантерами;
• підтримувати перекваліфікацію українських медійників;
• зменшити навчально-тренінговий складник проєктів;
• проводити медійні форуми й конференції для регіональних друкованих видань, більше включати їх у комунікацію з донорами;
• зважати на якість контенту медіа, який воно створює, а не на «самопрезентацію» та зміст заявки;
• підтримувати новостворені медіа, які ще не мають грантової історії;
• відмовитися від грантової підтримки медіа, які належать політикам;
• зробити гнучкішими вимоги щодо використання бюджету;
• працювати з медіа напряму, а не через субгрантинг;
• не втручатися в роботу редакції;
• зняти обмеження щодо витрат на гонорари, зарплатню працівників й інші витрати медіа, «дозволити виводити заробітну платню та інші витрати через ФОП»;
• підтримувати життєздатні медіа, а не ті, що вмирають без фінансування;
• зняти обмеження на підтримку медіа, які висвітлюють війну, або матеріалів «про війну».

Що, на думку медіа, можуть зробити редакції?

Серед можливих змін для покращення роботи з донорами медіа називали:

• вдосконалювати навички проєктного менеджменту;
• допомагати донорам розібратись у контексті України або окремого регіону й чіткіше формулювати свої потреби та можливості;
• дотримуватися дедлайнів;
• опановувати нові підходи, напрями, формати, теми, канали поширення контенту тощо, а також виробляти більше якісного й ексклюзивного контенту;
• готуватися до часткового фінансування проєкту;
• ставити в пріоритет інтереси цільової аудиторії;
• бути прозорими та відкритими, реєструватись як медіа;
• публічно звітувати про свою роботу перед аудиторією й донорами;
• перешкоджати втручанню в редполітику;
• «частіше і якісніше» комунікувати з донорами, зокрема особисто, а не лише поштою;
• включати у штат людей, які працюватимуть із донорськими проєктами, та розширювати команди загалом;
• «не витрачати всі гроші на проїдання, а вкладатися в розвиток»;
• бути проактивнішими у пошуку грантових можливостей.

Більше про те, що змінилося у фінансуванні та управлінні медіа за 2023 рік, читайте в огляді дослідження MDF.

Як бачать підтримку медіа донори

Які організації підтримують медіа?

87,1 % (54 із 62 опитаних медіа) отримували від донорських організацій відмову у фінансуванні, й редакції переважно вважають, що всі або деякі відмови не були мотивованими. Зокрема, донори підтримують медіа з досвідом, чи їм нецікаві медіа не з прифронтових регіонів. Учасники фокус-груп також озвучували думку, що медіа з прифронтових регіонів набагато легше отримати підтримку, ніж із віддалених від зони бойових дій. 

Читати більше: Що таке новинні пустелі та як це впливає на громади у світі й Україні — пояснює медіадослідник

Як донори відбирають медіа

66,7 % опитаних організацій кажуть, що проводять відкриті конкурси. 75 % шукають медіа самостійно, зокрема тих, хто потребує невідкладної підтримки.

Окремі донори надають перевагу оголошенню саме регіональних конкурсів (для редакцій однієї або кількох областей), оскільки це, на їхню думку, підвищує шанси локальних медіа, що не можуть конкурувати із національними.

Як донори досліджують медіасередовище?

Джерелом знань донорів про запити й потреби медіа є відгуки на їхні оголошення про конкурси, а також:

• консультації з іншими донорами медіаекспертами, зокрема регіональними, представниками ГО та самих медіа;
• кабінетні дослідження, аналіз досліджень інших організацій;
• моніторинг відкритих джерел.

Великі міжнародні донори користуються місцевими результатами глобальних досліджень, які проводять їхні організації в усьому світі або регіоні. Часто організації не проводять власних досліджень в Україні, хоча є окремі винятки, наприклад, дослідження USAID-Internews. Загалом отримання та актуалізація знань про медіа в Україні у донорів переважно не формалізовані, вони значною мірою спираються на особисті контакти («спільноту»). Її уявлення згодом впливають на тематику програм, цільову аудиторію й добір реципієнтів допомоги.

Окрім відкритих конкурсів, донорські організації аналізують звіти партнерів (українських і міжнародних неурядових організацій, фондів тощо), а також зважають на Мапу рекомендованих медіа від Інституту масової інформації.

В окремих випадках зважають на присутність різних типів медіа й різних регіонів. Інколи також є вимога до балансу між національними й регіональними виданнями.

Майже всі (95,8 % і 100 % опитаних організацій) кажуть, що перевіряють репутацію та якість контенту тих, кому надають підтримку. 

Деякі з респондентів сказали, що також перевіряють медіа через фахові оцінки від партнерів із медійних програм і посольств і поради інших донорів.

Деякі організації уточнюють, що комбінують інформацію, отриману через поверхове вивчення продукту медіа та інших відкритих джерел із рекомендаціями українських медійних громадських організацій. Представники великих міжнародних донорських організацій наголошують, що повністю покладаються у перевірці медіагрантерів на компетенції українських партнерів, із якими працюють і яким довіряють.

Як формується тематика програм підтримки?

Частина тематики для великих донорів є сталою: зокрема, теми протидії дезінформації, цифрової безпеки, європейської інтеграції, комунікації реформ, журналістика рішень. 

Окремі організації фінансують програми з вужчою тематикою, зазвичай прикладні — навчання технологій аналізу відкритих джерел (OSINT), впровадження гендерно чутливої редакційної політики, тренінги з диверсифікації джерел доходу тощо. Для програм широкої тематики проєкти мають «сприяти розвитку демократії», «сприяти поширенню свободи преси», «посилювати голос громадянського суспільства», «розширювати доступ українців до якісної інформації», «підтримувати стійкість медіа та громадянського суспільства».

Окремі донори у визначенні тематичних пріоритетів уникають «проблемних, чутливих тем» (наприклад, критики мобілізації в Україні).

Зміни після повномасштабного вторгнення

Після повномасштабного вторгнення донори зважають на висвітлення відновлення України (постраждалих від війни регіонів і не тільки), екологічні проблеми, зумовлені війною, становище переселенців та військових і конкретні виклики інформаційній безпеці.

Пріоритети опитаних організацій змістились у бік сприяння перемозі України, підтримки термінових ініціатив, пов’язаних із війною, й посилення міжнародної підтримки України. 

Також пришвидшилося ухвалення рішень. Окремі респонденти зазначають, що у перший рік великої війни не лише максимально спростили форми звітності для медіа, але й знизили планку вимог: збереження команди та продовження роботи видання сприймалось як достатній успіх. Утім 2023 року вони почали підвищувати вимоги. Зокрема очікують свідчень впливу публікацій медіа на аудиторію.

Ще більше почали підтримувати медіа зі східних і південних областей України. Зросло фінансування закупівлі техніки й засобів захисту для редакцій у регіонах, де точаться бойові дії.

Донори почали більше підтримувати регіональні медіа, зокрема й малі проєкти, які раніше не вважалися достатньо значущими для участі у великих транскордонних проєктах. Також почали роздавати мікрогранти.

Одним із головних пріоритетів донорської підтримки стала стійкість медіа. Якщо на початку великої війни донори переважно надавали екстрену допомогу, то згодом зосередилися на підтримці довгострокових проєктів відновлення роботи медіа, а також повернулися до підтримки дотримання професійних стандартів і якості журналістики.

Окремі організації під час інтерв’ю наголосили, що для них принциповою є публікація фіксованої суми гранту або діапазону сум, які можуть отримати грантери, під час оголошення про конкурс.

Чи координують донори свої дії?

Представник однієї організації зазначив, що вона «намагається не дублювати підтримку інших донорських організацій» або поєднує з ними зусилля. В іншому випадку організації, які розподіляють фінансову допомогу від великого міжнародного донора, координуються між собою з ініціативи цього донора — «щоби грантери не перетиналися».

Зазвичай, коли респонденти говорили про координацію, йшлося про участь у зустрічах, які організовують великі міжнародні організації, такі як USAID чи представництво ЄС в Україні.

Вибір між проєктною й інституційною підтримкою медіа стоїть лише для частини опитаних донорських організацій: ті з них, що розподіляють допомогу великих міжнародних фондів або іноземних урядів, дотримуються в цьому питанні політики донора вищого порядку. Частина організацій чергує інституційну й проєктну підтримку, вбачаючи в обох формах окрему цінність.

Одна з опитаних організацій вважає своєю місією надавати проєктну підтримку тим медіа, які мають прогалини у фінансуванні, й називає відмову від інституційної підтримки медіа ознакою «короткострокового підходу інших донорів». Інша організація зазначила, що 2022 року «важливо було підтримати тих, кого не підтримали інші», однак уже 2023 року ця умова зникла.

Принциповим для частини донорських організацій є «не платити зарплати» працівникам медіа. Утім є й протилежний підхід — одна з опитаних організацій надає сотням регіональних медіа по 300–400 євро на кожного працівника.

Обсяги фінансування

63 % опитаних організацій вважають, що обсяг фінансування українських медіа замалий. 37 % вважають, що його достатньо.

77,3 % опитаних донорських організацій після 24 лютого 2022 року збільшили фінансування українських медіа. У 22,7 % обсяг фінансування не змінився.

Наприклад, представник однієї з організацій під час інтерв’ю розповів, що до початку великої війни гранти від неї сягали $25 000, а тепер — $200 000. Представник іншої організації зауважив, що верхня межа постійно зростає й сягнула $250 000 на одне видання, а медіа «подаються на суми, які їм загалом комфортні». Ще одна організація навела середній діапазон суми підтримки одного медіа — $60 000 – 80 000 на рік, уточнивши, що суми підтримки локальних медіа зазвичай нижчі, ніж всеукраїнських. Натомість інша велика міжнародна організація наголосила, що обсяг підтримки окремого медіа не залежить від того, чи воно національне, чи регіональне.

56,2 % опитаних організацій вважають своїм пріоритетом постійну (регулярну) підтримку обмеженої кількості медіа. Представник однієї з опитаних організацій назвав важливим дофінансування проєктів постійних стратегічних партнерів.

52,3 % опитаних донорських організацій вважають, що в найближчі роки фінансування українських медіа залишиться таким як зараз. Водночас 33,3 % прогнозують зменшення, а 14,2 % опитаних організацій — зростання.

Крім того, 62, 5 % опитаних організацій бачать загрозу узалежнення.

Опитані донори називають такі способи та напрями розв’язання проблеми узалежнення:

• змінити принципи підтримки медіа;
• допомагати медіа нарощувати спроможність і стійкість, розвивати нові навички, диверсифікувати джерела доходу;
• більше фокусуватися на підтримці розвитку медіа як бізнесу;
• заохочувати медіа залучати підтримку від читачів;
• підтримувати менше медіа;
• просувати в Україні міжнародну систему сертифікації якості медіа Journalism Trust Intitiative.

Фінансова звітність

Публічні звіти донорів про свої фінанси є корисним джерелом інформації про їхні тематичні пріоритети, однак не дають конкретного уявлення про обсяги підтримки.

Згідно зі звітами, головні напрями підтримки медіа такі:

• закупівля засобів індивідуального захисту для журналістів, які працюють у зоні бойових дій або на прифронтових територіях;
• закупівля обладнання для роботи в умовах відсутності електропостачання;
• індивідуальна грошова допомога для журналістів;
• фінансова підтримка редакцій із прифронтових територій і регіональних видань;
• підтримка медіа в боротьбі проти російської пропаганди й дезінформації;
• окремі гранти на виробництво контенту;
• психологічна підтримка, тренінги, ретрити;
• інституційна підтримка медіаорганізацій для підвищення стійкості медійного середовища.

Донори переважно не публікують фінансові звіти, а лише розповідають про зроблене за рік. Часто фінансові звіти не містять сум, витрачених саме на українські медіа, а лише загальні цифри бюджету організації, надходжень, витрат і поточного стану рахунків. Немає конкретики й у багатьох звітах за підсумками грантових програм.

Які проєкти донори вважають успішними?

Ключові показники, за якими донори визначають успішність проєкту:

• зростання охоплення й розширення аудиторії;
• посилення стійкості медіа;
• розширення партнерської мережі;
• реакція читачів і якісні зміни в роботі видання;
• довгостроковий вплив чи позитивні наслідки: «Що буде після того, як закінчиться наша підтримка?».

Контроль виконання проєктів

Опитані донори відстежують виконання й оцінюють завершені проєкти через:

• аналіз звітів (підсумкових, проміжних, щомісячних, щоквартальних, наративних та фінансових);
• співставлення заявлених результатів із очікуваннями й заздалегідь визначеними індикаторами ефективності;
• опитування реципієнтів та залучених експертів тощо.

Для великих донорів або тих, хто працює з великими міжнародними організаціями, політику моніторингу й механізми контролю визначає донор вищого рівня — наприклад, Держдеп США.

Не всі опитані донори, які самі визначають політику надання допомоги, вимагають від грантерів досягнення суто кількісних показників. Важливим також є співмірність результатів із очікуваннями.

Є приклади, коли, крім звітів і підтвердження виконання кількісних показників, донори очікують від грантерів історій успіху, свідчень впливу матеріалів проєкту, тощо.

Частина опитаних донорів каже, що, окрім планової звітності, їхні організації постійно комунікують із грантерами, контролюючи перебіг виконання проєкту. 

Проблеми, які бачать донори

Чи не забагато підтримки?

Представники медіа часто кажуть, що донори, мовляв, обмежуються сталим колом одних і тих самих грантерів. Водночас представник однієї з організацій назвав важливим для своєї команди «не акумулювати в одних бенефіціарів забагато підтримки». 

Ще один респондент розповів, що порівняно більше шансів мають грантери, з якими донор уже співпрацював і отримав добрі враження, а найменше — у новостворених медіа і журналістів-початківців (якщо це не спеціальна тематична програма для них). Під час глибинних інтерв’ю лунала думка, що орієнтуватися суто на досвід попередньої співпраці — неправильно, адже «щоб організація могла здобути досвід, хтось має в неї повірити й надати цю можливість».

Є й інша проблема, про яку не раз згадували представники донорів: на конкурси подаються одні й ті самі медіа, тож вони не мають шансів розширити спільноту своїх грантерів.

Один із респондентів застеріг, що медіа не здатні адекватно оцінити свої можливості, набирають більше проєктів, ніж можуть вести, і для них «стає викликом, якщо в них недостатньо людей, щоб виконати ці зобов’язання паралельно з іншою роботою». Деякі опитані представники донорських організацій визнають перекіс донорської підтримки на користь редакцій із прифронтових територій або тих, які переїхали з територій під загрозою. Вони зауважують,, що це «впливає на українську реальність», і було б справедливіше підтримувати якісні медіа незалежно від місця, де вони працюють.

Натомість для деяких інших донорських організацій пріоритетом є підтримка локальних, «маленьких» проєктів, зокрема тих, які ще не мають грантової історії.

У багатьох випадках чинником, що обмежує шанси медіа, є тривалість роботи — на деякі конкурси не допускають видання, створені протягом останнього року, двох або більше. Утім деякі донори свідомо відкидають це обмеження.

Проблеми у співпраці з медіа

Більшість проблем стосуються браку спроможності журналістів подавати та вести грантові проєкти. Зокрема:

• невміння грамотно писати грантові заявки, низької якості заявок;
• нерозуміння обов’язків, які виникають після отриманні грантів;
• брак людини у штаті, яка може координувати грантовий проєкт;
• невміння ефективно управляти бюджетом.

Також у відповідях ідеться про некоректну фінансову звітність за результатами виконання проєкту та відсутність ініціативи й бажання працювати з необхідною документацією для отримання грантів. Ще згадують дві суто психологічні проблеми — «відсутність бачення рівноправного партнерства» й «вигорання та втому працівників медіа».

Чого бракує донорам в Україні?

Серед побажань, які висловлювали респонденти під час глибинних інтерв’ю:

• більше незалежних медіа із прозорими джерелами фінансування, не пов’язаних із олігархами;
• більше активності друкованих медіа, радіостанцій і телекомпаній у грантових конкурсах, де зараз домінують онлайн-видання;
• більше спроможних локальних, гіперлокальних і нішевих медіа, навколо яких об’єднується спільнота;
• більше медійних мереж.

Окремі представники донорських організацій під час опитування і глибинних інтерв’ю висловили побажання чи сподівання не щодо медіа, а щодо інших стейкголдерів. Зокрема йшлося про активніше залучення української влади до підтримки медіа й пошуку грошей для фінансування медіасектору.

Де медіа дізнаються про можливості для отримання грантів

Найпопулярнішими серед респондентів були:

• профільні розсилки (28 медіа);
• сайти донорських організацій і сторінки в соцмережах (22 медіа);
• сайт і розсилка «Гурт» (22 медіа);
• Telegram-канал і сайт «Громадський простір» (12 медіа)
• сайт, Telegram-канал і розсилка «Медіамейкер» (10 медіа)

Рекомендації для медіа

Урізноманітнювати джерела фінансування

Грантова допомога — це тимчасове явище. Зменшити небезпеку узалежнення від донорів можна через розвиток медіа як бізнесу, організацій громадянського суспільства, підтримки аудиторії.

Гнучка й життєздатна бізнес-модель

За наявності гнучкої й життєздатної бізнес-моделі отримання грантового фінансування не буде обов’язковою умовою виживання, а даватиме змогу посилюватись або масштабувати окремі напрями роботи. Це дасть змогу донорам сприймати співпрацю з такими медіа не як порятунок тих, хто потопає, а як інвестицію в пріоритетні для них сфери, галузі та процеси. 

Проєкти з підвищення спроможності

Брати участь у проєктах із підвищення спроможності, аби розвивати в команді нові навички, творче та стратегічне мислення, бачити й опановувати нові способи пошуку джерел доходу тощо. Зокрема медіа варто посилювати навички грантового й фінансового менеджменту, а також поповнювати команди фахівцями з цієї сфери. Ще один важливий напрям розвитку — якісне, системне, етичне й ретельне ведення, вчасне звітування, забезпечення вимірюваних результатів проєктів. 

Проблема нерелевантних навчальних заходів

Проблему тренінгів, шкіл, воркшопів, консультацій, які, за словами представників медіа, донорські організації нав’язують редакціям як обов’язкову умову фінансової підтримки, можна розв’язати через зворотний зв’язок. Потрібно пояснювати, чому навчальні активності саме в такому форматі або саме на цю тему не є релевантними, і за можливості пропонувати альтернативу. З іншого боку, тематичне наповнення, тренери та формат навчальних активностей донорам варто визначати з урахуванням пріоритетів і потреб конкретних команд.

Вибудовувати структуру управління

Особливо це стосується невеликих і середніх медіа, де головний редактор є водночас CEO. В Україні вже почали з’являтися програми, курси та школи медіаменеджменту, зокрема профінансовані чи засновані донорськими організаціями. 

Реалістично оцінювати та чітко формулювати потреби

Медіа, які претендують на грантову допомогу, мають обґрунтувати озвучені потреби та спрогнозувати вимірювані результати роботи, яку вдасться зробити завдяки цій допомозі.

Підвищувати культуру проєктної роботи

Зокрема ретельно дотримуватись дедлайнів, оперативно реагувати на запити донорів, зберігати документацію тощо.

Стежити за можливостями

Регулярно відстежувати різні ресурси, де публікують грантові можливості для медіа, а також ділитися інформацією про ці джерела й можливості з колегами. Очевидно, що чимало можливостей зараз просто проходить повз медіа через їхню непоінформованість.

Бути проактивними в комунікації з донорами

Щонайменше частина донорських організацій відкрита до звернень і пропозицій із боку медіа навіть поза відкритими конкурсами. Редакціям варто формулювати ідеї проєктів і пропонувати їх донорам, для яких вони можуть бути релевантними. Це не завжди буде запорукою отримання фінансування, але допоможе журналістам налагодити контакти з донорськими організаціями, а донорам — краще зрозуміти медіа.