Розповісти світові про Україну так, щоб це викликало не лише емпатію, але й дії — це завдання вимагає нових підходів від українських медійників.
Наталя Гуменюк, співзасновниця проєкту The Reckoning Project та виконавча директорка Лабораторії журналістики суспільного інтересу, на зустрічі Клубу редакторів від Media Development Foundation поділилася стратегіями та власним досвідом, як донести історії з України так, щоб вони резонували за кордоном.
Експериментувати й досліджувати
Наталя Гуменюк має досвід роботи з іноземними медіа як журналістка-міжнародниця. Вона розповідає, що Лабораторія журналістики суспільного інтересу зародилася з думки про те, що журналістика — це суспільно-важлива річ і вся робота медійника спрямована на те, як бути корисними суспільству. Команда проєкту експериментує і досліджує різні формати, наприклад, у яких можна розповідати про окуповані території України, щоби зацікавити світову авдиторію.
Медійницю дуже часто запитують, як боротися з тим, що Україна стає менш цікавою світовим медіа. Вона відповідає, що всі проєкти Лабораторії виходили з позиції того, що Україна колись буде менш цікавою західним виданням, ніж була в березні 2022 року: «Тому треба створювати щось унікальніше».
З цієї позиції створений проєкт The Reckoning Project із документування воєнних злочинів. Медійники записують свідчення людей за певною методологією, яка підходить юристам для фіксування російських злочинів. На основі цього роблять публікації в міжнародних медіа — європейських, американських, азійських, південноафриканських тощо. Також створюють документальні фільми для поширення іноземній авдиторії, зокрема представлення на різних фестивалях. Команда має власну методологію, що допомагає їм збирати десятки свідчень українців з унікальною інформацією.
Читайте також: Тексти до річниць та історії воєнних буднів. Що іноземні медіа розповідають про Україну втомленій від новин авдиторії
Запрошувати іноземців в Україну
Ще один проєкт, який реалізує Гуменюк разом із командою, називається «Поєднуючи континенти». Вони запрошували до України головних редакторів видань із Латинської Америки, Африки, Азії й давали їм змогу на власні очі побачити наслідки російського вторгнення.
«Нашим свідомим рішенням було привозити в Україну саме головних редакторів, адже ми маленька організація й не змінимо думку всіх журналістів. І в нас немає нормативів, щоб цей журналіст приїхав і написав п’ять статей, і ми сказали, клас, він зробив велику кількість статей. Ми кликали людей, які зрозуміють, побачать на власні очі, можливо, напишуть матеріали, але в них точно залишиться сантимент до України й упродовж цих років у нас буде контакт із цими медійниками», — пояснює Наталя Гуменюк.
Під час таких поїздок 2023 керівники іноземних редакцій спілкувалися з військовими, керівництвом держави, журналістами. Були в селах Херсонщини й на Харківщині, відвідали деокуповані населені пункти й бачили розмінування територій.
«Вони побачили, як ми працюємо, наш рівень. Побачили наші свідчення, людей і глибину наших історій. Побачили, скільки стоїть роботи за одним нашим матеріалом», — додає Гуменюк.
Матеріали від The Reckoning Project сприяють відкриттю справ щодо російських злочинів у міжнародних судах. У деяких країнах, наприклад Аргентині, добре розвинений принцип «універсальної юрисдикції» — це принцип міжнародного права, який дає змогу державі переслідувати винних за певні злочини, якщо вони стосуються всього людства.
«Один український потерпілий, чоловік, якого катували в окупації, подав за нашої підтримки позов до Федерального суду Аргентини. Ми паралельно знімаємо про це фільм із міжнародним режисером. Це стало міжнародною новиною. Ми видали низку матеріалів у аргентинських медіа, щоб вони знали, що в Україні коїться», — ділиться медійниця.
Якщо хочете бути в курсі, що коїться в різних куточках медіасвіту, підписуйтеся на нашу розсилку!
Поради для українських медіа
Додавайте цікаву експертизу
Проєкт The Reckoning Project має своїх людей у різних регіонах України, які можуть розповісти про ситуацію там. Іноземні медійники частіше всього приїздять робити матеріали до Києва, а зніманням у регіонах їх треба ще зацікавити: «Намагайтеся намацати свою роботу з нестереотипного погляду, тобто подумати, що ви можете зробити ще».
Наприклад, команда The Reckoning Project зробила 10-хвилинний фільм з іспанськими субтитрами про херсонських журналістів Олега Батуріна й Анжелу Слободян і привезли їх у Чилі на конференцію до Всесвітнього дня свободи преси.
Шукайте спільний контекст
Для тих медіа, які планують показати іноземцям Україну, Наталя Гуменюк радить знайти дещо спільне між нашою та їхніми країнами. Необхідно зацікавити їх спільним контекстом.
«Ми не просто казали: “Приїжджайте в Україну, ми вам щось покажемо”. Я казала редакторці корейського видання, що в нас тут є Віталій Кім — поїдете в Миколаїв. Або була історія українця, який втратив ногу під Бахмутом. До повномасштабної війни він працював у компанії Samsung в Будапешті. Його корейський керівник далі його підтримує. І це історія, яку корейська редакторка може дати своїй авдиторії. Журналіст із Нігерії інтерв’ював гурт TVORCHI, який представляв Україну на Євробаченні (вокаліст музичного гурту Джеффрі Кенні нігерійського походження — ред.)», — ділиться Гуменюк.
Наталя Гуменюк наголошує, що важливо відбирати для співпраці іноземних медійників з активною громадською позицією. Хтось із них може мати свою громадську організацію, хтось викладати — тобто мати якийсь вплив. Налагодження тісних контактів з іноземними медійниками вимагає часу, а вибудова довіри триває не один рік.
Пропонуйте публікації
О восьмій ранку 24 лютого 2022 року вийшов перший матеріал Наталі Гуменюк про повномасштабне вторгнення для The Guardian, далі був матеріал про Сєвєродонецьк для Rolling Stone. Потім медійниця писала про Харків, Одесу, Миколаїв для інших іноземних медіа. Тому Гуменюк нагадує, що навіть перші матеріали у міжнародних виданнях допоможуть стати впізнаваними — спочатку ви пропонуєте медіа ваші матеріали, а потім вони самі звертаються до вас за публікаціями.
«Тобі напише, умовно, редактор The New York Times і скаже: “Побачив вашу статтю в The Guardian, ви можете для нас написати”. Коли ти сам хочеш ініціювати статтю, це набагато складніше. Але в мене є запит на ці матеріали, і я не відмовляю ніколи, бо розумію, що якщо ти відмовиш, потім другий раз не звернуться», — наголошує вона.
Не обов’язково писати англійською
Хоча Наталія Гуменюк пише англійською мовою, вона також наводить приклади українських журналістів, які пишуть українською мовою. Україномовні матеріали Крістіни Бердинських перекладають самі видання. Вона писала для французьких медіа, а зараз регулярно пише для однієї італійської газети.
Відбирайте для себе реальних партнерів
Гуменюк ділиться ще однією порадою — не треба йти до тих, кому не треба ваші матеріали, коли є ті, кому це треба. Вона радить ставити реальні для себе задачі та зрозуміти, які медіа можуть стати для вас партнерами.
Співзасновниця The Reckoning Project наголошує, що не обов’язково обирати для співпраці далекі країни, це можуть бути й сусідні Чехія, Молдова, Болгарія, де дуже багато українців. Наприклад, на суспільному мовнику в Болгарії працює багато співробітників із Півдня України — Одещини й Херсонщини. Є українські редактори та продюсери, які працюють у західних медіа.
Наталя Гуменюк наголошує: для того, щоб співпрацювати зі світовими медіа, потрібно цікавитися цими країнами та їхнім медіаландшафтом. Водночас варто пам’ятати, що є видання, які відкриті до колаборацій, а є капсульні медіа, які з іншими просто не співпрацюють.
«Наприклад, агентство Reuters не бере нікого й нічого чужого апріорі. Це є таке правило», — каже вона.
Працюйте через посередників
Наталя Гуменюк говорить, що можна працювати через посередників — з українськими фіксерами, продюсерами, які працюють з іноземними медіа. Також важливо мати в команді хоча б одну людину, яка добре комунікує англійською мовою.
«Це не перекладач. Це людина, яка здатна поспілкуватися, передати суть, координувати комунікацію й мати повноваження ухвалювати хоч якісь рішення. Без цього, з повним виключенням мови, це взагалі ніяк не спрацює», — додає Гуменюк.
Також українці, які виїхали за кордон, можуть стати об’єднавчою темою, цікавою журналістам, які працюють на локальному рівні в інших країнах.
Об’єднуйтеся з колегами
Медійники можуть об’єднувати для спільних матеріалів, наприклад, редакції з Херсонщини й Запорізької області можуть порівняти свої досвіди й написати спільну статтю — як живуть люди в окупації в Мелітополі й у Каховці.
«Ви маєте самі між собою домовитися. Ви побачили, наприклад, що росіяни паспорти роздають в окупації. Потім кримський редактор розкаже, як це в них відбувається, а Андрій Діхтяренко [головний редактор видання “Реальна газета” про Луганщину, — ред.] вам розкаже, що в Луганську було ось так. І ви між собою зробите текст авторів з Луганщини, Сєвєродонецька, Мелітополя, Каховки», — пояснює Гуменюк.
Пам’ятайте про імпакт
Наталя Гуменюк наголошує на створенні глибоких проєктів. Медійникам треба усвідомити, що матеріали мають принести певну користь. Наприклад, журналістка The Reckoning Project Ірина Лапатіна в розмові з чоловіком із Маріуполя в червні 2022 року під час розслідування про фільтрацію дізналася, що в нього відібрали трьох дітей. Це стало основою статті, яка вийшла у травні 2022-го в журналі Vanity Fair про депортацію дітей із Маріуполя. Історія викликала суспільний резонанс і багато потім брали інтерв’ю в цієї родини, а саму справу розглянув Міжнародний кримінальний суд і вона стала принциповою для видачі ордера на арешт Володимира Путіна.
Лабораторія журналістики суспільного інтересу адмініструє мінігранти для гіперлокальних редакцій. Найважливішим критерієм для відбору є те, що медіа генерують дійсно унікальний контент, фіксують реальність в їхній громаді. «Локальним медіа не обов’язково розказувати всі національні й міжнародні новини. Але вони точно мають розповідати про те, що інші не висвітлять, фіксувати реальність в їхній громаді в матеріалах, яких без них не було б. Тому тут імпакт локальних медіа абсолютний», — підсумувала Гуменюк.
