Крістіна Бердинських працює в українській журналістиці з 2007 року. Була журналісткою в журналі «Кореспондент», пізніше — у NV. Після початку повномасштабного вторгнення темп роботи українських журналістів у рази пришвидшився. Це спонукало медійницю взяти перерву й пошукати для себе комфортніший режим роботи. Ним виявився фриланс для іноземних медіа. Сьогодні Бердинських працює фрилансеркою вже понад рік і ділиться своїм досвідом з іншими.
Про те, як працювати з іноземними медіа, чим ця співпраця відрізняється від українського медіаринку та які теми варто пропонувати західній аудиторії, журналістка розповіла на одному з публічних заходів LMF Talks.
Залишити штат
Контакти з іноземними медіа Крістіна Бердинських почала налагоджувати 2014 року, коли в Україну приїжджало багато медійників для висвітлення Революції Гідності, окупації Криму та частини Донецької та Луганської областей. Журналісти зверталися до неї, щоб уточнити певні питання про політиків і про медійний та політичний ландшафт України загалом. Пізніше, 2022 року, ці контакти стали в пригоді для налагодження співпраці з іноземними медіа. Фриланс Крістіни Бердинських почався з написання колонок. Спершу був текст для Financial Times Weekend про досвід ночівлі в метро. Пізніше для цього ж медіа Крістіна написала текст про Херсон: це рідне місто журналістки, тож після деокупації вона поїхала туди, щоби пройтися знайомими вулицями та місцями. Ці матеріали були про переживання власного досвіду.
На фрилансі не потрібно зосереджувати свою співпрацю лише на одному медіа, адже в якийсь момент у редакції щось зміниться і співпраця припиниться. Це може стосуватися бюджету чи теми, або ж у газеті може просто не вистачити місця для вашого матеріалу. Потрібно налагоджувати роботу з різними медіа, не зважаючи на те, відомі вони чи ні. Бердинських зазначає, що не може конкретно назвати ті медіа, для яких вона працює, адже буде некоректно вказати видання, в якому вийшло лише декілька текстів.
«Я одразу вирішила, що не буду гнатися за титулами й брендами. Я буду гнатися за темами й історіями», — зазначає Крістіна.
Співпраця — це двобічний процес. Деяким виданням журналістка пропонує написати текст, деякі медіа звертаються до неї самі. Одного разу подруга Крістіни запропонувала їй спробувати написати текст для франкомовного видання Le Courrier d’Europe centrale. Там тексти журналістки перекладали з української на французьку. Для цього медіа Бердинських писала і репортажі, і аналітику, і профайл (текст про певну людину). Журналістка каже, що в цьому медіа вийшло чи не найбільше її матеріалів.
Також важливо співпрацювати з медіа, які мають хорошу репутацію. Одного разу Бердинських запропонувало співпрацю одне шведське видання. Вона вирішила уточнити щодо нього в іншого шведського журналіста, і той сказав, що з міжнародними темами воно працює нормально. А от щодо внутрішніх тем Швеції, то «скандал на скандалі». Тоді фрилансерка відмовилася від співпраці з цим медіаресурсом.
Читати також: Адаптувати шведські новини для українців. Карл Волкогон про роботу в україномовному департаменті «Шведського радіо»
Алгоритм роботи та пітчинг тем
Затверджуєте тему, встановлюєте дедлайн, і журналіст вчасно здає матеріал: так Крістіна Бердинських коротко описує хронологію роботи. Важливо дотримуватися встановленого таймінгу й не зривати домовленості — співпраця з журналістом має бути комфортною. На фрилансі також треба бути готовим до того, що не всі запропоновані теми будуть затверджувати (і це окей). За весь час роботи журналісткою-фрилансеркою Бердинських більше орієнтується в тому, яку тему можна пропонувати кожному медіа. Журналістка каже, що пропонує редакціям такі теми, через які в неї не виникає внутрішніх дискусій. Наприклад, людські історії — це те, що буде цікавим завжди.
Після деокупації Ізюма Крістіна готувала текст про те, які невидимі конфлікти там існують. Ідеться про суперечку між тими, хто виїхав із міста, і тими, хто залишився в окупації. Обидві сторони звинувачували одне одного, й журналістка підготувала про це репортаж. Для цього вона поїхала в місто і поспілкувалася з місцевими. Після публікації історії наступну тему Крістіни в цьому медіа вже не затвердили. Вона каже, що не має ілюзій щодо роботи й готова до відмов, адже за рік роботи є і такий досвід.
У березні 2022 року Крістіна Бердинських писала текст для NV про поранених через події війни дітей, які лікуються у клініці Охматдит. Після цього вона вирішила, що не може залишити цю тему: знайшла героїню, про яку хотіла написати текст, запітчила ідею редактору французького видання Liberation. Редакція погодилась, але батьки дитини відмовилися поділитися своєю історією. Тому тепер перед пітчингом фрилансерка спершу домовляється з героями, про яких хоче підготувати текст. Їм при цьому чесно каже, що не знає, чи затвердять тему в редакції, проте уточнює в них, чи готові вони розповісти свою історію в разі успіху.
Як приклад наводить матеріал про українських жінок, які працюють на шахтах. Через мобілізацію чоловіків їх почали переводити на підземні роботи. Перед тим, як пропонувати ідею редактору, журналістка сконтактувала з шахтою, дізналась, який відсоток чоловіків мобілізували, скільки жінок там працює та чи можна буде спуститися під землю. Лише після цього журналістка написала листа в редакцію з усією інформацією.
Читати також: Як українські видання добирають експертів для етерів і текстів: 5 кейсів
Потрібно вчитися співпрацювати з кожною окремою редакцією за її правилами. Деякі медіа надають перевагу великій кількості цитат у тексті, деякі — ні. Для одних медіа потрібно писати літературний репортаж, щоб читач міг зануритися в історію й «побувати» на місці подій. Для інших літературний складник матеріалу не такий важливий, тож більший акцент треба робити на фактах. Бердинських розповідає, що над матеріалами вона працює спільно з редакторами, які навчають писати тексти для своїх медіа.
Фрилансер «у полі»
Працювати «в полі» — це важлива частина роботи журналіста. Крістіна розповідає, як одного разу поїхала з колегами на Київщину після її деокупації. Там журналістка побачила, що масштаб горя через наслідки війни такий величезний, що висвітлити всі людські історії практично неможливо.
«Я зрозуміла, що всіх журналістів світу не вистачить, щоб зафіксувати те, що відбувається в Україні», — ділиться Бердинських.
Працювати на фрилансі не означає працювати мало. До того ж це досить нестабільний спосіб заробітку. Фрилансерка каже, що не знає, чи буде в неї робота наступного місяця. Водночас вона зазначає, що для всіх видань працює якісно й не дозволяє собі робити щось абияк, якщо видання не має світового імені. Каже, що має бути переконана в тому, що зробила роботу добре.
Обговоримо гонорари?
Під час роботи на фрилансі треба бути готовим до того, що визначати ціну за свою працю доведеться самостійно. У випадку Крістіни Бердинських історія з оплатою дещо інша. Вона каже, що затверджує гонорар разом із дедлайном і лише після цього починає роботу над матеріалом. Розмір гонорару визначає редакція.
Крістіна обговорювала гонорари за матеріали з іншими іноземними журналістами, щоб перевірити, чи відрізняється оплата за тексти в межах одного медіа. Дійшла висновку, що українським журналістам роботу оплачують так само, як і журналістам з інших країн.
Середньої суми гонорару на медіаринку за кордоном немає — вони сильно варіюються.
Поради молодим медійникам
Якщо журналіст хоче почати співпрацю з іноземними медіа, насамперед Крістіна Бердинських радить вчити іноземні мови: не кожна редакція може перекладати тексти з української. У вільний час журналістка вчить англійську та вдосконалює її, щоби в майбутньому писати тексти одразу нею.
«На жаль, словникового запасу не вистачає. Я можу посперечатися з редакцією англійською. Але написати текст — ні», — каже Крістіна Бердинських.
Інший шлях почати роботу з іноземними медіа — це локальне продюсування та фіксерство. У такому разі фіксер допомагає західному журналісту, може повчитися в нього, попрацювати з ним «у полі». Якщо робота виконана якісно, то західні медіа можуть вказати у своєму матеріалі фіксера як співавтора. Серед українських журналістів є ті, хто почав працювати для іноземних медіа саме після фіксерства.
Крістіна радить постійно вчитися як в українських медіа, так і в іноземних. Набиратися досвіду, вдосконалювати навички й далі розвиватись як фахівець.
