Емпатія та відповідальність. Що і як писати про цивільних у полоні — головне з воркшопу НСЖУ на Donbas Media Forum

Емпатія та відповідальність. Що і як писати про цивільних у полоні — головне з воркшопу НСЖУ на Donbas Media Forum

Понеділок, 28 Жовтня, 2024

Обмін досвідом, Організація

Дар'я Свистуха

Росія продовжує утримувати в полоні тисячі цивільних і військових, серед них — щонайменше 30 медійників. Тема полонених вимагає особливої делікатності й відповідальності. Журналіст може постати перед дилемою — як уникати сенсаційності, як не перетворити людські трагедії на суху статистику й не порушити етичні норми.

Учасники воркшопу від Національної спілки журналістів України в межах Donbas Media Forum дізналися, яку термінологію варто використовувати щодо полонених, як  потрібно подавати інформацію та говорити з тими, хто звільнився з полону.

Ми записали ключові поради з заходу.

Термінологія щодо цивільних у полоні

Ліна Кущ наголошує: з 2014 року слово «полонені» вживали тільки щодо військових, а цивільних у полоні називали «заручниками». Після повномасштабного вторгнення щодо цивільних також вживають термін «полонені».  

«Формально — це особи, які зникли безвісти за особливих обставин або стали жертвами кримінального правопорушення. Тому в законодавстві слово “полонені” щодо цивільних взагалі не вживається. Цивільні люди — це некомбатанти, і вони не можуть бути включені до будь-яких обмінних списків, на відміну від військовополонених. Немає механізму обміну цивільними людьми. Взагалі відповідно до міжнародного гуманітарного права росіяни не мають захоплювати цивільних. Але ми знаємо, як Росія зневажає норми міжнародного права», — каже Ліна Кущ.

У міжнародному праві в контексті цивільних полонених вживають поняття «насильницьке зникнення» та «свавільні затримання». Насильницьке зникнення  — це арешт, затримання або викрадення людей безпосередньо державою чи політичною організацією або з їхнього дозволу з подальшою відмовою повідомити про долю чи місце перебування людей протягом тривалого часу. Свавільне затримання — це обмеження свободи, яке відбувається поза межами визнаних державою законів або міжнародних стандартів.


Слово «обмін» у контексті цивільних звільнених із полону не вживають, а використовують термін «взаємозвільнення». 

Більше про це: Яка ціна розповідей про військовополонених? Чому важливо писати про них та як говорити про досвід полону та втрати

Інформація, яка не зашкодить? 

В Україні діє «Єдиний реєстр зниклих безвісти за особливих обставин» — записи в ньому формуються на основі заяв, поданих до Нацполіції, а кожну людину верифікує безпосередньо Офіс Уповноваженого зі зниклих безвісти. Будь-хто може повідомляти щодо зникнення цивільних — не обов’язково рідні, це можуть бути колеги чи громадська організація. Національній спілці журналістів про зникнення медійника на окупованій території часто повідомляли його колеги.

Куди повідомляти про зникнення людини:

Воркшоп від НСЖУ на Donbas Media Forum. Фото: Donbas Media Forum

Отримувати інформацію про долю полонених можуть рідні та адвокати або законні представники. 

«Часто це дуже важливо для тих, хто не має рідних на окупованій території, або ці рідні похилого віку не будуть цим займатися. Тому є варіанти, коли вдається знайти адвокатів, зокрема для журналістів, які затримані у Херсонській області, й це адвокати з Криму, тому що на окупованій частині Херсонської області немає правників зі знанням російського законодавства. Тому це дуже дорого, але знаходимо можливості через міжнародних партнерів, щоб вони оплачували адвокатські послуги», — підкреслює  Ліна Кущ.

Перша новина, опублікована в медіа, про людину в полоні, не має містити факти, які можуть зашкодити їй:

Навіть фото людини в публікації значення.
«Коли ми давали інформацію про полон Ірини Левченко (мелітопольська журналістка, — ред.), колеги нам надали її фотографію у вишиванці. І ми з Ліною Кущ порадилися й вирішили замінити фото, тому що там уже є громадянська позиція. Це було дуже важливе рішення, тому що для першої фотографії треба знайти щось нейтральне», — ділиться прикладом представниця Запорізького центру журналістської солідарності Валентина Манжура.

Ліна Кущ окремо наголосила, що медійники можуть підтримати колег, які перебувають в полоні:

Бути журналістом в окупації

Власний кореспондент херсонської газети «Новий день», журналіст Інформаційної агенції «Центр журналістських розслідувань» Олег Батурін пройшов через російський полон в окупації. 12 березня 2022 року Батуріна викрали й вивезли в Нову Каховку, а потім — у Херсон. Медійник пробув у полоні вісім днів, протягом яких його допитували, погрожували, били. 

Він вважає, що його врятувало те, що росіяни зовсім не знали й не намагалися перевірити інформацію про його журналістську діяльність: «Тоді був певний хаос, я досі впевнений, що мені на руку зіграло те, що мене забрали на початку окупації Херсонщини. Якби це сталося пізніше, то я б не знаю, чим би все закінчилося». 

Олег Батурин. Фото: Donbas Media Forum

Батурин зазначає, що кожна історія індивідуальна й немає універсальних порад щодо швидкого повернення людини з полону, але розголос може допомогти. 

«Я записав майже 50 свідчень за ці роки повномасштабної війни. І це історії про те, коли розголос скоріше допомагає, ніж навпаки. Мені неодноразово зустрічалися історії людей, яких «на підвалі» катували, били й потім відпускали, тому що виявлялося, що доноси були неправдиві», — ділиться медійник. 

Росіяни намагалися тиснути на родину Батурина й говорили, що чим тихіше вони себе вестимуть, тим безпечніше йому буде. Тому його рідні просили пригальмувати розголос на підконтрольній Україні території. 


Медійник додає, що багато чого залежить від поведінки в полоні. Якщо правильно відповідати на питання та не провокувати конфлікти під час допитів, то є більший шанс на звільнення.

Не забувайте про емпатію

Під час спілкування з людьми, яких звільнили з полону, необхідно дотримуватися певних рекомендацій, зокрема від Комісії із журналістської етики:  

Кінорежисерка, членкиня правління SEMA Ukraine Аліса Коваленко нагадала про кодекс МУРАД — рекомендаційний документ для безпечного, ефективного й етичного збирання та використання інформації щодо людини, яка пережила сексуальне насильство, пов’язане з війною. Його ініціювала іракська правозахисниця єзидського походження Наді Мурад, яка пережила сексуальне рабство й зазнавала тортур. Після звільнення вона почала боротися з військовими зґвалтуваннями та торгівлею людьми. 

Принципи кодексу МУРАД 

Аліса Коваленко зазначає, що в контексті «зґвалтування» медійники не можуть вживати слово «зґвалтована». Необхідно вживати терміни «постраждала від сексуального насильства» або «вціліла». 

«Є така англійське слово survivor — та, хто вижила. Коли ми говоримо про тих. хто вижив, хто пережив травматичні події», — каже Коваленко.

Друга крайність медіа, зі слів фахівчині, це віктимізація — процес перетворення на людину на жертву. Тому медійникам вона радить спілкуватися з героями своїх матеріалів у природній манері й не забувати про емпатію.

«Це коли ви розмовляєте з людиною з такими очима, ніби вона вже померла й інтерв’ю відбувається в могилі. Тобто найважливіше — це людська емпатія: спілкуватися природно, не віктимізувати, також не робити акцент на шоковому елементі», — додає експертка.

Зі слів Аліси Коваленко, взагалі прямих питань про зґвалтування не має бути. Має бути лише формулювання, чи «постраждала людина від сексуального насильства» 

«До сексуального насильства входять також погрози, навіть спостереження, коли змушують дивитися, як когось ґвалтують, примусове оголення — це також рахується до постраждалих від сексуального насильства», — пояснює Коваленко. 

Читайте більше:

Donbas Media Forum | журналісти | медійники в полоні | НСЖУ | полонені | чутливі теми