Іноземні журналісти дедалі частіше обирають Україну місцем роботи й життя, адже країна є епіцентром глобальних подій, що потребують якісного висвітлення. Вони стають частиною місцевих редакцій, висвітлюють війну, перекладають український контент для світу й навіть допомагають будувати нові медіа.
Що їх приваблює в українському медіапросторі, які труднощі вони долають та як змінилося їхнє сприйняття країни та її медіасфери після досвіду життя тут? «Медіамейкер» розпитав у Александра Кверія, воєнного репортера United24 Media, та Джареда Ґоєта, редактора англомовної версії сайту The Ukrainians Media та журналіста-фрилансера, який співпрацює з українськими та іноземними медіа.
Про переїзд в Україну й початок роботи в національних медіа
Александр Квері та Джаред Ґоєт приїхали в Україну з різних причин, але обидва залишилися в її медіасередовищі. Один хотів працювати у Східній Європі, інший роками стежив за Україною здалеку, поки не став її частиною.
Александр Квері: від фрилансу на Донбасі до воєнної журналістики
Француз Александр Квері завжди хотів поїхати у Східну Європу, щоб навчитися «мистецтву життя». У червні 2016 року, щойно отримавши диплом бакалавра на батьківщині, він вирушив в Україну. Його метою була робота в журналістиці, а першим досвідом став фриланс у зоні бойових дій на Донбасі, де Квері попрацював декілька місяців.
Згодом випадково познайомився із британським журналістом Пітером Дікінсоном: «На момент нашого знайомства він якраз створював англомовну частину телеканалу UATV, яка б розвінчувала російську пропаганду й була б протилежністю російському Russia Today».
Александр доєднався до команди та пропрацював на каналі три роки — спершу як польовий репортер, а потім як ведучий. «Це була студія, яку раніше використовували люди Януковича. Вони просто пішли, залишивши всю техніку, а ми зайняли це місце», — розповідає він.
2019 року, після приходу до влади Володимира Зеленського, канал переформатували на телеканал «Дом», більше орієнтований на контент про і для жителів тодішніх ОРДЛО. У команді з’явилися нове керівництво, яке відображало бачення Офісу Президента, і змістився фокус роботи — контент створювали переважно для україномовної та російськомовної авдиторій, а не для іноземної, і значно скоротили виробництво англомовного контенту.
Квері вирішив піти в незалежні медіа й долучився до однієї з найстаріших англомовних українських медіа The Kyiv Post: «Потім нас всіх звільнили й ми створили The Kyiv Independent». Там Кверій працював до лютого 2024 року. Зараз він — воєнний репортер у United24 Media: їздить на передову, спілкується з військовими, готує відеорепортажі та аналітичні статті.
Джаред Ґоєт: як українські революції привели до переїзду в Київ
Для американця Джареда Ґоєта Україна стала важливою ще з часів Помаранчевої Революції. Тоді він лише спостерігав за протестами здалеку, а вже під час Революції Гідності висвітлював перебіг подій в Україні на національному телеканалі в Маямі.
Для цього Джаред шукав для інтерв’ю протестувальників у соцмережах, проводив із ними попередні розмови й координував включення з Майдану: «Я майже в реальному часі спостерігав, як снайпери відкривають вогонь. Боявся, що люди, з якими я говорив, загинули. Вони вижили, але для мене це було дуже емоційно», — згадує Ґоєт.
Потім він став кримінальним репортером у Міннесоті, де висвітлював поліцейські вбивства, зокрема справу Джорджа Флойда, і сам постраждав під час протестів, отримавши гумову кулю в обличчя.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Ґоєт захотів допомогти українським журналістам. Він натрапив на статті про українських письменників і журналістів, які стали військовими. Англійські переклади містили помилки, і Джаред запропонував свою допомогу як редактор. Так почалася його співпраця з медіа про книги й читання «Читомо».
Спочатку Джаред просто волонтерив, але згодом почав частково співпрацювати: «Одного разу ”Читомо” виграли грант на проєкт і запропонували долучитися до його реалізації. Мені довелося працювати з українською зарплатою, що означало, що я точно не міг залишитися в Сполучених Штатах. Спершу я переїхав до Хорватії, а в жовтні минулого року — до Києва».
Зараз Джаред працює в The Ukrainians Media як редактор англомовного контенту. Щоб мати стабільний дохід, також почав проводити англомовні клуби, розмовний — у школі англійської Green Forest, та волонтерський для журналістів — разом із Media Development Foundation.
Читати також: «Good» та «bad» в іноземному медіапросторі. Як відібрати якісні англомовні медіа для моніторингу новин про Україну
Робота в українських медіа: атмосфера, особливості, виклики
Александр Кверій зазначає, що українські редакції значно менш конкурентні та напружені, ніж французькі: «Я рідко стикався з тим рівнем суперництва, який можна побачити у французьких медіа. Тут середовище більш відкрите».
Ще одна ключова відмінність — віковий склад команд: «Українські медіакоманди значно молодші, ніж у Франції, де керівні посади зазвичай займають одні й ті ж люди протягом тривалого часу. Причина цього демографічна. Тут індустрію формує нове покоління — люди, які не виросли в СРСР, більш гнучкі, які краще розуміють динаміку сучасних медіа».
Також він зауважує, що багато українських медіа тримаються навколо сильних особистостей.
«Наприклад, коли створювався United24, він значною мірою будувався на харизмі однієї людини [Ярослави Гресь]. Або The Kyiv Independent — це теж медіа, яке багато в чому асоціюється з Ольгою Руденко. Це те, що я часто бачу в українських медіа — молоді, харизматичні керівники, які змінюють підхід до роботи», — розповідає Кверій.
Виклики доступу до інформації
Для Кверія, як воєнного кореспондента, найбільший виклик — це не редакційна атмосфера, а доступ до подій. «Коли ситуація ускладнюється, починає діяти своєрідний інформаційний блок. Це іноді фруструє, адже як можна показати війну, якщо немає доступу до подій?», — додає репортер.
Юридичні аспекти роботи в Україні
Александр Кверій працює в українському медіа за контрактом і отримує заробітну плату на рахунок в українському банку. Для легального перебування у країні він має посвідку на проживання, яку необхідно поновлювати щороку.
«Я залежу від роботи, яку маю. Зазвичай адміністрація редакцій, в яких я працюю, допомагають мені отримувати й поновлювати посвідку. Її також видають, якщо ти інвестор або одружився тут, але це не мої випадки», — говорить він.
Джаред Ґоєт почав працювати неофіційно як волонтер за волонтерською візою. Пізніше, коли медійник вирішив залишитися, він зареєстрував ТОВ «Паляниця медіа» й отримав через нього дозвіл на роботу. Також Джаред відкрив рахунок в українському банку та власний ФОП.
Робота з перекладом й адаптацією контенту
Джаред Ґоєт зіштовхується з іншими труднощами. Як редактор англомовного контенту, він бачить проблему в тому, що переклад часто сприймається як достатній інструмент для міжнародної авдиторії: «Іноді є відчуття, що достатньо просто перекласти текст, але це майже ніколи не працює. Щоб донести історію до іноземного читача, її потрібно адаптувати, враховувати контекст і рівень обізнаності авдиторії».
Він також наголошує на необхідності стратегічного підходу до поширення контенту. «Зараз не можна просто опублікувати текст і сподіватися, що люди його знайдуть. Навіть хороші матеріали можуть загубитися, якщо не продумати, як їх поширювати», — додає він.
Інтеграція іноземців у редакції
Ще один виклик, який Ґоєт відчув на собі, — це інтеграція в робочий процес.
«Коли іноземець приєднується до команди, це завжди додатковий виклик. Іноді буває складно зрозуміти, яка саме підтримка потрібна, щоб відчувати себе частиною колективу. Я розумію, що в українських медіа зараз основний фокус на тому, щоби триматися на плаву в такий нестабільний час. Та в майбутньому було б чудово подумати про те, як інтегрувати людей із різним мовним та культурним походженням», — ділиться Джаред.
Зараз Ґоєт знайшов баланс, поєднуючи редакторську роботу у The Ukrainians Media, написання власних матеріалів для американського видання The Nation та проведення англомовних клубів, які стали не лише професійною діяльністю, а й важливою формою культурного обміну.
Як іноземні журналісти стикаються з хибними уявленнями своїх колег про Україну
Джаред Ґоєт вважає, що його колеги з інших країн часто сприймають Україну однобоко. «Вони бачать її лише у зв’язку з Росією, наче Україна не має власної ідентичності», — розповідає він. Це його найбільше фруструє, адже Україна залишається для багатьох лише «геополітичним полем бою» або «футбольним м’ячем у внутрішніх політичних іграх США».
На його думку, багато хто не цікавиться тим, що робить Україну унікальною: її історією, культурою, літературою. «Я намагаюся показувати Україну глибшою, але часто люди бачать лише поверховий образ — героїчна боротьба з Росією, і все», — зазначає Ґоєт.
Александр Кверій додає ще одну поширену хибну уяву серед іноземних колег — це тема корупції. «Існує парадокс: чим активніше Україна бореться з корупцією, тим більше вона здається корумпованою в очах Заходу», — каже він.
Він пояснює, що українські журналісти відкрито говорять про проблеми, оскільки це створює тиск на владу, що в результаті веде до змін. «Наприклад, Юрій Бутусов публікує матеріал про проблеми у 155-й бригаді, і за місяць Зеленський розпочинає розслідування, змінюються командири. Це ознака здорового підходу», — зазначає Кверій.
Але ззовні ситуація виглядає інакше. «Західні медіа бачать, що в Україні багато говорять про корупцію, і роблять висновок: якщо так багато про це пишуть, значить, її надзвичайно багато. Це ефект збільшувального скла», — пояснює він.
На його думку, у західних країнах корупція існує не менше, але вона менш помітна, тому що значно краще прихована. «Спробуйте у Франції провести розслідування про власника великого медіахолдингу, який заробляє на африканських ресурсах і тісно пов’язаний із Кремлем. Це може коштувати вам кар’єри», — додає Кверій.
Так, підсумовує Александр, боротьба України за прозорість парадоксально стає аргументом для її критиків. Але для самих українських журналістів це важливий і здоровий процес, який допомагає суспільству змінюватися.
Як досвід життя й роботи в Україні змінює сприйняття країни
Одна з речей, яка найбільше вразила Джареда Ґоєта в Україні, — це відкритість суспільства до нових людей та ідей. «Тут, якщо ти хочеш щось робити, тебе приймають без зайвих питань — просто давай, вперед», — зазначає він, додаючи: — «Я можу говорити про труднощі з перекладом чи дистрибуцією, але ця робота дала мені набагато більше — відчуття, що я є частиною команди, яка робить щось важливе».
Джаред також звернув увагу на глибоко вкорінену антиавторитарність українців.
«Люди тут готові сперечатися, і немає однієї правильної думки. Є багато нюансів у всьому, і це те, що я навчився цінувати».
Джаред Ґоєт
Ґоєт відзначає силу української журналістики в незалежності й готовності висвітлювати складні теми. Йому особливо імпонує робота видання «Слідство.Інфо», яке розслідує воєнні злочини Росії, але водночас критично аналізує і внутрішні проблеми.
«Мені подобається їхній підхід — це агресивна, навіть конфронтаційна журналістика. Вони не лише викривають злочини росіян, а й досліджують корупцію, державні контракти. Це, на мою думку, і є найкращою рисою української журналістики — готовність ставити незручні запитання не лише ворогу, а й своїм», — зазначає він.
Александр Кверій вважає, що Україна кардинально змінилася, відколи він приїхав сюди працювати 2016 року. «Я бачу більше критичного мислення, більше молодих людей, які беруть ініціативу у свої руки», — каже він. Це відображається і в медіасфері, де нове покоління журналістів швидко адаптується до змін.
На його думку, однією із ключових переваг українських медіа є їхня гнучкість і розуміння важливості власного бренду. «У Франції багато хто досі не може прийняти, що друковані медіа відмирають. Українські редакції цього не заперечують — вони використовують нові формати й шукають шляхи розвитку замість того, щоби просто сумувати за минулим», — каже він, наводячи як приклад The Kyiv Independent, яке змогло побудувати сильний міжнародний бренд і заручитися потужною фінансовою підтримкою своєї спільноти читачів.
Водночас він бачить простір для вдосконалення. Зокрема, Кверій вважає, що українським медіа варто більше уваги приділяти висвітленню сусідніх регіонів — Балкан, Балтії, Центральної Європи. «Україна дуже сфокусована на Заході, але важливо будувати зв’язки й у своєму регіоні. Це дало б змогу створити журналістські мережі, які могли б краще висвітлювати спільні проблеми, наприклад, корупцію», — пояснює він.
Ще один виклик, на його думку, пов’язаний із майбутнім. «Після завершення війни інтерес світу до України може зменшитися, і вже зараз варто шукати способи залишатися в міжнародному інформаційному просторі. Один із варіантів — активніше висвітлювати регіональний контекст і формувати партнерства з журналістами із сусідніх країн», — додає Кверій.
Плани на майбутнє
Александр Кверій наразі не бачить себе поза Україною. «Це мій дім, тож я живу тут, працюю тут», — каже він. Його головна мета — продовжувати висвітлювати війну, наскільки це буде можливо. «Я люблю цю роботу, і поки що не бачу для себе інших планів», — додає він.
Водночас він визнає, що війна навчила його не будувати довгострокові прогнози. «Цей досвід змушує жити одним днем. Тому я просто продовжую робити свою справу», — підсумовує Кверій.
Джаред Ґоєт теж пов’язує своє майбутнє з Україною, тож навіть придбав тут житло. «Зараз я живу на українську зарплату і чекаю, поки завершиться ремонт. Сподіваюся, колись я її здам в оренду, і життя стане трохи простішим», — розповідає він.
Хоча планувати майбутнє в Україні складно, Ґоєт наполягає, що для нього важливо мислити стратегічно. «Я розумію, що можу і отримати, і віддати більше, якщо будуватиму довгострокові плани, навіть якщо це непросто», — каже він.
Єдине, що змушує його розглядати різні варіанти — це те, що його донька не може приїхати в Україну. Тому він думає про можливість розділити життя між Києвом і Берліном. «Але зв’язок з Україною я назавжди збережу», — зазначає він.
