В умовах війни українська спортивна журналістика відходить від звичних новин про кількість голів, зіграних матчів чи здобутих медалей на змаганнях. Спортивні медіа намагаються більше говорити про соціальні теми чи проблеми як в українському, так і у світовому спорті.
Українські медійники з Politico, «Трибуни» та «Суспільного» розповіли про обов’язки та специфіку роботи спортивного журналіста і що змінилося у професії після повномасштабного вторгнення.
Над текстом також працював Єгор Рудь.
«Раніше спорт приносив більше задоволення»
Катерина Годунова у спортивній журналістиці вісім років. У дитинстві професійно займалася фехтуванням, а потім вступила до Інституту журналістики, де на практику під час другого курсу потрапила на загальноукраїнський мультиспортивний канал XSPORT, де працювала там над висвітленням професійного спорту. Зокрема, розповідала про те, як біг вплинув на її життя, про змагання та фаховий спорт.
Згодом почала висвітлювати спорт на телеканалі «Київ» і поєднувала посади заступниці головного редактора «Суспільне Спорт» та пресаташе у Федерації фехтування України. Зараз Годунова працює на УПЛ ТБ — канал клубів Української Прем’єр-ліги з футболу.
Очільник спортивного видання «Трибуна» Олег Щербаков зізнається: завжди цікавився спортом, але ніколи не мріяв бути спортивним журналістом. Раніше працював на державній телерадіокомпанії в Севастополі та на інших телеканалах. У спортивній журналістиці Щербаков уже 11 років і весь цей час пропрацював саме на «Трибуні», яку очолив 2018 року.
«Я потрапив до хорошої команди й редакторів, завдяки яким багато чого навчився. Побачив, що у спортивній журналістиці можна не лише рахувати очки й голи, а й виконувати соціальну місію. Протягом 11 років моєї роботи у сфері я почав цікавитися спортом значно більше. Водночас до цього це приносило мені більше задоволення, ніж зараз. Сьогодні це рутина й робота», — зізнається Щербаков.
Дар’я Мещерякова у спортивній журналістиці від 2009 року. Висвітлює спорт на «Трибуні» та пише тексти для «Європейської правди» й Politico про спорт у політичному контексті. Також працювала з іншими молодими журналістами на isport.ua, де «закривала» зимові види спорту.
Олексій Мандзій керівник спортивного мовлення НСТУ. У юності займався кількома видами спорту, серед яких гандбол. Учнем дописував у шкільну газету «Спортивка», а з першого курсу почав працювати як спортивний журналіст. Переважно пише й коментує біатлон, скелетон, а також легку атлетику й волейбол.
Що мають знати спортивні журналісти
Тематичний складник спортивної журналістики дуже залежить від країни, в якій пише медійник. Катерина Годунова каже, що в українських реаліях будь-яка пересічна людина, яка чує «збірна України»», уявляє саме футбол. Крім того, в Україні мало медіа, які спеціалізуються на одному виді спорту. Здебільшого це або футбол, або теніс. Тому, каже журналістка, якщо ти хочеш працювати у спортивній журналістиці, мусиш так чи інакше розумітися в усьому спорті, але вибрати для себе ключові види.
«Я особисто дуже люблю теніс й атлетику. Оскільки я займалася фехтуванням, то маю в ньому експертизу теж. Водночас на футболі, хочеш або ні, мусять розумітися всі спортивні журналісти, оскільки це чи не основний вид спорту в Україні», — каже Годунова.
У спорті важливо стежити за всіма новинами, щоб не випадати з інформаційного поля. Якщо це робота із трансляціями, обов’язково потрібно знати імена учасників змагань: хто саме бігає/стрибає тощо. Добре, коли можна дізнатися, хто, де та коли виступатиме на змаганнях і в яких тренерів вони тренуються. Але головне — це знати правила видів спорту.
Краще все це розуміти допоможе спілкування зі спортсменами та власне заняття різним спортом.
«Оскільки мені подобається теніс, я грала в нього, щоби зрозуміти механіку спорту. Коли зацікавилася легкою атлетикою, теж почала бігати, щоб розібратися, які для цього потрібні тренування. Спілкування з іншими спортсменами дасть змогу дізнатися про деталі їхньої підготовки чи отримані травми й відновлення після них (про це спортсмени не люблять говорити, хоча вони грають дуже велику роль)», — каже Годунова.
Дар`я Мещерякова також зазначає, що недостатньо просто прийти на змагання і відписувати як звичайні новини: потрібен запал і вміння «фанатіти» від спорту.
«Спортивні журналісти — це фанати з дитинства. Вони розбираються у правилах, знають історію улюблених видів спорту. Я завжди дивилася багато видів спорту і з самого дитинства стежила за будь-чим, ходила на стадіони. Людині, яка хоче в дорослому віці перейти на спортивну тематику, може бути важко», — говорить журналістка.
Робота коментатора та спортивного журналіста часто перетинається, каже Олексій Мандзій, тому краще опановувати обидва напрями. Коментування — частина спортивної журналістики як формат (як прямі трансляції для телевізійної журналістики, — авт.).
Він каже, що робота на стрічці новин і випуск телевізійних новин про спорт — це насамперед про інформування: потрібно знайти якомога більше цікавої інформації з різних видів спорту. Водночас робота з ексклюзивними темами та коментуванням передбачає спеціалізацію на кількох видах спорту. На «Суспільне Спорт» кожен журналіст і коментатор має глибоко розбиратися в кількох основних видах спорту, але не обов’язково дивитися всі матчі й знати абсолютно всі імена.
«Для нас важливо, щоб людина розуміла інші види спорту, проте ми не намагаємося зробити універсального солдата», — говорить Мандзій.
Про що пишуть спортивні журналісти
Основне для будь-якого спортивного журналіста — це вміння описувати результати змагань і матчів, пояснювати те, що відбувається, розбиратися, що означає та чи інша позначка у протоколі, хто кого обігнав тощо. Катерина Годунова каже, що спортивний журналіст описує все, що довкола змагань, спортсмена та тренера.
Підходи й теми
На думку Олега Щербакова, українська спортивна журналістика має не лише підраховувати очки та голи, а й залучатися в ширші теми. Тому вона має не лише інформаційну та розважальну функцію, а й виконує соціальну місію.
«Європейська правда» — це виключно політичне видання, де про спорт нічого не йдеться. Оскільки Дарʼя Мещерякова любить і політику, і спорт, то намагається поєднувати у виданні ці теми. У Politico пише про те ж, але видання дає багато часу для того, щоб зібрати інформацію й видати повний текст.
Як зазначає Мещерякова, для американської публіки, для якої пише Politico, важливо, аби тексти одразу зацікавлювали. Тому деталі та бекграунд виносять після цікавих фактів.
«Наприклад, якщо пишете текст для українців, спочатку розповідаєте, що й де відбулося, розвиваєте тему й робите висновок. Американський текст — це зовсім інше. Спершу потрібно привернути увагу, розповісти найцікавіше в першому абзаці й тоді розповідати деталі. Якщо пишеш текст на американську авдиторію з європейським підходом, їм це не цікаво, вони звикли до іншого», — говорить журналістка.
Вона додає, що цікаві теми на спортивному ринку знаходити складно. Наразі вона бачить проблему в тому, що в Україні відсутній живий спорт — тобто масштабні змагання із присутністю вболівальників. Тому журналістам переважно доводиться шукати соціальні теми, а не писати про змагання.
Щербаков каже: велика проблема спортивної журналістики — це те, що вона занадто прагматична щодо переглядів. Мандзій навпаки вважає, попри це, спорт — не лише змагання та перегляди: «Змагання — це інфопривідна історія, яка збирає багато переглядів. Це також помітно і в іноземних спортивних виданнях. Проте для нас [«Суспільне Спорт», — авт.] спорт — не лише про це. Важливо розповідати і про молодих людей, які за кілька років можуть стати щонайменше учасниками Олімпійських ігор, про стан спортивної інфраструктури, вплив війни на український спорт тощо».
Спорт через людські історії
У спортивній журналістиці Годунова віддавала перевагу особистому виміру. У одному з матеріалів, який пригадує журналістка, йдеться про українську легкоатлетку Ольгу Ляхову. Спортсменка не потрапила на Олімпіаду в Токіо, адже народила дитину напередодні змагань.
«Їй сказали: “Ти не відновилася, ми тебе не візьмемо”. Для мене як жінки важливо, щоб мої права були захищені, якщо я завагітнію. Я зрозуміла, що Оля опинилася в ситуації, коли її просто поставили перед фактом і ніхто не робив тестових забігів. Я хотіла розказати цю історію, бо так робити не окей. У спорті було дуже багато випадків, коли жінки після народження дитини дуже швидко поверталися до високих результатів, це все індивідуально. Просто говорити, що ти не їдеш, бо ти нещодавно народила — це нісенітниця», — каже журналістка.
Також Годунова писала про легкоатлета Андрія Проценка. Під час окупації Херсонщини спортсмен продовжував тренуватися на власному городі. Згодом йому вдалося виїхати з тимчасово окупованої території.
«Мене ця історія дуже надихає. Після того, як він виїхав з окупації, уперше за сім років кар’єри Андрію вдалося вибороти медаль. Усі улюблені історії про спорт насправді не зовсім про спорт. Спочатку — це про людей», — розповіла Годунова.
«Спорт — це завжди політика»
2023 року Дарʼя Мещерякова поїхала на Roland Garros (відкритий чемпіонат Франції з тенісу, — авт.). Каже, що раніше в тенісі жоден український журналіст не ставив прямих запитань на турнірі прихильникам російської та білоруської влади. Здебільшого колеги запитували спортсменів про підтримку війни, але на ці питання не давали чіткої відповіді. Журналістка згадує ресурс «Великий теніс України», який зробив розслідування про всіх тенісистів. Завдяки їхній роботі вона змогла поставити правильні питання на місці.
«Я напряму багато питала про звʼязи із Кремлем і Лукашенком. Це був великий скандал. Про це писали The New York Times, AP, AFP. Коли я приїхала, Аріна Сабалєнка (білоруська професійна тенісистка, — ред.) відмовлялася виходити на пресконференцію. Тоді зі мною звʼязався журналіст із Politico, який поїхав туди, залишався на звʼязку та уточнив, які питання треба їй ставити. Так завʼязалася робота з Politico», — говорить Дарʼя Мещерякова.
Зазвичай журналістка спеціалізується на тенісі, олімпійських видах спорту та Міжнародному олімпійському комітеті (МОК). Зокрема писала про те, із чим зіштовхуються українські спортсмени в підготовці до Олімпіади. Адже комітет, за словами журналістки, має подвійні стандарти щодо участі росіян, а їхній вплив на спорт дуже великий.
«Я не знаю, як ще їм треба доводити, що такі, як Карен Хачанов (російський тенісист), Аріна Сабалєнка (білоруська тенісистка), Вероніка Кудермєтова (російська тенісистка) не проти війни. Зокрема Хачанов — герой усіх моїх текстів про теніс, бо це найнеприємніша фігура російського тенісу, який казав, що всі поважатимуть Росію. Тож росіяни більше не погоджуються зі мною спілкуватися. Тому я їжджу на турніри й чекаю, поки інші журналісти викличуть їх на пресконференцію. Наші спортсмени зазвичай ідуть на контакт дуже добре», — коментує Мещерякова.
Мещерякова пояснює, що для Politico в темах спорту важливо показати звʼязок між тим, що спортсмени говорять публічно, й тим, що є насправді. Як приклад наводить президента Федерації тенісу Росії Шаміля Тарпіщєва, який підтримує війну, та до якого водночас дослухається Міжнародна федерація тенісу.
«Навіть після того, як я багато писала про Тарпіщєва, МОК на моє звернення повідомили, що нічого не знайшли. Це дуже цікаво, бо спорт — це політика, а росіяни кажуть, що спорт поза політикою», — зазначила журналістка.
Реєстри й розслідування
«З перших днів повномасштабного вторгнення ми просили спортсменів поширювати на світову авдиторію потрібні для України меседжі. Також завели базу російських спортсменів, які підтримують війну, адже вже тоді зрозуміли, що їх потрібно випилювати зі світового спорту», — каже Олег Щербаков про позицію «Трибуни».
Наразі таких баз у видання — три:
- реєстр російських спортсменів, які підтримують війну;
- реєстр знищених спортивних об’єктів;
- реєстр полеглих спортсменів.
Реєстр російських спортсменів, які підтримують війну, запрацював у квітні 2022 року. Зараз у ньому до 900 імен. Цей список передавали до комітету Верховної Ради з питань молоді та спорту для подання на санкції, яке згодом розглядала РНБО та ВР.
«Нам потрібні докази, щоб російських спортсменів виключали з міжнародних організацій. Якось Міжнародний олімпійський комітет підготував рекомендації щодо допуску російських і білоруських спортсменів: вони не повинні підтримувати війну чи бути членами мілітарних формувань. Однак ми виявили, що в самому комітеті є шестеро росіян, а щодо чотирьох були докази підтримки війни. На пресконференції президента МОК Томаса Баха ми запитали, чому зробили такі рекомендації, але самі мають у складі комітету росіян. Нас попросили надіслати докази, а потім цих людей усунули з посад», — каже Олег Щербаков.
Також засновник видання розповідає, що редакція робила мінірозслідування про те, як спортсменам виписували дозволи на виїзд за кордон для навчально-тренувальних зборів із підготовки до змагань. У ньому зʼясувалося, що тренер поїхав в Ірландію, а спортсмен залишився у Кропивницькому. Цей наказ Міністерство молоді та спорту продовжувало чотири рази.
Робота з коментарями
Хто може бути спікерами?
Катерина Годунова зазначає, що здебільшого на етери запрошують спортивних журналістів або коментаторів, адже фахових експертів важко залучити. Інша причина — досвідчені спортсмени соромляться говорити перед камерами. Тому інколи медіа запрошують до студії зірок, а не фахових експертів.
«Для мене це суперечлива історія. Мені нецікаво слухати Дантеса, який говорить про футбол чи про бокс, бо я розумію, що він не експертний у цьому питанні. Вмикаючи аналітичну студію, я хочу почути експертну думку», — коментує Годунова.
Дар`я Мещерякова каже, що експертами у спортивних темах можуть бути тренери, працівники федерації. Важливо зважати на те, що саме потрібно дізнатися: якщо це якийсь скандал, то, можливо, варто звертатися до спортивних функціонерів (— чиновники у сфері спорту); якщо потрібно знати деталі видів спорту, можна зателефонувати тренеру або спортсмену, який вже завершив кар’єру. Також хороші коментарі можуть дати батьки спортсменів.
На відміну від блогерів, які пишуть про спорт, спортивні журналісти (як і всі інші) дотримуються журналістських стандартів. Щербаков вважає, що самі журналісти здатні бути фаховими експертами, адже постійно пишуть про спорт. Хоча головред зазначає, що інші спікери, як-от відомі тренери чи футболісти, також цікаві авдиторії. Водночас бракує експертів, які б розумілися на таких питаннях, як фінансування видів спорту та асоціацій, або проводили б розслідування, наприклад, про те, як спортсмени виїжджають за кордон.
Як спілкуватися зі спортсменами?
Катерина Годунова каже, що під час роботи зі спортсменами ключовим є розуміння їхнього емоційного стану.
«Часто вони відмовляються давати інтерв’ю не через конкретні причини, а через власне самопочуття, емоції та настрій. Іноді, навіть добре відпочивши, можуть відмовитися від коментаря через невпевненість у собі чи відчуття, що не виглядають достатньо підготовленими. На їхнє рішення може вплинути й мова. На жаль, у спортивному середовищі досі переважає російська, й нерідко спортсмени уникають спілкування через невпевненість у знаннях української», — каже Годунова. — Молодш е поколіннябільш відкрите до спілкування, готове ділитися думками та йти назустріч медіа. Старші спортсмени часто ставляться до журналістів із недовірою або скептицизмом».
Годунова каже, що потрібно вміти спілкуватися так, щоб не викликати дискомфорту. Важливо підбирати правильне формулювання запитання, аби не викликати ще більший стрес і не спровокувати відмову від спілкування. Проте, каже Мещерякова, спортсмени Ліги чемпіонів зобов’язані коментувати змагання. Це прописано у статуті УЄФА.
«Водночас іноді наші спортсмени перестрибують паркан, щоб від тебе втекти. Наприклад, біатлоністки Віта та Валентина Семеренко дуже люблять бігти світ за очі від журналістів», — говорить журналістка. Вона пояснює, що неважливо, програли спортсмени, чи виграли: вони мають працювати з медіа, бо саме медіа роблять із них високооплачуваних зірок.
«Чим більше вони медійні, тим більший запит від брендів на співпрацю. Водночас такі види спорту, як гімнастика, яка залежить від державного бюджету, змушена пояснювати українцям свої результати. Тут спортсмен має розуміти, що це також частина його роботи», — говорить Мещерякова.
Критика та реакція на неї
Журналістка розповідає, як на Олімпіаді 2024 року українська спортсменка Ангеліна Калініна зіткнулася із хвилею критики. У перший день змагань Ангеліна знялася з участі через погіршення здоров’я. Наступного дня вийшов офіційний коментар, що в неї кашель, висока температура, і вона фізично не могла виступати. Журналісти не уточнили деталей, обмежившись коротким повідомленням. У соцмережах почався хейт: мовляв, як це так — поїхала на Олімпіаду й не виступила. Пізніше, вже на одному з турнірів, спортсменка відверто розповіла, що мала важкий перебіг COVID-19. Але в медіа цього не висвітлили.
Подібні випадки траплялися й з іншими українськими атлетами. Наприклад, плавця Михайла Романчука, який виступив на змаганнях попри COVID-19, також розкритикували, оскільки він показав не найкращий результат.
«Важливо пам’ятати, що за кожним заголовком стоїть людина, для якої це може стати травмою. Недбалість у висвітленні таких історій здатна не лише зашкодити психологічному стану спортсмена, а й зруйнувати його кар’єру», — наголошує Мещерякова.
«Жовті» тексти й сексизм
Катерина Годунова згадує: поки працювала редакторкою, помічала чимало текстів на спортивну тематику, в яких журналісти вдаються до оцінювальних суджень. Наприклад, медійники зловживають такими словами, як «на жаль» чи «на щастя». Або ж додають емоційного забарвлення на кшталт «віртуозний удар».
«У спортивній журналістиці теж є стандарти. Я не можу писати, що хтось зробив космічний, віртуозний удар. Це моє субʼєктивне враження. Віртуозний удар можна описати іншими словами без оцінювання», — коментує журналістка. Каже, що також бачить багато таблоїдних матеріалів, як-от «Марина Романчук вдягнула купальник».
Крім того, журналістка помічає чимало сексизму у спортивній журналістиці. Медійницю в кадрі досі сприймають як об’єкт, а в коментарях трапляється чимало образ. «Це часом лякає. На “Суспільному” порушували теми ЛГБТ, жінок у спорті. Намагалися говорити про ті речі, про які зазвичай не говорять. Навіть були тексти про менструацію спортсменок. Проте від людей дуже агресивна реакція», — зазначила Годунова.
Водночас Мещерякова каже: хоч у спортивній журналістиці теж зіштовхувалася із сексизмом, але в редакціях збільшується кількість саме журналісток.
«Багато хлопців пішли в ЗСУ чи дотичні структури, тому прямі трансляції з матчів часто ведуть дівчата. Це, напевно, єдиний добрий знак серед того, що відбувається під час війни», — додає Мещерякова.
Мандзій каже, що для нього спорт — це насамперед про жіноче обличчя і жіноче представництво у спорті. Тому для «Суспільного» сексизм також неприпустимий.
Обмеження беттингу в медіа
На думку головреда «Трибуни», у беттингу (ставках на спорт) поганого немає. Його варто обмежувати, але не вдаватися до заборони, адже реклама азартних ігор залишиться на піратських сайтах. Водночас варто шукати рішення, аби не грали військові на передовій, ймовірно, запровадивши реєстрацію за ID-картками.
«До великої війни, ще до коронавірусу, намагалися зменшити вплив беттингу на рекламу. Досить успішно це вдавалося. Інші бренди теж купували на рекламу, але зараз значно гірше. Загалом на регулярній основі у спортивних медіа залишився лише беттинг. Хоча впевнений, що великі турніри будуть цікавити інші бренди», — говорить Щербаков.
Водночас Катерина Годунова негативно ставиться до беттингу, адже азартні ігри викликали чимало проблем, зокрема серед військових. Журналістка зауважує, що беттинг-компанії намагаються очистити свою репутацію через донати й допомогу армії.
«Наприклад, у Великій Британії роблять поступові кроки щодо зменшення видимості цих компаній. В Україні ж, коли до спортивного медіа приходить беттинг, за нього хапаються, адже це дійсно хороші кошти», — каже Годунова.
Спортивні видання в Україні
«Іти туди, де є люди». Як працює «Трибуна»
Нині «Трибуна» об’єднує свою авдиторію за інтересами в соцмережах: видання має окремі сторінки, створені під фанатів різних футбольних клубів, під світовий та український футбол, баскетбол, бокс тощо. Крім того, є окрема загальна сторінка, де публікують найважливіші новини.
«Можна скільки завгодно кликати людей на сайт, але вони не будуть ходити. Тому нам треба йти туди, де є люди. Зараз вони є в Instagram і Telegram, тому ми зробили багато сторінок у соцмережах, щоб задовольнити потреби читачів як у розважальному, так і в інформаційному контенті», — каже Олег Щербаков.
Також «Трибуна» запустила кілька YouTube-проєктів. Зокрема, канал «Трендець» (395 000 підписників), де розповідають про спортивні новини в розважальному форматі. Ще є «Гуд ібенінг» (майже 29 000 підписників), який вів спортивний журналіст Андрій Сеньків про головні події у футболі. Наразі канал регулярно не оновлюється, оскільки автора мобілізували до лав ЗСУ. Також «Трибуна» дала старт YouTube-каналу про бокс «Тайк Майсон», який має понад 235 000 підписників.
Щодня редакція публікує приблизно 200–300 новин. Більшість із них — про футбол. Ще 20 % становить бокс, 10 % — баскетбол, а решту інші види спорту. Такий розподіл спричинений тим, що здебільшого людей цікавить футбол, адже матчі та турніри тривають майже щодня. Однак формат не завжди інформаційний. Інколи журналісти роблять добірки, аналітику гри або розважальний контент.
Водночас редакція готова більше писати про інші види спорту в разі великих спортивних заходів на кшталт Олімпіади. Наприклад, бокс може конкурувати з футболом за переглядами під час великих боїв.
На стрічці новин на «Трибуні» працює до 10 людей. Щербаков зізнається, що зважають на оперативність новин, через що інколи може постраждати якість.
«У спорті важливо, що голи, трансфери (- переходи гравців) стаються вже. Ти не маєш часу думати й повільно розписувати. Наприклад, склад команди перед футбольним матчем актуальний за годину до гри», — розповів Олег Щербаков. Він каже, що часто переводять людей на інші ролі в редакції, адже складно працювати на стрічці довгий час, тому над текстами працюють різні автори. «Є автори, яким потрібно більше часу на роботу. Є ті, хто більше як вільні художники, але ми знаємо, що вони принесуть якісний контент», — пояснює редактор.
УПЛ ТБ: розважальний бік спортивної журналістики
Проєкт УПЛ ТБ — це канал клубів Української Прем’єр-ліги з футболу. На думку Катерини Годунової, робота на УПЛ ТБ має більше розважальний характер. Це насамперед про створення цікавого контенту для глядачів, зокрема, флешінтерв’ю.
Під час таких етерів гравцям і тренерам ставлять запитання, які не вимагають глибоких відповідей. Одразу після матчу важко зробити глибокий аналіз, адже пройшло занадто мало часу.
Спортивні програми телеканалу «Київ»
Під час роботи на телеканалі «Київ» Годунова зіткнулася з іншою специфікою роботи. Контент був орієнтований більше на загальну авдиторію та здоров’я. Наприклад, замість розбору професійних спортивних подій на перший план виходили такі теми, як йога чи фітнес. Зосередженість на змаганнях і професійному спорті відійшла на другий план, що певною мірою відштовхнуло її від каналу. Журналістці цікавіше працювати саме зі спортивними подіями та фаховими оглядами.
Спорт на «Суспільному»
Олексій Мандзій прийшов на «Суспільне», коли ще не було окремої спортивної платформи, як і окремих диджитал-сторінок (крім сторінки на Facebook). Тоді створили сайт «Суспільне Спорт» і запустили канал на YouTube.
У біатлонний сезон 2020–2021 року команда зрозуміла, що людям зручно дивитися трансляції на сайті. Тоді спробували купити права на кілька подій для трансляції, зокрема на Чемпіонат із легкої атлетики 2021 року, за що отримали хороші показники переглядів.
Наразі «Суспільне Спорт» — це телеканал, сайт і соцмережі. Вони є офіційним транслятором Олімпійських та Паралімпійських ігор, тому для команди важливо згадувати не лише раз на чотири роки про якийсь вид спорту, а й вести його впродовж усього олімпійського циклу.
І хоча українці найбільше цікавляться футболом і боксом, «Суспільне» майже не транслює їх. Водночас футбол займає левову частку в новинному висвітленні.
На сайті та в соцмережах додатково акцентують на тих видах спорту, які редакція показує на телебаченні. Мандзій каже, що про певні види спорту потрібно розповідати додатково, щоб ними цікавилися більше.
Оскільки зима 2026 року — олімпійська, цьогоріч «Суспільне» хоче показати майже всі види спорту, які будуть у програмі Олімпіади в Італії, щоби ввести глядачів у курс справи. Для цього на телеканалі транслюватимуть багато змагань і розповідатимуть про них на інших платформах.
Команда показує багато внутрішніх змагань, а також Чемпіонати Європи, Чемпіонати світу, матчі збірної України з волейболу та хокею. Наразі планують роботу з подальшими трансляціями.
Команда «Суспільне.Спорт» складається з орієнтовно 15 людей. Сюди не враховують коментаторів, з якими здебільшого працюють позаштатно.
У перші дні повномасштабного вторгнення, коли була Паралімпіада, канал не транслював її, але висвітлював ці події новинно. Сайт не припиняв свою роботу: команда сконцентрувалася на санкціях, реакціях на вторгнення. У середині березня редакція вирішила транслювати на сайті Чемпіонат світу з легкої атлетики. Тоді команда отримала величезний фідбек від авдиторії: це дало змогу їм «переключитися» від подій російської агресії. Відтоді мовник почав повертати спорт, який набув більшого значення для українців, ніж до повномасштабного вторгнення.
«Спорт — це те, що об’єднує, дає змогу відволіктися від новин та підтримати інших українців, які виступають на міжнародних змаганнях», — каже Мандзій.
2023 року зрозуміли, що можна створити супутниковий телеканал: редакція має достатньо контенту й авдиторії, яка його споживає. Відтоді «Суспільне Спорт» доступне майже в усіх форматах — це і кабельне, і супутникове телебачення, і стримінгові сервіси на MEGOGO, «Київстар ТБ», SWEET.TV тощо. Для купівлі трансляцій обирають ті події, які є найцікавішими для українців і відповідають бюджету, який можуть витратити.
«Суспільне Спорт» має кілька подкастів, деякі з них є подієвими. Наприклад, до Чемпіонату Європи з футболу від команди радіо «Промінь». Також є трансляції окремих великих спортивних подій на радіо «Промінь».
Поради новачкам
Спорт — це часто про репортажі, коментарі та спілкування. Олексій Мандзій каже, що спортивному журналістові важливо не боятися цього й радить починати із профільних тем і конкретних видів спорту.
Катерина Годунова додає, що для спортивного журналіста важлива універсальність: він має вміти працювати на телебаченні, з текстами й відео для YouTube.
«Я раджу всім виписуватися. Іноді ще має пощастити з редактором, який все розжує, розкаже. Якщо такого немає — ставте багато запитань. Треба діставати старших колег і знаходити час, щоби вчитися писати», — говорить Годунова. Вона додає, що також варто дивитися багато трансляцій зі спортивних змагань і стежити за роботою англомовних коментаторів.
Щоб потрапити у спортивну журналістику, говорить Щербаков, не обов’язково вчити безліч імені футболістів чи спортсменів. «Я краще візьму людину, яка не знає всіх футболістів Барселони, що можна вивчити, але писатиме грамотно», — сказав Щербаков. «Трибуна» запустила на сайті та в мобільному застосунку власну статистичну базу, яка збирає інформацію про голи, передачі, заміни, біографію гравців тощо.
