6262 — це телефонний код Слов’янська. Однойменне видання запустили після окупації 2014 року й відтоді там пишуть про життя прифронтового міста та вплив війни на нього. Зараз редакція переважно працює в Чернівцях, де запустили ще один незалежний медіапроєкт — «0372». Обидві редакції стали частиною громадської організації «Має сенс», яку команда створила для розвитку видання, а згодом — запуску хабів й академії.

Ми поспілкувалися із засновником медіа Валерієм Гармашем, а також із журналісткою Олександрою Пилипенко, яка долучилася до команди 2015 року й тепер відповідає за медійний напрямок ГО «Має сенс». 

Як і чому створили «6262»

Як все починалося?

Видання «6262» запустив 2014 року підприємець Валерій Гармаш у Слов’янську, що на Донеччині. Після звільнення міста з 84-денної окупації, активісти почали обговорювати, як його відновити. Одне із запитань, яке було тоді актуальним, — як заповнити новинний вакуум після деокупації? Тоді у Слов’янську також були проблеми зі зв’язком, тому що телевежу повністю зруйнували. 22 вересня 2014-го вийшла перша новина на сайті 6262.com.ua. Проєкт спершу запускався як соціальний бізнес, тому що місту бракувало якісного новинного видання без цензури.

Підготовка до відкриття — запуск сайту, підбір персоналу й наймання перших журналістів — тривала приблизно два місяці. Тоді ж шукали людей, які працюватимуть із рекламою. 

Видання створювали як частину мережі міських сайтів ТОВ «ІНТЕГРО ГРУПП». Гармаш пояснює, що франшиза коштує набагато дешевше, ніж створення окремого сайту, його просування й підтримка. Також мережа пропонує мобільні застосунки для Android та iOS (фактично це сайт конкретного міста, який складається з 11 інформаційних розділів, як-от новини, афіші, довідка, оголошення), закріплює за командою куратора проєкту, надає їй різні навчальні матеріали й інструкції. 

Засновник каже, що використовував для відкриття медіаресурсу процеси, які раніше застосовував у бізнесі. У видання спочатку інвестували $2000. Після кількох місяців роботи воно стало повністю самоокупним — сайт почав співпрацювати з бізнесом і продавати рекламу. До 1 січня 2015 року, в перший місяць роботи, команда покрила всі свої витрати, а на четвертий місяць — отримала перший прибуток у 176 гривень. 

Шлях до успіху

Валерій Гармаш розповідає, що команда знайшла чим зацікавити містян: «Коли звільнили Слов’янськ, більшість зрозуміла, що місто треба відновити. Бізнеси були налаштовані на продовження своєї роботи, а видання надавало інформаційну підтримку процесів, які відбуваються в місті. Ми розповідали, які бізнеси працюють і пояснювали, що до них можна звертатися. Вони натомість отримували клієнтів, покупців і відвідувачів».

2018 року команді вдалося домовитись про співпрацю з донором, який оцінив роботу команди й запропонував підтримку. Однією з умов було створення громадської організації — тож медіа створило ГО «Має сенс». 

Команда багато експериментувала й вигадувала нові формати. Зокрема, за місяць до повномасштабного вторгнення створила Eastern Media Hub — хаб у Слов’янську для журналістів, де могли працювати медійники з інших міст і країн, які висвітлюють події на Сході України. У ньому журналісти можуть скористатися відео- та фото технікою.

З початком «великої» війни

Переїзд у Чернівці

Після початку повномасштабного вторгнення Росії кілька місцевих сайтів припинили свою роботу. 24 лютого 2022 року редакція вирішила залишитися в місті. Журналісти відчували, що громаді критично необхідно отримувати новини, тому працювали майже цілодобово. Але команда зрозуміла, що через безпекові проблеми не може сконцентруватися. У березні, коли ситуація почала загострюватися, вирішили, що виїжджатимуть.

Олександра Пилипенко розповідає, що алгоритм евакуації обговорювали ще 2014 року. Тоді, після деокупації, ширилися чутки, що місто захоплюватимуть знову. «Ми майже постійно відчували, що щось може статися, а повномасштабна війна неминуча. Ми отримували коментарі, що в нас встановлять російську владу. Наша позиція залишалася проукраїнською, тому залишатися в місті, якщо його захоплять — небезпечно», — говорить Пилипенко.

Команда виїхала в Чернівці та якийсь час працювала в Українському народному домі, куди організація з розвитку медіа MDF релокувала журналістів із різних регіонів. 

У березні 2022 року зі Слов’янська «6262» евакуювались із мінімальною кількістю речей, оскільки були впевнені, що невдовзі повернуться. Також вивезли частину техніки — комп’ютери, камери й фотоапарати. Гармаш час від часу повертався за рештою техніки, щоб перевезти її в Чернівці.

Адаптація й нові проєкти

Перші два дні команда жила в Народному домі, а пізніше знайшла житло. За якийсь час редакція заїхала в новий офіс і запустила сайт міста Чернівці «0372», який тепер теж входить до мережі. Нове видання вирішили запустити так само, як у Слов’янську — через брак якісних медіа в регіоні. У Чернівцях команда також відкрила хаб для медійників, куди можуть приїжджати журналісти з різних регіонів, щоби працювати. Також там проводять онлайн та офлайн заходи для журналістів.

Гармаш каже, що рухати організацію серед іншого допомагає ризик-менеджмент. Це дало змогу команді розвиватися під час викликів як 2014-го, так і 2022-го: «Коли ми розуміємо ризики організації — це вже половина розв’язаних проблем. Інша половина — знайти спосіб уникнути цього ризику». 

Видання почало розширюватися й розвивати свою громадську організацію «Має сенс». Серед відділів, окрім хабів, — напрям медіаорганізацій, куди входять сайти «6262» і «0372». Також в організацію входить академія Ukrainian Media Business Academy (UMBA), яку заснували . Її мета — перекваліфіковувати медійників у середню ланку менеджменту. UMBA пропонує курси з медіаменеджменту, які тривають від одного до шести місяців, а нещодавно почалося навчання із грант-менеджменту. 

Читати більше: Що таке ризик-менеджмент і як медіа з ним працювати?

Команда 

Від початку вторгнення команда, яка складалася з 14 людей, залишилася практично в тому ж складі — звільнилася лише одна людина через переїзд. Коли восени 2022-го на Харківщині почався контрнаступ і звільнили низку українських міст, редакція розглядала можливість повернутися на Донеччину. Зокрема, назад до Слов’янська повернулися журналістка, бухгалтерка та SMM-менеджер. 

У виданні також працюють люди з Італії й Німеччини. Усі вони комунікують у чатах і використовують програму Asana, де ставлять завдання й дедлайни.

«Розширити штат виявилося складно, тому що багато людей пішло зі сфери чи перейшли в суміжні професії з медіа. Крім того, ми стоїмо перед вибором знайти фахівця із певним досвідом у журналістиці, або людину без досвіду, яку ми навчимо під себе. Також видання співпрацює з університетами. Для практикантів — це можливість писати на теми, які вони хочуть, а для нас — це матеріали, які збирають перегляди», — говорить Олександра Пилипенко.

Водночас найбільша криза для видання пов’язана з повномасштабним вторгненням. Олександра Пилипенко зазначає, що це і про моральний стан команди, і загальне нерозуміння, куди медіа рухається далі. Усі проблеми редакція обговорює на щопонеділкових планірках, або ж організовує окремі зустрічі, де кожен також може поділитися думками й ідеями.

«6262» також допомагає колективу з персональним розвитком. Зокрема, співробітники вивчають англійську та працюють із психологами. Також команда бере участь у проєкті Fight for Facts, де проходить тренінги з фактчеку й консультується зі спеціалістами як краще висвітлювати цікаві журналістам теми.

Чернівецьке та слов’янське видання має грант-менеджерку, разом із якою пишуть заявки й формують пропозиції, що мають відповідати стандартам редакцій і водночас підходити грантодавцю. Також команда намагається відновити відділ продажів — прагнуть ставати самоокупними й не залежати від донорських коштів. 

Про що пише видання?

Від початку «6262» фокусувалося на темі війни та її наслідках. Поступово почали писати про інші новини в місті, комунальні проблеми, а також опрацьовувати запити від читачів. 

Спершу сайт писав російською, проте в липні 2019 року повністю перейшов на українську.

«Тиждень роботи показав, що читачі добре сприймають інформацію як російською, так і українською мовою. Перехід на українську не приніс складнощів жодному з наших користувачів. Сподіваємось, що ви підтримаєте наше рішення й надалі будете залишатися з нами», — пише команда на сайті.

Локальність і кредит довіри

Виданню «Накипіло» Гармаш розповідав, що сила його медіа в локальності. Воно висвітлює теми, які близькі для читача, а також розповідає історії людей, яких аудиторія «знає і бачить».

Для видання важлива незалежність і чітка проукраїнська позиція, якої команда дотримується з 2014 року. Також редакція має свою базу експертів, яку наповнює контактами перевірених людей, з якими вже співпрацювала. 

«Ми були чи не єдиним незалежним медіа, яке не співпрацювало з політичними силами [в Україні]. Для себе визначили, що це буде одним із принципів нашої роботи — не підтримувати жодну політичну силу й не розміщувати про них рекламу. Можливо, навіть завдяки цьому ми здобули певний авторитет у нашої авдиторії», — говорить Пилипенко. 

Також вона додає, що в перший день повномасштабного вторгнення видання вийшло з прямим етером на YouTube. Журналістка повідомляла всі важливі новини, що відбувалися в місті. Зараз журналісти співпрацюють із фіксерами, які залишилися у Слов’янську.

Контент

Сайт має кілька розділів. Основний — це новини. Також є довідник підприємств, де розміщують коротку інформацію про бізнеси Слов’янська, раніше були афіші про заходи міста — частина рубрик після 24 лютого стали неактивними. Зокрема розділ із вебкамерами, які показували різні куточки міста наживо. Доступ до них надавали інтернет-провайдери. 

Видання працює з форматами лонгрідів, інтерв’ю та відео, а також створює великі відеопроєкти. Для цього додатково наймають професійних операторів і замовляють відеографіку, обкладинки й саунд-дизайн. Одним із таких проєктів став фільм «84 дні» — для нього команда зібрала інтерв’ю людей, які були свідками подій 2014 року. Тоді Ігорь Гіркін із групою озброєних терористів захопили міськвідділ поліції Слов’янська — першого українського міста, окупованого росіянами. Ще один фільм «6262» — «Перші полонені у Слов‘янську» — розповідає історії трьох бранців, яких 2014 року утримували росіяни. 

Формати

Також медіа експериментувало з форматом дебатів, куди 2020 року запрошувало всіх кандидатів у мери міста. Подивитися дебати можна було онлайн на Facebook і YouTube видання. Модератором заходу виступив організатор чемпіонату України з дебатів Антон Євтушок.

З 2021 року «6262», а також чернівецьке «0372», створюють подкасти. Команда навіть проходила заняття в логопеда, щоби краще звучати на аудіо. Відтак команда записала серію історичних подкастів про регіон «#PROДонбас» і подкаст під назвою «Нахіба». Коли 2019 року створили студію, почали розвивати й відеоподкасти.

Редакція не обмежує себе локальними темами — публікують інфоприводи не лише зі Слов’янська, але й національні, які можуть бути цікавими для читачів. Це, зокрема, матеріали про безпекову ситуацію й війну в області та поза нею, а також резонансні для всієї країни події. Зараз видання зосереджене на відео з титрами в соцмережах. Також команда робить проєкти з медіаграмотності.

Нерідко «6262» обмінюється контентом із «0372». Пилипенко каже, що іноді людей зі Слов’янська може зацікавити щось про Буковину, а буковинців — події на Донеччині.

Дистрибуція

Від початку видання мало сторінки на Facebook та X, згодом почали працювати з Telegram, Instagram, Viber і YouTube. 

Спершу контент виходить на сайті, потім SMM-менеджер перепаковує його в соцмережі. Для Instagram роблять акцент на візуалізацію, а в Telegram — на короткі меседжі. 

Якийсь час на YouTube-каналі виходили сюжети про ситуацію в місті — для цього брали вирізки коментарів голови військової адміністрації Донеччини. 

Meta й Google нерідко блокували дописи видання через «чутливий контент» і мову ворожнечі. Тоді на Facebook-сторінці видання авдиторія знизилася на 80 % від початку повномасштабної війни. Коли редакція зв’язалася з обома компаніями щодо цієї проблеми, Google розв’язав її протягом 12 днів, а відповіді від Facebook не було.

Читати більше: Чому Facebook блокує пости українських медіа про війну

Як «6262» підтримує зв’язок із читачами

Видання має авдиторію не лише у Слов’янську — оскільки люди виїхали з міста, читачі «6262» тепер розкидані Україною. 

Редакція постійно на зв’язку з авдиторією (читачами й героями матеріалів) — зідзвонюються через телефон, Zoom або спілкуються в месенджерах. 

Ще до повномасштабного вторгнення видання активно розвивало спільноту. Зокрема, пробувало робити онлайн-планірки в соцмережах, на яких читачі могли пропонувати теми. Також проводили серію зустрічей офлайн і навіть організовували «хейтерську» вечірку, де люди ділилися всім, що вони думають про проблеми міста й обговорювали, як у цьому їм може допомогти видання. 

2018 року на місцевому фестивалі «Жива вулиця» редакція презентувала свій історичний проєкт «Славянск. Легенды». Це короткометражний серіал із 12 епізодів, який ґрунтується на історичних фактах, легендах і переказах місцевих краєзнавців. На фестивалі читачі могли познайомитися з командою наживо.

Тепер, коли редакція переїхала, з авдиторією спілкуються здебільшого через соцмережі. Наприклад, у Telegram є спеціальна група, де можна спілкуватися про можливості для мешканців міста й поділитися потребами. Читачі також мають змогу писати на сайт через кнопку «Повідомити новину» й у повідомленнях у соцмережах.

Зараз журналісти співпрацюють із фіксерами —  місцевими мешканцями, які можуть передавати інформацію з міста. 

Плани видання

Команда хоче надалі розвиватися в подкастах, зокрема й у відеоформаті. Так планують зробити історичний подкаст про Донецьку область, її неокуповані території, а також інші регіони, які постраждали від війни. Водночас у статтях планують висвітлювати проблеми мешканців Донецької й Луганської областей і пояснювати, як їм можна допомогти.

Команда хоче розвиватися як у Слов’янську, так і в Чернівцях. Також прагнуть більше уваги приділяти YouTube-каналу й додавати нові формати. Наразі шукають SMM-спеціалістів і думають над запуском TikTok. Загалом видання має стратегію розвитку до 2026 року, яку команда прописала 2021-го та скоригувала на початку 2024 року. 

«Моя велика мета — змінити медіаринок України. Хочу, щоб медійні організації були самодостатніми, бо саме через них можна робити більше змін в Україні — говорити про їхню необхідність чи транслювати те, що вже відбулося, і що допоможе побудувати демократичне суспільство», — підсумовує Валерій Гармаш.