Друга конференція Bucha Journalism Conference, заснована громадською організацією Media Development Foundation і виданням «Українська правда», відбулася 10 травня 2024 року в Бучі (Київська область). Саме там навесні 2022 року після деокупації Київщини українські й міжнародні журналісти стали свідками жорстоких воєнних злочинів росіян.
На першій панелі говорили про перехід до антикорупційних розслідувань під час повномасштабного вторгнення, системність тиску влади та вплив роботи розслідувачів на країну.
Спікерами панелі стали:
- Анастасія Станко — головна редакторка «Слідства.Інфо»;
- Володимир Торбіч — головний редактор «Четвертої влади»;
- Денис Бігус — CEO «Bihus.Info»;
- Михайло Ткач — керівник відділу розслідувань «Української правди»;
- Юрій Ніколов — журналіст і засновник проєкту «Наші гроші».
Модерувала панель головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва. «Медіамейкер» переповідає головне з розмови.
«Все ще цікаво», «Складніше», «Відповідальність», «Працюємо», «Досі крадуть» — слова, якими кожен зі спікерів описав стан журналістських розслідувань під час війни.
«Мені здається, “відповідальність” — це важливе слово сьогодні. Відповідальність не лише за те, які матеріали ми публікуємо, а відповідальність як відчуття того, що нова отримана нами інформація і факти можуть мати вплив у різних негативних процесах», — пояснює Михайло Ткач свою думку про стан розслідувань в Україні.
На початку повномасштабного вторгнення всі журналісти-розслідувачі зосередилися на тому, щоби допомагати розкривати воєнні злочини росіян — тоді не було можливості думати й розповідати про щось інакше. Анастасія Станко додає, що вважала ідентифікацію російських злочинців важливішою за решту роботи. Тепер велика кількість матеріалів журналістів є частиною офіційних кримінальних справ.
Зміна фокусів: повернутися до боротьби з корупцією
Денис Бігус говорить, що коли первинний шок від подій минув, почалося розуміння, що багато негативних суспільних явищ, які нібито зникли або припинилися — повернулися або ж нікуди й не зникали. Тоді журналісти зрозуміли, що треба повертатися, зокрема, до розслідувань корупції.
Анастасія Станко згадує, що у грудні 2023 року у «Слідстві.Інфо» вийшло велике розслідування про розкрадання гуманітарних коштів Міністерством соціальної політики. Від літа 2023 року редакція робила менші історії, які стосувалися корупції.
Для «Української правди» періодом повернення у справу став кінець літа 2022 року. Ткач каже, що тоді дискутували в редакції щодо відповідальності перед суспільством у цей час.
«Тоді ми випустили фільм про аеророзвідника Фелікса Куртаніча, який загинув 2022 року на Донеччині. Він до вторгнення допомагав нам знімати дроном реконструйований маєток Медведчука. Коли я брав коментар у батька Фелікса, той сказав, що для нього головне — щоб загибель його сина була недаремною. Відтоді це одна з важливих фраз для мене», — говорить Михайло Ткач.
Далі редакція почала висвітлювати надходження коштів під час повномасштабного вторгнення у фірму фітнес-тренерки Яни Хланти на утримання доріг від голови Дніпропетровської ОДА Валентина Резніченка, новий автомобіль заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка, маєток заступника керівника парламентської фракції «Слуга народу» Павла Халімона тощо.
«Стало дуже швидко зрозуміло, що перемоги може не бути, якщо не почати “бити по руках” і говорити про всі ці речі», — додає Ткач. Він каже, що на початку 2023 року написав колонку про те, що в Україні перемагає внутрішній ворог, із яким потрібно боротися.
Володимир Торбіч каже, що для багатьох корупціонерів закриті реєстри зіграли на руку — прикриваючись воєнним станом, вони отримали можливість не надавати інформацію та красти все більше.
Редакція «Наші гроші» стартувала зі звичними розслідуваннями в липні 2022 року, коли аналізувала санкції й вивчала реакцію росіян на події. Восени видання опублікувало матеріал про Артема Шила, якого призначили заступником Департаменту захисту національної державності СБУ. Далі, коли побачили розслідувальні матеріали від інших колег, продовжили роботу в тому ж напрямі.
Читайте більше: З якими темами й інструментами сьогодні працюють українські журналісти-розслідувачі
Розслідування, які вплинули на зміни
Севгіль Мусаєва додає, що важливим на початку 2023 року стало розслідування про яйця по 17 грн і завищені ціни на продукти для військових.
«Журналісти намагаються впливати на позитивні зміни у країні. Після публікування цієї хвилі розслідувань було кілька гучних відставок. Також запустили громадську антикорупційну раду при Міністерстві оборони України, яка зараз допомогла зекономити 7 млрд грн», — каже Севгіль Мусаєва.
Анастасія Станко відзначає історію Bihus.Info, за яким незаконно стежила СБУ. На її думку, ця ситуація сколихнула медіаспільноту, проте нічого не навчила владу й не дає впевненості, що буде краще. Водночас вона згадує матеріал про очільника департаменту кібербезпеки СБУ Ілля Вітюка. Після розслідування його статків, Вітюка звільнили з посади. Вона додає, що тих, хто провинився, як-от генерала Вітюка, відправляють на фронт у бойові підрозділи. Тоді розслідування заминаються, і корупціонери не несуть покарання за злочини згідно із законом. З цього виходить, що фронт — це покарання для злочинців, або помста для журналістів за розслідування, а не честь захищати свободу країни.
Ніколов зазначає, що справи (зокрема його, коли до квартири ломилися, а двері обклеїли написами «зрадник», «провокатор» і «ухилянт») не порушують, навіть коли є всі потрібні дані, а отже — покарання не буде, а історія може повторитися. Водночас наголошує, що, коли ми не бачимо хороше — це не фіксує зміни: «Вплив матеріалу про Рєзнікова — це також повернення до системи Prozorro закупівель, які не стосуються озброєння та військової техніки… Вперше монополіст “Талан” знизив, а не підвищив ціни на свої берці для Міноборони на 15 %».
За словами спікерів, розслідування так само впливають на нашу обороноздатність у різні способи. «На початку вторгнення білі квитки та виїзд влади за кордон — це чи не ключовий момент, який впливає на оборонну здатність нашої держави… Я вважав, що потрібно якомога більше про це розповідати, щоб привертати до цього увагу. Зараз ми бачимо, що, зокрема, система “Шлях” [за допомогою якої водії призовного віку можуть перетинати кордон, якщо перевозять гуманітарну допомогу або медичні вантажі, — авт.] вже не є такою ефективною для всіх, хто хоче поїхати», — зазначає Михайло Ткач.
Володимир Торбіч також згадує матеріал 2022 року, який мала вплив на рівні його міста. Тоді департамент економічного розвитку у Рівному закупив 10 тонн жиру невідомого походження в радника ексголови Рівненської ОДА на випадок, якщо з Білорусі зайдуть окупанти. Після цієї історії директора департаменту звільнили й судять.
Визначити достатність впливу розслідувань
Денис Бігус зазначає, що редакція має на рахунку приблизно 20 звільнень різних посадовців після публікації своїх матеріалів за останні два роки. Хорошим підсумком публікування матеріалу можуть бути звільнення або початок провадження, проте оцінити, чи це достатній вплив — важко, особливо якщо такі рішення реалізовуватимуться роками. Він додає, що реальний вплив матеріалів не в тому, що журналіст щось знайшов і розказав про це, а в тому, що багато людей почули нову інформацію й погодилися з нею. Крім того, на це був запит від авдиторії: «Журналісти — постачальники інформації, проте без запиту не було би впливу. Це про те, наскільки сама авдиторія змінилася, наскільки змінилися люди та як у них сформований запит на цей вплив».
Читайте більше: «Ми потрібні суспільству». Анна Бабінець — про те, робота над документами Януковича зробила з журналістів-розслідувачів потужну спільноту
За словами журналіста «УП», нерідко є відчуття, що впливу недостатньо, водночас із часом стає помітно, що чиновники вже не відчувають себе безконтрольними, як це було певний час на початку вторгнення. «Найбільша потреба, на мою думку, — повернути в чиновників відчуття підконтрольності з боку суспільства. Очевидно, що через воєнний стан є певні обмеження в комунікації між владою й людьми. Проте журналісти мають інструменти, якими можна повертати на землю тих, хто забув де він і навіщо», — говорить Михайло Ткач.
Ніколов додає, що до вторгнення бюджет України залежав від фінансової підтримки на 5 %, а зараз — на 70 %. Він зауважив, що Офіс президента до вторгнення міг не зважати на вимоги європейських країн. Проте тепер, коли їхня підтримка критично важлива, прислухається до них. Міжнародні ж партнери отримують інформацію про Україну від журналістів, що й формує рішення про підтримку.
Системний тиск і протидія
Мусаєва зазначає, що українські журналісти вже показали свою ефективність, проте є випадки тиску та спроб дискредитації: «Один із нардепів нещодавно сказав, що в цій країні залишається ледь не єдина опозиція [журналістика — авт.] під час повномасштабного вторгнення».
«Чи не єдина незалежна інституція, яка працює, — це журналісти. Через це ми бачимо такі ганебні приклади [перешкоджання журналістській роботі, — авт.] як стеження за редакцією Bihus.info та вручення повістки журналісту “Слідства.Інфо” через критичний матеріал. Якби повістку вручили не в публічному місці, без камер — чи було б це смертною карою за матеріал?», — запитує слухачів панелі Михайло Ткач.
Анастасія Станко зазначає, що Україна піднялася на 18 пунктів у рейтингу Індексу свободи преси. Вона пояснює, що хоч це виглядає добре, проте якщо в Україні вбили менше журналістів, ніж торік, — це не означає, що свобода слова стає кращою. «Ми побачили напади на журналістів, зокрема в регіонах, після того, як відкрилися декларації й журналісти почали писати про чиновників. Повістка для “Слідства.Інфо” — не єдина така історія. Проблема в тому, що люди не готові говорити про всі випадки публічно, й повістки — одна з таких тем. Це етично складна історія, тому що ми розуміємо, що захищати країну — це почесна річ, проте вручення повістки як покарання — це інструмент залякування журналістів», — пояснює Станко. Вона додає, що знає редакцію, де повістки отримали всі чоловіки, проте ті не говорять про це публічно.
Дисклеймер від редакції (24.05.2024): Спочатку цей текст вийшов під заголовком “Повістки як покарання й тиск різної сили. З чим розслідувачі мають справу після початку повномасштабного вторгнення”. До нас звернулися читачі, які вважають меседжі щодо повісток травматичними й такими, що зневажають рішення піти у військо тих, хто зараз там, і демотивують тих, хто ще не мобілізувався.
Оскільки дискусія була публічною, то ми не можемо видалити з тексту висловлені під час заходу думки спікерів, які є відомими журналістами-розслідувачами. Проте заголовок, який придумує редакція, змінився, щоби не підсилювати твердження, які читачі вважають контраверсійними. Приносимо вибачення за це.
Ми глибоко вдячні усім військовим, які стали на захист України, й погоджуємося, що захист її свободи та суверенітету — обов’язок кожного громадянина й водночас велика честь. Відповідальність військовозобов’язаних — оновити свої дані в ТЦК за новим законом про мобілізацію. Відповідальність військових і силовиків — проводити мобілізацію в порядку, визначеному законом. Але неприпустимо, щоби представники влади чи війська перетворювали законний обов’язок на метод тиску. Звертати додаткову увагу ТЦК на журналіста, який у цей момент працює над розслідуванням щодо представника органу влади (а так сталося з Шульгатом, до якого представників ТЦК направив представник СБУ, яка не має таких повноважень) не є законним методом.
Денис Бігус каже, що тиск на журналістів доволі масовий, але не системний: «Я схиляюся до думки, що буде гірше. Стосунки влади й медіа мають неминучий курс на погіршення й напруження — стало більше спроб притиснути й нашкодити. Водночас тиск свідчить про відсутність контролю — ти не тиснеш на те, що контролюєш. Навіщо тобі це? Воно вже твоє. Відповідно тиск буде неминучим елементом надалі».
Михайло Ткач зазначає, що коли президент у зверненні згадує про перешкоджання журналістам, це також важливий сигнал того, що влада розуміє серйозність ситуації.
Після того, як посли країн G7 зустрілися з українськими журналістами й керівниками медіа, щоб обговорити стан свободи преси, посли провели розмову і з головою СБУ Василем Малюком щодо випадків тиску на журналістів, згадав насамкінець Юрій Ніколов.
Володимир Торбіч наголошує, що журналісти мають розповідати про такі випадки, комунікувати з юристами та продовжувати робити своє. Якщо редакція працює на регіональному рівні — можна зокрема намагатись достукатися до колег на національному рівні.
