Революція Гідності наприкінці 2013 року запустила низку змін в усіх сферах життя українців. Журналістика — не виключення: поставали нові медіа, більше уваги приділялося замовчуваним раніше темам.
Ми попросили старших колег відрефлексувати те, як змінилася українська журналістика за десятиліття Євромайдану. Анна Бабінець, редакторка-засновниця агенції розслідувань «Слідство.Інфо», згадує, як українські розслідувачі перетворилися з «трохи міських божевільних» на авторитетну спільноту, яка не дає спокою корупціонерам і вчить весь світ викривати злочини.
Ставлення до революції
Десять років тому, коли на той момент журналіст Мустафа Найєм написав історичний пост із закликом брати чай, теплі речі та виходити на Майдан, я поставилася до цього скептично й нікуди не пішла. Так, я була засмучена тим, що тодішній проросійський президент Віктор Янукович раптово звернув із курсу на євроінтеграцію України й накреслив для нас цілком однозначний рух до Росії. Я займалася журналістськими розслідуваннями вже пʼятий рік, і у мене не було жодних ілюзій щодо керівництва держави. Але й у революцію, яка вижене цих російських агентів з України, тоді, у листопаді 2013-го, щиро кажучи, не вірилося. Тому я залишилася вдома і читала Facebook.
Сьогодні, коли минає 10 років від тих історичних подій, я розумію, яку величезну роль відіграли мої колеги-журналісти в тому, щоби Революція Гідності відбулася й перемогла. Передусім журналісти «Громадського телебачення», яке заснувалося напередодні революції та було єдиним медіа, яке протягом трьох місяців у режимі нон-стоп висвітлювало події на Майдані. І я мала честь долучитися до цієї надзвичайної команди — відклавши розслідування на спокійніші часи, я робила репортажі з Майдану Незалежності, Європейської площі, з Маріїнського парку, з лікарень та моргів, куди відвозили поранених і вбитих героїв тих протестів.
Читати також: Від стримів без коментарів до мільйонної аудиторії на диджитал-платформах — 10 років історії hromadske
Поїздка до Межигір’я
Уранці 22 лютого 2014 року я була на Майдані — тільки-но відспівали мого хорошого знайомого, вбитого снайперами на вулиці Інститутській. Я плакала і, певне, від перенапруження знепритомніла. Мені дали яблучний сік і відвели у медпункт. О 6-й ранку я сиділа там і читала новини. Тоді хтось сказав мені, що Янукович утік. Памʼятаю, що якось автоматично, не роздумуючи, я сіла в машину і поїхала у Межигірʼя — місце, де у своїй резиденції Янукович ховав багатства, поганий смак та цивільну дружину.
Я ходила територією Межигірʼя, вела відеотрансляцію для «Громадського телебачення» й не могла повірити, що все це належало одній людині. У мене вже ноги втомилися ходити, а я й десятої частини всього не побачила. Тоді мені подзвонив мій колега Дмитро Гнап, із яким ми 2012 року заснували «Слідство.Інфо». Він сказав, що хтось намагався втопити документи Януковича, треба їх рятувати, досліджувати й робити розслідування. Там, на березі Київського водосховища, зібралися всі провідні журналісти-розслідувачі того часу. Ті, хто поступилися власними амбіціями, обʼєдналися в ініціативу YanukovychLeaks і протягом тижня жили та працювали з документами на території покинутої Януковичем резиденції. Ми знайшли, відкопіювали й опублікували понад 25 000 документів, які підтверджували мільярдні витрати Януковича на Межигірʼя. Це було справді важливо, бо доводило корумпованість тієї влади.
Десь тоді, на мою думку, і народилася потужна та впливова українська журналістика розслідувань.
Читати також: Корупція — на часі. З якими темами й інструментами сьогодні працюють українські журналісти-розслідувачі
Що розслідувачі робили далі
Хоча наша агенція «Слідство.Інфо» існувала з 2012-го року, до перемоги Революції Гідності ми були таким собі андеграундом, трохи «міськими божевільними», яких мало хто знав, а влада просто ігнорувала. Як, власне, і інших розслідувачів.
Навесні 2014-го року ми розпочали щотижневу програму журналістських розслідувань на Суспільному. Пізніше там же почали виходити інші розслідувальницькі проєкти — «Схеми» та «Наші гроші з Денисом Бігусом». Вечори вівторка, середи й четверга глядачі проводили з журналістськими розслідуваннями, а цей жанр став зрозумілим і цікавим широкій аудиторії.
Паралельно створювалися та розвивалися розслідувальні медіа в регіонах — найсильніші з них, на мою думку, у Рівному, Миколаєві, Львові та Луцьку. Ми у «Слідстві.Інфо» чотири роки поспіль допомагали розвиватися регіональним колегам і регулярно випускали їхні знахідки в наших етерах.
Доказовішим і якіснішим наш жанр зробило відкриття доступу до всіляких реєстрів та декларацій посадовців. А коли створили нові антикорупційні органи (НАБУ, САП та інші), я щиро раділа, бо виглядало, що все недарма й ми не самі у нашій боротьбі з чиновницьким свавіллям. Згодом новостворені органи виявилися неідеальними, і ми розслідували вже їхню діяльність. Проте це велика перемога, що за останні 10 років розбудувалася ціла система антикорупційних органів, які, що б там не було, допомагають боротися з корупцією.
Та повернімося до журналістики розслідувань. Відкритий доступ до декларацій та реєстрів нерухомості змінив якість і підходи до наших продуктів. Стало складніше, адже просто виявити та зафільмувати чиюсь віллу чи автівку вже було недостатньо для розслідування. Тепер дані про всю нерухомість чиновників були в публічних реєстрах чи деклараціях. Тож ми взялися перевіряти спосіб життя посадовців, щоб переконатися, що вони можуть дозволити собі певні активи. Або почали шукати приховане — те, що «забули» зазначити в деклараціях. Це виявилося важче, але й цікавіше водночас. Ті з журналістів, хто зміг швидко пристосуватися до нових умов і робити викриття, маючи багато даних вже у публічному доступі, зрештою стали найкращими профі з нагородами та виступами на міжнародних конференціях.
Читати також: З чого почався Національний конкурс розслідувачів і як нині визначають найкращих
Якось редакція «Слідства.Інфо» порадилася й вирішила припинити випуск щотижневої програми, який тривав майже чотири роки. Бо робити справжні глибокі розслідування було дедалі складніше, а шестеро журналістів, які на той момент працювали в редакції, не могли забезпечувати щотижневі викриття високого рівня. Тому з 2018-го року ми зробили своїм основним продуктом фільми-розслідування — історії, над якими працювала група журналістів в середньому по пів року.
Надихнули нас на такі зміни колеги з міжнародної мережі OCCRP та шведського суспільного мовника SVT. Разом з ними ми зробили наш перший фільм-розслідування «Вбивство Павла» про загибель колеги Павла Шеремета та наше незалежне розслідування цього злочину. Він мав великий резонанс, а поліція вперше (і, певне, востаннє) на моїй памʼяті визнала свої помилки після оприлюднених нами фактів. Тоді ми зрозуміли, що глибокі і впливові розслідування потребують часу і надзвичайних зусиль, тому повністю змінили підхід до нашої роботи.
Згодом багато інших колег вподобали формат фільмів-розслідувань та запровадили його у своїх реакціях. Я й досі вважаю, що це — найкраща форма для оприлюднення великих викриттів, про які має знати якомога більше людей.
Якою стала журналістика розслідувань
Без перебільшення можу сказати, що українські журналісти розслідувачі — одні з найпотужніших у світі. На всіх міжнародних цехових конференціях завжди купа українців: ми розповідаємо про корупцію, офшори і зловживання перших осіб держави (іноді європейцям важко повірити у схеми, які ми тут викриваємо), а віднедавна українські журналісти — найдосвідченіші користувачі OSINT-інструментів у пошуку російських воєнних злочинців. У нас стільки запрошень на міжнародні події, що від частини ми змушені відмовлятися, бо просто не залишиться часу на роботу.
Так, українській журналістиці розслідувань є куди рости та розвиватися, але наші сьогоднішні здобутки — це певною мірою плоди Революції Гідності. Саме тоді, працюючи на Майдані та надихаючись сміливістю людей, багато з нас вирішили створити свої проєкти або отримали імпульс для розвитку наявних — як ми у «Слідстві.Інфо». Упевненість людей, що правда на нашому боці й що влада має виконувати волю громадян, передалася і нам, журналістам. Ми відчули себе потрібними з нашими прагненнями та вміннями.
Коли Янукович втік і щодо нього та його команди правоохоронці порушили безліч справ, перші думки, які виникали в мене — треба контролювати, як нова влада буде їх розслідувати. Я розуміла, що нові керівники держави, які прийшли на хвилі революції, потребують постійної уваги від журналістів і регулярної перевірки їхньої доброчесності. Так і сталося — офшори та казково багаті родичі чи бізнес-партнери знаходилися чи не в кожного.
На мою думку, втеча Януковича та наша спільна робота над документами, які він намагався знищити, зробили з нас, розслідувачів, потужну спільноту, дали сили й натхнення рухатися далі. А повномасштабне вторгнення росіян довело, що ми потрібні суспільству. Як би не було важко, українці потребують правдивого та критичного погляду на владу, тому й цікавість до журналістських розслідувань навіть у воєнні часи тільки зростає.
Читати також: 10 років «Громадського радіо» — розповідаємо повну історію
Підпишіться на нашу імейл-розсилку, щоб двічі на тиждень отримувати листи з найважливішим із медіасвіту: новинами, історіями, можливостями та прикладними порадами.
