Завершуємо переказ найважливішого з панелей Bucha Journalism Conference розмовою очільників національних медіа про bad guys та увагу до них, пошук відповідей, зокрема через гіперлокальну журналістику, та головні завдання медіа під час війни. До дискусії долучилися:
- як модератор — Вадим Карп’як, телеведучий «Свобода Слова» на телеканалі ICTV;
- Севгіль Мусаєва — головна редакторка «Української правди»;
- Ангеліна Карякіна — генеральна продюсерка інформаційного мовлення «Суспільного»;
- Петро Шуклінов — керівник суспільно-політичної редакції LIGA.net;
- Юлія МакГаффі — головна редакторка NV.ua.
Як медіа поводитися з bad guys
Вадим Карп’як почав розмову зі згадки про перші дні після деокупації Бучі. Тоді ті, хто вижили, підходили до тих, хто приїхав у місто, й вимагали чітких і коротких відповідей на дуже складні питання, наприклад, «Коли закінчиться війна?». Пізніше Карп’як помітив, що це характерно не лише для мешканців деокупованих територій: чим далі триває війна, тим більше української аудиторії хоче швидких і простих відповідей, які вкладаються в їхню картину світу.
Якісна журналістика, на думку Карп’яка, виглядає все менш затребуваною. Редактори великих медіа теж помітили, що знижується зацікавленість суспільства у важливих новинах, зокрема про війну. Водночас так звані bad guys, що маніпулюють фактами та користуються клікбейтом для впливу на громадську думку, збирають мільйони переглядів.
Наприклад, нещодавнє опитування показало, що українці вважають об’єктивними й фаховими розповіді про війну від Олексія Арестовича, Олега Жданова. У списку — імена Сергія Стерненка та інших блогерів і публічних осіб. Безумовно, не всі з них bad guys. Але що робити журналістам із такими тенденціями?
«Великі медіа, як наше (прозвучала цифра в 10 млн відвідувачів на місяць — ред.), не можуть ігнорувати такі тренди на кшталт популярності Арестовича. Має бути здоровий компроміс — зваженість у стрічці новин, правильне позиціювання цих людей. Є певна цензура під час воєнного стану й моральні принципи, а решта може бути в інфопросторі в межах дозволеного», — прокоментувала Юлія МакГаффі. «Червоною лінією» для видання є гороскопи та прогнози про те, коли закінчиться війна, хоча через необережність редакторів і такі публікації траплялися.
З медіа за увагу конкурують Telegram-канали. Вони часто викладають новини швидше, але в багатьох випадках не перевіряють інформацію на правдивість, плюс є анонімними.
Утім Ангеліна Карякіна з досвіду роботи в регіонах зауважила:
«У мене немає відчуття, ніби з українським суспільством відбувається щось настільки страшне, що всім медіа треба придумати, як знищити Telegram-канал “Труха” й умовного колективного Арестовича».
Ангеліна Карякіна
Більше про це:
- Скільки коштує реклама та що цікаво читачам — дослідження українського Telegram
- Чорний піар, немаркована реклама й анонімні власники. Дослідження 10 найпопулярніших українських Telegram-каналів
Головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва розповіла, що вона та новинарі видання вирішили не використовувати Арестовича та інших популярних коментаторів перебігу війни як джерела інформації. Така ж позиція і щодо інформації від видань чи інших джерел, які скомпрометували себе.
«З початку повномасштабного вторгнення ми не записали жодного інтерв’ю з Арестовичем, Геращенком, Ждановим. І ми залишаємося одними з найпопулярніших сайтів. Нічого не сталося, світ не зруйнувався», — зауважила Мусаєва.
Дещо інша ситуація з висловлюваннями російських посадових осіб. Суспільство часто обурює, коли медіа публікують інтерв’ю російських полонених чи цитати представників влади Росії чи так званих республік на окупованих територіях. Але Мусаєва вважає, що ці слова важливо зберігати на сторінках українських видань на випадок, якщо умовний Дмитро Медведєв чи хтось із інших злочинців вирішить стерти з інтернету свої слова та «перевзутися» в «хорошого руського». Але до цих цитат важливо додавати контекст — що саме не так із цими словами.
Аудиторія: виховання чи прості відповіді?
Часто медійники віддаляються від своєї аудиторії та пишуть новини експертними думками. Але насправді в будь-якому напрямі журналістики варто бути ближчими до людей та спрощувати пояснення, де можливо.
«Ми часто “вдягаємо біле пальто”, бо ми маємо доступ до більшої кількості інформації, ніж пересічні громадяни, і з цієї висоти щось їм пояснюємо. Це не зовсім так працює», — зауважила Ангеліна Карякіна.
Севгіль Мусаєва каже, що найкраще читаються breaking news, але важливі і пояснення, й ще глибші тексти та розслідування. Утім, ґрунтовна робота не завжди спрацьовує одразу. Часто ті зусилля та час, який медіа витрачає на розслідування, не відповідають кількості переглядів. Але це важливі матеріали, якими потім можна буде доводити винищення українців у цій війні.
«Звісно, ми думаємо про актуальність і перегляди для сталої бізнес-моделі. Але поважати свою аудиторію та водночас виховувати її — це найважливіше правило, яке ми цінуємо».
Севгіль Мусаєва
Петро Шуклінов зізнається: сумно бачити, як падають перегляди важливих новин, але це очікувано, бо мозок не може постійно перебувати в стресі.
«Люди, які відкривають новинну стрічку щоденно й бачать підсилення цього градусу, звісно, втомлюються і, звісно, хочуть менше бачити жахів. Вони шукають якусь іншу інформацію, відповіді про “два-три тижні” від позитивних блогерів», — пояснює Шуклінов.
Він наголошує: треба дослухатися до своєї аудиторії, а не намагатися з нею воювати. Але водночас пам’ятати, що наше завдання — ставити на головну сторінку важливі для країни новини, а не те, що збере більше переглядів. Водночас не забувати, що медіа мають давати контент, де аудиторія знайде затишок та щось цікаве. Але й намагатися знайти відповіді навіть на ті питання, де готових відповідей немає.
Роль медіа у воєнній Україні
Чимало аспектів роботи медіа впираються в цензуру воєнного часу. На деякі питання військові чи влада не дають відповіді. Утім, деяка інформація з’являється в західних виданнях. Серед редакторів нема однозначного ставлення до цього.
«Те, що може собі дозволити написати CNN, українська редакція не може, бо вона підставить не просто себе, а й певну кількість посадовців і військових, що завадить нам оборонятися», — зауважила Ангеліна Карякіна.
Вона наголошує: для журналістів критично важливо бути на місці подій і робити контент про те, що журналіст бачив на власні очі, особливо під час війни. «Суспільне» в цьому разі цікаве тим, що має мережу філій по всій країні й навіть гіперлокальні осередки. Тож після повномасштабного вторгнення його журналісти вийшли «в поля» й могли в реальному часі повідомляти про те, що відбувається в різних куточках країни. Це підкреслило важливість гіперлокальної журналістики. А сила української демократії, на думку Карякіної, — що регіональні політичні діячі не завжди залежать від центру, тож якщо на центральному рівні чогось не договорюють, є ще одна можливість перевірки.
Утім, зауважують МакГаффі й Карякіна, журналісти теж можуть мимоволі стати частиною ІПсО від влади, тож варто бути обережними та вдумливими.
Севгіль Мусаєва бачить кілька важливих завдань для журналістів:
- Ставити питання, навіть якщо не отримаємо відповідь.
- Розповідати складні та неприємні історії, бути голосом тих, хто шукає справедливості.
- Пояснити суспільству функцію журналістики і дати відповідь самому собі: навіщо я це роблю? Чим ця тема цікава й важлива для суспільства?
