На початку повномасштабного вторгнення Ганна Аргірова подорожувала Латинською Америкою і планувала дістатися Ушуаї — міста, яке вважається найпівденнішою точкою світу. Та щойно почалася велика війна, журналістка вирішила повернутися додому та продовжити працювати тут. Сьогодні Ганна Аргірова працює репортеркою в Associated Press і пише про російсько-українську війну.
Після повернення Ганна спершу працювала у Львові як локальна продюсерка для іноземних медіа. На початку допомагала італійській групі, пізніше познайомилась із журналістами Associated Press. Тоді й зав’язалася співпраця з інформаційною агенцією. Перший текст для AP Аргірова написала влітку 2022 року, а після публікації ще кількох матеріалів журналістка підписала контракт з інформагенцією. Спочатку на шість місяців, а потім отримала позицію долучитися до колективу та стала репортеркою Associated Press. «Медіамейкер» поспілкувався з Ганною Аргіровою про журналістику в Associated Press, теми матеріалів та особливості написання текстів для закордонного читача.
Теми та формати
Основний формат роботи Ганни Аргірової — тексти. Крім цього репортерка нерідко працює з фото та відео. Каже, що історії на AP виходять переважно в цих трьох форматах.
Першу історію для Associated Press Ганна написала про 15-річного хлопчика, який за допомогою свого дрона допоміг Силам оборони знищити колону російських танків на Житомирщині. Перший байлайн (byline, коли ім’я автора зазначається під текстом) з’явився під текстом репортерки про повернення тіл загиблих захисників Маріуполя до Києва.
Теми, на які пише Ганна, залежать від розвитку подій російсько-української війни на фронті та в передових або тилових містах. «Ми висвітлюємо війну й документуємо те, що відбувається», — зазначає репортерка.
Пояснити контексти
Окремо журналістка згадує різницю контекстів у текстах, яку треба пояснювати для аудиторії Associated Press. «Контекст — це невіддільна частина будь-якої історії. І він може бути різний. Наприклад, часто я пояснюю, де саме географічно розташоване те чи інше місто в Україні. Коли пишу, що людина у війську з 2014 року, то мені треба пояснити, що це означає. Бо читач в іншій країні може не зрозуміти, чому з 2014-го, а не з 24 лютого 2022 року. Тому ми також певним чином виконуємо просвітницьку функцію», — пояснює Аргірова.
Для журналіста важливо правильно формулювати контекст. Як приклад, репортерка наводить новину про обстріли Києва у травні 2023 року. «Є різниця, коли ти просто пишеш про обстріли й коли ти зазначаєш, що вони тривають вже п’ятий день підряд», — каже Ганна і додає, що хоча українці знають ці контексти, читачі за кордоном не в курсі всіх подій і не стежать за новинами прискіпливо. Важливо пояснювати їм ситуацію ширше й точніше.
Associated Press пише про те, що відбувається у світі паралельно з подіями в Україні. Тож у текстах AP є коментарі з російського боку. «Це те, чого немає в українських медіа. Дуже рідко ти можеш побачити, щоб їх включали в матеріали. Але ми є міжнародним медіа, й це війна, в якій беруть участь дві сторони, одна з них, звісно, є агресором. Але Росія все одно є стороною цієї війни», — каже репортерка.
Ганна Аргірова зазначає, що коментарі з російського боку стосуються будь-якого тексту незалежно від того, чи пише його українська журналістка, чи іноземний репортер. Також це залежить від формату історії. «Наприклад, якщо це фічер, то ми можемо зробити запит на російську сторону, щоби отримати певний коментар щодо якогось питання. І хоча запити переважно залишаються без відповіді, ми маємо вказати в тексті, що спроба комунікації з іншою стороною з боку АР була, — пояснює Аргірова. — Як, наприклад, у цьому тексті, де є досить лаконічне: “Russia’s Culture Ministry did not respond to questions about the Melitopol collection”».
Репортерка додає, що такі коментарі стосуються не лише Росії, а і Європи, США, якщо вони мають значення для історії.
Кола редактури
За час роботи в Associated Press Ганна помітила відмінність між внутрішньою роботою в українській редакції та міжнародній. Каже, коли прийшла в команду, то була в захваті від організації роботи всередині AP. Наприклад, перш ніж текст опублікують на сайті, він проходить кілька кіл редактури. Якби Ганні колись сказали, що вона писатиме тексти англійською для однієї з найбільших інформаційних агенцій світу, дівчина б не повірила. Але сьогодні її навички написання текстів значно покращилися. Зазначає, що в цій редакції важливо писати швидко, й тепер підготовка матеріалу може зайняти всього кілька годин. Коли текст готовий, Ганна надсилає його редактору. «Якщо ми здаємо історії вночі, то редагує та країна, яка не спить зараз», — пояснює Аргірова.
Система редагування
В АР є власна система управління, редагування та публікації текстів, до якої мають доступ всі текстовики (люди, які пишуть/редагують). Також команда користується робочими месенджерами, якщо потрібно уточнити деталі.
«Уявіть, що ця система — це як Google-диск, а кожний текст у ній — це як Google-док, до якого мають доступ усі редактори та журналісти. Оскільки в цій системі щодня з’являються сотні текстів з усього світу, ми використовуємо спеціальні теги», — уточнює репортерка. Готовий текст репортерка надсилає на міжнародний деск, який працює цілодобово. Така система створена, щоб забезпечити цілодобовий та оперативний вихід новин по всьому світу. І завдяки спеціальним тегам редактори знають, що текст з’явився в системі й готовий до редагування.
«Коли, наприклад, в Україні стається масовий ракетний обстріл серед ночі, я починаю працювати з редакторами з Азії, бо зазвичай у них робочий день тоді, коли в нас ніч. Коли прокидається Європа, мої тексти вже редагують колеги з Лондона, які заступають на зміну після редакторів з Азії. Якщо історія і далі оновлюється пізно ввечері, то я вже працюю з редакторами зі США, які зазвичай доводять історію до закриття циклу. У найактивніші дні великої війни це могло траплятися буквально щодоби впродовж тижнів. Зараз новинний потік не такий інтенсивний, тому я переважно працюю з редакторами з Європи», — ділиться Аргірова.
Вона розповідає, що зазвичай кожну її історію опрацьовують два редактори: «Спочатку один читає й вирішує, що в ній можна покращити, що додати за змістом. Потім історія надсилається до наступного редактора, де її вичитують і працюють більше з мовою». Далі відредагований текст переглядає авторка, й після її затвердження історію публікують на сайті.
У текстах AP окрім заголовка й ліда є ще натграф (nut graph). Це більший за розміром від ліда абзац, в якому журналіст пояснює читачеві, чому потрібно прочитати цю історію. Натграф має бути в тексті у другому, максимум у третьому абзаці. Також у ньому міститься контекст, важливий для розуміння всієї історії. «Натграф — це найскладніше для автора. Тому що ти маєш розуміти, про що історія, коли пишеш її, і що взагалі є важливим. Якщо ти не можеш написати цей натграф, тоді історії як такої не буде», — зазначає Ганна.
Натхнення від колег
Аргірова каже, що в українських редакціях подекуди не вистачає такої ретельної редактури. Журналісти й редактори працюють разом як один організм і доповнюють одне одного. Вони працюють на рівних. Ганна згадує, що в українських медіа все працює більш ізольовано. Є редактори, є журналісти, й ви перетинаєтеся буквально на етапі обговорення теми й тоді, коли редактор приймає текст від журналіста.
«Що мені подобається й що надихає як журналістку — це те, що це не професія лише на два-три роки. Це професія, в якій можна розвиватися та ставати кращим упродовж десятиліть, якщо тобі цього захочеться. Найцікавіше, що твої історії від цього лише виграють. Коли я читаю історії колег, то бачу наскільки ще далеко від них. Вони мене надихають працювати ще краще», — розповідає Аргірова.
Репортерка каже, що в AP вона має змогу вчитись у більш досвідчених колег, які в журналістиці багато років. «Дехто вже 30 років на репортерській позиції й досі обожнює її. Вони досі в захваті від цього й люблять свою професію так само, як вони любили її в перший день, коли прийшли працювати. Це річ, яка мене дуже вразила. Я подумала: “Вау! Так можна? Тобто ти не вигорів?”», — зізнається Ганна.
Навчитися писати тексти по-новому
Створення тексту для українського та міжнародного медіа має свої відмінності. Репортерка розповідає, що їй треба було навчитися по-іншому будувати історії. Згадуючи про контекст, Аргірова каже, що важливо його вмістити в підрядне речення. Тому потрібно звикнути пояснювати все коротко і влучно. Такі речення треба ставити на початку тексту.
Наприклад, у цьому тексті контекстом є друга частина речення:
«У тексті для українського медіа, я б могла просто написати: “Згадуючи Революцію Гідності”. Але для пересічного іноземного читача це словосполучення нічого не означає, і навряд би він розумів навіщо йому читати спогади про революцію, яка сталася 10 років тому», — пояснює Аргірова.
Під час підготовки матеріалу репортерка може провести десяток інтерв’ю з різними людьми. Утім, у кінцевий текст потрапить по два речення від кожного спікера. Ганна згадує, що в українських редакціях вона навпаки могла вставляти великі абзаци цитат без урахування потреби цього для тексту.
«Ти ніби даєш читачу з цим усім розбиратися. Але такий формат в Associated Press неможливий», — каже Аргірова. Залишати читача з купою цитат спікерів і сподіватися, що він сам зі всім розбереться а зрозуміє історію, на думку Ганни, неправильно. Щоби зробити історію хорошою, потрібно самому в ній розібратись і зрозуміти її. Ганна наголошує, що журналіст проводить аналітичну роботу, яку подає в тексті. І цитати мають підтверджувати аналітичні висновки.
Людські історії — те, що завжди актуально писати, каже репортерка, а людський голос підсилює текст. Ганна каже, що не завжди є можливість виїжджати на місце події, але навіть один коментар може врятувати таку історію. Люди висловлюють свої емоції, й це зрозуміють читачі як в Каліфорнії, так і в Індії.
«Мова емоцій залишається універсальною. Це те, що нас об’єднує», — додає репортерка.
Листи до репортерки
Після публікації перших текстів для Associated Press Ганна Аргірова почала отримувати фідбек від читачів. Найчастіше пишуть на електронну пошту або в X (колишній Twitter). Зазвичай люди дякують за те, що репортерка розповідає важливі історії, та запитують як можуть допомогти Україні. Тоді Ганна дає контакти благодійних фондів читачам. Каже, що під час роботи в українських медіа не отримувала такого фідбеку.
«У мене завжди було таке відчуття, що ти публікуєш матеріали й вони потрапляють на звалище текстів, які люди не читають. Ти його публікуєш, і матеріалу більше не існує. В AP буквально з першого дня я почала отримувати фідбек на свої історії», — розповідає Ганна.
Сама репортерка не може публічно збирати кошти на допомогу Україні та висловлювати свою думку в соцмережах про російсько-українську війну. Тоді, на погляд інформагенції, це може поставити під питання неупередженість журналістки. Це є однією з умов у контракті з AP.
Ганна каже: «Ми — глобальна світова компанія, і мої висловлювання можуть поставити під загрозу моїх колег у різних країнах із будь-якого бюро. Ти ніколи не знаєш, в якій ситуації це може нашкодити їм».
Рутина? Ні, не чули
Робота репортера не має фіксованого графіка. Ганна розповідає, що багато працює «в полі» та їздить у відрядження Україною.
«Якщо людина читає на своєму телефоні повідомлення про те, що щось десь сталося, чи то ракетний обстріл, чи то прорив на фронті, то для неї це просто повідомлення. Це новина, яку люди можуть прочитати й повернутися до своїх буденних справ. Для мене такі повідомлення означають, що треба їхати та працювати», — розповідає Аргірова.
Ганна ділиться, що завжди працює однією командою: фотограф, відеограф і текстовий репортер. Історії також виходять у всіх форматах. «Забезпечити якісне, ефективне та оперативне висвітлення події, створення фічера чи розслідування команді значно легше, ніж одному журналістові (нехай навіть це буде дуже кваліфікований універсальний журналіст). Інколи бувають форс-мажори, і хтось може закривати два формати. Наприклад, я інколи роблю текст і фото або текст і відео, але це радше виняток, ніж правило», — доповнює Аргірова.
Каже, що відрядження бувають спонтанні: трапляється, що їдеш в одне місце, але в дорозі щось стається і команда змінює свій маршрут. Таке було під час ракетного обстрілу Грози в Харківській області. Тоді Ганна їхала у відрядження в Дніпро, але через ракетний удар по селу вирушила на місце події. «Тому рутина — це така річ про яку я можу лише мріяти, — підсумовує Ганна і додає. — Ми не працюємо, щоб відпрацювати свою зміну. Ми працюємо заради того, щоби зробити історію».
Працюючи в AP Ганна відчуває себе справжньою репортеркою, коли збирає інформацію «в полі» і конвертує її в текст, відео чи будь-який інший формат. Щоб написати історію, подекуди треба поговорити з героєм дві, три чи п’ять годин задля важливих маленьких деталей, які зроблять матеріал повним. Аргірова розповідає, що найкраще знаходити героїв особисто й мати хорошу базу контактів.
Увага до України
Після початку воєнних дій між Ізраїлем і ХАМАС редакції Associated Press зі всього світу отримали листа від виконавчої директорки. У ньому вона дякувала колегам за роботу, зокрема в Секторі Гази. У наступному абзаці було написано, що попри те, що відбувається між Ізраїлем і ХАМАСом, AP не перестає висвітлювати російсько-українську війну і приділяє їй стільки ж уваги, як і раніше.
«Тобто це було рішення редакторів. Мені було дуже важливо це прочитати. Не те щоб у мене були сумніви чи я бачила щось таке раніше, але мені приємно розуміти, що це рішення редакції. Ми як журналісти відповідальні за те, щоб у світі й далі знали, що ця війна відбувається й нікуди не зникла попри те, що триває інша війна», — додає репортерка.
AP і далі працює в Україні з тією ж інтенсивністю. Щодня є мінімум одна історія з України, Associated Press публікує зведення про обстріли українських міст та областей, пише про кількість поранених і загиблих. Журналісти AP в Україні і далі їздять у відрядження. Ганна каже, що роботи ще багато і її потрібно робити на місці.
Підпишіться на нашу імейл-розсилку, щоб двічі на тиждень отримувати листи з найважливішим із медіасвіту: новинами, історіями, можливостями та прикладними порадами.