Тарас Волянюк — керівник проєкту панорамних зображень 360war, який показує світові масштаби руйнувань, спричинені російським нападом на Україну. Команда проєкту планує експедиції в місцевості, де є зруйновані внаслідок російських атак цивільні об’єкти, та фіксує їхній вигляд за допомогою коптера та фотоапарата. «Медіамейкер» розпитав Волянюка про особливості знімання на дрон під час війни, ставлення українців до руїн та створення віртуальних турів «під ключ».
Зрозуміти масштаби руйнувань
Ідея проєкту з’явилася торік у квітні, після звільнення Київської області від російських окупантів. Тоді стали зрозумілі масштаби катастрофи, але водночас знімання були обмежені й дуже точкові. Насамперед репортажисти знімали історії людей, тож зрозуміти масштаби руйнувань інфраструктури та будівель було складно, каже Волянюк. Тоді з’явилась ідея відзняти це у панорамному форматі для того, щоб зробити своєрідні віртуальні тури руїнами. Це були не повноцінні тури, як в Google Street View, але й потреби знімати настільки детально теж не було через те, що висвітлити всі руйнації таким форматом знімання майже неможливо.
Найперше знімання відбувалося на тій самій звільненій Київщині за кілька днів після того, як туди зайшли українські військові та провели перші розмінування, вбезпечивши роботу для журналістів. Тоді руїни знімав фотограф проєкту Дмитро Малишев, який професійно займається створенням віртуальних турів і пройшов сертифікацію від Google, зокрема для знімання Google Street View.
Крайнє ж знімання було у Львові після ракетного удару в ніч з 5 на 6 липня. Тоді Тарас та Дмитро були недалеко, тож зірвалися й поїхали до Львова, де провели цілий день, фіксуючи руйнування. «Ми не завжди реагуємо на такі точкові удари через те, що для нас це організаційно складно, — каже Волянюк. — Ми не є репортажистами, а інформаційна хвиля після прильотів часто швидко спадає. Тобто нам треба або гнатися за всіма, чого ми ніяк не встигнемо, або спокійно знімати детальніше, ніж інші».
Читайте також: Літописці війни. Воєнкори — про інфляцію трагедій і вимушені прогалини в історії
Лише фотографіями не обійтися
«Тексти, які в нас є на сайті, — це те, над чим ми докладно працюємо, щоб читачі, особливо іноземні, могли розуміти контекст, що відбувається на панорамі», — розповідає Тарас Волянюк. Це не просто опис локації, адже команда проєкту додає сенсове пояснення, що відбулося, та скільки було жертв унаслідок конкретної атаки. Великих текстів у проєкту небагато — це напрям, у якому команда планує розвиватися та формувати окреме медіа великих текстових форматів та спецпроєктів.
Зараз на сайті проєкту доступні до перегляду 159 локацій у 16 населених пунктах із панорамами, серед них — Ан-225 «Мрія» в аеропорту «Антонов». Наразі команда обробляє відзнятий матеріал із 84 локацій у 23 населених пунктах, з них 56 — у 16 населених пунктах Харківської області. Усі місця знімання мають відповідну прив’язку на мапі — читач може вибрати зі списку будь-яке доступне для перегляду місце та рухатися мапою, переглядаючи локацію на 360 градусів. Сайт доступний двома мовами: українською та англійською. Тут можна знайти й покликання на сторінки проєкту в Twitter, Facebook та Instagram.
Волянюк додає, що є багато історій у постраждалих від російської агресії регіонах, про які хочеться розказати, й де не можна обійтися лише фотографіями. Адже руйнації завжди супроводжуються історіями. «Ми зрозуміли це у процесі знімання — люди завжди мають бути в центрі історії. Ми щодня втрачаємо людей, і зруйнований будинок — це часто зруйноване життя», — говорить засновник 360war.
На його думку, те, що команда вже відзняла, — це певний віртуальний музей війни, завдяки якому в майбутньому можна буде побачити, як усе виглядало насправді. Волянюк пригадує, що буквально за тиждень після звільнення в тій же Бучі чи Ірпені багато зруйнованих об’єктів якщо не поремонтували, то хоча б почистили, вулиці прибрали, а вибиті вікна закрили. Українці дуже швидко прибирають наслідки окупації.
Це ще один нюанс знімання: команда має список зруйнованих об’єктів, приїжджає — а там вже чистота, порядок і не видно жодних руїн.
Таке відповідальне ставлення українців до порядку навіть у зруйнованих будівлях дуже тішить, ділиться Волянюк.
Алгоритм експедиції
Планування експедиції починається задовго до самої поїздки. Спочатку складають список зруйнованих об’єктів, які потенційно можуть бути цікавими для проєкту: це житлові будинки, об’єкти цивільної інфраструктури. Питання в тому, чи встигли їх відновити до приїзду експедиції, або чи не заборонено там знімати. Складений список переносять на карту, щоб логістично сформувати зручний маршрут, і після цього надсилають усе пресофіцеру ОВА.
Паралельно з цим команда шукає історії, про які вже писали інші медіа, і де зрозуміло, що їх можна використати для фото та тексту. Часто буває, що вже після приїзду на об’єкт зав’язується розмова з людьми, які прибирають наслідки руйнувань. Зараз в експедиції їздить лише фотограф, утім майбутні виїзди планують робити в розширеному форматі, коли ціла команда їхатиме й робитиме комплексні матеріали.
Далі — сам процес знімання, який може зайняти від одного до двох тижнів часу. Ще одна проблема під час знімання на місці — це проживання, каже Волянюк. Готелі часто не працюють, знайти квартиру подобово доволі складно та дорого. Тому окремий челендж — організувати все логістично, щоб було і безпечно, і з місцем, де жити. Наприклад, проживаючи у Миколаєві, команда щодня їздила звідти на знімання в Херсон.
Матеріали з усіма аеропанорамами та відео знімають коптерами DJI Mavic 2 Pro та DJI Air 2S. Фотоапаратом із ширококутним об’єктивом у режимі HDR (тобто 3 кадри різної витримки для одного фото) роблять світлини із землі. У результаті для однієї панорами фотограф робить 12 фото або 36 кадрів, які склеюють в одну сферичну ілюстрацію.
«Після повернення з експедиції проводиться ретуш та монтаж відзнятого матеріалу. Зіставляємо кожну відзняту локацію з конкретною точкою на карті на нашому сайті та прописуємо й верифікуємо кожен описовий текст. Тільки після цього публікуємо», — розповідає Тарас Волянюк.
Часто перша відповідь: «Не можна»
З розвитком ідеї в проєкт першим постало питання безпеки, а другим — отримання дозволів на знімання, розповідає засновник. Зараз в Україні заборонено підіймати коптер де забажаєш через умови воєнного стану. Тому фіксування з повітря потребує погоджень, щоб техніку не збили чи не забрали.
Фотограф проєкту має акредитацію від Міністерства оборони, але для отримання дозволу на знімання дроном, треба окремо писати офіційний лист-звернення пресофіцерам ОВА тієї області, в якій планують знімати. Далі йде обговорення: що, де, коли, з ким, для кого робитимуть контент. Часто сам лист є необхідною формальністю, за яким лежить довгий шлях обговорень та узгоджень. Якщо на певній території дислокується чи відповідальна конкретна бригада, можуть попросити узгодити доступ також на місці.
«Питання коптера страшенно всіх хвилює, й переважно пресофіцери воліють не дозволити, ніж потім мати якісь питання до себе. Тому дуже часто перша відповідь на будь-які наші прохання: “Ні, не можна”. Уже потім, коли ми пояснюємо, що у нас за проєкт, як у нас відбувається знімання, що ми публікуємо фото із затримкою та не знімаємо того, чого не варто знімати, то зазвичай нам вдається отримати ці дозволи», — розповідає Волянюк.
Супровід військових — це питання не стільки безпеки журналістів, скільки бажання пресофіцера пересвідчитися, що вони не робитимуть дурниць, пояснює Тарас і згадує: так було на харківській Салтівці, коли пресофіцер їздив із фотографом і щоразу, коли той підіймав коптер у повітря, телефонував до ППО й попереджав, що коптер — наш. Утім, такі ситуації трапляються нечасто, бо панорами переважно знімають у тилу, а тоді у Харкові росіяни ще були близько.
Від панорамних зображень до мультиформатного продакшену
Зараз кістяк команди проєкту 360war складається з трьох людей: Тарас Волянюк — керівник, Дмитро Малишев — фотограф та Ірина Клачек — головна редакторка, яка відповідає за тексти та змістове наповнення. Також на початку долучалося багато волонтерів, а зараз є люди на аутсорсі, зокрема для монтажу відео та ретуші фотографій.
Крім 360war, Тарас Волянюк також є керівником студії інформаційного дизайну Remarker, а Малишев керує студією IDRON, що спеціалізується на аерофото та відео й панорамному зніманні. Клачек працює над проєктом та розвиває його на повній ставці.
Переважно робота команди фінансується особисто керівником проєкту.
«Частково ми співпрацюємо з Media Development Foundation, також була невелика грантова підтримка MiCT, але в основному — це мої кошти», — розповідає Тарас Волянюк.
Команда 360war планує змінити свій формат на повноцінне медіа та шукає шляхи, які дадуть змогу працювати системно: подаються на гранти та планують вводити систему донатів для формування спільноти. Водночас є розуміння, що є речі, які більше потребують донатів, такі як українська армія. «Система донатів буде орієнтована більше на іноземців, у яких можуть бути певні моральні бар’єри для внесків на зброю. Ми знаємо історію, як Patreon забанив “Повернись живим” через те, що вони збирають на озброєння, а не на якісь гуманітарні речі», — каже засновник.
Зараз проєкт виріс у мультиформатний продакшн, який із набутою експертизою може робити комерційні панорамні проєкти як медіа, де сферичні фото будуть частиною контенту. Водночас у майбутньому 360war хочуть розділяти проєкт із фіксуванням наслідків руйнувань і комерційну експертизу з медіапродуктом.
Читайте також: Іноземні журналісти — про роботу в Україні: вплив Москви, коректну мову та втримування фокусу на війні
Говорити про майбутні виклики вже зараз
«Я б волів закінчити знімання зруйнованих об’єктів якнайшвидше. Ми це зробимо тоді, коли закінчиться війна й ми відзнімемо Маріуполь, Севастополь та всі інші тимчасово окуповані українські міста», — каже Волянюк. На його думку, з точки зору медіа, яке має ціль говорити про виклики війни для українців, — тут більше тяглості для історій: це і теми реабілітації військових, інклюзивності, відбудови — все можна давати через призму особистих історій.
«Те, що відбувається зараз, тягне за собою довгу, системну роботу для країни, а знаючи, як у нас усе відбувається: “Їжак — пташка горда, доки не копнеш — не полетить”, і через активність громадянського суспільства в Україні я розумію, наскільки важливим може бути цей напрям розвитку медіа», — підсумовує Волянюк.
Крім 360war, в Україні існує ще низка медіа зі схожою ідеєю висвітлення наслідків війни через панорами. З деякими з них, наприклад, із «Війна впритул», фотограф проєкту близько знайомий, але, за словами Волянюка, 360war працює над своїми матеріалами більш комплексно та зі змістовим наповненням (тобто з фактчеком описів локацій). Тому засновник додає, що в ініціатив не так багато точок перетину, як може здаватися.
Зараз команда проєкту працює над фізичною виставкою, яка поєднуватиме в собі і друковані фотографії, й VR, і експонати з експедицій, на кшталт БПЛА та російської військової форми. Її ціль — емоційно поєднати Україну, адже у Львові та на Заході України є багато переселенців, хоча також орієнтуються й на іноземців. Проводити виставку планують у Львові. Поміж іншого, на виставці збиратимуть донати на підтримку українських військових.