2017 року в прифронтовому Бахмуті бракувало якісних медіа. Дві газети й сумнівний сайт міста — весь локальний контент, який споживали місцеві. Після того, як група волонтерів приїхала в місто робити «Вільне радіо», бахмутське медіаполе почало якісно змінюватися. 5 квітня 2024 року радіо святкує день народження, тож до шостої річниці шеф-редакторка Анна Сердюк і CEO видання Анастасія Шибіко розповіли «Медіамейкеру» історію радіо — від ідеї до 10 млн переглядів сайту й руйнувань у Бахмуті (матеріал оновлено 5.04.2024).

Як з’явилося «Вільне радіо»

Співзасновниця та CEO «Вільного радіо» Анастасія Шибіко ще під час навчання на факультеті журналістики ЛНУ працювала в медіа з важкими темами: від роботи на лінії фронту до історій сімей загиблих. Закінчуючи університет, журналістка всіляко намагалася покинути сферу й активно шукала можливість поволонтерити. Після держіспиту Анастасії випала така нагода:

«Мені зателефонував знайомий волонтер і спитав: “Поїхали створювати радіо на сході?”. Я відповіла: “Так, виїжджаю!”. Здалося, що це чудова нагода спробувати іншу журналістику, дати медійній сфері другий шанс. Тим більше я ж маю досвід роботи на Громадському радіо (кореспонденткою). Скільки там створювати те радіо, подумаєш. У той же день (і наступного дня після того, як мені виповнилося 21) сіла на потяг і поїхала до Києва», — розповідає засновниця.

Там журналістка зустрілась із волонтерами, які займалися на сході медичною евакуацією. Вони розповіли про ідею створити радіо в Бахмуті, бо місто було найближче до їхнього волонтерського логістичного центру. Наступного ранку команда виїхала на схід.

«Я бувала в Бахмуті раніше, але не довше 1–2 днів. Бувала в інших населених пунктах Донеччини та Луганщини. Мене лякало та бісило те, що з кожної праски лізли російські або “днр/лнрівські” телеканали й радіостанції. Цього разу Бахмут для мене відкрився зовсім по-іншому, — зізнається Шибіко. — Я почала шукати місцеві медіа, слухати та дивитися, що можуть чути та бачити місцеві. Гуляти, слухати розмови в громадських місцях, спостерігати за людьми. Зрозуміла: тут буде моє медіа».

Перші кроки

Історія «Вільного радіо» символічно почалася із чистого листка А4, на якому ще один співзасновник медіа Дмитро Козярський написав слово «Місія», а на другому листку з’явилася структура медійної компанії. Після кількох кіл бюрократичного пекла створення юридичної особи, отримання ліцензії від Нацради та решти організаційних питань, наприкінці 2017 року в медіа з’явився офіс. Тоді команда почала робити своє радіо.

Шеф-редакторка «Вільного радіо» Анна Сердюк розповідає, що до створення радіо з місцевих видань у місті було дві газети, які працювали без дотримання стандартів. Крім цього, був ще сайт міста, який мало наповнювався та у своїх текстах був «дуже добрим до мерії».

Першим кроком стала сторінка медіа у Facebook. Згодом за підтримки донорів вдалося запустити радіо. В офісі не завжди вистачало столів на всіх, згадує шеф-редакторка. Це було колишнє приміщення банку, тож люди ще довго забрідали до офісу в його пошуках. Колишня каса стала для «Вільного радіо» студією. Через пів року, восени 2018-го, у медіа з’явився сайт.

«Вільне радіо» починало як медіа для Бахмута, але згодом розширило зону покриття до сусідніх Сіверська, Торецька, Часів Яра, Званівської громади, Лимана та Костянтинівки. 2018 року з’явилася телевежа в місті Гірник, тож трансляція з’явилась і на окупованій території. Мовлення покривало Донецьк, Горлівку, Авдіївку, Вугледар, Мирноград, Добропілля, Докучаєвськ, Селидове, Ясинувату, Великоновосілківський, Добропільський, Покровський, Мар‘їнський, Ясинуватський та райони поблизу.

У «Вільному радіо» не обмежувалися радіохвилями Донеччини й шукали партнерів зі всеукраїнським охопленням. Видання стало партнером із «Радіо Свобода» та ретранслювало годинний ефір «Донбас.Реалії», часом включалися в етер, аби розповісти локальні новини. Також була співпраця з «Громадським радіо».

У радіо з’явився невеликий перелік редакторів всеукраїнських медіа, яким Анна Сердюк писала з пропозицією місцевого контенту. Так, наприклад, завдяки «Вільному радіо» з локального рівня на загал поширилася історія про те, що Іосіф Кобзон залишався почесним громадянином прифронтового міста.

«Озираючись назад, здається, що сталося диво. Насті був 21 рік, і вона змогла переконати великого донора, що впорається з управлінням командою радіо з нуля. Мені теж був 21 рік, і я вчила команду паралельно з основною роботою без редакторського досвіду», — розповідає Сердюк.

Команда й формати

Анна Сердюк долучилася до команди, коли побачила перші пости на новій Facebook-сторінці радіо. «По старій дружбі» запропонувала засновниці редагувати тексти у вільний час та вчити журналістики майбутніх працівників місцевого медіа, які не мали досвіду.

Спершу в команді було 2 журналістів, редакторка та звукорежисер. Згодом з’явився ще один журналіст. З серпня 2020-го до вересня 2021-го радіо припинило мовлення через закінчення гранту, тож «Вільне радіо» існувало лише як онлайн-медіа.

Найбільш стрімкий розвиток команди був у вересні 2021 року, коли до чотирьох журналістів радіо додалися ще четверо журналістів (тих, хто хотів ними бути, якщо точніше). У грудні 2023 структура редакції ще змінилася. Наразі в команді працює п’ять журналістів великих форматів, кілька непостійних авторів, SMM-спеціалістка та два редактори стрічки новин.

Сердюк додає, що через майже шість років існування та кілька етапів змін колективу, медіа дозріло до того, щоб не вичитувати короткі новини — за це тепер відповідають два  окремі редактори, в чиє навчання також вкладаються. Це дало змогу збільшити кількість контенту: замість 8–10 матеріалів на день тепер видається до 20. Для редакторів стрічки немає умови написати більше — головне якісніше. Тому якщо є унікальна новина, на яку потрібен час, кількістю новин на сайті дозволено пожертвувати.

До 2022 року видання набирало працівників на місцях. Це була можливість для молоді, яка хоче змін. «Я вчила їх принципам журналістики, пояснювала, як влаштована система влади в Україні, як ухвалюються закони та змінюються тарифи, на що варто звертати увагу на зніманнях, які є типові питання, де шукати інформацію. Багато-багато годин роботи, пояснень, спільного шляху й навчання. І це спрацювало», — розповідає шеф-редакторка.

Уже 2022 року, коли частина працівників переїхала за кордон, редакція почала наймати нових працівників із досвідом у медіа. Активно вчити молодь у перший рік повномасштабного вторгнення не було можливості. Утім, вже 2023-го вдалося адаптуватися до нових умов і навчання продовжилось.

Радіо як формат добре працювало для регіону. Сердюк зізнається, що було приємно чути свій ефір із якогось магазина в місті. Сайт підсилював медіа текстовим контентом — там можна переглянути записи-розшифровки інтерв’ю, тексти та фото з подій, про які розповідали на радіо тощо. «Це абсолютно різні формати, але вони прекрасно доповнюють один одного», — каже журналістка.

Раніше в етері радіо лунала ретрансляція «Українського радіо», а також один із двох спільних проєктів із Національною асоціацією медіа — програма з протидії дезінформації «Вірю–не вірю». Анна Сердюк зізнається, що наразі в команди немає можливості робити багато продуктів для радіо, адже працівники розкидані по світу, а звукорежисер став на захист країни. Час від часу команда готує окремі власні аудіопроєкти.

Цінності та вплив медіа на громаду та владу 

Від початку редакція «Вільного радіо» знала, чого не хоче робити: жовтухи, підлещування до влади чи залежності від місцевих «царьків». Команда прагнула робити унікальні місцеві новини, розповідати про українську історію сходу та історії людей, які сьогодні творять українську Донеччину.

За словами Анни Cердюк, початковий задум і місія радіо за весь час не змінилися: «Дати місцевим можливість побачити всю картину та робити висновки поінформовано. Не у форматі пліток, здогадок та інтриг, а з дотриманням стандартів. Стати альтернативою всьому проросійському на місці (наприклад, до закриття 112 канал був досить популярним у Бахмуті)».

Команда підрахувала за статистикою, що за роки існування сайт читали понад 10 млн разів. Як незалежне медіа на сході, «Вільне радіо» отримувало різні реакції на свою роботу. «Під матеріалами про корупційні історії чи аналізом декларації мера читачі писали “нащо ви порпаєтеся в чужій білизні”, а під інтерв’ю з хлопцем із ЛГБТ-спільноти взагалі відкрилася скринька Пандори гомофобії, нетерпимості та всього решта. Часом дякували. Інші просили зробити такий самий аналіз про сусідні міста, де вони живуть. Були звернення з проханням написати матеріал про проблему. Ми завжди раді допомогти, якщо претензія справді виправдана», — розповідає шеф-редакторка.

Анна Сердюк пояснює, що «Вільне радіо» намагалося змінювати ціннісні орієнтири в Бахмуті та долучатися до життя громади, тому поміж іншого ходили до місцевої школи на відкритий урок про Євромайдан, щоб дискутувати з учнями старших класів. Також редакція розповідала про журналістику учням школи в Соледарі, допомагала збирати на лікування місцевим і часто порушувала проблему з інклюзією в громаді.

«Вільному радіо» вдалося зупинити закупівлю табличок шрифтом Брайля по 25 000 грн за штуку (начебто через кому не в тому місці, бо їх таки купили за 2500 грн), добитися доступу маломобільних виборців на частину дільниць. Також журналісти зупинили розкопування унікального кургану, закупівлю ялинок до Нового року на 1,5 млн грн та багато інших випадків свавілля.

Фінанси раніше й тепер

До 2020 року «Вільне радіо» ситуативно публікувало рекламу, а під час виборів вирішили не брати грошей ні в кого.

«НАС І БЕЗ ТОГО ПО ЧЕРЗІ ПРИПИСАЛИ КОЖНІЙ ІЗ ПАРТІЙ, БО КОМУСЬ НЕ ПОДОБАЛАСЯ КРИТИКА ТО ОДНИХ, ТО ІНШИХ», — КАЖЕ СЕРДЮК.

Потім редакція потрапила в навчальний проєкт від Thomson Reuters Foundation і запустила цілий рекламний відділ. За словами шеф-редакторки, робили це повільно, але результативно: «Систему “новин компаній”, яка фактично була прихованою джинсою, ламати було складно. Ми розвивались, але не величезними кроками, адже будували комунікацію з нуля. Запустити все вдалося 2021-го. Ми пропрацювали медіакіт, оформили пропозиції для деяких потенційних партнерів, показали перші результати. Утім, 2022-го це швидко закінчилося». 

Наразі окремого рекламного відділу немає. «Вільне радіо» пропонує рекламні послуги на сайті, хоча основою бюджету залишається грантова підтримка. 

Війна та радіо

«Коли з’явилося “Вільне радіо”, про Бахмут і території поряд здебільшого розповідали в контексті війни та про військових. Лише рідкісні винятки проривались у загальноукраїнські етери. Тому нашим фокусом були місцеві люди, проблеми, життя та небезпеки прифронтових територій», — каже Анна Сердюк.

Хоча редакція намагалася не робити тему війни та обстрілів ключовою, для радіо з 2021 року виходила радіопрограма «Тиждень в окупованих районах». Там журналісти аналізували російську пропаганду з телебачення та спростовували неправдиві тези, розповідали про зміни тарифів та погоду.

Ще однією цікавою темою на «Вільному радіо» протягом 4,5 років була ситуація на КПВВ. Щодня в будні журналісти дзвонили до Держприкордонслужби чи до правозахисників, які чергували на пунктах, та розповідали про ситуацію (черги, кількість людей та хто перетинає лінію розмежування). Також публікувати інтерв’ю та інструкції для переселенців з окупованих територій.

Повномасштабне вторгнення

Перший працівник команди виїхав із міста 22 лютого. Потім поступово залишили місто й інші. «Ми чули заяви Путіна й розуміли, що з Бахмута пару разів плюнути до окупованих територій. Ще один журналіст поїхав 24 лютого, але вночі, про війну дізнався вже в дорозі, тому не одразу розумів причину таких заторів. Потім члени команди поступово виїжджали з міста, останній поїхав у травні», — пригадує Анна Сердюк.

Про руйнування офісу дізналися з соцмереж. Шеф-редакторка каже: це було очікувано, але все ж про офіс у Бахмуті залишилося багато спогадів: «Ми орендували той офіс пустим, робили під себе окремо студію… Там був такий простір, що ми й у настолки грали, і вчились, і на велосипеді каталися прямо в офісі…».

Радійникам довелося змінювати роботу. До того їх лише почали вчити писати на сайт, але час підганяв до трансформацій та звикання до віддаленої роботи. «Головне було зберегти всіх живими та цілими, поселити, допомогти пережити втрату дому», — пояснює ставлення команди до змін шеф-редакторка.

Деякі працівники припинили співпрацю, бо виїхали з України. Тоді до команди приєдналися нові люди. Зокрема, вдалося знайти журналістку Владиславу Кобко завдяки навчальній програмі MDF.

У березні-квітні радіо робило блоки прямого етеру — Анна Сердюк на місяць виїхала в Польщу, а донори допомогли з базовим обладнанням. Через віддаленість команди від Бахмута робити місцеві сюжети було складно, але «Вільне радіо» й далі розповідало про локальні новини.

«На той момент у цьому був сенс, хоч це було складно реалізувати. Ми кликали на них очільників громад, волонтерів, місцевих мешканців. Говорили про евакуацію, надавали контакти, слухачі могли ставити свої питання в соцмережах. Тоді це було важливо й потрібно… Зараз дзвонимо за коментарями першоджерелам, пишемо запити, дивимось реєстри, аналізуємо фото та відео онлайн», — розповідає Анна Сердюк.

Робота з локальним контентом на відстані завжди залишає сумнів у правдивості інформації. Якщо медіа не може підтвердити якусь інформацію, наприклад, з відео, то обов’язково додає до тексту «ймовірно», аби не підводити аудиторію.

Незабаром у «Вільного радіо» відбудеться велика стратегічна сесія, де команда формуватиме плани на наступні роки. За словами шеф-редакторки, точно залишаться експлейнери для переселенців, тема реінтеграції, інтерв’ю із захисниками з Донеччини та історії про полеглих на війні. Також «Вільне радіо» визначатиметься з місією, яку нестиме без фізичної присутності в Бахмуті.

оновлено 28.09.2023

Перший ювілей

За словами головної редакторки, для медіа було дуже важливим 5-річчя «Вільного радіо», яке стало святом не лише для команди, а й для її земляків: «Ми зібрали в  Києві актив північної Донеччини. Людей, які не бачилися близько року. Вони плакали, коли впізнавали чергове рідне обличчя, когось, хто переїхав в інше місто, а ми привезли ту людину на свято. Це було дуже тепло та важливо для нас. Ми почули, за що саме нам вдячна аудиторія, та сказали про те, як вдячні їй ми».

Цей тиждень «Вільне радіо» використало як привід провести тімбілдинг, важливий ще через складні психологічні умови. «Ми провели стратсесію, а також сходили на дитячі атракціони. На той момент були вже ті, хто остаточно втратив свій дім. Це було важливо психологічно, бо вдалося витягти кожного з домашньої нірки, дати знову їм колектив та багато приводів посміхнутись і похвалити себе. Стратегічна сесія була нам справді необхідна. Ми не змінили кардинально ракурс роботи, але додали собі новий портрет аудиторії — переселенців після 22 лютого 2022 року, а не просто “переселенців”», — за словами Анни Сердюк, ті, хто виїхав з області в першу хвилю вторгнення 2014-го, мали зовсім інші травми, умови для проживання та ставлення на місцях, ніж нові переселенці. Авдиторія медіа у стратегії на 2024 рік залишається незмінною.

Імпакт та проєкти

Медіа реалізувало кілька великих радіопроєктів, що без студії є окремим викликом, працювало з темою реінтеграції та стали краще відстежувати імпакт від своєї роботи.

У березні 2024-го «Вільне радіо» почало відстежувати такий імпакт через докладну таблицю, де записують головні результати. Наприклад, видання багато розповідає про колаборантів,  на яких після цього заводять справи. Також медіа щодня пише некрологи про загиблих. Для цього родичі можуть заповнити окрему форму — наразі вже приблизно 100 людей поділилися своєю історією втрати. Нерідко рідні створюють петиції про присвоєння звання Героя України загиблому, що «Вільне радіо» також поширює в матеріалі й допомагає закрити збір підписів. 

Серед історій із відчутним впливом від роботи журналістів — матеріал про Програму економічного і соціального розвитку Костянтинівської громади. Журналісти медіа дізналися, що на культурну сферу хотіли закласти 8 млн грн, зокрема на підтримання парків. Виконувач обов’язків Костянтинівської військової адміністрації Сергій Горбунов розповів, що анонім звернувся до НАЗК після виходу матеріалу й до Горбунова звернулися із прокуратури пояснити такі плани. Посадовець мав написати службову записку, а потім відзвітував, що в бюджет закладають меншу суму — 3,8 млн грн — і що сума у Програмі не була остаточною, її могли затвердити у бюджет, а могли й зменшити. Попри це, навіть плани витрати першої суми сильно збурили громадськість.

Відбудова — ще одна тема, яку видання відстежує і з позиції обіцянок чиновників, і за витратами коштів із бюджету. Сердюк каже, люди реагують по-різному, але байдужих серед читачів немає. Серед іншого, медіа розповідає про витрати бюджетних коштів прифронтових громад у форматі Reels. 

Докладніше про історії впливу «Вільного радіо» на свою громаду команда розповіла у цьому тексті.

Загалом у шостий рік існування команда почала багато уваги приділяти Reels — для цього спеціально зробили зміну для журналістів тільки під створення відео. Також у «Вільного радіо» з’явився TikTok — найпопулярніше відео про план відбудови першого району в Бахмуті має більш як 522 000 переглядів і приблизно 3000 коментарів.

Фокус на людей

У редакції відходять від універсальності журналістів і розділяють «базу» й «специфікацію» в тематичному спрямуванні авторів. Зараз «Вільне радіо» має аналітиків тендерів, локалізаторів відео окупантів, репортерів для щемких історій родичів полонених, судових журналістів, окремих авторів для інструкцій, а також навчають журналістку писати на краєзнавчо-історичну тему, зокрема у форматі репортажу. Поміж іншого, редакторів стрічки новин тренують шукати унікальні новини у відкритих реєстрах і джерелах своїми силами. Також редакція підбирає окремих персональних менторів для кожного свого журналіста. 

Крім професійних питань, команда більше фокусується на психологічному здоров’ї членів редакції. «Не всі у стані навчатися нового, декому краще закріплювати вже наявне, десь більше відпочити. Хочеться дуже максимально вберегти людей, бо легше з накопиченим стресом та особистим тяжким багажем поки не стає», — підсумовує Анна Сердюк.