24 червня 2022 року, в розпал повномасштабної російсько-української війни, в Івано-Франківську з’явилося медіа про місцеве культурне життя та мистецтво — post impreza. Воно розповідає про мистецьку сцену Франківщини від 1989 року, часу проведення бієнале «Імпреза» (звідси й походить назва), і донині. Крім відкриття маловідомих і нових діячів Франківщини, редакція прагне розвивати культурну журналістику в регіоні, а ще запустила онлайн- та офлайн-бібліотеки.

Чому не обмежуються медіаплатформою, як працює кураторська група та з якими викликами зіштовхується команда — «Медіамейкеру» розповіли співзасновниця видання Альона Каравай, операційний керівник Євген Бойко й редакторка Ольга Перехрест.

Виникнення та роль post impreza 

За словами Євгена Бойка, Івано-Франківськ — доволі непересічний у контексті наповненості культурним процесом: мало яке місто таких розмірів в Україні може похвалитися кількома незалежними галереями сучасного мистецтва (не згадуючи навіть про велику кількість комунальних чи державних галерей) та такою кількістю митців та мисткинь різних поколінь. Багатьом в Україні відомий «Станиславівський феномен» як літературне явище. «Така “щільність” культурних діячів стимулювала появу якогось майданчика для взаємодії та осмислення всього, що відбувається в культурі та мистецтві. Звісно, що є міські видання, які інколи теж пишуть про культуру, але через ширший фокус цих медіа “культурні” матеріали можуть губитися. Тому логічним було створення саме медіа та архіву, якими і є post impreza», — розповідає операційний керівник.

Водночас історія post impreza починається з того, що у Франківську закрилися чи призупинили роботу три різні культурні галереї. Тоді працівники з різних інституцій (галерея «Детектор», ініціатива «Центр сучасного мистецтва» та самоорганізований простір «На Низовій») вирішили зібратися, аби поговорити, як з цим бути, розповідає Альона Каравай. Для неї головною мотивацією було небажання бути представницею єдиної галереї («Асортиментної кімнати») в місті. «Так само я не хочу бути представницею одного культурного медіа у Франківську, але у випадку post impreza так, на жаль, є. Не було моменту, коли б у місті одночасно існували три або навіть два культурних медіа», — зазначає вона.

Іншим поштовхом для зародження медіа стало те, що минулої весни через повномасштабне вторгнення в Івано-Франківську опинилося багато нових людей, зокрема з культурної галузі. Поволі почало відновлюватися культурне життя, обережно повернулися перші події. Тривала резиденція для митців, які втікали від війни. «Гадаю, все це разом, а також думка “навіщо відкладати ідеї на потім” вилилися в створення медіа, яке мало б описувати, фіксувати й зберігати культурні процеси міста», — каже Ольга Перехрест.

Редакції важливо, що Івано-Франківськ поступово став новим домом для митців і мисткинь із різних регіонів країни, які залишають свій слід у місті та враження від нього у своїй творчості. «post impreza стає цим мостом, який дає нам змогу рухатися з берега нашого минулого до берега, де втілюються плани та перспективи», — кажуть у медіа.

«Ми стоїмо на плечах покоління “Імпрези” й хочемо триматися цієї тяглості, адже український культурний процес протягом своєї історії занадто часто втрачав зв’язки між поколіннями, будучи змушеним перевинаходити речі, які вже були проговореними та відкритими. Ми дивимось у майбутнє лише тому, що можемо стояти на плечах тих, хто почав це майбутнє створювати», — зазначають на сайті видання.

post impreza намагається зібрати дуже різні голоси різних культурних діячів та інституцій, які є в місті, та створювати полілог. Медіа прагне говорити як про незалежну, так і про офіційну сцени, як про сучасне, так і про традиційне мистецтво. 

Читайте також: Мистецька версія репортажу. Як Inker візуалізує історії через соціальний мальопис

Про що пише post impreza 

Редакційна політика видання стверджує: post impreza знайомить із творами, процесами та постатями локального культурного процесу. На сайті публікують як статті на актуальні теми (“Можливість об’єкта. Як минула акція «коси́в» Юри Боринця в Горохолині”, “Усе плине, але не все минає”), так і знайомлять із ретроспективними текстами (“Чи потрібно пояснювати мистецтво? Забутий перформанс «Листи французького інженера»”, “Любов до ландшафтів і музики: історія фестивалів «шешори» та «артполе»”), які публікувались раніше і сьогодні допомагають краще зрозуміти умови, в яких формувалось культурне середовище Івано-Франківська.

«Нас цікавить тяглість процесів місцевої мистецької історії», — кажуть у post impreza.

Серед матеріалів: довгі інтервʼю (або короткі бліци), критичні тексти, огляди виставок, фоторепортажі, огляд тем культурної політики чи політики памʼяті тощо. Теми добираються на щомісячних зустрічах кураторської групи та на редакційних зустрічах, які відбуваються двічі на тиждень.

«Навряд чи в нас є якісь табуйовані теми. Ми говорили про комеморацію в серії матеріалів, присвячених цій темі, про публічну політику у сфері культури, про декомунізацію. Підіймали теми сексизму та (пост)колоніальних травм. Звісно, через культуру та крізь призму саме Франківського регіону, але для нас важливо говорити й про ті проблеми, які є в Україні загалом і в Івано-Франківську зокрема», — зазначає Євген Бойко. 

За словами Альони Каравай, особливо важливими є теми напруги й діалогу між мистецькими поколіннями (не в останню чергу в гендерному вимірі). Вона зазначає, що в сучасному мистецькому поколінні Івано-Франківська багато цікавих жіночих імен — можливо, навіть більше, ніж чоловічих, і це хороша тема для дослідження. Важить для видання і питання локальної історії, яка в місті має деколоніальний вимір і щодо Російської імперії, і щодо Австро-Угорщини. Цікавить і феномен культурної пам’яті та культурної амнезії в місті. 

«Табу в темах для мене немає. Якщо треба говорити про щось у мистецтві, якщо треба підсвічувати, то мусимо це робити. Не можу знайти причин, аби “замітати під килим”», — додає Каравай.

Окрім власне сайту, post impreza просуває свої матеріали на фейсбуці та в інстаграмі. Там видання переважно анонсує великі й важливі тексти, а також ділиться новинами, що стосуються роботи редакції.

Кілька місяців тому медіа запустило Telegram-канал, спрямований на публікацію анонсів подій. За словами Євгена Бойка, медіа неодноразово чуло подяки саме за це, тому що і містяни, і гості міста мають можливість бути в курсі культурного життя Франківська.

Команда, автори та кураторська група

Окрім Альони Каравай, Ольги Перехрест та Євгена Бойка, до редакції post impreza входять SMM-менеджерка Олеся Кіцанюк, коректорка Яна Супоровська, перекладачка Таня Родіонова, асистентка редакторки Олеся Саєнко та менеджерка архіву й бібліотеки Дар’я Христинюк.

post impreza — одне з небагатьох українських медіа, що має кураторську групу. До її складу входять:

• художник Анатолій Звіжинський;
• театральна режисерка Вікторія Миронюк;
• художник Євген Самборський;
• письменник і перекладач Остап Українець. 

Кожен із них допомагає побачити, якими матеріалами треба поповнити як онлайн-, так і офлайн-бібліотеку медіа.

«Ми разом із редакцією шукали різних культурних діячів, культурних менеджерів, художників та письменників. Одним словом, людей, долучених до різних мистецьких форматів. Нам було важливо представити різні покоління та різні сфери мистецтва, важливо мати в кураторській групі голоси людей, які як живуть постійно у Франківську, так і тих, які виїхали та працюють у Києві, Львові чи за кордоном. Кураторська група допомагає редакції не замилювати погляд, не застрягати лише в локальних подіях, але й іти в теми та тексти, які є більш візійними. Не розказувати лише про те, що є місті, але й про те, чого тут (поки що) немає», — розповідає Альона Каравай.

«Як редакторка скажу, що в локальній журналістиці часом досі існує міт, ніби писати про культуру — це дуже легко. Але насправді це не так, і я це бачу по тому, як складно нам буває шукати авторів. Писання про культуру — це про навички, про досвід, про надивленість, про дуже широкий та різноманітний бекграунд, якого потребує автор (або, частіше, авторка)», — зазначає Ольга Перехрест.

Тексти для видання пишуть дуже різні автори: від місцевих журналістів до запрошених авторів з інших міст. Це і культурні журналісти, і арткритики, і письменники, і перекладачі, і видавці, і викладачі місцевого інституту мистецтв, і арткритики з різних міст та країн, іноді художники. Це можуть бути професійні автори, які займаються культурною критикою, або люди-практики, які діляться своїм досвідом. За словами Каравай, у редакції хотіли б налагодити співпрацю і з молодими культурними журналістами та зі студентами журналістики чи культурології. 

Медіатека й архів про культуру та мистецтво Франківщини

Як розповідають у медіа, post impreza існує для взаємодії культурних акторів та осмислення культурного процесу в Івано-Франківську та регіоні.

Медіа — це наразі найважливіший, але не єдиний складник досягнення цієї мети. Відразу, ще на етапі формування задуму post impreza, виникла ідея онлайн-архіву, де можна було би знайти зацифровані версії робіт митців. 

У медіатеці (що складається з відеотеки, бібліотеки та фонотеки) публікують відеоарт, музику чи книжки місцевих митців (наприклад каталоги виставок) відповідно. Також у кожному з цих розділів є велика частина документації (інтервʼю, подкастів або просто репортажів, повʼязаних із культурою Івано-Франківська та регіону).

Наразі в медіатеці post impreza у PDF-форматі переважно каталоги, зіни та мистецька періодика тих авторів і редакторів, які надали дозвіл на викладення в мережу повністю відсканованих екземплярів. В офлайн-бібліотеці — ще десь 95 % інших книжок, які неможливо викласти у відкритий доступ.

«У майбутньому хочемо додати сторінку з профілями різних художників та їхніми роботами, але це ще в роботі. Онлайн-архів має не лише робити культурний процес більш видимим і архівувати його, а спростити дослідникам культури доступ до артефактів та доробку івано-франківських митців», — розповідає Євген Бойко.

Фізична бібліотека для дослідників також фокусується на виданнях про Івано-Франківськ, культуру та мистецтво міста й регіону. Крім різноманітних каталогів виставок, альбомів із роботами місцевих художників чи художніх книг місцевих авторів, є чимало книжок про мистецтво, історію культури, гуманітаристики ширшого профілю. 

«Частину книжок ми купили, досі шукаємо і купуємо якісь книжки, а частину нам подарували, за що ми дуже вдячні. Також ми приймаємо видання для зберігання та використання. Тобто людина розуміє, що подарувати чи продати цю книжку не готова, але приносить нам. Книжкою можуть користуватися відвідувачі, ми гарантуємо її збереження та користь, але власник може в певний момент забрати її назад. Наразі бібліотека працює в четвер та пʼятницю. Уже є відвідувачі — як містяни, яким просто цікаве їхнє місто, так і, наприклад, художники, які хочуть відшліфувати свої концепти», — підсумовує Бойко. 

Фінансування та вплив війни

Перший етап створення post impreza, коли запустили сайт і налагодили роботу редакції, реалізували за підтримки European Cultural Foundation та Європейської Комісії, а архів — за сприяння Стабілізаційного фонду культури та освіти від Goethe-Institut Україна.

«Запуск нам вдалося реалізувати коштом закордонних грантів, це не внутрішні українські гроші. Наразі ми працюємо над тим, аби розширити мережу благодійників через систему Fondy, а також над запуском власної книгарні з новими та старими книжками про мистецтво. Джерела фінансування треба урізноманітнювати, водночас я розумію, що мистецьке медіа — так само як і незалежні некомерційні мистецькі продукти — завжди буде дотаційним. Тож, постійно працюємо над фандрейзингом та не стидаємось цього», — розповідає Альона Каравай.

Від найпопулярнішої платформи для донатів Patreon медіа вирішило відмовитися. Це сталося з огляду на те, що платформа досі співпрацює із російськими кріейторами, спонсоруючи тероризм, та водночас блокує роботу українських ініціатив.

Щодо впливу російської агресії на медіа, то до нього довелося пристосовуватися від самого початку роботи post impreza.

«Особисто для мене питання “як війна впливає” має десь таку саму відповідь: війна впливає. На все. На можливість працювати, на теми, які ми добираємо, на героїв, на їхній і наш настрій та стан. Восени кілька наших текстів, які ми публікували, ми супроводжували примітками, що вони були написані, відредаговані чи зверстані під час блекаутів після ракетних обстрілів», — зазначає Ольга Перехрест.

Яке значення має post impreza

Ольга Перехрест розповідає: «Я працюю з пост імпрезою, бо мені небайдужий Франківськ. Так склалося, що це місто виникло на моєму життєвому шляху, й у мене з ним довгі й тривалі звʼязки. Я там прожила два роки, і вже орієнтовно чотири роки працюю з франківськими темами. Попри те, що зараз я повернулася до Києва, мені не байдуже це місто. І я хочу знайомити з ним тих, хто ще його не знає».

За її словами, Франківськ — це значно складніше, заплутаніше і насиченіше місто, ніж «Прохасько, “Промприлад” і чергові смішні цитати міського голови». «Я жила і працювала у Франківську, і щоразу як я розповідаю про це місто комусь зі своїх друзів з Києва, Харкова або інших міст, мені доводиться дуже багато пояснювати — про минуле, про персоналії, про події, свідком яких мені пощастило стати або про які мені розповідали.

Для мене особисто пост імпреза важлива тому, що вона розширює горизонти Франківська — як для людей ззовні, так і для людей у самому місті. Розповідаючи про культуру міста, ми мимоволі розповідаємо про саме місто», — підсумовує вона.

«2021 року я переїхав до Франківська з Києва, і я чітко усвідомлював, що їду в доволі активне, хоч і невелике, місто. Активність в плані культури для мене була чи не основним пунктом, який схиляв терези на бік Франківська проти інших подібних за розміром міст. І post impreza для мене — спосіб долучитися до цієї культури не лише споглядально, але якимось чином стимулювати пожвавлення культурних процесів у місті», — розповідає Євген Бойко.

Читайте також: Любов до міста, гідність і приколи. Як «Люк» шукає нестандартні підходи до висвітлення життя Харкова

«Ми описуємо це місто через мистецький та культурний процес — який наразі не задокументований узагалі або недостатньо. Для мене це дія, яка не обов’язково поєднана саме з Івано-Франківськом, але дещо, що є необхідним у кожному (чи майже кожному) місті. Завдяки тому, що я останні майже сім років живу та працюю в Івано-Франківську, я це роблю тут. Якби я перебувала в іншому місті, або якщо я за два роки опинюсь в якомусь місці на сході України, найімовірніше, я цим займатимуся там, — ділиться Альона Каравай. — Документування та архівування того, що відбувається в мистецькому процесі, завжди на часі. Але в той час, коли культурна спадщина багато об’єктів сучасного і традиційного мистецтва знищуються росіянами, документувати те, що ми все ще можемо задокументувати, є надважливим». 

«Відверто, щоразу дивуюся, що треба комусь доводити, що культура на часі.

В Україні страшенно мало медіа про культуру, а культура — це те що нас усіх єднає. post impreza, як на мене, — хороший реплікабельний приклад для інших. Це спосіб також показати, що, наприклад, Вінниця теж може мати медіа про культуру й говорити про проблеми суспільства крізь призму культури. Іноді це навіть легше, ніж через призму політики», — підсумовує Євген Бойко.