Науково-популярний журнал «Куншт» спершу був студентським проєктом Кирила Бескоровайного та Даші Кузяви, які разом навчалися в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Спочатку «Куншт» був друкованим журналом, який пізніше перейшов у онлайн-формат і став повноцінним медіа. Як видання шукає відповіді на наукові питання, як підбирає авторів та експертів для своїх статей та якими проєктами пишається найбільше, розпитали в Олесі Павлишин — головної редакторки «Куншту».

Та що таке цей ваш куншт?

Якщо коротко — це медіа про науку. Кирило та Даша створили його 2015 року після того, як з українського медіаринку пішли National Geographic та Esquire — улюблені журнали засновників. У цих виданнях їм особливо подобалися теми, історії та візуальне оформлення. Частково це надихнуло команду на створення власного науково-популярного журналу. Саме слово «куншт» староукраїнською означає «картинка», «малюнок», а слоганом медіа є фраза «Наука як мистецтво». 

Перший друкований номер вийшов 2016 року — в ньому автори писали про космічний туризм. Уже 2019 року журнал став таким, яким ми знаємо його зараз. «Куншт» залишився в онлайн-форматі, а друковану версію перестали випускати через високу ціну. Крім того, завдяки сайту з’явилася можливість охопити більшу кількість потенційних читачів. Ідею друкованого журналу видання не відкидає повністю, утім для її реалізації потрібне фінансування. Сьогодні є epub-версії статей, які створюються для «Друзів Куншт» — людей, які підтримують видання фінансово.

Онлайн-журнал культивує науковий світогляд і поширює знання про те, як наука визначає наше життя: від повсякдення до глобальних змін. Пише на теми медицини, біології, фізики, космосу, технологій тощо. «Куншт» береться за все, що можна пояснити крізь наукову призму. Тому на сайті безліч текстів, які відповідають на питання «як?» та «чому?».     

Цільова аудиторія науково-популярного журналу за час великої війни особливо не змінилася. Це люди 25-35 років із середнім достатком і, за словами Олесі, приблизно ровесники команди: «Ми дуже часто пишемо на ті теми, які цікавлять нас зокрема й ми намагаємося їм знайти пояснення. Очевидно, що людям, схожим на нас, це теж цікаво». Водночас серед аудиторії також є науковці, які приходять почитати щось не тільки про свою сферу діяльності. 

Проєкти

Одним із наймасштабніших проєктів, який запустило видання, є «Наука в небезпеці» (Science at Risk) — нова платформа для вчених, які потерпають від війни. Вона з’явилася під час повномасштабного вторгнення та розкриває проблеми й виклики в науці, які виникли із 24 лютого. Олеся Павлишин розповідає, що через вторгнення Росії десятки наукових установ зазнали руйнувань чи опинилися в окупації. Сотні вчених вимушено покинули свої домівки та місця роботи й припинили дослідження. Цей проєкт ілюструє, що від війни страждає й українська наука, тож їй потрібна підтримка й пошук шляхів розв’язання як нагальних, так і довгострокових проблем. 

Ще однією фокусною темою «Куншту» є медіаграмотність та інформаційна гігієна. Цю тему команда теж розкриває з наукового боку, адже, за словами Олесі Павлишин, є безліч досліджень про те, як ми сприймаємо сучасні медіа, як вони на нас впливають та як з огляду на це змінюється світ. Так з’явився проєкт Mediengeist, який втілювали спільно з Ґете-інститутом в Україні. Це був акселератор проєктів із медіаграмотності й протидії дезінформації. 

«З понад 500 заявок ми обрали 30, які працювали з найкращими українськими та світовими експертами для розвитку своїх ідей. Найкращі отримали кошти на їхню реалізацію. Переміг проєкт авторки сайту “По той бік новин” Альони Романюк, яка планує розробити завдання з медіаграмотності для дітей, які були б доступними, наприклад, для вчителів, вихователів, батьків. Також активно працює на німецькомовну аудиторію громадська організація Vitsche, яка теж отримала кошти на масштабування проєкту. Команда організовує акції протесту, розповідає про російську пропаганду, насамперед у Німеччині. Приз глядацьких симпатій здобув проєкт “Дикий схід”, який розповідає жителям тимчасово окупованих територій українські новини», — розповідає про відібрані проєкти Павлишин.  

Серед успішних проєктів редакторка виокремлює серію онлайн-лекцій для дітей про науку «Кунштики». Під час трансляцій діти були активними й, за словами головної редакторки, ставили питання, над якими редакція раніше й не замислювалась. Ідея проєкту була в тому, щоб зробити науковий контент доступнішим для малих читачів. Особливо для тих, хто вимушено виїхав зі своїх рідних міст через війну та втратив можливість відвідувати школу. Ще такі відео можуть відволікати дітей від новин про війну. Серед тем епізодів: як працює людський мозок, що таке біоритми та мікроби, які тварини жили на території України тощо.

Подкасти

Серед проєктів «Куншту» особливе місце займають подкасти. Їх у видання вже назбиралося п’ять: «Буде тобі наука», «Проєкт інтелект», «До ворожки не ходи», «Пост правди», «Мама мія, пандемія!». Останній у світлі подій після 24 лютого Павлишин називає не надто успішним проєктом: «Вийшло кілька випусків, це були невеличкі трихвилинні пояснення про COVID19. Цей подкаст створений у партнерстві з “Радіо Промінь”. Почалося повномасштабне вторгнення, тож усім було тоді вже не до епідемії, а зараз для неї взагалі скасували статус пандемії». 

Інші подкасти видання користуються популярністю серед аудиторії й регулярно приносять нових читачів (особливо після того, як подкасти почали заливати на YouTube). «Буде тобі наука» особливий тим, що його начитують відомі персоналії й експерти у своїй сфері. Наприклад, епізод про те, чому людям цікаво дивитися реаліті-шоу, начитав український режисер кримськотатарського походження Наріман Алієв, а про те, як борщ став спадщиною ЮНЕСКО, — шеф-кухар Євген Клопотенко. 

Подкаст «Проєкт інтелект» розкриває тему штучного інтелекту та технологій майбутнього. Про наукове обґрунтування «магічних» речей на кшталт віщих снів, теорій змов чи чупакабри автори «Куншту» розповідають у подкасті «До ворожки не ходи». У «Пост правди» автори розбирають маніпуляції в медіа, вміння виявляти дезінформацію, фейки та псевдонауку.

Хто творить «Куншт»?

У редакції сьогодні працює 10 людей. Робочий день команди починається зі щоранкової планірки о 9:45, де обговорюють поточні справи, а далі кожен займається своєю роботою. В доковідні часи редакція працювала в офісі, але через пандемію змінили формат роботи на дистанційний. Кирило Бескоровайний та Даша Кузява керують проєктами та шукають фінансування. Олеся Павлишин, як головна редакторка, шукає авторів для матеріалів та редагує тексти. У команді «Куншту» немає штатних журналістів — тексти пишуть фрилансери або науковці-практики. 

Нещодавно, 22 травня, загинув один з авторів «Куншту», військовий та журналіст Євгеній Осієвський. У своєму пості Олеся Павлишин пише: «Останню свою статтю Женя надіслав нещодавно і дуже раптово: казав, що тема його турбує, тому він взяв і зробив інтервʼю — у перервах між бойовими виходами. Женя сфотографував 54 сторінки розшифровки в блокноті від руки. Він її переклав і додав чіткі інструкції до публікації. Чіткі інструкції, щоб ніхто не порушив жодного слова — це про Женю. Він загинув через пʼять днів після того, як ми опублікували те інтервʼю».

Останній матеріал Євгенія можна прочитати за посиланням. За даними ІМІ, Євгеній Осієвський став 60-м медійником, що загинув унаслідок російської агресії проти України. 

Як створюються тексти

Зазвичай над одним текстом команда працює тиждень-два. Автори збирають інформацію, спілкуються з науковцями, пишуть текст та допрацьовують його разом із науковими редакторами. Далі його перечитує редактор, і публікація готова. 

Редакторка знаходить авторів для «Куншта» зокрема й через наукові блоги та людей, які пишуть про свою наукову роботу. «Якщо я бачу цікаву тему в такому блозі, можу написати його автору й запропонувати підготувати про це текст для нас. Був дуже класний курс “Науку чути”, який ми проводили для науковців, щоб допомогти їм більш популярно розповідати про науку. Там ми дізналися про багатьох дуже класних науковців, які раніше не були в нашому полі зору. Зараз із багатьма з них ми співпрацюємо», — розповідає Павлишин. 

Перед написанням публікації головна редакторка насамперед перевіряє план тексту та джерела, які пропонує автор. «Якщо людина має хороші джерела, але не дуже добре стилістично напише статтю, то я це зможу виправити. А якщо людина напише текст на основі неправдивої чи неперевіреної інформації, то я не зможу з цим матеріалом працювати. Тому ми намагаємося внести корективи ще на етапі планування», — пояснює Олеся Павлишин. 

У пам’ятці, які отримують автори перед написанням тексту, вказано, що тему потрібно пояснити так, аби її зрозумів навіть підліток. Обов’язково потрібно знайти кут зору на тему. Не досить просто написати про коронавірус, адже це дуже широка тема. Якщо наприкінці матеріал вийшов як стаття з «Вікіпедії» або параграф із підручника — це не формат для «Куншту». Його треба звузити до чогось конкретного: як працює конкретний вид вакцини чи який вплив коронавірусу на економіку України тощо. Також важливо додати цікаву людську історію, через яку можна розкрити тему. Серед іншого вітається статистика, цікаві факти, утім варто обходитися без списків, таблиць чи формул, якщо є така можливість.   

Наукове редагування

Після того, як автор надсилає готовий текст, його переглядають наукові редактори. У «Куншті» їх двоє ще з часів виходу другого друкованого журналу: Марта Льода та Максим Плевако. Павлишин розповідає, що після виходу першого журналу друком, Льода і Плевако написали редакції на пошту листа про те, що побачили в першому випуску помилки. Тоді один із засновників Кирило Бескоровайний запропонував їм долучитися до команди й перевіряти статті перед публікацією. Себе ж вони називають «в.о наукових редакторів», бо не мають наукового ступеня. Попри це, за словами головної редакторки, редактори добре вміють читати наукові дослідження. 

«Є низка речей, на які треба звертати увагу. Наприклад, вибірка. На скількох людях провели дослідження: на 9 чи на 2000? Це велика різниця. Чи правильно переклав автор те, що написано безпосередньо в науковій статті? Автори виявили кореляцію чи причинно-наслідковий зв’язок? Звичайно, якщо я або хтось із наукових редакторів засумніваємося в певному твердженні, то напишемо науковцю з цієї теми з проханням підтвердити чи спростувати тезу», — розповідає Олеся Павлишин. 

Головна редакторка зазначає, що в ідеалі еволюційний біолог мав би перевіряти статті з еволюційної біології, психолог — із психології, а астрофізик — з астрофізики. Але редакція наразі не має можливості тримати такий штат. «Це шалена кількість людей, які мали б бути доступні протягом одного-двох днів. Очевидно, що в науковців є багато інших справ. Тому ми так вийшли з цієї ситуації. Наші наукові редактори — це просто дуже розумні люди», — додає Павлишин.

Автори-науковці

Деякі статті для «Куншту» пишуть науковці. Редакція стежить за антиплагіаторськими проєктами — знати, в кого виявлено плагіат в дисертації й до експертності яких науковців виникають питання, треба, щоби в майбутньому не запросити їх написати статтю. Якщо науковець уперше пише матеріал для журналу, редакція дивиться його публікації на Google Scholar чи в базі Scopus. Часто новими авторами серед науковців стають люди, яких зарекомендували інші науковці, які вже мають тривалі робочі стосунки з журналом. За час роботи в медіа вже зібралася база авторів, в експертності яких редакція не має сумнівів. 

«На дуже важкі теми ми стараємося брати науковців. Також даємо контакти з нашої бази журналістам, щоб у них брати тематичні коментарі. Якщо тема зовсім простенька, наприклад, щось зі шкільної програми або про інформаційну гігієну та не потребує глибокого занурення, журналіст може написати текст самостійно. Звісно, з допомогою валідних досліджень та джерел», — пояснює Павлишин.

Попри довгий скринінговий процес, «Куншт» стикався із ситуаціями, коли людина виявлялася не тим експертом, за кого себе видавала. На початку повномасштабного вторгнення на сайті вийшло інтерв’ю з автором книги «Франческа. Повелителька траєкторій» Доржем Бату, який видавав себе за працівника NASA. Зараз цей матеріал є на сайті з дисклеймером про те, що через кілька місяців після публікації експертність Доржа Бату як спеціаліста з наземного контролю поставили під сумнів, а сам Бату не надав цьому ґрунтовних спростувань.

Після повномасштабного вторгнення

У січні 2022-го, за місяць до повномасштабного вторгнення Росії, команда обговорювала план дій у випадку великої війни. Тоді співзасновниця журналу Даша Кузява була в Німеччині, двоє членів команди перебували у Львові, а решта — в Києві. Складений план гарантував мінімальну безпеку команді, тому все пройшло не так страшно, як могло б бути, згадує Олеся Павлишин. 

Медіа не писало про можливе вторгнення до 24 лютого — редакція не хотіла робити внесок до загального напруження серед населення. Тоді свою увагу більше зосередили на інформаційній гігієні. Так на сайті вийшов матеріал із розбором псевдоісторичних тез, які висловив Путін в опублікованій перед великим вторгненням статті. «Ніхто не знав, чи точно станеться повномасштабне вторгнення, тому краще було з холодною головою підходити до контент-плану», — зазначає головна редакторка «Куншту».  

Після початку повномасштабної війни перша стаття вийшла вже 24 лютого — жодних затримок в роботі медіа не сталося. «Куншт» почав писати на воєнну тематику: як скласти мінімальну тактичну аптечку, що таке міни та як їх помітити, як працює протиповітряна оборона. Журнал писав про актуальні речі, які хвилювали людей тут і зараз, під час воєнного стану. Через це зросли перегляди сайту та статистика загалом. Тільки через чотири місяці ці показники почали знижуватися й повертатися до звичайних. 

З часом статті почали повертатися до загальнонаукових тем. Спершу це були матеріали про загальне здоров’я, а пізніше з’явилися тексти про космос тощо. «Почали розширювати список матеріалів, тому що цікаві теми нікуди не ділися й людям все одно треба пояснити наукові новини в ширшому контексті. В якийсь момент ми перейшли з суто воєнного контенту до більш буденного. Попри це ми намагаємося акцентувати на матеріалах, пов’язаних із війною, адже ми всі живемо у ній», — додає Павлишин.

Подружимось?

Діяльність журналу можна підтримати гривнею та стати «Другом Куншт». Ідея створення спільноти виникла одразу зі створенням онлайн-журналу. На сайті немає пейволу (коли за доступ до матеріалів потрібно обов’язково заплатити) та реклами. Тому донатери для «Куншту» — це люди, які тримають його на плаву. 

Спільнота журналу називається «Друзями Куншт», сьогодні охочих підтримати роботу редакції вже понад 300 людей. Для них є закритий Telegram-канал, окрема імейл-розсилка, знижки на мерч, онлайн-трансляції заходів журналу, участь у закритих вебінарах «Куншт камера» та багато інших активностей. Розвитком спільноти займається ком’юніті-менеджерка «Куншту» Оксана Брошнівська, яка проводить з друзями видання різні інтерактиви. Наприклад, підписники створюють різні «трешові» наукові новини й обговорюють справжні події, які дійсно сталися у світі науки.  

Можна обрати щомісячний платіж на 150 грн, чи щорічний на 1500 грн зі статусом «Друг Куншт», 500 грн помісячно чи 5000 грн на рік для статусу «Найкращий друг Куншт», а також 1000 грн на місяць і 10 000 грн на рік, аби користувач став «Кунштозавром». Переваги та їхня цінність варіюються відповідно до обраного пакета. Для тих, хто обрав статус «Кунштозавр», є окремий «Парк Кунштівського періоду» — своєрідна дошка подяки найщедрішим донорам.

Крім цього, медіа фінансується грантами та через комерційні колаборації, як-от із Lenovo, Softserve, Synevo, ТМ «Галичина». Олеся ділиться, що пошук хорошого і не «зашкварного» бізнесу — це теж квест. Деякі подкасти, як от «Пост правди» і «До ворожки не ходи», частково профінансовані Українським культурним фондом. Реалізацію інших проєктів покривають міжнародні гранти.

Які плани надалі?

В планах онлайн-журналу «Куншт» цього року є створення зручнішого у користуванні сайту. «Це масштабний проєкт, який вимагає багато дизайнерських і розробницьких рішень. Оскільки в нас є посилання, примітки, вікна, що спливають, це все потрібно якимось чином перенести так, щоби стало краще», — розповідає Павлишин. 

Також команда планує створення нового подкасту про їжу з наукової та культурної точки зору, який має вийти за підтримки УКФ. Ідея цього подкасту з’явилася ще до повномасштабного вторгнення, але втілити її вдалося тільки зараз. Крім того, готується новий сезон подкасту «Пост правди».