Робота воєнкора — це постійна готовність до будь-яких умов, миттєва реакція на небезпеку та вміння побачити у вирі бойових дій моменти, що згодом стануть історичними. Один із таких фотографів, Андрій Дубчак, у грудні 2013 виліз на ялинку і зняв на відео «Марш мільйонів», за який здобув перемогу в конкурсі Lovie Awards. 2020 року він став переможцем шостого Міжнародного конкурсу репортерської фотографії LifePressPhoto. Зараз основна частина його роботи направлена на висвітлення війни з Росією.
З «Медіамейкером» фотограф поділився своїм досвідом роботи й розповів основне, що має знати будь-який фотограф на війні.
Ким є засновник репортерського медіа Frontliner
За освітою Андрій — інженер-механік, пізніше перевчився на програміста. 2003 року потрапив на сайт української редакції «Радіо Свобода». Там він займався технічною частиною сайту й безпекою, а пізніше відповідав за потік матеріалів на сайт від кореспондентів, відбір фотографій, а також працював із соцмережами, рекламою та статистикою.
Коли починався Євромайдан, Дубчак із кореcпондентом і редактором Дмитром Шурхалом прийшли на Майдан, де ще було кілька десятків людей, і почали знімати. Перші декілька днів вони були фактично єдиними, хто висвітлював події з Майдану прямими трансляціями — провідні українські та міжнародні медіа показували події Революції Гідності через матеріали «Радіо Свобода». Перший стрим із Майдану Дубчака переглянули тисячі людей, а «Українська правда» поставила його на свою головну сторінку з автоплеєм.
18 лютого 2014 року (тоді протестувальники організували ходу до Верховної Ради України, яка отримала назву «Мирний наступ», — авт.) Андрій Дубчак стримив із багатьох локацій. Для «Радіо Свобода» він розповідав, що разом із «сотнями» дійшов до Верховної Ради, показував бійку в Маріїнському парку. Далі вів трансляцію сутички зі сторони правоохоронців біля палаючих вантажівок на розі Шовковичної та Інститутської. Згодом переліз на балкон і почав стримити звідти, а коли «Беркут» погнав людей у бік Майдану, спустився й почав знімати це.
Згодом Дубчак зацікавився фотографією, пішов на курси з репортерства. На початку війни для «Радіо Свобода» запропонував проєкт, для якого зібрали команду, що працювала з темою війни та Сходу й мала професійну підготовку (парамедицина, робота в зоні бойових дій) та техніку. Команда розповідала світу про війну в Україні та життя українців на прифронтових територіях. Водночас, на його думку, для ефективної роботи команди були потрібні техніка та ресурси — надійний автомобіль, броньована машина, якісна знімальна техніка, комп’ютери та супутниковий інтернет.
Зародження Frontliner
Ще гострішу потребу в ресурсі, який висвітлював би події війни в Україні та за кордоном, Дубчак відчув 2020 року: зрозумів, що інтерес до подій на лінії фронту згасає. Тоді й викристалізувалася ідея Frontliner media.
Повноцінно медіа почало свою роботу 2021 року із гранту фонду «Відродження», який тоді погодився подвоїти суму (не більшу за 150 000 грн), що треба було зібрати на «Спільнокошті». Дубчак зібрав 180 000 грн. Це вистачало на базову техніку та старий автомобіль для відряджень.
Медіа складалося на той момент із трьох людей — Андрія Дубчака, Олени Максименко та Єви Фомичевої — й ефективно працювало з лінії фронту та прифронтових територій майже весь 2021 рік. Основним продуктом був репортаж та короткі візуальні формати для соцмереж.
Також проєкт мав домовленість із соціологами в Social Transformation Group, які допомагали відстежувати настрої населення на прифронтових територіях. Соціологи підготували низку запитань, на які мешканці таких регіонів давали короткі відповіді, а журналіст знімав ці моменти на відео. Дослідження дало можливість побачити, наскільки вкорінені російські наративи у свідомість місцевих жителів.
«Коли людей запитували про їхнє ставлення до війни, миру та Європи, вони часто відповідали коротко, іноді агресивно, що вказувало на вплив російських медіа на їхні погляди», — говорить Дубчак.
Дослідження опублікували 2021 року, незадовго до початку війни, коли вже поширювалися чутки про можливе вторгнення.
Початок повномасштабного вторгнення
Повномасштабну агресію РФ він зустрів у Сєвєродонецьку, після чого став свідком і хронікером жахливих подій в Ірпені, Бучі та Горенці. Одним із найбільш трагічних моментів стало шосте березня, коли журналіст зафіксував, як російські війська вбили родину, що намагалася покинути територію бойових дій. Він віддав це відео світовим медіа безплатно, аби привернути увагу до воєнних злочинів Росії. «Це був один із перших яскравих проявів того, що Росія стріляє по цивільних», — говорить Дубчак про ті події. Світові медіа тоді дуже широко поширили цей факт воєнного злочину армії РФ.
«У квітні я одним із перших потрапив у Бучу. Потім була Бородянка, селища дорогою туди. Протягом року я проїхав приблизно 70 000 км: Запоріжжя, Миколаїв, Харківщина, Донбас. Я знімав контрнаступ на Сході та Півдні. Наша команда одна з перших приїхала в Херсон — ми тиждень робили безплатні репортажі й віддавали всім медіа просто з покликанням на нас», — розповідає Дубчак.
Команда Frontliner
Серед перших, хто відгукнувся на заклик попрацювати на проєкт, була журналістка Єва Фомічева, яка щиро захоплювалася репортажною роботою, та Олена Максименко. Проєкт також підтримувала дружина Дубчака Єлизавета Ковтун, яка 2022 року стала генеральною директоркою проєкту. На початку своєї діяльності команда Frontliner мала двох журналістів, SMM-менеджера, відеоредактора, чотирьох перекладачів і волонтерів.
Наразі Frontliner має в команді понад 15 людей. На аутсорс запрошують фахівців із фінансів і бухгалтерського обліку. Головний редактор видання — Дмитро Баркар, головний редактор фотоконтенту — Михайло Палінчак, а head of digital — Катерина Прохода. Інші члени команди — це репортери, які працюють на передовій, знімаючи матеріали безпосередньо з гарячих точок.
Репортери команди Frontliner працюють як фрилансери. Умови співпраці також враховують індивідуальні їхні потреби. Frontliner забезпечує журналістів усім необхідним для роботи: транспортом із водієм, технікою, паливом, а також житлом на час відряджень.
Дубчак наголошує, що їхнє медіа не ставить суворих вимог і не віддає наказів, як у військовій структурі. Наприклад, він не може примусити когось поїхати на передову для фіксації обстрілів. Якщо ж журналіст сам виявляє бажання зняти матеріал у певній зоні, наприклад, серед військових конкретної бригади, команда його підтримує.
Про що пише й не пише видання
Frontliner уникає політичних питань, зосереджуючись на подіях, які стосуються суспільства, і не втручається в політичні дебати чи оцінки.
«Це репортерське медіа, головною місією якого є відображення подій такими, якими вони є, без політичного підтексту або позиціювання. Усі політичні події ми висвітлюємо та фіксуємо лише з позиції фактичної інформації. Наприклад, якщо люди виходять на протест або збираються біля урядових будівель, ми це знімаємо, адже це — частина суспільних процесів. Але ми не аналізуємо, хто з політиків правий або винний, не займаємося політичними оцінками», — пояснює Андрій Дубчак.
Водночас команда думає над тим, що доведеться зосередитися на законодавчих аспектах, особливо стосовно суспільних проблем або реформ. «Ми не втручатимемося в політичні процеси, але інформуватимемо авдиторію про актуальні законодавчі ініціативи або проблемні моменти, які можуть впливати на ситуацію “в полі”. Якщо політик прокоментує певне питання, ми теж можемо опублікувати його думку, але лише як частину репортажу, щоби краще висвітлити реальний стан справ», — каже Дубчак.
Наразі Frontliner — це медіа, яке спеціалізується на унікальному контенті з місця подій. Ідея медіа, каже Дубчак, полягає в тому, аби максимально передати реалії війни. На сайт публікують репортажі з фото та текстового наповнення. Також створюють фільми (зокрема на YouTube) та короткі формати для соцмереж — фото, текст і відео.
Основні стандарти Frontliner ґрунтуються на нейтральності й достовірності. Позиція медіа: реальність сама здатна найкраще донести своє послання, і завдання журналістів — фіксувати її чесно, без викривлень чи прикрас.
Замість звичного формату «випадок-новина-обговорення» видання запровадило нову модель: «запитання до спільноти-проблема-дослідження-спільне обговорення». Через Facebook та Instagram анонсують свої поїздки та теми, над якими працює команда. Авдиторія може ставити запитання, ділитися порадами, повідомляти про важливі проблеми або допомагати героям матеріалів. Дубчак каже, що цей формат має результат, проте все залежить від самої події та інформаційної уваги до неї.
Такий підхід відкриває більше можливостей для спільної роботи із громадою, де кожен може долучитися до створення змістовного та корисного контенту.
Як впливає на репортерів фотодокументування війни
«З часом до смертей звикаєш, і певний момент може стати переломним, коли емоції просто вимикаються», — ділиться Дубчак.
Згодом це сприйняття стало для репортера нормою. Тіла загиблих здавалися лише завершеною історією, частиною роботи, від якої треба було постійно тримати дистанцію. Це допомагало уникнути травм, які з часом можуть виснажувати психіку.
«Пам’ятаю такий випадок, коли на Майдані прощалися з черговим бійцем. До того тіла загиблих викликали в мені почуття жалю, страху, відрази чи співчуття, але тоді, під час церемонії, я зловив себе на думці: “А де мої емоції?” Я сприймав усе довкола просто як звичайну подію. І тіло було просто тілом», — каже Дубчак.
У команді медіа пропонують сесії із психологом, якщо це потрібно. Також за потреби беруть вихідний і відвідують ретрити.
Фоторепортер каже, що зараз рівень його професійної деформації досить високий. Особливо складно, коли йдеться про дітей — ці трагедії завжди важкі. Проте навіть у цих ситуаціях важливо зберігати емоційну стійкість: якщо треба плакати, не потрібно цього соромитися. З часом біль (наприклад, коли вперше стаєш свідком зникнення цілого міста) притупляється, адже професійна деформація спонукає відгороджуватись від емоційних ударів.
«На війні ти бачиш, як руйнуються міста одне за одним. Наприклад, досвід у Бахмуті справив сильне враження. Три дні серед безперервного вогню та вибухів створили атмосферу, яка здається нереальною. Це така інтенсивна реальність, що, коли ти там, усі дрібні побутові турботи в Києві зникають із думок, залишається тільки бажання вижити», — говорить Дубчак.
Життя попри жорстоку реальність
Ситуація в таких містах наштовхує Дубчака на висновок: без підтримки Заходу шанси на перемогу мінімальні. Міжнародна допомога критично важлива, адже через потужну пропагандистську машину Росія створює єдиний інформаційний наратив і легко маніпулює думками людей. Україна ж не має такої централізованої системи контролю над інформацією, що робить наш медіапростір більш відкритим, але й значно вразливішим до зовнішніх впливів.
Водночас життя триває навіть на фронті та у прифронтових містах, де, попри обстріли, Андрій бачить відкриті кафе й магазини, а мешканці адаптуються та продовжують звичний побут. Фоторепортер каже, що важливо фіксувати не лише драматичні моменти, але й буденне життя та прості моменти на вулицях. Такі кадри не лише документують події, а показують справжнє обличчя війни.
«Наразі головна увага [в роботі медіа] приділяється українській авдиторії, яка, живучи в умовах війни, не може бути осторонь подій. Обстріли, атаки дронів і втрати знайомих змушують людей постійно перебувати в контексті війни, незалежно від їхньої особистої зацікавленості», — говорить Дубчак.
Одним із ключових завдань Donbas Frontliner є інформування міжнародної спільноти про реальність вторгнення. Цільова авдиторія — люди, яким цікава російська війна в Україні, міжнародні журналісти, медіа та держустанови. Для інформування цієї ЦА команда використовує соцмережі, email-розсилки та персональні комунікації.
Підтримка іноземних журналістів
Одна з функцій Donbas Frontliner — допомагати іноземним репортерам, оскільки перед повномасштабним вторгненням від них було багато запитів. Frontliner дає їм необхідну інформацію, ділиться порадами, а також допомагає в організаційних питаннях та комунікаціях. Серед медіапартнерів — численні європейські видання, зокрема з Фінляндії, Норвегії, а також великі німецькі видання.
Така допомога є безплатною. Комунікують також і з українськими репортерами, аби підсилити ефективність роботи колег для авдиторій інших країн і підсвітити російські злочини.
Англомовну інформацію поширюють через Instagram, який ведуть виключно цією мовою. Також публікують контент для іноземної авдиторії на X, сайті, YouTube і Facebook.
Фінансування
Медіа фінансується грантами від ЄС і США, зокрема EED і NED. Гранти дають репортерам не лише фінансову підтримку, але й покривають комплект початкової техніки (фото, відео, монтажний ноутбук), оренду авто та роботу сайту.
Редакція має надходження з Patreon та інших краудфандингових джерел. Ці кошти резервують як «фінансову подушку» на важкі періоди. Основні ж доходи надходять саме від грантів, а також від продажу контенту іншим медіа та фільммейкерам. Хоча, каже засновник видання, це відбувається наразі лише кілька разів на місяць. Продаж контенту дає змогу частково покривати виробничі витрати, а також преміювати репортерів за створений ними матеріал. Часто віддають фоторепортажі безплатно на благодійність, збори та для фотовиставок за кордоном.
«Сьогодні українським воєнним медіа, зокрема нашому виданню, складно утримувати стабільне фінансування, оскільки міжнародна підтримка від європейських і американських партнерів поступово скорочується. Тому ми зосереджуємося на тому, щоб забезпечити себе фінансово для продовження роботи», — говорить Дубчак.
Плани
Frontliner планує розширити свою роботу з репортажів на більш глобальні теми, які не тільки висвітлювали би проблему, але й аналізували причини, досліджували її, пропонували можливі варіанти рішень та рекомендації, як певні ініціативи можна покращити на практиці.
«Це буде своєрідна “журналістика рішень”, або “рішабельна журналістика”, як я її називаю. Мета — писати так, аби читачі могли побачити перспективи виходу із ситуації», — каже Дубчак.
Утім, Frontliner не має наміру повністю зосереджуватися на такому підході, адже повний супровід проблеми від початку до кінця вимагає значних ресурсів, часу й зусиль. Тож команда періодично готуватиме аналітичні матеріали, які міститимуть окремі елементи «рішабельності». Наприклад, у темі реабілітації висвітлити наявність центрів, де постраждалі можуть отримати допомогу.
Також команда хотіла би створити окремий фонд для збору пожертв для підтримки місії видання та проєктів.
Дубчак каже, що розширюватися до масштабів великих медіа, як-от «Української правди» чи «Радіо Свобода» вони не прагнуть. Їхня мета — стати найкращим репортерським медіа країни, що фокусується на польовій журналістиці та реальних подіях.
Рекомендації для читачів «Медіамейкера»
Для читачів «Медімейкера» Андрій Дубчак рекомендує кілька нещодавніх матеріалів Frontliner:
