Varosh — це незалежний онлайн-журнал про Закарпаття. Його назва походить з угорської мови й означає «місто». Місцеві в регіоні часто вживають слово «варош» як замінник «міста» й називають так свою батьківщину. В лютому 2023 року виданню виповнилося 10 років — за цей час Varosh зробив великий стрибок у своєму розвитку. Ми поспілкувалися з головною редакторкою онлайн-журналу Іриною Сов’як про концепцію видання, джерела доходів та плани на майбутнє Varosh. 

«Спочатку це було медіа легкого формату про цікаві місця на Закарпатті, культурно-мистецькі події. 2019 року відбувся перезапуск Varosh, і він вийшов на інший рівень. Початком цього став проєкт Varosh Talks — обговорення містянами змін в Ужгороді, регіоні, що мало великий успіх, бо ніхто до цього такого не робив», — розповідає головна редакторка видання. На дискусії запрошували різних спікерів, модераторів і слухачів, які хотіли поставити питання. Такий формат у виданні планують продовжувати, адже він дає змогу спілкуватися з аудиторією наживо. 

Ірина Сов’як каже, що потім тексти Varosh інтегруються в ці дискусії. Наприклад, якщо це стосується внутрішньо переміщених осіб в Ужгороді, то після Varosh Talks журналісти видання стежать за їхнім працевлаштуванням, умовами життя та реакцією місцевих на нових членів спільноти. 

«Varosh — це активне медіа, яке не просто висвітлює те, що відбувається, а й дає поштовх тому, що ще не відбулося. Ми зрозуміли, що треба рухатися в цьому напрямку, що можемо писати не лише про щось “лайтове”, а й про серйозне. Сумним поштовхом до цього стало широкомасштабне вторгнення, бо з його початком команда повністю перемкнулася й стала суспільним виданням. Ми почали висвітлювати багато тем про внутрішньо переміщених осіб, військових, волонтерство», — розповідає Ірина Сов’як. 

Бути першими, хто пояснить новину 

Медіа заснували Дмитро та Росана Тужанські — політолог та закарпатська журналістка. Довгий час видання не приносило прибутку — проєкт переважно тримався на вкладеннях власних коштів і ресурсу. А втім, це був проєкт для душі, каже головна редакторка. За її словами, монетизуватися Varosh почав через шість років після створення. Це дало змогу не робити з видання продукт для заробітку, а залишатися незалежними. Перший час Varosh існував на тих матеріалах, які засновники робили самостійно. Потім почали з’являтися фрилансери. Це був новий формат медіа для Закарпаття, тож багато хто прагнув долучитися заради ідеї. Авторам засновники нерідко платили за роботу з власних коштів. 

«Наша місія — бути тим медіа, яке спонукає людей щось робити. Якщо бачимо, що певна тема недостатньо висвітлюється, або ніяк не висвітлена в регіоні — беремо її та розбираємося.

Ми не женемося за клікбейтом, і в нас немає медіа, яке складало би пряму конкуренцію», — каже Сов’як.

Головна редакторка пояснює, що коли з’являється якась локальна закарпатська новина, через невеликий масштаб області вона миттєво розлітається. Переважно, за її словами, колеги хочуть бути першими, хто опублікує новину, й через це не встигають розібратися з контекстом. «Ми ж не хотіли бути першими, хто напише новину, а ставили за мету бути першими, хто її пояснить. У цьому родзинка Varosh», — додає Сов’як. 

Цінності онлайн-журналу про Закарпаття — людиноцентричні. Ірина Сов’як каже, що редакція з великою повагою та захопленням ставиться до людей, про яких пише. Люди для Varosh — те, що мотивує та надихає, тому це медіа про людей і для людей. 

«Бувають класні випадки, коли людина віддає великі кошти на армію, розкриває комерційну таємницю, щоб просто допомогти українським військовим. Ці люди могли б цього всього не робити, але роблять. Такий кут дає змогу позитивніше дивитися на життя, особливо під час війни це дуже важливо. Коли бачимо ті жахливі речі, які роблять росіяни, починаємо розчаровуватися в людстві. Водночас є такі світлі люди, за яких варто триматися. Ми хочемо показувати нашій аудиторії, яка переважно складається з місцевого населення, що в нас є такі люди й ними можна надихатися», — ділиться Ірина Сов’як.

Читайте також: Писати про медичні заклади через людей. Як видання«Трибуна» збирає історії та фіксує злочини росіян на Сумщині

Аудиторія, контент і табу

Цільова аудиторія Varosh — це передусім активна молодь. Це переважно місцеве населення віком від 18 до 45 років. Через широкомасштабне вторгнення Росії аудиторія видання поповнилася читачами з різних міст. 

«Це люди, які хочуть щось робити, вони не можуть сидіти вдома й жалітися, як все погано. Наша аудиторія відкриває хаб, гурток для дітей, створює цікавий бізнес. Це люди, які прагнуть змін і готові їх втілювати. Ми показуємо, що можна зробити тут, на місці, і що для цього не обов’язково їхати за кордон», — пояснює головна редакторка.

Закарпаття — це мультикультурний регіон, тому редакція багато пише про різні національні особливості. З початком широкомасштабного вторгнення фокус трішки змінився. «З останнього — писали про ромську спільноту. Ні для кого не секрет, що це стигматизована частина суспільства. Ми зробили серію матеріалів про ромів під час війни й переклали ці тексти шістьма мовами, щоб їх можна було поширити за кордоном. Так ми показали, з якими проблемами стикнулися внутрішньо переміщені роми, та яку допомогу надає їхня спільнота», — додає Сов’як. 

Головна редакторка видання каже, що у Varosh є табу на матеріали про політику. За її словами, це не та сфера, в якій редакція планує здобувати експертність. Також команда намагається не зачіпати релігійних тем, адже переконана, що в такому разі це треба робити системно та повно, враховуючи різні віросповідання. 

«Буває проблемно не торкатися релігійних тем, адже вони тісно переплітаються з нашими традиціями та історією. В таких випадках намагаємося балансувати. Також ми дуже рідко пишемо про кримінал. Не можна сказати, що не пишемо про це зовсім, бо бувають різні ситуації. Наприклад, був випадок зі зґвалтуванням неповнолітньої дівчини, і ми не могли це проігнорувати. Хоч ми зазвичай не пишемо про це, бо переважно такі новини не несуть ніякого конструктиву — лише хайп», — пояснює Ірина Сов’як.

Команда й робочі процеси

На початку широкомасштабного вторгнення команда Varosh почала активно писати матеріали про допомогу, яку можна отримати на Закарпатті. Ближче до літа в медіа викристалізувалися кілька контент-напрямів — протидія дезінформації, волонтерство та історії військових. 

«Закарпаття, на щастя, не страждає від обстрілів, але багато місцевих пішли воювати. Важливо підтримувати баланс, щоб потім, коли війна закінчиться й люди повернуться з фронту, нам було легше знайти спільну мову. Ця прірва між військовими та цивільними вже відчувається. Також важливий пласт роботи — це матеріали, присвячені інтеграції внутрішньо переміщених осіб», — розповідає Ірина Сов’як. 

На Varosh виходять три авторські новини на день та приблизно тричі на тиждень — розлогі матеріали. Зараз редакція працює над тим, аби публікувати більше коротких форматів, які були б чимось середнім між новинами й лонгрідами. 

Основні рубрики, які найчастіше заповнюються на Varosh, — це «Війна» та «Життя», які сьогодні часто переплітаються. Також є рубрика «Люди», куди пишуть історії про активних місцевих, які надихають: 

• про волонтерку Ольгу Павлову та організацію «Щасливі діти» Закарпаття,
• ветерана й ініціатора велопробігів Івана Балашова,
• допомогу воїнам ЗСУ від людей старшого віку тощо.

«Місця» розповідає про цікаві локації на Закарпатті. В рубриці «Бізнес» багато матеріалів, написаних у рекламній співпраці. «Думки» — це авторські колонки. 

Крім сайту, Varosh публікує матеріали в соцмережах медіа. Наприклад, у Facebook аудиторія більша, ніж на сайті, тож, за словами головної редакторки, там можна отримати цінний фідбек від читачів.

Зараз Varosh складається з трьох людей, які працюють на повній зайнятості та прийшли в редакцію лише торік. Це головна редакторка Ірина Сов’як та дві журналістки — Зоряна Попопович і Галина Гичка. 

«Ми усе відверто проговорюємо, якщо хтось щось зробив недобре, спокійно про це кажемо та виправляємося. Також стараємося підтримувати ініціативи одне одного. В людей, з якими ми працюємо, однакові з нами погляди, тобто медіа має свої цінності — рівність, повага до інакшості. Люди, які приходять у Varosh, не можуть бути іншими — ми б не спрацювалися», — ділиться головна редакторка.

Також є чотири фрилансери, з якими видання періодично співпрацює і, за словами головної редакторки, завдяки яким вдається краще наповнювати медіа контентом. Авторів шукають через особисті знайомства, або ж люди самі пишуть до редакції, що хочуть висвітлити певну тему. 

Душевний метч у рекламі 

Два основні джерела доходів у Varosh — це грантова співпраця та рекламні матеріали. Медіа пише гранти на підтримку своїх текстів, наприклад, про ВПО, волонтерство, руйнування стереотипів, протидію дезінформації, цікавий локальний бізнес. 

«Коли почалося вторгнення, в нас не було грантової підтримки. Ми домовилися про шість рекламних взаємодій на цілий рік, кожен контракт по 100 000 грн, але з війною все поставили на паузу. Тоді нам дуже допоміг Media Development Foundation. Пізніше ми переглянули формат для рекламних матеріалів і почали відновлювати співпрацю з бізнесами. Тепер рекламні тексти покривають 2–3 зарплати, що вже неймовірно круто», — каже Сов’як. 

Медіа стежить за місцевим бізнесом, і якщо знаходиться хтось, хто робить щось цікаве, — пише напряму та пропонує свої послуги. «Наша співпраця побудована на цінностях, й аудиторія це відчуває. Звісно, є рекламні матеріали, де все гарно розписано, але не було такого душевного метчу, бо неможливо його мати щоразу», — пояснює нюанси співпраці головредка.

Читайте також: «Я засмучуся, якщо зі мною ніхто не посперечається». Що рекламодавці розповідають про співпрацю з медіа 

Вона розповідає, що команда інколи знаходить неочікуваний зв’язок із бізнесом, який симпатизує Varosh: «Дівчата, які працюють в редакції, стежили за одним магазином українських брендів. Вони робили класні футболки з фразами закарпатського діалекту, і журналістки захотіли написати про них просто так. Я запропонувала, щоб це було на рекламній основі, але не встигли дівчата їм написати, як той бренд сам зв’язався з нами, щоб замовити рекламу. Пізніше виявилося, що власниця магазину закрила бізнес на деякий час, коли почалося вторгнення, робила в себе хаб для речей внутрішньо переміщених осіб та волонтерила на вокзалі. Цей матеріал класно розлетівся. Власниця магазину казала, що до неї прийшло кілька людей, бо прочитали текст. Співпраця з людьми, які вкладають у свою справу душу — надихає. Ми стараємося вибудовувати тривалу співпрацю з такими бізнесами». 

Так медіа часто самостійно шукає рекламодавців для розвитку партнерських стосунків, аби писати не одноразові матеріали, а робити цикл текстів. Наразі у видання є кілька партнерів, з якими працюють на постійній основі. З рекламодавцями Varosh обирає тему та складає контент-план матеріалів на домовлений період.

«Varosh показує читачам, що бізнес — це не завжди продати й забути, а люди, які мають свої цінності»

Ірина Сов’як

Головна редакторка онлайн-журналу Varosh поділилася, що в планах на майбутнє медіа — стати стійкішими, бо це важливо в умовах нестабільності, яку несе війна: 

«Ми хочемо отримати інституційну підтримку для медіа, тому що важко шукати джерела доходів маленькими грантами або невеликими рекламними співпрацями. Також розвиваємо рекламну структуру й плануємо запустити читацьку підтримку. В нас є кнопка підтримати видання, але потрібно пояснити читачам, чому важливо фінансово допомагати незалежному медіа. Якщо будуть ці джерела доходів, нехай вони не матимуть рівного відсоткового розподілу, але так буде набагато надійніше та спокійніше для медіа».