У центрі матеріалів про війну в Україні переважно фігурують звичайні українці. Тож вміти поговорити з людиною, аби вловити важливі деталі та передати її історію — важлива навичка для українських журналістів, а особливо для творців документального кіно. Водночас інколи надзвичайно складно знайти межу між коректністю у спілкуванні з людиною, яка пережила трагічні моменти, та потребою підвести спікера до гарної історії для матеріалу.
Зібрали поради від лауреатки премії Emmy за документальне кіно про звірства росіян у Бучі Софії Кочмар-Тимошенко. У межах «Практичного курсу зі створення документальних фільмів» від MDF журналістка ділиться, як знайти яскравого героя для свого документального фільму, як допомогти йому розповісти свою історію та подолати кризові моменти у спілкуванні зі знімальною групою.
Де знайти класного героя?
«Нас вчили на факультеті журналістики, що журналіст заробляє гроші ногами. Тільки в Бучі я зрозуміла, що це означає», — ділиться досвідом Софія Кочмар-Тимошенко. Найважливішим, вважає журналістка, є особисте спілкування з героями ще на етапі підготовки до знімання фільму.
Це важливо не лише для зближення з людиною, а й тому, що такі особливості роботи на деокупованих територіях. За досвідом журналістки, в окупованій російськими військами Бучі у людей відбирали мобільні телефони. Тому спілкування через мобільний на Київщині після звільнення сприймається як таке, в якому не варто бути щирим та емоційним. Єдиним методом налагодити довірливу комунікацію було спілкування віч-на-віч.
Ефективним також є первинне спілкування до інтерв’ю. Воно дає привілей поговорити з героєм без тиску камери чи диктофону.
Так він чи вона швидше довірить журналісту особисті теми, про які не готовий/а одразу розповідати на записі.
Також дієвий метод пошуку героя з цікавою історією — потоваришувати з тими, через кого ці історії часто проходять, особливо в маленьких містечках і селищах. Місцева влада, комунальники, поліціянти та волонтери особисто знають десятки людей з непростою долею. Тож неформальне спілкування допоможе з пошуком потрібних історій.
Читайте також: Як працювати з людьми, які пережили горе — поради Олександри Горчинської
Як знайти контакт із героєм?
Один із релевантних для українського контексту методів зблизитися з героями, за словами Софії Кочмар-Тимошенко, — якщо є запрошення, сісти з ними за один стіл: «З українськими людьми мені дуже допомагає разом їсти. Це ціла наша культура»
На противагу вітчизняним журналістам, цю особливість рідко коли розуміють іноземці, які працюють в Україні. Тож під час спільної роботи варто пояснювати українські культурні особливості. Журналістка розповідає про ситуацію, коли вони з командою знімали довгий сюжет під час блекауту. «Мій колега — британець. Ми прийшли на вечерю, і герої почали його пригощати. Його британське коріння сказало “ні-ні, я джентльмен, я їсти з ними зараз не буду”, тож він відмовлявся. Я вийшла з тієї хати й сказала йому: “Ти або їси тут, або просто сюди не заходиш”. Адже люди вважають, що якщо ти не їси з ними, то ти гидуєш їхньою їжею», — ділиться спостереженнями Кочмар-Тимошенко.
Рекомендація полягає в тому, аби ніколи не відмовлятися розділити певний традиційний ритуал із героями. За можливості, варто коректно реагувати й на пропозиції вжити алкоголь. Це може бути частиною процесу зближення з людиною ззовні певної спільноти. Журналістка розповідає: «Хлопці, які займалися похованнями в Бучі, і щойно закінчили з могилами для 400 трупів. Як їм можна заспокоїти нерви? От вони дуже часто п’ють. Якщо ти показуєш своєю реакцією: ви щось таке негідне робите, а я такий весь журналіст BBC, тому я не буду, то вони подумають, що ти з іншого середовища, й не ділитимуться емоціями».
Важливим є також ставлення до героя як до особистості, а не ще одного об’єкта в роботі: помічати деталі, розповідати про хобі, розпитувати про близьких і минуле. Це прості питання, які дуже допомагають налагодити дружній та довірливий контакт із майбутнім спікером.
«У мене був герой у фільмі про масову могилу. До цього я бачила його два місяці тому й постійно хотіла з ним поговорити, але він журналістів дуже сильно відкидав. Але я знала, що він татуювальник. Цей герой був готовий втекти від нас — було видно, що він не збирається з нами говорити. Я почала шукати, чим його заохотити, і сказала: “Ти ж татуювальник? А я якраз собі тату зробила”. І показала фото свого тату. Він десь 15 хвилин говорив про якісь нюанси й помилки мого майстра і після цього відкрився нам», — переказує одну з ситуацій під час знімання у Бучі Софія Кочмар-Тимошенко.
Шукати спільне можна через абсолютно різні теми. Серед схожих ситуацій журналістка проводила паралель між характером свого чоловіка та вбитого росіянами під час інтерв’ю з його дружиною, із сином чоловіка, який працював на «Першому національному», говорила про свій досвід роботи там тощо — вичерпного списку можливостей немає.
Не зайвим буде одягтися так, щоби відповідати ситуації також зовнішнім виглядом: до людей у траурі не варто приходити в яскравому одязі, за можливості взагалі виділити окремий робочий нейтральний гардероб.
Як умовити героя прийти на інтерв’ю?
Часто для людей, які пережили важкі травми, спілкування з журналістами є морально складним кроком. Сумніви щодо інтерв’ю цілком зрозумілі, але часто вони не дають змоги спланувати роботу. Гарним методом у таких ситуаціях буде дати потенційному герою вибір щодо інтерв’ю. Користуватися заохочувальними фразами на кшталт «тільки якщо ви захочете», «якщо матимете бажання» і так далі. У такому разі рішення все ж таки прийти на інтерв’ю виглядатиме виваженим і ухваленим самостійно.
Також можна спробувати поспілкуватися з майбутнім героєм через третіх осіб.
Тобто, якщо людині нічого розповісти — просити представити вас її друзям, родичам або знайомим із релевантним життєвим досвідом.
Це підвищує довіру до журналіста й більше заохочує спілкуватися, ніж коли журналіст не має умовних «рекомендацій» від близьких.
Трапляються ситуації, коли герой відмовляє в інтерв’ю безпосередньо перед записом. У таких випадках для Софії Кочмар-Тимошенко діє раціональне спілкування: спікеру варто пояснити, що для організації знімання витрачено ресурс великої команди, а відмова розповідати про пережите буде замовчуванням трагедії, чого не можна дозволити росіянам.
Журналістка зауважує: на відміну від поширеного стереотипу, інтерв’ю не завжди є причиною пробудження чи загострення психологічних травм. Іноді можливість проговорити речі, які лякають, навпаки допомагає побороти й залишити позаду травматичний досвід.
Як сформувати хороші запитання?
- Найперше правило — завжди ретельно готуватися до інтерв’ю. Чим більше ви знаєте про героя перед зустріччю, тим більше шансів, що ваші запитання будуть вдалими та точними.
Ідеальним під час підготовки є мікс стандартних і нестандартних запитань. Софія Кочмар-Тимошенко наводить такий приклад удало сформульованого питання: «Він [колега журналістки — ред.] поставив Мар’яні Мамоновій [українській військовій, яка перебувала у російському полоні вагітною — ред.] питання, якого не було у списку. Його не написала, ні я, ні інші мої колеги жінки. “А про що ти говорила зі своєю дитиною у в’язниці, коли вона була у тебе в лоні?”. Ми з іншою продюсеркою й самі почали згадувати, про що говорили під час вагітності з власними дітьми».
- Ще одним чудовим форматом для розмови з героєм документального фільму є запитання «А щоб ви сказали/зробити, якби мали змогу зустрітися?», коли йдеться про людей, які принесли герою багато горя. Як правило, на такі запитання можна отримати різку, емоційну та чесну відповідь.
«Ми знімали про блекаут, і вона [героїня у відео, — ред.] була така українська Кайдашиха. Скотт Пеллі [американський журналіст, — ред.] питається її: “Вам зимно, вам темно, щоб ви сказали Путіну про те, що він виключив вам світло?”, на що жінка відповіла: “Я б йому дала от такого доброго жіночого ляпаса”, — і показала, як би вона це зробила», — згадує Софія Кочмар-Тимошенко
- Важливою порадою є незмінне правило журналіста: чути та вислухати героя, навіть якщо це не стосується безпосередньої теми розмови. Якщо людина сама натякає на щось, що їй приємно чи цікаво розповісти — обов’язково спитайте про це. Під час інтерв’ю з керівником ГУР Кирилом Будановим для одного медіа Кочмар-Тимошенко працювала як продюсерка й помітила слова про те, що на одне вухо йому може бути складно чути через бойову травму.
«Це переклали кореспонденту, але він абсолютно цього не почув і почав із заготовлених питань про контрнаступ. Кирило Олексійович це сказав не тому, що він реально не буде чути. Він хотів, щоб у нього спитали про його героїчне минуле, що йому не просто так дали генерала, а тому, що він реально воював. Після цього Буданов сів у свою стандартну генеральську позу й на все відповідав, що вже говорив про це раніше», — додає Кочмар-Тимошенко.
- Також хороший формат запитань — попросити людину розповісти, що вона відчувала, а не бачила, коли переживала певні події. Такі запитання підіймають у пам’яті емоційні спогади, з яких легше отримати живі та фактурні розповіді.
Не варто завершувати розмову на неприємному, підсумовує журналістка. Якщо ви вже поговорили з героєм про все, що вам було необхідно, останніми можна поставити дуже прості запитання про відчуття людини в цей момент, про плани після інтерв’ю тощо. Якщо розмова закінчилася на неприємних тонах і людина, наприклад, не закінчила розповідь і пішла, можна повернутися до неї пізніше, аби поставити умовну крапку в спілкуванні та переконатися, що розмова її ніяк не образила.
Докладніше про роботу з людьми, які пережили травматичні події, читайте в нашому тексті за покликанням.
