На «Медіамейкері» ми переконані, що секрет хорошого та глибоко інтерв’ю — у підготовці до нього. Перед тим, як розпочати розмову, важливо зануритися у тему, розуміти, що за співрозмовник перед тобою і бути готовим коригувати свій план.
Розповідаємо основне, що потрібно знати будь-якому журналістові перед початком інтерв’ю.
Що таке інтерв’ю?
Інтерв’ю — це найпоширеніший метод збору інформації й формат, у якому журналіст запитує та фіксує конкретну інформацію з відповідей співрозмовника. Якщо простіше, інтерв’ю — це розмова журналіста з героєм.
На фоні виробництва документального кіно чи репортажу, інтерв’ю, з технічного боку, — це порівняно простий контент. Цей формат зручний для споживання (його можна дивитися, читати або слухати) й дистрибуції (перепакувати на новини на сайт і соцмережі, робити картки в Instagram із цитатами, монтувати Reels тощо).
Інтерв’юер
Для якісного інтерв’ю недостатньо цікавого героя в кадрі — важлива обізнаність журналіста в темі.
Інтерв’юер — людина, яка вибудовує структуру розмови та впливає на зміст майбутнього матеріалу. На відміну від новин, які переважно стандартизовані й де менш важлива особистість автора, під час інтерв’ю журналіст не може стояти «за кадром» — читач повністю бачить його роботу, може прослідкувати, як той ставить запитання і, як наслідок, розвиток теми. Крім того, у журналістиці, на відміну від соціології, під час інтерв’ю інколи відбувається обмін думками — журналіст може висловити співрозмовнику свою позицію щодо обговорюваної теми, щоб конкретизувати запитання.
Як наголошують на факультетах журналістики — щоб не впасти обличчям у бруд (наприклад, коли в прямому етері спікер виявляє, що журналіст не знає про те, що він олімпійський чемпіон) — до першого та всіх наступних інтерв’ю журналіст готується все життя. Тому один із важливих етапів підготовки до інтерв’ю — чітко розуміти специфіку теми, головні тенденції, закономірності, знати основні терміни й імена.
Крім самої теми, важливо ознайомитися з позицією та попередніми розмовами співрозмовника на тему (та суміжні їй), яку журналіст хоче порушити — це допоможе скласти унікальні запитання й доповнення, якщо це вже обговорювали. Для цього потрібно промоніторити соцмережі героя та якнайбільше прогуглити про нього: прочитати його попередні інтерв’ю та інші матеріали медіа, де згадується спікер. Особливо — якщо ця людина публічна.
Респонденти
Є багато людей, які спеціалізуються на конкретній темі та потенційно можуть бути цікавими для аудиторії як особистості:
- Експерти та спеціалісти — науковці, вчені, відомі фахівці з певних галузей. Це люди, які мають освіту й досвід у галузі, керують компаніями й можуть розповісти про специфіку своєї роботи та сфери.
- Громадські діячі та військові;
- Політики — чиновники або активісти;
- Відомі люди — знаменитості, актори, музиканти, письменники, спортсмени;
- Свідки подій — люди, які були на певних подіях або мають особистий досвід.
Раніше ми писали про те, що хороший експерт — це той, хто може розповісти про все, що ви запитаєте з його спеціалізації, або порадити, куди звернутися за цими даними.
У роботі з інтерв’ю потрібно враховувати досвід респондента — якщо респондент є експертом у певній сфері, журналіст може готувати до інтерв’ю більш технічні та глибші запитання. Якщо це посадовець, потрібно бути готовим, що він може відмовитися щось коментувати або попросить вирізати якусь відповідь.
Організаційні питання
Перед самим інтерв’ю або під час запрошення на розмову журналіст має погодити організаційні питання, як-от місце, час і формат майбутнього матеріалу.
Місце проведення інтерв’ю важливе. Людину якнайкраще можна побачити там, де вона живе чи працює. Водночас, якщо місце інтерв’ю — прифронтова зона, потрібно враховувати емоції й досвід інтерв’юйованих. Зокрема, бути свідомим можливих наслідків для співрозмовників — наприклад, не запитувати очевидні ознаки, які можуть викрити людину.
Також потрібно запланувати тривалість розмови. Журналіст має розуміти, чи знає людина, про що говорити годину або ж навпаки, чи вистачить розкрити тему обговорення, якщо розмова триватиме 20 хвилин (наприклад, якщо це телебачення, де час обмежений). Якщо журналіст має записати для етеру 15-хвилинне інтерв’ю у військового, який приїхав з фронту, тоді, як варіант, можна обрати одну актуальну тему для розмови й підготувати кілька додаткових питань.
Одразу потрібно проговорити узгодження матеріалу — чи хоче співрозмовник перевірити свої слова перед публікацією і що саме він може правити (наприклад, уточнювати фактаж, але не змінювати текст літературно).
Типи інтерв’ю
Під час підготовки багато залежить від того, чи це інтерв’ю виходитиме на телебаченні, радіо, на подкаст-платформах, чи текстом на сайті. У випадку з прямим етером інтерв’ю матиме обмежений хронометраж, а отже журналістові необхідно готувати лаконічні запитання, періодично пояснювати глядачам або слухачам бекґраунд і не дозволяти респондентові відходити від теми. Якщо інтерв’ю буде у форматі відео чи аудіо, про це потрібно попередити спікера заздалегідь і потурбуватися про приміщення, якість звуку та картинку.
Водночас потрібно розуміти й цілі інтерв’ю. Від них залежатимуть запитання до респондента. Наприклад:
- Подієве — це інтерв’ю, яке записують із фахівцем, уповноваженою особою або свідком події після того, як щось сталося. У ньому журналіст намагається з’ясувати факти, які знає ця людина, а також описати та проаналізувати подію. На відміну від коментаря, тему обговорення розкривають ширше для глибокого розуміння певної проблеми: більше розпитують про контекст події, причини та наслідки. Це можна і не подавати як окремий текст, а зробити частиною іншого — наприклад репортажу.
- Портретне — це інтерв’ю, яке має розкрити особистість співрозмовника, показати його думки, досвід і переживання.
- Критичне — це інтерв’ю із критичними запитаннями. Його мета — показати справжні мотиви співрозмовника, якого в чомусь підозрюють, отримати відповіді щодо проблеми, яку довго замовчують, встановити факти якоїсь події тощо.
Вибравши мету і предмет розмови, ви зможете ви, на які основні запитання (максимум два-три) має відповідати матеріал. Сформулюйте їх якомога конкретніше та зрозуміліше, щоби спростити комунікацію з вашим співрозмовником.
Як складати запитання?
Щоб не пропустити суттєвого в майбутньому обговоренні, запитання потрібно готувати заздалегідь. Крім запитань, можна продумати тему для короткої розмови (small talk) перед початком інтерв’ю. Це допоможе знизити напругу й показати зацікавленість журналіста до співрозмовника. Для цього можна переглянути соцмережі героя за останні дні чи тижні. Наприклад, якщо співрозмовник брав участь у конференції, можна почати розмову саме з цього.
Водночас список запитань необов’язково має бути чітким, оскільки інтерв’ю — це гнучкий формат, а можливі запитання невичерпні. Журналіст має бути готовий уважно слухати співрозмовника, щоб поставити додаткове запитання, якого немає у списку. Це також причина не повертатися до питальника щосекунди — не потрібно зосереджуватися лише на тому, щоби проговорити наступне запитання. Краще, навіть якщо це прямий етер, зробити паузу після відповіді й перевірити своє наступне запитання, ніж не слухати й забути уточнити щось важливе.
Інтерв’ю має нести нову інформацію чи поглиблювати те, про що вже йшлося в попередніх розмовах чи публікаціях. Тому запитання потрібно прописувати відповідно.
Поширена проблема журналістів-початківців — невміння ставити запитання, які будуть конкретними й провокуватимуть роздуми. Через це спікер може закритися, не дати потрібної інформації та почне захищатися. А отже відповіді можуть не відображати реальність.
Які помилки допускають журналісти?
- Закриті запитання, які допускають відповіді «так» або «ні» (проте закриті запитання можна використовувати для уточнень і конкретики, — Авт.). Такі запитання можуть обмежувати обговорення й не давати змогу розвинути глибшу розмову. Замість цього краще використовувати відкриті запитання, які спонукають до розгорнутих відповідей і стимулюють діалог.
- Стверджувальне речення замість запитального й запитання, які наводять на відповідь. Натомість ставте відкриті й короткі запитання, щоб не нав’язувати спікерові певну думку.
- Коментарі та власні оцінки, а також припущення і домисли у запитанні. Це може впливати на об’єктивність розмови та спотворювати відповіді. Тому краще ставити запитання, які стимулюють рефлексію та не мають вбудованих оцінок.
- Кілька запитань в одному, перевантажені й заскладні для розуміння. Занадто багато запитань може заплутати та розірвати потік розмови. Краще формулювати кожне запитання окремо, щоб забезпечити послідовність розмови.
- Навішування ярликів у запитанні. Це може впливати на сприйняття спікера.
Завдання журналіста — сформулювати запитання так, щоби отримати у відповідь на нього історію. Вдалими формулюваннями, які можна використовувати, є «Згадайте, будь ласка…», «Наведіть приклад…», «Як ви ставитеся до…», «Чи мали ви досвід…», «Розкажіть про…».
Раніше ми публікували поради, як вести різні розмови:
