Журналістка, медіаекспертка, письменниця, протягом 2011–2019 років — головна редакторка української служби BBC, а зараз — репортерка у британському виданні Tortoise. Сьогодні відома в українському медіаполі Ніна Кур’ята працює над текстами, подкастами та розсилками для британської аудиторії та тлумачить для британців російсько-українську війну крізь людські історії, історичний контекст і власний досвід.
Про особливості британського медіа та аудиторії, якісну аналітику та пошук сенсів, а також те, чого бракує іноземній аудиторії для розуміння українців — у матеріалі «Медіамейкера» (Портрет Ніни Кур’яти: Tom Pilston for Tortoise).
Not conflict, but war. Робота над темою України й не тільки
У британське медіа Tortoise Ніна Кур’ята потрапила після початку повномасштабного вторгнення, хоча раніше вже співпрацювала з виданням в інших форматах. За кілька днів після нападу Путіна на Україну журналістка написала колонку «This is not a Ukraine crisis, it`s a Russian war», щоб пояснити іноземній аудиторії чому слова crisis та conflict, якими переважно послуговуються іноземні медіа в матеріалах про російсько-українську війну, вживати некоректно. Ця стаття вийшла в ранковій розсилці Tortoise. Згодом Кур’ята запропонувала виданню свою допомогу у висвітленні війни та подій довкола й отримала пропозицію роботи в медіа.
У фокусі роботи журналістки — Україна й країни східної Європи, ширші теми, пов’язані з українським контекстом. Так, за словами, Кур’яти, вона писала і про Грузію, і про Туреччину, і про Росію. Так само — про бунт Прігожина та про допомогу самопроголошеного президента Білорусі Лукашенки, після чого бунт вагнерівців експортувався в Білорусь. Ці статті необхідні, щоб дати читачу комплексне бачення картини. «Такі питання так чи інакше стосуються України. Це не можна розглядати у відриві від того, як це позначиться на нас», — підкреслює Ніна Кур’ята.
Короткий текст (600 слів) про події безпосередньо в Україні (чи дотичні до цього теми) виходить щотижня в розсилці видання, яка називається Sensemaker. Утім, журналістка постійно досліджує, що відбувається — деякі теми, висвітлені Кур’ятою, у своїх програмах, подкастах чи текстах потім використовують її колеги. Крім написання матеріалів, журналістка бере участь в усіх продуктах Tortoise media, медійних дискусіях та подкастах.
Наприклад, у подкасті про бомбардування Маріуполя. Кур’ята розповідає, що інтерв’ювала акушера-гінеколога, який на момент російської атаки був ще інтерном. У цього медика народжували жінки з пологового будинку в Маріуполі — наслідки його бомбардування задокументували фотографи, лауреати Пулітцерівської премії Євген Малолєтка та Мстислав Чернов. Також Кур’ята брала участь у створенні аудіоісторії-реконструкції A crime is making про теракт в Оленівці, де перебували військовополонені захисники «Азовсталі». Для подкасту журналістка брала інтерв’ю у в’язнів, яким вдалося вижити, та їхніх рідних. Крім того — подкаст про зернову кризу та заблокований Одеський порт. Готуючи історію, журналістка спілкувалася з українськими аграрними експертками. Оскільки сама Ніна Кур’ята родом з Одещини, редактори попросили її написати про місто з власного досвіду, описати його для тих, хто ніколи там не був.
Проєкти та фінансова модель Tortoise
Загалом подкасти є основним серед продуктів Tortoise media, розповідає Кур’ята. Головним джерелом дистрибуції є не вебсайт, який видання нещодавно перезапустило, а платформи для прослуховування подкастів, як-от Spotify, Apple Podcasts. Є короткі щоденні подкасти, які називаються Sensemaker audio, де висвітлюється одна актуальна тема та пояснюється основне, що потрібно знати про це. Тривалість Sensemaker audio 6–7 хвилин, утім, медіа має й довгі подкасти — багатосерійні історії. Наприклад, подкаст-розслідування Londongrad, де колега Кур’яти журналіст Пол Каруана Галіція розповідає як «російські гроші купували вплив, доступ і владу в британській столиці».
У Tortoise media модель роботи — membership або ж членство. Тобто медіа не публікує рекламу, а живе коштом внесків аудиторії. Видання пропонує безплатні і платні продукти, як-от розсилки. Подкасти також доступні для широкої аудиторії на стримінгових сервісах, але передплатники отримують можливість раннього доступу та прослуховування без реклами. Крім цього, медіа має концепт відкритого ньюзруму. Такий формат передбачає відкриту медійну офлайн-дискусію, до якої можуть долучитися члени спільноти Tortoise, а також будь-хто інший, придбавши вхідний квиток. Ці дискусії називаються «Making sense of …» і стосуються чи то британської Національної служби охорони здоров’я, чи зростання цін на догляд за дітьми, чи іншої актуальної для аудиторії теми (назва випуску змінюється відповідно до теми розмови).
Щоліта медіа проводить дводенний фестиваль Kite (Повітряний змій) в графстві Оксфордшир. Це платна подія для усіх охочих. Kite, як типові британські фестивалі, відбувається просто неба, а учасники протягом дійства живуть у наметах. Основна ідея — дискусії на різні теми, куди Tortoise запрошує спікерів залежно від теми обговорення: від політиків до письменників та коміків.
Британська аудиторія
Як розповідає Ніна Кур’ята, в Британії дуже поширена культура подкастів. Усе тому, що люди багато часу проводять у поїздах. Часто потрібно добиратися годину чи дві на роботу потягом, тож у дорозі вони звикли слухати подкасти. Через це британський ринок подкастів дуже живий та популярний. «Тут постійний елемент розмови, наприклад, коли люди знайомляться й щось про себе розповідають, це — “Я слухаю такий-то подкаст”. Це як елемент самоідентифікації», — зазначає журналістка.
За спостереженнями Кур’яти, британці мають дуже міжнародне мислення. Їм може бути однаково цікаво, що відбувається в Руанді та Судані, а що — в лондонському районі Вестмінстер.
Тому в Tortoise немає акценту на певну тему чи британський контекст загалом: «Якщо сталась якась історія, яку ми вважаємо важливою, то ми її робитимемо. І не має значення, чи це іноземна історія», — каже журналістка.
Ніна Кур’ята також зазначає, що в Британії люблять читати паперові газети. На відміну від України, також популярні безплатні газети, які можна взяти вранці (Metro) та ввечері (Evening Standard) біля метро чи зупинок громадського транспорту. У Tortoise також є друкований продукт — це квартальний журнал, де публікуються різні історії у форматі лонгрідів, об’єднаних однією заздалегідь визначеною темою. Тексти в ньому не дублюються з онлайн-версією медіа. В одному з випусків, присвяченому різним річницям, є історія The Price of Bread до дев’яностої річниці Голодомору авторства Ніни Кур’яти. Це історія її прабабусі, яка для того, щоб купити хліба, була змушена продавати родинне золото.
So what? Пошук сенсів та експертів
Tortoise media — про повільну журналістику та пошук сенсів, що відображається й у назвах їхніх інформаційних продуктів зі словом sense. «Мені подобається формат Tortoise медіа, бо воно на головну вершину ставить поняття сенсу. Мені дуже подобається, що у будь-якому тексті, який я пишу, є параграф “So what?”» , – ділиться Кур’ята. Наприклад, інформаційні розсилки, які медіа випускає, — це не традиційні newsletters, а короткі – 600 слів – аналітичні повідомлення. У першій частині читачу пояснюють, про що йдеться, а наступна починається словами «So what?» та пояснює, до чого ця подія може призвести, чого чекати далі тощо.
Кожну тему журналіст із редактором аналізують, обирають фокус та ціль, що саме хочуть зрозуміти в результаті. Частина матеріалів потребує експертної думки. За словами Кур’яти, вона обирає релевантних експертів, й оскільки її фокус — Україна, то українські фахівці часто з’являються в статтях журналістки. Наприклад, тему корупції коментує засновник медійного проєкту «Наші гроші» Юрій Ніколов, Віктор Кевлюк з Центру оборонних стратегій розповідав про український контрнаступ, а в матеріал про ордер на арешт Путіна колега Кур’яти залучав правозахисницю Тетяну Печончик.
Крім українських експертів, журналістка покликається на англомовні версії українських медіа, з яких часто бере інфоприводи для коротких інформаційних повідомлень.
Буває, що Кур’ята не залучає до матеріалу експертів, бо може самостійно зробити певний висновок в тексті. «Теми вибираються не просто, щоб розказати, що щось сталося, або що про це хтось думає. Їх обирають із питанням “а що це означає”», — каже Кур’ята. Серед прикладів такої аналітики — передбачення бунту Пригожина, про який журналістка написала ще в січні, або ж передачі винищувачів F-16 від західних країн тоді, коли йшлося лише про танки.
Також Ніна Кур’ята розповідає, що не помічає втоми від українських тем серед своїх колег-іноземців. Навпаки, Україна — в пріоритеті.
«І серед інших медіа, ніхто вже не пише новини, але всі пишуть або репортажі, або людські історії. Ми зараз проходимо через такі жахливі випробування, що людських історій не бракує. І їх будуть показувати»
Стандарти не означають байдужість
Ніна Кур’ята ділиться, що були випадки під час роботи, коли вона не могла працювати: зазвичай, коли відбувалося багато масштабних жахливих новин за короткий проміжок часу. Так було, коли російська ракета зруйнувала житловий будинок у Дніпрі, а за чотири дні в Броварах розбився гелікоптер, на борту якого загинув міністр внутрішніх справ Денис Монастирський. Журналістка проживає емоції на людському рівні, утім намагається як професіонал писати й аналізувати так, аби не виникало питань через те, що це написала людина з українським прізвищем.
Водночас Кур’ята додає, що часто журналістський стандарт безсторонностіплутають з байдужістю. Стандарти — це не про те, щоб журналісту було однаково, а про те, щоб показати ситуацію з усіх можливих сторін, додає Ніна Кур’ята:
«Професіоналізм — це не означає, що в тебе немає своєї думки чи що тобі байдуже. Стандарти — це не байдужість. Навіть іноземцям не однаково, коли вони бачать, які звірства й терористичні акти відбуваються, який зухвалий цинізм чинить російська армія. На це жодній нормальній людині не може бути байдуже, а надто людині, для якої це рідна країна».
Читайте також: «Питань, хто на стороні добра, в американців не виникає». Остап Яриш про роботу в «Голосі Америки» під час війни
Як працюють кремлівські наративи
За словами журналістки, британське суспільство напрочуд інформаційно «здорове», а тому менш чутливе до пропаганди. На це зокрема вплинув суспільний мовник BBC, а також те, що у Великій Британії медіа — це бізнес.
Аудиторія звикла до якісної інформації, бо платить за неї.
З початком повномасштабного вторгнення російські медіа Russia Today та Sputnik отримали заборону на мовлення в Британії. «Я б не сказала, що є пропаганда у питанні історичного контексту. Є незнання, і це наслідок того, що вся так звана славістика – це фактично росіяністика. Всі славістичні студії – це в основному були Russian studies. Навіть ті історики, філософи, мислителі, які вивчали Радянський Союз, вивчали його по підручниках, написаних в основному в Москві – це наслідки радянської великої пропагандиської машини, яка переписувала історію, глорифікуючи Росію», – розповідає Кур’ята.
Кур’ята додає, що більше її непокоїть глосарій великих інформаційних агентств, не оминаючи, до прикладу, британську агенцію Reuters, адже цю інформацію поширюють інші медіа. Вони досі використовують у деяких матеріалах слова crisis та conflict, коли йдеться про російсько-українську війну. Бувають також повідомлення, де пишуть «сепаратистські» чи «проросійські регіони», або й таку нісенітницю, як «промосковський регіон Херсонщини».
Журналістка підкреслює, що Україна дуже довго була у фарватері радянської (хоча фактично російської) інформаційної та історичної політики. Сьогодні ж склалась унікальна можливість розповісти правду, адже багато іноземних медіа працюють із професійними українськими журналістами, продюсерами, фіксерами.
Що треба знати іноземній аудиторії
Для розуміння іноземною аудиторією тем, пов’язаних з Україною, варто давати контекст, бекграунд і деталізувати, де потрібно. Утім, не можна спрощувати, адже спрощення, на думку Кур’яти, є шкідливим і призводить до перекрученого розуміння контексту.
Наприклад, якщо просто сказати, що певний відсоток українців розуміє та розмовляє російською мовою, для європейців це означатиме, що вони — росіяни. Тут варто додати, що Russian-speaking Ukrainians — це не росіяни з українським громадянством, а українці, які ходили в російську школу й російськомовний інститут. Важливо пояснювати, що це був не їхній вибір, а радянська державна політика, яку впроваджували в багатьох регіонах України.
Кур’яті доводилося пояснювати іноземцям, що росіяни їдуть в Грузію не тому, що вони проти війни, а через страх мобілізації. За кордоном часто проводять паралелі зі своєю історією та європейським контекстом. Наприклад, якщо йдеться про Донбас, іноземці порівнюють його з Каталонією — регіоном в Іспанії, який прагне незалежності. За словами Кур’яти, такі думки побутують зокрема й тому, що Росія використовує гібридні методи впливу та порівнює дуже відмінні процеси з тим, що відбувалося в Європі.
Журналістка стверджує, що необхідно постійно наголошувати: в окупованих регіонах влада окупаційна, а не московська, проведений референдум — фейковий, і немає ні донбаського етносу, ні донбаської мови.
Кур’ята намагається доносити до іноземців, що відмова від територій, про яку вони нерідко говорять, не принесе мир, адже Путіну потрібен не Донбас, а щоб України не існувало як незалежної держави.
«Головне, що треба розуміти західній аудиторії, що це не війна за територію, за Донбас, за Крим як такий чи за землю. Це війна за те, щоб Україна або була, або щоб її не було», — підсумовує Ніна Кур’ята.
