З початком повномасштабного російського вторгнення українські журналісти та громадянське суспільство почали більше замислюватись, як донести світу правдиву інформацію про події в Україні. Українці, які працюють у міжнародних медіа, — одні з тих, хто систематично працює над цим. Серед них і журналістка української служби BBC Жанна Безп’ятчук.
Вона долучилася до команди BBC 2017 року після роботи на «Громадському радіо» як двомовна кореспондентка. Це значить, що вона як висвітлює події та явища для української аудиторії, так і розповідає про Україну для міжнародної аудиторії. Про те, як пояснювати український контекст іноземцям, як підтримувати інтерес до України та дотримуватись стандартів, читайте більше у матеріалі.
Пояснити українську ідентичність
Безп’ятчук розповідає, що вона як журналістка міжнародного медіа має швидко реагувати на новини та інформативно пояснювати аудиторії, що відбувається. Тому теми, над якими вона працює, щоразу різняться: одного разу це може бути ракетний обстріл Києва, іншого дня вона збирається їхати та висвітлювати катастрофу на півдні України, а наступного — як українці попри війну створюють сім’ї та народжують дітей.
Утім, часто вона працює і в межах тривалих дослідницьких розслідувальних проєктів над великими матеріалами-фічерами та документальними фільмами.
«Ти стоїш на інформаційній передовій і маєш виконувати дуже різні завдання. Головне — швидко, чітко та ясно розбиратися з тим, що відбувається тут і зараз», — розповідає Безп’ятчук.
Крім цього, журналістка працює над аналітичними матеріалами. Тут у неї є можливість випрацьовувати спеціалізацію. Так склалося, що певний період Жанна стежила за темою ППО та створенням коаліції винищувачів для України. Також займалася темами, пов’язаними з ідентичністю та освітою в окупації.
Моє завдання — розтлумачити, що український народ бореться екзистенційно.
Жанна Безп’ятчук
«Це не просто фізичне виживання, а збереження своєї мови, культури, ідентичності в протистоянні з країною, яка вчинила акт агресії та намагалася окупувати територію України», — пояснює журналістка.
За її словами, це стає все більш актуальним, адже зростає кількість воєнних злочинів і злочинів проти людяності Росії, які розслідують правоохоронні органи та міжнародні організації.
Про стандарти та виклики в роботі
Робота в міжнародній команді означає, що обов’язково потрібно працювати з редакторами української служби й одночасно з редакторами різних програм і цифрових платформ BBC, пояснює Безп’ятчук. Її основні обов’язки — зібрати матеріал та інформацію на місці подій або в офісі, комунікуючи з різними джерелами.
Водночас вона наголошує, що важливо постійно ставити собі питання, як це має бути професійно та неупереджено. Це виявилося для неї складним в умовах війни. «Є багато емоцій, і постійно доводиться балансувати між особистими переживаннями та вимогами, стандартами професії. Мій досвід такий: чим далі ти працюєш в умовах війни, яку Росія розв’язала проти нашої країни, то складніше витримувати професійну дистанцію та дотримуватися стандартів», — каже Безп’ятчук.
Вона пояснює це тим, що горе, біль, втрати, сум і печаль мають накопичувальний ефект. Давати цьому раду, на її думку, — непростий виклик для кожного українського журналіста.
Емоції завжди ближчі
Безп’ятчук зауважує, що це має подвійний ефект. З одного боку, емоції можуть послаблювати, а з іншого — підсилювати журналіста. Коли їй доводиться щось робити для міжнародної аудиторії як кореспондентці з України, то вона може і дотримуватись стандартів, і розповідати про досвід людей, який знає зсередини, бо бачить щодня, як живуть люди в Україні.
Це, за її спостереженнями, особливо важливо, з огляду на втому міжнародної аудиторії від новин про Україну. Водночас шанс подати якусь деталь, конкретний випадок, історію людини дасть змогу донести людям без особливих знань і прив’язки до України правду про війну.
Коли Безп’ятчук із колегами висвітлювала наслідки підриву дамби, то зняла інтерв’ю у 90-річної Валентини Тимофіївни, яка через затоплення частини Херсона втратила свій будинок. Їй з командою вдалося зняти момент, коли жінка дізналася про те, що її будинок затоплений, а собачку не знайшли. Від цієї новини жінка заплакала.
Ця деталь, на думку журналістки, з перших секунд захоплює увагу та показує масштаб трагедії людини, яка пережила Другу світову війну та жила в Херсоні впродовж всієї повномасштабної російсько-української війни. Жанна пояснює, що в реакції героїні була вся драма, яку переживали тоді люди: кілька секунд передавали всю суть.
Читайте більше: Як журналістам працювати з людьми, які пережили горе
Журналістка пригадує деталь, яка допомогла їй краще розкрити історію про вбитих російськими військовими цивільних в Ірпені. Серед героїв розслідування була 25-річна дівчина, яку російські військові переїхали на своїй техніці. Вона багато днів лежала мертвою в Ірпені поруч із місцем паркування бронетехніки, яка їздила через її тіло. Дівчина на момент загибелі була у червоній куртці.
Місцеві мешканці згадували про дівчину саме завдяки цій червоній куртці. Цей колір ще довго привертав увагу як місцевих, так і людей, які читали історії про загиблих. «Дівчина в червоній куртці» — так про неї й згадували на різних платформах BBC, коли розповідали історію вбивств російськими військовими цивільних в Ірпені
«Її історію запам’ятали завдяки цій одній деталі. Іноді деталь дає змогу визначити певну злочинну модель поведінки чи системну проблему, уникнути дегуманізації людей. У цьому випадку це не абстрактні люди, а конкретна дівчина 25 років у червоній куртці — і це індивідуалізує трагедію», — пояснює Безп’ятчук.
Особистий досвід — потрібний
Жанна ділиться, що коли працює з міжнародними командами та редакторами, їй важливо отримувати від них зворотний зв’язок. Журналістка хоче знати, наскільки зрозуміло вона пояснює події й наскільки вдається витримувати професійні рамки навіть у найкритичніших обставинах.
Так, її міжнародні колеги іноді нагадують про те, як розділяти професію та власні переживання. Але Жанна пояснює:це не означає, що про них неможливо розповісти.
Навпаки, за її словами, часто зворотний зв’язок полягав у тому, що їй підказували, як її особистий досвід як українки можна інтегрувати в журналістську роботу. Тут вона дотримується балансу між професійною роботою та особистим: з одного боку як журналістка збирає факти, перевіряє та аналізує, а з другого — ділиться своїм досвідом і чітко визначає рамки, що це її розуміння, те, з чим вона стикнулася як людина.
«Я вже понад місяць регулярно прокидаюся серед ночі в Києві від вибухів. Це робота ППО. Київ щоночі обстрілюють дронами й ракетами. Ми не спимо. Це не просто, тому що о 8 ранку я вже маю йти на роботу. Ось що ми переживаємо», — приблизно так Жанна вплітає особистий досвід в історії, які розповідає для мільйонів людей у всьому світі.
Це, на її думку, допомагає бути чесною з аудиторією та зберігати здатність працювати як журналіст. «Усі міжнародні журналісти, і я також, критично переосмислюють поняття балансу та об’єктивності. Правда не завжди означає просто сказати, що обидві сторони звинувачують одна одну в чомусь. Правда полягає в тому, щоб показати, що відбувається, якою ціною, і збирати як журналіст докази злочинності дій однієї зі сторін війни», — підсумовує Безп’ятчук.
Роздуми на тему: Наталя Гуменюк про баланс чутливості та справедливості у висвітленні воєнних злочинів
Фейки та перевірка інформації
Окрім знаних стандартів, у BBC є проєкти та інструменти, які допомагають перевіряти інформацію. Так, у компанії є окремий проєкт Verify, журналісти якого працюють над перевіркою інформації. Є також окремий підрозділ, який займається викриттям системної дезінформації, яку поширює Росія, зокрема щодо воєнних злочинів.
Журналістка пояснює, що основний алгоритм під час перевірки інформації — зібрати максимум фактів про те, що сталося, і залучити якнайбільше відкритих даних, тобто знімки з супутника, аналіз повідомлень у соцмережах, ретроспективний аналіз тощо.
Залежно від теми, Жанна разом із колегами використовує додаткові інструменти для перевірки інформації. Наприклад, ресурс Lloyd’s List Intelligence для відстежування пересування морських суден. Коли йшлося про крадіжки Росією українського зерна, то Росія говорила, що експортує власне зерно. Тоді BBC вдавалося визначити за допомогою доступних ресурсів, зокрема і Lloyd’s List Intelligence, що заяви Росії — це фейк.
Під час розслідування вбивств українських військовополонених в Оленівській колонії в липні 2022 року Жанна використовувала супутникові знімки. Вони дали змогу перевірити інформацію про те, що на території колонії були розкопки, схожі на риття могил у той період, коли загинули українські військовополонені-азовці.
Росія стверджувала, нібито Україна вдарила системою HIMARS по колонії. Аналіз знімків і фото з місця масової загибелі українських військовополонених показав Жанні та її колегам, що там нема ознак ракетного удару з будь-якої зброї, а є ознаки вибуху із середини колонії.
Зі свого досвіду Жанна переконана, що для подібної перевірки інформації потрібна командна робота: «Ми залучаємо експертів міжнародного рівня з бездоганною, доброчесною репутацією, які багато років працюють у вузьких нішах. Мені доводилося працювати саме із зовнішніми експертами. А всередині BBC працюють насамперед журналісти, які аналізують дані доступними інструментами».
Як розповідати про Україну іноземцям?
За спостереженнями журналістки, найбільше привертає увагу іноземної аудиторії те, як звичайні українці залишаються стійкими у складних життєвих умовах. Наприклад, як окрема людина планує своє життя. Також люди за кордоном читають історії про те, як українці повертаються на батьківщину, святкують весілля, ходять в перукарні, купують смачне морозиво й насолоджуються життям попри те, що війна триває.
Навіть посеред цього всього є історія стійкості та вірності своїй країні. “Жертвізація” на цьому етапі війни українців не викликає реакцію.
Жанна Безп’ятчук
Тому, на її думку, варто розповідати про силу спротиву з позиції звичайної людини: наприклад, як пережити місяць повітряних тривог у Києві. Такі історії викличуть інтерес навіть у людини, яка живе Південно-Африканській Республіці.
Хвилеподібне спадання інтересу
Жанна зауважує, що за кількістю переглядів і залученістю у соцмережах помітний ризик спадання інтересу до України. Саме тому важливо писати про історії стійкості звичайної людини та шукати такі кути подачі, які апелюють до універсальних проблем. Журналістка наводить приклад катастрофи, яка сталася через підрив греблі на гідроелектростанції в Каховці. Ця трагедія матиме багато наслідків для довкілля і здоров’я людей. І це — універсальні проблеми.
Вона вважає, що цей інтерес має фазову хвилеподібну природу. Так, він зростав, коли була нещодавня спроба збройного заколоту в Росії, а перед тим — підрив греблі Каховської ГЕС. Безп’ятчук міркує, що така тенденція є цілком природною, тому що підтримувати стабільний інтерес до трагічних подій упродовж років практично неможливо.
Окрім цього, журналістка переконана, що незалежно від спадання інтересу до України, важливо говорити про те, що це війна, яка несе глобальні ризики для безпеки. На її думку, цей меседж важливий та має бути проговореним за будь-яких обставин.
«Є ключові моменти, якими не можна поступатися, про які не можна забувати за жодних обставин. Правда війни має бути завжди проговорена. Повністю йти за покликом ситуативних настроїв і коливань інтересу не можна. Є речі, які мають бути стабільними, незалежними ні від чого. Зокрема, це те, проти чого і за що бореться Україна», — каже журналістка BBC.
Більше про це: Емоції, правда, конструктив. Як журналістам розповідати про воєнні злочини та страждання цивільних
Поради, як доступно писати для іноземної аудиторії та не спрощувати:
- В історії має розкритися людина. Перше завдання журналіста — допомогти герою розказати свою історію. Повно, але враховуючи можливі обмеження, наприклад, через вимоги безпеки тощо.
- Коли є записаний матеріал, тоді в ньому важливо прибрати не першорядні деталі, які можуть заплутати.
«Наприклад, географія. Одна річ, коли я записую матеріал з Миколаєва для української аудиторії й кажу, що ось біля Південного Буга затоплює, розповідаю про родину, яка звикла ходити тут в кав’ярню, а зараз ця кав’ярня затоплена.
Якщо я робила б цю історію для міжнародної аудиторії, то для неї було б не принципово — Херсон чи Миколаїв. Я написала б, що це затоплений південь України через підрив греблі Каховської ГЕС. Це адаптація для міжнародної аудиторії. Багато деталей стають непотрібними, тому що іноземні читачі не розбиратимуться з історією, географією та культурою», — пояснює Безп’ятчук.
- Третє правило, про яке вже згадувалося вище: багато з того, що ми переживаємо в умовах війни (емоції, втрати, труднощі) — універсальне. Люди переживають втрату та горе скрізь. Коли розповідаєш більше про переживання людини, це знаходить добрий відгук будь-де, тому їх варто вплітати у свою історію.
«Людині легше ідентифікувати себе з іншою людиною, ніж з якимось заплутаним геополітичним військовим контекстом», — додає журналістка.
- Зрештою, шлях до розуміння війни та того, що відбувається сьогодні в Україні, для міжнародної аудиторії пролягає через деталі, переживання конкретних людей.
Що іноземній аудиторії варто пояснювати більше?
На думку Жанни, найперше українським медіа треба більше пояснювати на закордонну аудиторію, за що бореться Україна в цій війні. Також про те, які наслідки Росія понесе та якою має бути відповідальність за ці вчинки.
Окрім цього, міжнародній аудиторії потрібно пояснювати, що мирні переговори та завершення війни на умовах Росії матимуть серйозні негативні наслідки для системи безпеки, зокрема для енергетичної безпеки світової економіки. Тобто завершити війну зараз на умовах Росії — означає не вирішувати народжених цією війною проблем не лише для України, а для світу.
Для того, щоб долати ці виклики, на думку Безп’ятчук, журналістам потрібно просто далі виконувати свою роботу, показувати, що і як відбувається з дотриманням стандартів журналістики: «Я вважаю, що українські журналісти — це теж герої цієї війни. Важливо зберігати фактологічну журналістику. Сила України в тому, що в нас є свобода слова та вільні медіа, попри всі можливі емоції, труднощі та незадоволення».
