Остап Яриш — український журналіст зі Львова, який з 2019 року працює в українській службі «Голосу Америки» у США. Саме через його етери та включення з Вашингтона українці дізнаються про події в Штатах та чергові пакети військової й фінансової допомоги від уряду США.
Остап згадує, що влаштуватися на роботу в США було спонтанним рішенням, адже він мав лише два місяці, щоб підготуватися до життя «з чистого листа» в Америці: треба було відкрити social security number, щоб мати можливість отримувати зарплату та знайти житло у Вашингтоні.
Про роботу у федеральному американському медіа, проблеми перекладу, присутність України в інформаційному полі США та різницю між американською та українською журналістикою — читайте у матеріалі.
Постійно бути в циклі новин
Останні півтора року робота стала значно інтенсивнішою, розповідає Остап Яриш. З початком повномасштабного вторгнення контент був переважно новинним, бракувало часу, аби працювати над оригінальними довгими форматами історій. Кожен робочий день журналіста починається та закінчується з перевірки новин.
Вранці Яриш має півтори-дві години, щоб підготуватися до першого етеру об 11:00 за Вашингтоном. «Як правило, ми готуємо теми заздалегідь, але, наприклад, коли підірвали Каховську ГЕС, ми говорили зовсім не про те, про що планували того дня», — згадує Остап. Далі є година вільного часу на обід, а потім — підготовка до наступного етеру о 15:00.
Як ведучий, Остап Яриш пише підводки, узгоджує включення з журналістами: які брати синхрони та коментарі. У ті дні, коли медійник не веде етер, то сам включається як кореспондент або має включення для українських медіа — «Суспільного», «Еспресо», «Громадського радіо», радіо NV — аби розповісти про суспільно-політичні новини зі Штатів як спікер.
Про Україну з позиції України
«Голос Америки Українською» — це одна із 46 мовних служб «Голосу Америки», яка сфокусована саме на українській тематиці та пояснює події, що відбуваються у Штатах, для української аудиторії. Останні півтора року — це контент про все, що пов’язане з війною, з підтримкою США українського війська чи України в цілому. Крім того, українська служба співпрацює з англомовною й перекладає свої важливі історії англійською, тим самим поширюючи потрібні меседжі серед західної аудиторії.
У служби немає офіційного корпункту в Україні, але журналісти, з якими співпрацює VOA, розташовані в різних містах і знімають потрібні історії.
Остап Яриш розповідає, що «Голос Америки Українською» робили матеріали про зернову угоду з позицією України. Їх перекладали собі африканські служби «Голосу Америки», тому що ця тема була так само дуже актуальна для регіону.
Водночас Росія також намагається поширювати свої наративи серед американців. Переважно росіяни роблять «вкиди» в соцмережах. За словами Остапа Яриша, найбільш «родючий ґрунт» для цього в Америці — це крайні ліві та праві середовища. Наприклад, колишній телеведучий Такер Карлсон, який, хоч вже і не працює на Fox News, утім продовжує збирати мільйони переглядів під своїми постами у Twitter, роками послідовно поширюючи тези російської пропаганди.
Тебе асоціюють з виданням, у якому ти працюєш
Остап Яриш розповідає, що оскільки «Голос Америки» — це федеральне медіа, яке фінансується Конгресом США за кошти платників податків, то є багато вимог щодо збалансованості матеріалів. Наприклад, не можна виявляти прихильність до якоїсь із партій. Відповідно, коментарі щодо певної політичної події треба брати і в демократів, і в республіканців. Якщо це коментар експерта — він має бути з незалежної інституції, наприклад, з університету. Також на каналі намагаються уникати інформації з анонімних джерел.
Також для працівників є важливі вимоги щодо соцмереж: медійники мають пам’ятати, що вони є журналістами «Голосу Америки», тому треба дотримуватися стандартів журналістики навіть на особистих сторінках.
«Я не висвітлюю власних політичних поглядів, став набагато серйозніше ставитися до того, що пишу у своїх соцмережах. Працюючи в Україні, я міг вести більше особистий блог, тоді як у США я цього не можу робити й розумію чому. Адже ти працюєш на “Голосі Америки”, і тебе асоціюють саме з ним», — каже Яриш.
Читайте більше про вимоги до ведення соцмереж журналістами в інших медіа
Також важливо уважно ставитися до перекладу, каже ведучий. Час від часу українські медіа публікують заяви західних посадовців або політиків, які зрештою виявляються неправдивими. Наприклад, коли поширювалася новина, нібито генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг сказав, що вже почалося навчання українських пілотів на F-16. Як джерело інформації українці вказали етер нацмарафону, на якому зробили не зовсім коректний синхронний переклад тез Столтенберга.
Пізніше міністр оборони США Ллойд Остін виступив і пояснив, що відбувається лише підготовка до початку тренувань. Останні півтора року щось схоже через неправильний переклад відбувається постійно кілька разів на місяць, говорить Остап Яриш.
Вага, гроші, поляризація
Українська журналістика є значно молодшою порівняно з американською, вважає Остап Яриш. На його думку, в Україні незалежна журналістика почала нарощувати м’язи у 2000-х, тоді як у США це почало відбуватися значно раніше.
«На американському телебаченні є програми, які незмінно виходять упродовж 60–70 років. Якщо глянеш на ведучих популярних телеканалів, CNN чи NBC, то вони переважно будуть старшими за ведучих в Україні», — розповідає журналіст.
Також, за словами Остапа Яриша, журналістика у США є набагато більш інституціалізованою: вона має більшу вагу та вплив на суспільну думку. До того ж у медіасфері крутиться значно більше грошей. У каналів є фінансова можливість відправляти своїх кореспондентів у будь-який куточок світу, вони мають найсучаснішу технічну матеріальну базу. Водночас зсередини краще видно й певні мінуси.
«В Україні говорять, що журналістика у США об’єктивна, збалансована та незалежна, але часто це не так», — стверджує Яриш.
Хоча новини дійсно є переважно об’єктивними та точними, якщо йдеться про якийсь аналіз, колонки чи публіцистику, то стає помітною сильна поляризація журналістики: республіканці та демократи, ліберали та консерватори мають свої канали з власним порядком денним, обумовленим особистим інтересом.
Серед республіканців і консерваторів зараз набирають популярність Newsmax чи One America News. До демократичного виборця ближчі CNN та MSNBC. The New York Times та The Washington Post кажуть, що вони незалежні, проте переважно це більш ліберальні медіа, які схильні критикувати республіканців, підсумовує американське медіаполе Остап Яриш.
Війна в Україні — на першому плані в зовнішньополітичних темах
Природно, що зараз інтерес до подій в Україні вже не такий, яким він був навесні 2022 року, але тема російської війни в Україні все ще домінує в зовнішньополітичному полі, розповідає Яриш і наводить приклад із заворушеннями в інших країнах: «Про Афганістан усі поговорили пару місяців, і потім він зник з інфополя. Я вже не кажу про державний переворот у М’янмі, про який взагалі два тижні поговорили й не згадують».
Україна ж, за словами Остапа Яриша, досі залишається в топі зовнішньополітичних тем США. У The Washington Post на сайті серед спорту, культури, лайфстайлу та політики є навіть окремий розділ, присвячений війні в Україні.
Остап Яриш згадує, як навесні 2022 року Джо Байден номінував першу в історії темношкіру жінку на посаду Верховної судді в Штатах — це була історична подія, яка мала б бути у топі всіх новин. Проте тоді на брифінгу в Білому Домі перші 3–4 питання, які ставили журналісти, стосувалися України. Лише в кінці нарешті спитали про кандидатку на посаду Верховної судді. Україна тоді перекрила оновленнями про перебіг російської агресії навіть дуже важливі внутрішні теми США.
«З того, що я бачу: у Штатах є загальне розуміння, хто на стороні добра, а хто на стороні зла, і в переважної більшості людей питань не виникає», — говорить Яриш.
У кожному штаті, де журналіст був від початку повномасштабної російської війни, він бачив українські прапори, які звичайні американці вішають на своїх домівках на знак солідарності. Минуло півтора року, а прапори досі висять. І хоча їх вже менше, ніж на початку вторгнення, не можна говорити, що інтерес до України зовсім зник.
