Репортажі з війни: досвід українських журналісток

«Моє завдання — дати цим людям голос». Поліна Вернигор — про пошук спільної мови з героями та професійні трансформації через війну

Вівторок, 20 Лютого, 2024

Люди

Грицевич Ксенія

Жінки в російсько-українській війні грають різні ролі: рятують поранених, керують дронами, займаються волонтерською допомогою, організовують і закривають збори тощо. Є й жінки, які документують війну своїми камерами й диктофонами, щоб розповісти усю правду про її жахи українцям і світові.

Продовжуючи наші попередні матеріали про роботу воєнкорів, цього разу пропонуємо історії українських журналісток, які висвітлюють перебіг бойових дій і наслідки російських воєнних злочинів. У цьому тексті журналістка БФ «Повернись живим» Поліна Вернигор розповіла про побудову взаємодії з бійцями та пресофіцерами, ритуали у відрядженнях, втрату старих цінностей та пошук нових орієнтирів у професії.

Як усе починалося 

До повномасштабного вторгнення Поліна Вернигор писала історії про ВПО та працювала з різними гостросоціальними темами, зокрема, правами жінок та ЛГБТІК-спільноти, а також матеріалами про лайфстайл і культуру. Потім вона сфокусувалася виключно на війні та людях, які пережили на ній важкий досвід. До жовтня 2023 року журналістка робила репортажі з передової та прифронтових територій для «Заборони», а нині працює в фонді «Повернись живим» переважно з історіями військових.

Поліна під час відрядження у Запоріжжя (це можна туди, де перше відрядження у Запоріжжя). Березень, 2022
Поліна під час відрядження у Запоріжжя. Березень, 2022

«У березні 2022 року я працювала як репортерка у волонтерському центрі, куди приїжджали люди з окупованих територій, в Запоріжжі, і до нас почали евакуйовувати людей із Маріуполя. Тоді мені здалося, що вони дивляться на мене іншими очима, бо я не пройшла цей досвід, — згадує журналістка. — Мені хотілося бути поруч з цими людьми, підтримувати їх у цих умовах». 

Улітку 2022 року Вернигор усвідомила, що готова їхати у відрядження на прифронтові території. «Я дивилася на колег, які привозили звідти дуже важливі матеріали, й розуміла, що цивільні люди, які виживають у прифронтових селах, часто не мають змоги розповісти свою історію. І моє завдання —  дати цим людям голос», — ділиться вона. На її думку, дуже важливо документувати історію війни через людей, бо саме з розповідей тих, хто пережив щось важке в епіцентрі війни, й буде формуватися історія для наступних поколінь.

Перше відрядження — прямо на війну — було після деокупації Харківської області. 

Як журналісту підготуватися до відрядження на фронт

«Сто відсотків — це проходження усіх можливих тренінгів, це знання в темі “виживання в ворожому середовищі”, цифрова безпека. Повна амуніція — тобто не просто броня, каска й аптечка. Команді варто мати рації, супутниковий зв’язок, запасний телефон. Якщо ви їдете ближче до лінії фронту, де можуть перехоплювати зв’язок, де немає інтернету й мобільного покриття, то треба розробляти плани з безпеки для команд. І обов’язково треба, щоб редакція відстежувала місце перебування журналістів від початку до кінця. Важливо, щоб автомобіль був справний, мав запасні колеса, домкрат тощо», — пояснює Поліна.

Команда Поліни потрапила під обстріл у передмісті Бахмута. Уламок пробив колесо і гальма машини, яка везла журналістів. Січень, 2023
Команда Поліни потрапила під обстріл у передмісті Бахмута. Уламок пробив колесо й гальма машини, яка везла журналістів. Січень, 2023

Варто завчасно подавати запити й оформлювати дозволи на роботу в певній зоні та акредитації. Також знаходити контакти пресофіцерів бригад: вони найточніше скажуть, куди вам треба відправити запит, на кого і як. 

Докладніше тут: Як змінилися правила акредитації та відряджень у зону бойових дій 

З досвіду Вернигор більшість пресофіцерів — відкриті люди, які готові допомагати з пошуком героїв і не тільки. «Вони жартують, возять нас, пропонують якісь ідеї, й мене це дуже надихає. Людина може просто робити свою роботу для галочки, а ці люди дійсно намагаються якось розширити наш контент, запропонувати щось ще. Вони залучені, вони активні, їм дійсно хочеться висвітлити героїзм бійців», — ділиться журналістка. 

Вона зауважує: журналісту треба навчитися говорити з військовими. «Коли ми їдемо в окопи до військових, я знаю, що найважливіше — це їхня робота. Якщо вони працюють, ми не ліземо до них з питаннями. Більшості військових не дуже подобається ідея говорити з журналістами. І це теж треба навчитися нормально сприймати, що матеріалу може й не вийти». 

Попри певний досвід, Вернигор не впевнена, чи всі її питання до військових коректні. «Якось прочитала на Facebook, що просити військового розповісти про якісь свій важкий досвід — це не окей, бо це може його травмувати. Думаю, варто перед самим інтерв’ю обговорити правила — про що герой готовий говорити, а про що ні. Я завжди стежу за формулюваннями самих питань, бо деякі з них можуть звучати некоректно», — розмірковує вона. 

З досвіду психологині й журналістки: як спілкуватися з ветеранами й пораненими

Ставлення до дівчини на війні

«Був один герой —  дуже маскулінний, у нього важка робота. Він на мене половину інтерв’ю взагалі не дивився, але дивився на пресофіцера, який нас привіз, на мого фотографа. І потім я якось дуже обережно спитала в нього дещо особисте, і в якийсь момент він закляк, бо там була важка дуже історія. Тоді він уперше підвів на мене очі, і просто в мене такі феєрверки були всередині. Я думаю: “Так, контакт стався. Він мені тепер довіряє», — згадує Вернигор. У бік хлопців-репортерів вона такого не помічала, але, за її словами, їй це не заважає. 

Бабусі у прифронтових селах часто кажуть Поліні: «Боже, ти ж дівчинка!», «Ну нащо воно тобі треба?», але на неї це не тисне. «Насправді мене це навіть підсилило, тому що бабусям дуже хочеться чимось пригостити, чаєм напоїти, і вони як з онучкою говорять, якось так відкриваються», — пояснює журналістка. 

Цивільні, яких евакуювали із затоплених унаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС будинків. Липень, 2023
Цивільні, яких евакуювали із затоплених унаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС будинків. Липень, 2023

Репортажі й герої

Раніше Поліна любила писати історії, зараз їй подобається репортаж, бо в цьому жанрі є місце для творчості і художніх засобів. 

«Мене захоплює процес дослідження територій, спостереження, пізнання своїх героїв, бо цей досвід розширює кордони сприйняття світу. А ще часто це класні спогади, які дійсно зігрівають. Наприклад, восени я записала репортаж із двома військовими з 241 бригади ТрО: один художник, другий — письменник. Ми поїхали у Часів Яр і просто гуляли напівзруйнованими вулицями, розмовляючи на різні філософські теми про війну. Після розмови вони запросили нас з фотографом поїсти шашликів у придорожньому кафе. Цей момент також увійшов в мій репортаж і зробив його більш живим і насиченим. Зараз часто згадую цей день як щось дуже приємне і насичене сенсами», — розповідає Поліна. 

Люди, яких вона зустрічає у відрядженнях, часто змінюють її — і це усього за годину-дві, проведені разом:

«Так сталося в Лимані. Ми потрапили у підвал багатоповерхівки, в якому понад рік живуть місцеві жінки, квартири яких зруйновані. Вони розповідали свої історії, показували підвальний побут — вони самі облаштували все там: від спальних місць до кухні. Вони скаржаться на те, що у них бюстгалтери зашиті вже по кілька разів, але водночас нянчать морську свинку та висаджують квіти під зруйнованим російськими снарядами будинком, в якому вони прожили все своє життя. А ще ми зустріли тоді жінку, що виховує двох онуків, один із яких дуже красиво грає на баяні. Але його баян постраждав від уламків скла, яке вибило вибуховою хвилею після чергового російського обстрілу. Ми в редакції запустили збір на новий інструмент, і перед Новим роком цей хлопець отримав новий баян», — згадує Вернигор.

Більшість тем, не пов’язаних із війною, її наразі не цікавлять, хоч вона й виконувала різні редакційні завдання. «Зараз мені просто не здається, що я маю про це писати. Тому що моя душа з тими людьми, які переживають найважчий свій досвід. І мені важко працювати, коли я довго не пишу про війну, тому що я не відчуваю, що роблю щось корисне в цей момент», — пояснює Вернигор. 

Які зміни принесла війна

У Поліни змінилися пріоритети, цінності, погляди, а також ставлення до людей. «Я стала більш емоційною й сильнішою. Змінилися також мої мрії та особисте життя, бо зараз я набагато простіше ставлюся до власних проблем. Відчуваю себе бійчинею, тому що я чимало пережила за цей рік. І смерті друзів, і власні якісь поразки, і обстріли, і контузії, і проблеми зі здоров’ям, зокрема ментальним…», — ділиться журналістка. 

 Поліна з колегами переховується від обстрілу в Херсоні. Липень, 2023
Поліна з колегами переховується від обстрілу в Херсоні. Липень, 2023

У певний момент Поліна зловила себе на тому, що їй комфортніше спілкуватися з друзями-військовими, медиками, волонтерами, тобто людьми, які були на фронті та знають, про що вона говорить. Цивільні не завжди розуміють, що там відбувалося й чому вона переживає це таким чином. 

«Я не фанатка закликів, що всі мають йти на фронт, всі мають воювати. Ні, і зрозуміло, що всі не підуть, ніколи цього не буде. Але внутрішньо я не можу це сприймати в перші дні після повернення з відрядження. Мені треба звикнути, що люди живуть своє звичне життя в Києві, а це часом непросто», — пояснює Вернигор. 

Одне з відряджень на Донеччину було особливо важким. «У мене стався дуже серйозний депресивний епізод: я лежала два-три тижні в ліжку й не могла встати взагалі. Тоді ми потрапили під обстріл, я отримала контузію. І мене дуже розбило, бо те, що я бачила, накопичувалося з перших днів повномасштабки. Я в собі тримала всі жахливі історії, не давала волю емоціям, не давала цьому себе зруйнувати. І в результаті я просто стала неспроможною взагалі до якогось буденного життя. Саме тому я не могла писати, радити комусь, що ще треба робити, щоб себе зберегти. Тільки зараз, пропрацювавши всі ці стани з психотерапевтом, я починаю дивитися на весь цей досвід ніби збоку», — розповіла Поліна. 

Зараз вона намагається насолоджуватися краєвидами у дорозі та виділяти час на невеликі прогулянки у відрядженнях (якщо це безпечно).

«Ми відпрацювали, я почула якусь важку історію. Повертаючись назад я намагаюся споглядати красиві види, отримувати задоволення від природи. Мені це допомагає. Також намагаюся виспатися після відрядження», — пояснює журналістка.

Обов’язкова умова під час відряджень — це хоча би мінімальний комфорт і ритуали з буденного життя. «Бажано, щоб було більш-менш тепле приміщення, постільна білизна (або бодай якісний спальник) і гаряча вода. Намагаюся доглядати за шкірою, робити ранкову зарядку, читати перед сном книжку або дивитися TikTok, щоб розвантажити мозок, якісно снідати, якщо є можливість. Це все мене тримає в певних рамках, але водночас розслабляє й перемикає увагу після дня на фронті». 

Нова робота

Щодо пріоритетів та планів у професії після звільнення з «Заборони» Вернигор каже: «Робота в фонді відрізняється від незалежного медіа: тут немає розпорошення тем, усі розуміють важливість матеріалів із фронту і не намагаються догоджати тим читачам, які “втомилися від війни”». Але мета в Поліни лишилася та сама: розповідати авдиторії про війну, проте тепер із більшим акцентом саме на військових, їхній досвід і особисті історії. 

Деокупований Куп’янськ, що на Харківщині. Вересень, 2022
Деокупований Куп’янськ, що на Харківщині. Вересень, 2022

«Мені подобається, що в новому колективі кожна людина дійсно робить щось важливе — тобто це ще й коло однодумців, у яких часто досвіду роботи з контентом про війну в рази більше, ніж у мене. Тож маю можливість вчитися і розвивати себе і далі як воєнна кореспондентка», — підсумовує Вернигор. 

Читайте також:

воєнкор | воєнний кореспондент | воєнні злочини