Пресофіцери займаються медійним висвітленням своїх підрозділів. Фахівці цієї військової спеціальності організовують знімання для журналістів, супроводжують медійників на позиції й самі створюють контент для соцмереж батальйонів чи бригад, в яких несуть службу. Хоч і пресофіцери часто залишаються за кадром, проте завдяки їм увесь світ знає новини із фронту й бачить обличчя тих, хто щодня виборює незалежність України.
«Медіамейкер» поспілкувався із пресофіцерками та пресофіцером і дізнався про їхні обов’язки, як вони потрапили на цю посаду, переваги й недоліки професії й чи є зараз потреба в армії на таких спеціалістів. Відповідали Катерина Стулень, Максим Білоусов, Анастасія Похідняк, Уляна Созанська та Тетяна Браницька.
Попередній досвід роботи
Катерина Стулень — начальниця відділення комунікацій 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Вона має освіту журналістки та приблизно 15 років роботи в низці українських друкованих та інтернет-видань, а також на телебаченні. З початку Революції Гідності волонтерила, потім брала участь у бойових діях у складі добровольчого батальйону «Правий сектор». А із 2016 до 2019 року встигла попрацювати у відділі моніторингу Міністерства оборони, в Центральній телерадіостудії Міноборони (зараз це «Армія TV»), у Державній прикордонній службі України.
2020 року Катерина Стулень повернулася до цивільного життя, але з початком повномасштабного вторгнення не змогла стояти осторонь і разом зі своїм чоловіком пішла у військкомат. Звідти її спочатку направили в 5-ту окрема штурмову бригаду, а за пів року вона перевелася в 95 окрему десантно-штурмову Поліську бригаду, де служить дотепер.
Зі сфери PR, комунікацій і фотографії прийшов начальник Служби зв’язків з громадськістю 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади Максим Білоусов. Він мобілізувався до Збройних сил ще на початку повномасштабного вторгнення, але пресофіцером став тільки у травні 2023 року. До цього був фахівцем із морально-психологічного забезпечення в 5-й окремій штурмовій бригаді. Після контузії та поранення певний час відновлювався, а згодом його перевели у бригаду, де служить сьогодні.
У суміжній із медіа сфері раніше працювала і пресофіцерка 116 окремої бригади Сил ТрО ЗСУ Анастасія Похідняк: із 2012 до 2019 року була прессекретаркою Народного депутата у Верховній Раді, а з 2019 до 2022 роки — помічницею депутата Полтавської міської ради. А от Уляна Созанська, начальниця служби зв’язків з громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади та Тетяна Браницька — із такою ж посадою у 25-ї окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді, прийшли у ЗСУ із зовсім несуміжних сфер. Перша була диригенткою військового оркестру, друга — вихователькою та завідувачкою дитячого садочка.
Уляна Созанська хотіла служити разом зі своїм братом у 80-й бригаді, тому шукала вільні посади й однією з таких стала служба пресофіцеркою. А от Тетяна Браницька потрапила до ЗСУ випадково: із 2014 року активно волонтерила, а згодом її запросили у 25 бригаду ДШВ на посаду зв’язківиці.
10 років тому позиції пресофіцера в армії ще не існувало, але Браницька виконувала саме ці обов’язки.
Чим займається пресофіцер?
Пресофіцери супроводжують українських та іноземних журналістів на лінію зіткнення, організовують знімання. У обов’язки цих спеціалістів також входить ведення соцмереж підрозділів, запис інтерв’ю, фото- й відеозйомка, монтаж. Готові матеріали публікують на майданчиках бригад. Окрім цього, пресофіцери можуть співпрацювати з волонтерськими організаціями, документалістами, музеями.
«Пресофіцер — це своєрідний міст між цивільними й військовими. Тобто це та людина, яка інформує суспільство про героїзм наших воїнів, про їхні подвиги, висвітлює всю життєдіяльність підрозділів під час бойових дій чи навчання», — пояснює капітан Тетяна Браницька.
Після звільнення Харківщини 2022 року вона передала в Музей сучасної російсько-української війни у Дніпрі трофеї, залишені окупантами. Також ділиться з музейниками відзнятим контентом. «Хочемо, щоб наші нащадки знали справжню історію», — каже Браницька.
Під час роботи із журналістами пресофіцер повністю відповідає за безпеку медійників і військових. Відзнятий матеріал не має зашкодити українським захисникам, тобто на ньому не повинно бути зображене точне розташування позицій чи місць, за якими можна розпізнати локацію військових. За дотриманням усіх цих правил стежить пресофіцер.
Шукатимуть героїв заздалегідь чи вже на місці — залежить від формату матеріалу. Якщо медіа робить репортаж із передової, то зазвичай журналісти знайомляться з військовими вже під час знімання й записують їх у звичних обставинах. Якщо медійнику потрібен хтось конкретний, наприклад, військовий, що отримав травму на війні та продовжує служити, чи багатодітний тато, тоді пресофіцер заздалегідь шукає таку людину, домовляється з нею про знімання й у зазначений час їде разом із журналістами працювати.
Читати також: Журналісти на фронті: думки про відповідальність, самоцензуру, безпеку й комунікацію із пресофіцерами
Чи важливий бекграунд у медіа, щоби стати пресофіцером?
Думки військовослужбовців із цього приводу розділилися. Максим Білоусов із 60 ОМБр вважає, що людині буде легше працювати на позиції пресофіцера, якщо вже був досвід роботи в медіа. Тієї ж думки дотримується й Анастасія Похідняк із 116 бригади ТрО. Вона вважає, що в цій роботі потрібен креатив і хоча б мінімальні знання зі сфери.
«Коли я прийшла у бригаду, то на нашій сторінці у Facebook було приблизно 2000 підписників. За півтора року ця кількість зросла до 7000. А все тому, що я знаю, який контент поставити: окрім бойової роботи, треба запостити котика чи собачку, показати якісь позитивні моменти, щоб люди репостили, ставили лайки. Наприклад, нещодавно в нас одружився військовослужбовець. З цього приводу я зробила пост, який набрав понад 300 реакцій у Facebook, що для нас є великою цифрою. Навіть офіційна сторінка Збройних сил України собі зарепостила», — згадує пресофіцерка.
А от Катерина Стулень, Уляна Созанська та Тетяна Браницька дотримуються думки, що всього можна навчитися, головне — бажання.
«Обов’язково розуміти, чому ти тут. Бо хоч ми й пишемо історію, яку наші хлопці виборюють кров’ю, це все ж і великі ризики. Пресофіцери працюють на лінії зіткнення. Бувають випадки, що ми наближаємося впритул до ворожих позицій», — зазначає Браницька.
Робота самотужки чи в команді?
Кількість людей, що відповідають за контент і працюють із медіа, залежить від можливостей конкретного підрозділу. Наприклад, Анастасія Похідняк, пресофіцерка 116 окремої бригади Сил ТрО ЗСУ, приблизно два роки працювала одна. У роботі їй допомагали хлопці з батальйонів: Похідняк зверталася за контентом, а військові надсилали його. Могли навіть допомогти з монтажем відео. У її бригаді п’ять батальйонів і роботу кожного потрібно висвітлити належним чином. Але нещодавно штат збільшився до чотирьох людей, що неабияк полегшить роботу пресофіцерки.
Катерина Стулень теж довгий час працювала сама. А вже пів року як має повноцінну пресслужбу: до її команди доєднався фотограф, який раніше був журналістом на «Радіо Свобода», пресофіцерка, яка закінчила навчання на журналіста, й дизайнер, якому внаслідок поранення на війні ампутували ногу.
Обов’язки в команді розподіляються рівномірно й кожен відповідає за власний пласт роботи. Тетяна Браницька теж приблизно 10 років працювала сама, але вже рік у бригаді працює її колега, з яким вони ділять обов’язки.
Як це — працювати з журналістами?
Пресофіцери самостійно налагоджують зв’язки з українськими чи іноземними медіа або ж ті до них звертаються напряму. Катерина Стулень із 95-ї бригади додає, що намагається співпрацювати як із всеукраїнськими чи світовими медіа, так і маленькими локальними редакціями. «Я намагаюся всіх “відкатати”. Мені здається, що немає неважливих медіа», — каже вона. Проте якщо медійники відмовляються дотримуватися правил безпеки чи знімають заборонені обʼєкти, пресофіцерка одразу зупиняє роботу й відмовляє у співпраці.
Анастасія Похідняк може відмовити журналістам медіа, яке має погану репутацію. Також в її бригаді є заборона на знімання облич військовослужбовців мобільних вогневих груп, аеророзвідки й роти ударних безпілотних апаратів.
У Катерини Стулень є непорушне правило: тримати дистанцію з журналістами й не ставати друзями. «Моя задача — дати інформацію, яку можна показувати. Їхня — записати якомога більше інформації для хорошого сюжету. Інколи ця інформація може зашкодити нашим захисникам», — говорить пресофіцерка.
Вона також згадує, що на початку повномасштабного вторгнення деякі журналісти сприймали її роботу за цензуру, обурювалися через контроль зі сторони пресофіцера. «Особливо часто це траплялося з іноземними медійниками», — пригадує Стулень. Проте наразі такі проблеми — рідкість.
«Це не цензура, це — безпека. Журналісти поїдуть, а по військових прилетить. А це не тільки смерті людей, це може вплинути на втрату позицій чи навіть провал цілої операції», — говорить Катерина Стулень.
Усі пресофіцери зазначають, що просять журналістів надавати готові матеріали на погодження перед публікацією. Їм важливо перевірити їх із погляду безпеки. Іноді пресофіцер навіть радиться з бійцями на позиціях, де знімали, чи нічого не видає їхнього розташування. Якщо за кадрами можна впізнати локацію, журналіста просять замінити матеріал або ж дочекатися, коли військовослужбовці відійдуть зі знятого місця.
На думку пресофіцерів, відмінність у роботі українських та іноземних журналістів сьогодні незначна. Проте на початку повномасштабного вторгнення були ситуації, коли іноземці приїздили в Україну на кілька днів і хотіли за цей час назбирати якомога більше яскравих кадрів, показати активні бойові дії й інший «екшн». Проте оскільки війна — справа непередбачувана, то пресофіцери не могли гарантувати їм бажаного. А от українські медійники, на думку наших співрозмовників, за понад 10 років війни навчилися робити гарний матеріал із того, що мають.
Тетяна Браницька із 25-ї бригади вважає єдиною перешкодою в роботі з іноземцями мовний бар’єр. «Не завжди перекладач може передати журналістам із-за кордону той спектр емоцій, якими діляться хлопці на передовій, — говорить вона. — Проте ми вдячні іноземцям, що вони приїздять в Україну, ризикують своїм життям і показують на весь світ злочини Кремля».
Ставлення військових до журналістів
Уляна Созанська, пресофіцерка 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, каже, що на третій рік повномасштабної війни військові усвідомлюють, що висвітлення в медіа бойової роботи — це дуже важливий напрям. Окрім того, журналісти допомагають ще й закривати збори на бригади. Тому до медійників армійці ставляться позитивно.
«Так ще 2,5 роки тому до журналістів ставилися дещо боязко, особливо якщо приїздили на позиції. Адже будь-який рух там — це ризик виявлення, що може призвести до артобстрілу, — говорить Созанська. — Але пізніше, коли хлопці почали вже себе бачити в репортажах, інтерв’ю із фронту, а найголовніше, коли їх почали бачити їхні рідні, то це почало подобатися військовим і підіймати їм настрій».
Хто соромиться чи просто не хоче спілкуватися з журналістами — говорити не змушують. А на випадок, якщо військовослужбовець хоче висловитися, проте не бажає показувати свого обличчя, Катерина Стулень завжди має із собою балаклаву. «Наші бійці розуміють, що медіа потрібні, аби увесь світ бачив, завдяки кому тримається фронт. Тому журналістів сприймають нормально. Іноді на мене навіть ображаються, чого це я в них давно не була», — усміхається пресофіцерка.
Пресофіцери зазначають, що показувати роботу бійців, привозити журналістів на позиції й говорити про українських захисників і захисниць потрібно як заради міжнародної підтримки, так і морального духу самих воїнів.
«Наша 95 бригада 2022 року тримала напрямок “Ізюм-Слов’янськ” і змогла відтіснити росіян далі. Це дало можливість для успішного контрнаступу на Харківщині та, зрештою, звільнення регіону від окупантів. Але через те, що тоді у бригади не було позиції пресофіцера, то вийшло так, що звільняли Харківщину всі, окрім 95-ї. Тому скромність у нашій професії точно не потрібна. Про бійців треба говорити», — зазначає Катерина Стулень.
Максим Білоусов із 60 ОМБр разом зі своєю командою через історії бійців хоче показати, що армія — це не тільки про війну, це насамперед, про людей, які мають сім’ї, дітей, відчувають біль і страх.
Плюси й мінуси професії
Для Катерини Стулень найбільша перевага роботи пресофіцеркою — це постійне перебування у вирі подій, спілкування з військовими й можливість бути в курсі усіх історій зсередини. «А ще саме пресофіцери розповідатимуть про нашу перемогу. Коли ми нарешті звільняємо якусь ділянку фронту чи населений пункт, це велика честь бути першим, хто про це доповість, привезе журналістів і все їм покаже», — зізнається пресофіцерка.
Тетяна Браницька вже не уявляє свого життя без роботи пресофіцеркою: «Я фанат своєї справи. У нас хлопець збив ворожий літак, я вже в машині мчу до нього, щоб написати, аби на ранок усі про це знали. Робота — це все моє життя, ми з нею одне ціле».
Максим Білоусов каже, що оскільки в цивільному житті він фотограф, то для нього зараз великою перевагою є те, що він може робити, що любить, і заодно приносити користь армії та країні.
Серед мінусів — відсутність вільного часу та стабільного графіка. А ще багатозадачність — добре, коли в команді є кілька спеціалістів і вони ділять між собою обов’язки. Але коли таких ресурсів немає, пресофіцер має вміти і писати, і фотографувати, і знімати.
«Але найважче — це коли журналісти надсилають тобі матеріал на погодження, а ти бачиш, що якогось із бійців уже немає серед живих».
Катерина Стулень
«Або ж коли родичі зниклих безвісти пишуть на наші сторінки в соцмережах і шукають винних. Усе це морально вибиває з колії», — говорить Катерина Стулень.
Як стати пресофіцером?
У Збройних силах України сьогодні шукають спеціалістів із комунікацій. Потрібні як пресофіцери, так і дизайнери, фото-/відеографи, комунікаційники й навіть проєктні менеджери. Актуальні вакансії можна шукати на платформі Lobby X (у розділі «Війська», спеціальності «Пресслужба») або ж звертатися напряму в батальйони, де хочете нести службу, чи їхні рекрутингові центри.
Серед вимог на позицію пресофіцера у війську є:
- досвід роботи у пресслужбах, PR, SMM чи журналістиці;
- вища освіта;
- володіння англійською мовою на рівні не нижче Upper-Intermediate;
- власна техніка й контакти в медіа;
- дехто вимагає офіцерське звання (штатно-посадова категорія — капітан).
Умови служби відрізняються в кожному підрозділі: батальйони приймають до себе за офіційною мобілізацією до кінця воєнного стану чи службою за контрактом. Окремі підрозділи вимагають лише мобілізацію. Те саме стосується переведення чинних військовослужбовців і служби для обмежено придатних бійців. Все залежить від вимог, зазначених в оголошенні на вакансію. Грошове забезпечення обіцяють від 20 000 і до 100 000, залежно від поставленого завдання й місця служби.
Максим Білоусов радить військовозобовʼязаним одразу заявляти в Територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки про свої вміння й де ви могли би приносити найбільшу користь. «Буде величезним плюсом, якщо у вас є знайомі-пресофіцери. Бо якщо в їхній бригаді немає вільних місць, вас можуть порекомендувати в той підрозділ, де потреба в такому спеціалісті є», — каже він.
Читати також: Свої люди. Як українські медіа працюють з окупованими територіями: джерела, теми, контакти
Засвідчити першим: як репортери та фотографи працюють на місці обстрілу
