Публікуємо головне з курсу «Фокус — людина: робота медіа із чутливими темами». Курс створено громадською організацією Media Development Foundation в межах програми «Єднання заради дії», яку реалізує IREX в Україні, та за підтримки Державного департаменту США.
У другій лекції: юристка Альона Луньова про визначення та юридичні аспекти ВПО, а також рекомендації психотерапевтки Діани Савенко про те, як журналісту говорити із внутрішньо переміщеними особами. Також коротко розповідаємо результати дослідження медіа у 25 громадах України та як вони висвітлюють ВПО, проведеного IREX у співпраці з MDF.
Хто такі внутрішньо переміщені особи
За загальноприйнятим визначенням у Керівних принципах ООН з питань внутрішнього переміщення всередині країни, внутрішньо переміщені особи (ВПО) — це особи, які були змушені покинути свої будинки або місця постійного проживання, зокрема в результаті або щоби уникнути наслідків збройного конфлікту, ситуації загального насильства, порушень прав людини, стихійних або антропогенних лих, і які не перетнули міжнародно визнаний державний кордон.
В українському законодавстві права ВПО закріплені у частині першій статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Як медіа пишуть про ВПО — дослідження
IREX у співпраці з Media Development Foundation проаналізували контент регіональних медіа з 25 громад, залучених до програми «Єднання заради дії». Ця програма спрямована на інтеграцію ВПО у нові громади. Автори проаналізували 231 матеріал про внутрішньо переміщених осіб та/або внутрішнє переміщення через війну, щоб виявити як медіа висвітлюють ВПО та теми, пов’язані із внутрішнім переміщенням через російське вторгнення. Дослідження тривало від грудня 2022 до січня 2023 року.
Теми
Автори дослідження зазначають, що 57,1 % зі всіх проаналізованих матеріалів у вибірці потенційно корисні для внутрішньо переміщених осіб. Це новини-оголошення, новини-анонси або статті, де вказані місця, куди можна звернутися з певною проблемою, або контактні дані осіб, які можуть надати консультації чи допомогу. Водночас медіа у громадах найбільше висвітлювали теми:
- 26,4 % — події тилових міст (особисті історії про евакуацію, як громади приймають переселенців, а також новини-оголошення для самих ВПО щодо їхніх нагальних потреб);
- 13,4 % — місцеве врядування (фінансування проєктів на потреби переселенців з місцевого бюджету);
- 11,7 % — національна політика (рішення влади на локальному та національному рівні щодо первинної соціальної допомоги для переміщених осіб);
- 9,1 % — культура, освіта та наука (культурні події, пов’язані з війною, і події, на які запрошують ВПО для відпочинку та інтеграції);
- 8,2 % — волонтерські ініціативи, (благодійні акції, видача гуманітарної та грошової допомоги).
Менше контенту ввійшло до категорій здоров’я (5,6 %), економіка (4,3 %), місцева політика (3,9 %), міжнародна політика (3,5 %), кримінал, пов’язаний з війною (3,0 %), обстріли (2,2 %), ситуація на фронті (1,3 %), правопорушення (1,3 %), спорт (0,4 %).
У 62,8 % матеріалів основною метою є висвітлити проблему, подію, ситуацію про ВПО. У таких публікаціях ВПО у фокусі уваги, а представники інших груп населення згадуються побіжно, або не згадуються взагалі.
Власний і запозичений контент
Аналіз також показує, що контент регіональних медіа сильно орієнтується на інформацію від органів влади та державних структур на локальному (пріоритетно) та національному рівні. Це 52,9 % матеріалів з вибірки. Водночас 12 % від усіх проаналізованих публікацій складають власні матеріали медіа. 9,1 % текстів покликалися на інформацію із дописів посадовців у соцмережах.
Образ ВПО
Серед проаналізованих матеріалів про ВПО, дослідники виявили, що журналісти часто плутають або націлено називають усіх внутрішніх мігрантів «внутрішньо переміщеними особами». Водночас у медіа спостерігається опис типового образу внутрішньо переміщеної особи як знедолених, нещасних людей, які мусили тікати від війни. Цей образ формується з таких причин:
- через тональність матеріалів — вираження почуття жалю, співчуття до ВПО;
- мало індивідуальних історій переміщених осіб. Лише 43 публікації з 231 (18,6 %) висвітлюють історії, думки та коментарі з вуст самих ВПО. Решта — це фактажі, передруковані пресрелізи, новини-оголошення.
Також дослідники виявили такі стереотипи щодо ВПО:
- Підбурювання до звинувачень у правопорушеннях, які пов’язані з війною. Це, зокрема, ухильництво та спроба незаконного перетину кордону, а також розповсюдження пропаганди та підтримка агресії РФ проти України. Такі публікації є завуальованими твердженнями, які потенційно можуть створити негативний імідж внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, спровокувати уявлення громадськості про те, що ВПО винні у тому, що почалася війна тощо.
- Гендерні стереотипи, оскільки більшість історій про жінок-ВПО — з дітьми. Автори припускають, що про чоловіків пишуть у контексті кримінальної історії, особливо що стосується ухильництва від військової служби.
- ВПО як загроза свободі, здоров’ю та життю людей, де немає прямого вказування на статус ВПО, але є ідентифікація за географічною ознакою. Зокрема, під час аналізу виявили новину про дніпрянина, який «влаштував стрілянину у центрі Львова». Водночас на статус ВПО у матеріалі не вказують.
Як говорити з ВПО
Журналістка, експертка у сфері недискримінації та прав людей з інвалідністю Ірина Виртосу зазначає, що окрім традиційних завдань медіа (інформувати, пояснювати, розважати), в умовах війни важливо забезпечувати діалог між різними соціальними групами (як-от переселенцями, людьми з інвалідністю, ромами, військовими тощо) й таким чином «знімати напругу» в суспільстві. Для цього медіа мають усвідомлювати й уникати використання стереотипів і мови ворожнечі.
Психотерапевтка Діана Савенко пояснює, що ВПО — люди, у яких порушене базове відчуття безпеки. Важливо пам’ятати, що ми не знаємо, які саме травматичні чинники пережила особа. Можливо, крім втрати житла або близьких, людина має ще й невизначену втрату (коли хтось із близьких в полоні або пропав безвісти). Такі люди перебувають у постійній «мобілізації»: їхнє тіло та думки напружені. У такому випадку важливо пам’ятати:
- ситуація невизначеної втрати не має часових рамок;
- у ній присутній постійний стрес;
- постійне нагадування про те, що зникло, викликає біль у людини, адже вона не хоче забути того, що сталося;
- відсутність інформації травмує.
Інтерв’ювання
Савенко рекомендує під час розмови з ВПО користуватися алгоритмом, який за структурою нагадує гамбургер: нижня та верхня булочка — це хороше (наприклад, запитання про ресурси, або конкретних людей чи тварин, які дають відчуття опори), а середня «котлета» — неприємне запитання.
Також додатковою «подушкою безпеки» можуть стати попередньо надіслані журналістом запитання. Коли людина має час підготуватися, то може продумати відповідь, а отже контролювати її та мати відчуття безпеки.
Аби згладити спілкування, яке може бути досить травматичним, рекомендують також дотримуватися певних правил:
- запитувати дозволу на фото чи відео знімання;
- не жаліти співрозмовника й уникати фраз на кшталт «Так шкода», «Ви такі нещасні»;
- не оцінювати (зовнішній вигляд не дорівнює внутрішньому);
- не додумувати почуття іншого: «Мабуть, вам страшно…»;
- повторювати частинку фрази для побудови наступного питання;
- не називати померлих трупами;
- не називати постраждалих жертвами;
- не казати: «Я розумію», бо ви ніколи їх не зрозумієте;
- робити паузи (для себе теж);
- запитувати та говорити про те, що зараз дає людині ресурс.
Емоції ВПО зазвичай гостріші, ніж у тих, хто не покидав домівки. У такому випадку важливо «заземляти» людину. Журналіст може розпитати про прості речі, які її оточують. Така техніка має назву «5-4-3-2-1»: назвати 5 речей, які бачить співрозмовник, описати 4 речі, яких можна торкнутися, сказати 3 звуки, які він чує, описати 2 запахи, які зараз відчуває та назвати один смак.
Чек-лист журналіста для роботи з темою ВПО
У рекомендаціях з аналізу на основі результатів «Дослідження стереотипів та мови ворожнечі щодо ВПО у контенті регіональних медіа» та експертизи Ірини Виртосу журналістам радять:
- розрізняймо терміни «біженці» та «внутрішньо переміщені особи». Біженці — ті, хто тікав від війни, перетинаючи міжнародний кордон, а ВПО вимушено переміщаються всередині країни через надзвичайні ситуації. Внутрішньо переміщені особи перебувають під захистом свого уряду, а люди зі статусом біженця мають міжнародний захист.
- Розповідаймо історії. Важливо писати не лише про ВПО, а й від їхнього імені, а саме брати коментарі, інтерв’ю, писати особисті історії.
- Підвищуймо загальну зацікавленість медіа в темі внутрішньо переміщених осіб. Бажано збільшувати обсяг публікацій про доступ до різноманітних послуг у громаді. Це можуть бути як інструкції з отримання послуг, так і історії про волонтерів або організації, які їх надають, історії переселенців, які започаткували свою справу в громаді, що приймає, абощо.
- Концентруймося не лише на негативі. Варто урізноманітнювати теми, де фігурують ВПО.
- Репрезентуємо чоловіків-ВПО. Зазвичай матеріали, що стосуються внутрішньо переміщених осіб, багато розповідають про жінок і дітей попри те, що ВПО — це гендерно різноманітна група.
- Уникаймо мови іншування або виділення ВПО в окрему суспільну групу, а також порівняння груп ВПО з мешканцями громади, яка їх приймає.
- Пам’ятаймо, що злочини здійснюють злочинці безвідносно до їхнього походження та статусу.
- Уникаймо таврування за географічною ознакою.
- Модеруймо коментарі, зокрема соцмережі, які містять мову ворожнечі, а тим більше — заклики до насильницьких дій і злочинів на ґрунті ненависті.
- Вдумливо добираймо фотоконтент і чутливо ставмося до використання фотографій з дітьми.
Читати більше:
