Культурна журналістика — один з інструментів змін у суспільстві. Після початку повномасштабного вторгнення популярність теми культури зросла, бо багатьом українцям стало цікаво зрозуміти свою ідентичність. Проте згодом цей сплеск зменшився, і нішевим медіа не стало легше існувати.
19 жовтня у межах Donbas Media Forum у партнерстві з громадською організацією «Інша освіта» та виданням про культуру Франківщини post impreza відбулася дискусія «Культурна журналістика — довгий шлях до змін громадянського суспільства». Роль культури у формуванні ідентичності, розвиток культурної журналістики під час війни, фінансування й проблеми культурних медіа обговорювали:
● виконавча продюсерка «Радіо Культура» Ірина Славінська;
● редакторка видання «Район.Культура» Катерина Ношкалюк;
● головний редактор медіа «Лірум» Олексій Бондаренко;
● керівник ГО «Читомо» Олександр Мимрук.
Модерувала дискусію Марія Кравченко, голова комунікаційного напряму неформального кінооб’єднання BABYLON’13. Ми записали головне.
Культура — частина повсякденного життя?
Ірина Славінська вважає, що культура має й розважати, і змушувати думати. Команда «Радіо Культура» пояснює культуру як те, що допомагає спільноті бути разом. Тобто, не тільки мати спільні думки та смисли, а й уміти говорити про відмінності. Славінська стверджує, що медіа водночас і не цурається культури як розваги та створює проєкти з антистресовим ефектом для авдиторії.
За словами Олександра Мимрука, медіа, які займаються загальними питаннями, мають зрозуміти, що культура не відокремлена від усього. Нішеві культурні медіа мають теж це усвідомити. Окрім цього, потрібно йти назустріч тому, що відбувається довкола. Як пояснює Мимрук, книжки не можуть бути нішею, яка просто перебуває десь збоку. Література завжди є полем ідей, інтерпретацією навколишньої дійсності.
«Район.in.ua» є мережею гіперлокальних сайтів. Катерина Ношкалюк пояснює, що видання «Район.Культура» вважається нішевим, але структура мережі дозволяє розповсюджувати інформацію про культуру на усі 63 сайти. Медіа намагається трансформувати культуру в лайфстайл, спонукати локальні медіа не оминати цю тему, не вважати її непотрібною чи банальною.
Олексій Бондаренко вважає, що проблема нішевих медіа в тому, що зазвичай їх читають тільки люди, які цікавляться темою видання. Культура має розповсюджуватися набагато ширше. За словами Бондаренка, культурні медіа частково займаються альтруїзмом, бо часто робота не приносить достатньо грошей.
Культурна журналістика на початку великої війни та зараз
Для «Ліруму» початок повномасштабного вторгнення був великим поштовхом. Проте з часом стало гірше, каже головний редактор. За словами Бондаренка, зараз у держави та суспільства немає запиту на культуру. 2022 року всі прагнули зрозуміти, що таке Україна, яка внеї культура. З’явилося багато нових артистів, а ті, що були раніше, отримали шалений сплеск популярності.
«Усе закінчується, а як це підтримувати, я не розумію. Однак те, що відбулося 2022 року, було великим плюсом для української культури. Я не уявляю, як за інших умов це могло б статися», — каже головний редактор «Ліруму».
У видання «Район.Культура» сплеск охоплень розпочався не з повномасштабного вторгнення. Сам вебсайт стартував 2021 року з запиту людей, тому команда запустила спільнокошт, у межах якого охочі пожертвували кошти на існування медіа про культурну журналістику Волині й Рівненщини.
З початку повномасштабного вторгнення зацікавленість зросла, бо українцям потрібно було зрозуміти свою ідентичність, каже Катерина Ношкалюк. Редакторка погоджується з тим, що зараз ця активність знижується. Проте мережа видання розширилася, й, окрім Полісся, охопила Закарпаття, Бессарабію, Причорномор’я, заходить на Полтавщину.
«Досліджувати є ще багато чого, а саме — локальну культуру. Я переконана, що це залишатиметься актуальним, бо всім цікаво дізнаватися більше про себе».
Катерина Ношкалюк
«Читомо» любить називати себе повільним медіа, бо література потребує зануреності, концентрації та часу. Олександр Мимрук каже, що це привертає специфічну авдиторію, яка може зосередитися на прочитанні книжки або взагалі зацікавитися цією темою. Спадання зацікавленості в літературі відбувається повільніше, ніж в інших сферах: зараз відкривається багато книгарень, відбувається багато літературних фестивалів, чого не було раніше. Мимрук вважає, що це можна назвати останньою стадією розквіту.
На початку повномасштабного вторгнення за кордоном був попит на інформацію про українську культуру, бо всі хотіли зрозуміти, що тут відбувається, каже голова «Читомо». Зараз закордонним донорам це стає менш цікавим.
«В Україні не так багато ресурсів, щоб розвивати сферу культури. Якщо ми не зможемо залучати закордонні ресурси, то нам буде дуже тяжко. Тому потрібно весь час нагадувати про те, що відбувається в Україні», — додає Мимрук.
Редакція «Радіо Культура» в березні 2022 року працювала в екстремальних умовах. Як розповідає Ірина Славінська, команді все ж вдалося зібратися та традиційно зробити щось до дня народження Тараса Шевченка. Редакція зв’язалася з різними громадськими та культурними діячами, які на свої смартфони прочитали улюблені поетичні твори Кобзаря. За словами виконавчої продюсерки радіо, ввечері 9 березня медіа отримало шалений фідбек та подяку від авдиторії за цей проєкт.
Славінська стверджує, що довіра до їхнього медіа зростає й зараз. Для них культура — це велика віра в щось, що робить українців українцями. З початку повномасштабної війни люди намагалися відновити чи створити зв’язок зі своєю власною ідентичністю. Сьогодні цей контакт встановлено, але що робити далі? За словами Славінської, «Радіо Культура» намагається працювати з цим продовженням. Наприклад, нещодавно відбулася прем’єра проєкту «Голоси фронтиру» — серії радіоесеїв, створених військовими та ветеранами війни про їхній досвід. Зараз команда радіо відчуває, що авдиторії потрібні такі розмови. Але, можливо, не про культуру, а про самих українців, каже виконавча продюсерка.
За що живуть культурні медіа
«Читомо» існує вже понад 14 років. Олександр Мимрук каже, що таке довголіття пов’язане саме з ентузіазмом. Тобто, культурними журналістами керує внутрішня мотивація розповісти про щось авдиторії, а не заробити. За словами Мимрука, в Україні сильна конкуренція за ресурси. Позитивних прогнозів у нього немає: зараз ситуація для тих, хто готовий постраждати за українську культуру.
«Бути незалежним в цих умовах надзвичайно важко без власного ентузіазму», — каже керівник «Читомо».
За словами Катерини Ношкалюк, зараз легше тим, хто перебуває не тільки в культурній тематиці, а й у всій екосистемі. Тому «Район.Культура» має ресурс продовжувати роботу. «Нещодавно я розмовляла з позаштатною авторкою про те, що зараз складні часи, тому, можливо, медіа не продовжить із нею співпрацю. Проте вона відповіла, що готова робити це безплатно, тому багато залежить від розуміння цієї місії», — ділиться Ношкалюк.
Олексій Бондаренко каже, що зараз мало нішевих медіа, а ті, що є, згортають свою роботу чи дуже мало пишуть. Наприклад, найбільше музичне українське видання «Слух» зараз призупинило свою активність. Свого часу інституційний інвестор — квитковий сервіс Concert.ua — відмовився від підтримки редакції, й вони мусили заробляти самостійно.
Головний редактор «Ліруму» каже, що не бачить у музичній журналістиці людей, старших за студентів, через умови роботи, тому редакціям важко розвиватися та підвищувати якість роботи. За словами редактора, «Лірум» протримався так довго тому, що він має іншу роботу, де може заробляти. Гранти були хорошим рішенням, але зараз, за словами Бондаренка, інтерес донорів знизився. Він додає, що зараз донори готові вкладатись у відновлення, розслідування та підтримку демократії, проте не в культуру.
«Цього місяця я сказав редакції, що ми будемо працювати майже на волонтерських засадах. Я знаю, що в кількох редакціях в Україні така ж ситуація, навіть у доволі великих», — каже Бондаренко.
«Читомо» має невелику фінансову підтримку від читачів. Її небагато, але Олександр Мимрук вважає це прямим впливом громадянського суспільства на роботу медіа. Він пояснює, що тільки з поєднанням грантових коштів і пожертв авдиторії можна триматися.
«Радіо Культура» — частина «Суспільного». Як каже Ірина Славінська, за всі роки свого існування «Суспільне» жодного разу не було профінансоване в повному обсязі. Редакція складається з невеликої, але експертної команди. За словами продюсерки, навіть із цим невеликим фінансуванням є кошти на зарплату працівникам. Проте грошей не вистачає на всі додаткові проєкти. Для цього радіо залучає донорську підтримку.
Славінська зізнається, що не завжди бачить у колег з культурного поля готовність шукати ресурси для своєї роботи. Вона пояснює, що «Радіо Культура» за можливості проводить мистецькі конкурси, щоб залучити до роботи різних спеціалістів. Наприклад, нещодавно медіа давало 600 000 грн за сценарій для радіоесею. За словами Славінської, на конкурс прийшло тільки три учасники, хоча інформацію про можливість поширили на багатьох ресурсах.
Що заважає розвитку та монетизації
Модераторка Марія Кравченко каже: великою проблемою є те, що українські культурні медіа не заглиблюються в медіаменеджмент. До того ж немає людей, які можуть вибудовувати якісні процеси спочатку всередині команд.
За словами Кравченко, люди, які творять культурну журналістику, часто не мають та не розвивають менеджерських навичок.
У команді «Радіо Культура» теж є певні проблеми, які все ж вдається розв’язати. Ірина Славінська каже, що медіа отримувало всі гранти, на які подавалося. Для радіо важливою є робота зі стратегічними партнерами. За словами Славінської, медіа мало успішні колаборації з «Видавництвом Старого Лева», зараз — із книгарнею «Сенс» на Хрещатику. Вона каже, що культурні інституції всієї країни є нативними стратегічними партнерами «Радіо Культура». Продюсерка пояснює, що не всі готові вкладатися у взаємодію, саме тому одні проєкти успішні й видимі, а інші — ні.
Керівник «Читомо» вважає, що інколи бренди цураються співпраць з культурними медіа. За словами Олександра Мимрука, важко пояснити брендам, що проєкт буде іміджевим і працюватиме на розбудову популярності. Він каже, що треба багато працювати, щоб досягти мінімального рівня партнерської взаємодії.
Мимрук каже, що блогери є несподіваними конкурентами. Бо, наприклад, якщо якесь видавництво захоче прорекламувати свою книжку, воно звернеться до популярних блогерів, які можуть конкурувати з медіа. Важко перегнати тих, хто робить контент із мінімальним вкладанням грошей, пояснює Мимрук.
Раніше разом із культурними журналістами та критиками ми розбирали, чим відрізняється журналістика від блогерства в цій сфері та як коректно писати про мистецтво та критикувати твори.
Як зробити культурну журналістику видимішою та вагомішою
Ірина Славінська вважає, що треба завжди вловлювати те, що відбувається в суспільстві. Тобто говорити про культуру не як про річ усередині себе, а як про те, що є частиною нашого життя. Культура має розуміти, що відбувається навколо, й не креслити умовних кордонів. Славінська пояснює, що треба бути готовими дивитися на суспільство з любов’ю й намагатися зрозуміти, що зі всіма відбувається.
На думку продюсерки, цей підхід працює з різноманітними командами. У команді «Радіо Культура» працюють люди різного віку — від 20 до 80 років. У музичній редакції працюють люди від 30 до приблизно 50 років. Така різниця дає змогу цікаво працювати з музичним контекстом, пояснює Славінська. Тобто, можна побачити, що виділяє молодше та старше покоління.
«В етері ми не скажемо, що проєкт “МУР” поганий чи хороший. Але ми спробуємо розібратися, чому він так зрезонував. Говоритимуть і ті, кому він сподобався, й ті, кому ні. Треба вловлювати те, що є важливим для суспільства — не для когось там, не для них, а для нас», — каже Славінська.
Культура не має існувати ізольовано, як якась елітна сфера тільки для людей, які хочуть туди зануритися, погоджується керівник «Читомо». Він розповідає, що видання намагається реагувати на різні інформаційні приводи, які, на перший погляд, не стосуються напряму літератури чи видавничої справи. Медіа дає змогу поглянути на певні події через книжки та загалом ширший культурний контекст. За словами Олександра Мимрука, це показує, що все пов’язане, а культура не відділена від повсякденного життя.
Від початку повномасштабного вторгнення «Читомо» запустило англомовну версію, де, окрім адаптації українськомовних текстів, є й оригінальний контент. Мимрук пояснює: це зробили, щоб англомовний світ розумів, що відбувається в Україні, зокрема у сфері культури. Команда видання хоче, щоб англомовна версія «Читомо» стала рупором Східної Європи у західному світі. Культура Балкан, Східної та Центральної Європи часто живе у своїх закритих середовищах, і тільки поодинокі автори стають відомими на міжнародному ринку, каже Мимрук.
«Район.Культура» не цурається загальнонаціональних новин, проте людей насамперед цікавить те, що відбувається поряд із ними, каже Катерина Ношкалюк. Редакторка пояснює, що фінансування завжди впирається в кадрову проблему. Розповідати про локальні проблеми чи успіхи важливо, але потрібно більше кадрів.
Олексій Бондаренко ділиться, що хоче залишатися в Україні насамперед через те, що любить перебувати в цьому культурному середовищі. Є люди, які можуть займатися мистецтвом десятки років, і їм не набридає. Так само можна й досліджувати це мистецтво десятки років, пояснює Бондаренко. Він вважає, що культурна журналістика та культура загалом відповідає людям, навіщо вони живуть.
Як тексти про культуру можуть підсилювати громадянське суспільство
2022 року українці вистояли зокрема завдяки культурі. Територію країни наповнює саме культура, каже Олексій Бондаренко. За його словами, багато людей живуть і роблять щось, бо колись почули хорошу пісню чи прочитали класну книжку. Робота культурного журналіста полягає в тому, щоби пояснювати людям, що відбувається, документувати це.
У випадку видання «Район.Культура» культурна журналістика об’єднала людей, які цікавились історією свого краю. Читачі не тільки дізнавалися щось нове, а й обговорювали, дискутували, залучали до цього нових людей, каже Катерина Ношкалюк. Своїми матеріалами про історії успіху медіа допомагало творити людям щось у власних громадах.
На думку Олександра Мимрука, культурна журналістика розбудовує українську ідентичність і допомагає долати комплекс меншовартості. У нас є все: література, музика, живопис, каже голова «Читомо». Важливо просто прийти до цього й розбудовувати.
«Під тиском великого ресурсу, який завжди мала Росія, легко переходити в іншу культуру й пояснювати це нібито здоровою конкуренцією. Це коли твої сусіди вибивають двері у твоїй двокімнатній квартирі й захоплюють кімнату», — порівнює Мимрук.
Культурна журналістика допоможе громадянському суспільству почувати себе цілісним і здатним до змін, додає керівник «Читомо».
За словами Ірини Славінської, першою радіопередачею, яка прозвучала в історії України, був концерт, який грався наживо та транслювався через репродуктори. Тобто, культурний контент відкрив історію Українського радіо. У часи надзвичайних ситуацій люди слухають саме радіо, бо воно інформує про все важливе, каже Славінська.
Радіо є найпростішим для мовлення, формування спільноти медіа, бо майже нічого не коштує. За словами виконавчої продюсерки «Радіо Культура», це важливо, бо культурний аудіоконтент не має бути чимось великим, дорогим і серйозним. Вона стверджує, що робота радіо, яке працює доброчесно, — це те, що безпосередньо стосується громадянського суспільства.
