У межах Lviv BookForum 5 жовтня 2024 у Пороховій вежі провели публічну розмову про роль радіомовлення під час війни та пандемій. У ній узяли участь:
- Вадим Міський, програмний директор ГО «Детектор медіа» і член наглядової ради «Суспільного»;
- Юрій Табаченко, виконавчий продюсер «Українського Радіо» (обидва наживо, інші через Zoom);
- Марта Дичок, професорка кафедри історії та політології Університету Західного Онтаріо;
- Метью Раволл, аналітик Європейської мовної спілки;
- Софія Таавіцайнен, радниця з громадської політики офісу генерального директора Шведського радіо.
Модерувала розмову Наталія Соколенко, журналістка «Українського радіо». «Медіамейкер» переповідає головне з дискусії про те, чому українцям треба мати у своїй квартирі радіоприймач і батарейки для нього та що відбувається з роллю радіо в демократичних країнах.
Роль радіо в європейських демократіях
Софія Таавіцайнен розповіла, що у Швеції є багато мігрантів з Сомалі, й на Шведському радіо є сомалімовна служба новин. Її метою є інформування людей, які ще не вивчили шведську мову на достатньому рівні, щоб розуміти, що відбувається в суспільстві. Коли почалася пандемія ковіду, було багато невизначеності, всі намагалися зрозуміти, що відбувається. І цим сомалійцям було важко: вони читали закордонні новинні видання, користувалися іноземними соцмережами, а інформація від шведського уряду переважно проходила повз них. Тому було дуже багато хворих у районах, де живе чимало сомалійців.
Після запуску сомалімовна новинна служба «Шведського радіо» набула популярності у Швеції. Слухачі почали ставити питання на кшталт «Ми живемо великою родиною в одному приміщенні, як нам захистити своїх старших людей, коли усі кажуть дотримуватися дистанції?». Тоді ж багато людей пережили втрату рідних, були також питання про те, як організувати поховання. На все це давала відповідь сомалімовна команда «Шведського радіо».
Ще одним прикладом важливості радіо є інформування населення під час лісових пожеж у Швеції 2019 року. Тоді сталося 50 пожеж одночасно, прибули польські пожежники, німецькі пожежні літаки, італійські гелікоптери — вся Європа допомагала впоратися з пожежами. Мережі стільникового зв’язку були перевантажені, і радіо відіграло важливу роль: там люди могли почути, яку дорогу краще обрати для безпечного проїзду, а влада могла інформувати громадян про те, що відбувається й де проводять евакуацію.
Шведський суспільний мовник також має україномовну службу, яка готує новини для тих наших співвітчизників, що переїхали до Швеції, й допомагає основній редакції з висвітленням війни в Україні. Про роботу цієї команди торік нам розповідав журналіст Карл Волкогон.
Метью Раволл зазначив, що довіра до радіо є дуже важливою. «Ми проводили дослідження, яке виявило, що під час пандемії суспільний мовник Франції був тим медіа, якому довіряли найбільше. Так само 54 % австралійців найбільше довіряли саме своєму суспільному мовнику», — розповів він.
У кризові часи, за його словами, є кілька етапів залучення радіо:
- Підготовка слухачів до можливих варіантів розвитку різних природних та техногенних катастроф.
- Негайне інформування аудиторії про ситуацію, яка вже сталася, наприклад, початок шторму, наближення цунамі чи терористичну атаку.
- Безпосередньо під час кризової ситуації роль радіо полягає в тому, щоб координувати дії рятувальних служб, підтримувати моральний дух людей і вселяти надію.
- На посткризовому етапі роль медіа полягає в тому, щоби сприяти єдності, а також пропонувати певну перспективу.
Радіомовлення виявилося надійним джерелом інформації, коли через сильні дощі 2021 року в Німеччині сталися повені. Вони призвели до знеструмлення веж стільникового зв’язку, що унеможливило використання мобільних телефонів, проте радіомовлення працювало, пояснює Раволл.
Коли під час війни українські радійники роблять свою роботу, суспільний мовник лишається тим медіа, якому довіряють, каже Марта Дичок. «Під час Другої Світової війни канадське радіо теж було виявом відповідальності та підтримки громадського духу. Зараз 60 % населення Канади називає канадський суспільний мовник джерелом новин, якому довіряють найбільше», — розповідає професорка.
Роль радіо під час повномасштабного вторгнення
Юрій Табаченко каже: «Ідучи працювати на “Українське радіо”, ми не думали, що доведеться працювати в такі складні часи. 24 лютого 2022 року ми відчули свою роль найбільше. Але тоді, у перші місяці вторгнення у колективі можна було почути дивну фразу: “Як добре, що був ковід”».
Команда радійників уже тоді робила багато програм, адаптованих до екстремальних умов. Це були не лише практичні поради, а й програми для психологічної підтримки. Команда відпрацювала технологічні процеси, навчилася злагоджено працювати онлайн, зрозуміла, як готуватися до викликів.
Проте підготуватися до всього неможливо. Якщо ти не жив під час війни — ти не знаєш, як правильно вести програми в такі часи. Перед вторгненням команда підготувала серію експлейнерів, як поводитися під час обстрілів, що робити, якщо людина отримала те, чи інше поранення. А коли почалася війна, радійники зрозуміли, що музична підкладинка у цих експлейнерах занадто весело звучить. Довелося перемонтовувати та змінювати музику.
Перші години та дні
Коли ще не було офіційних даних, в етері «Українського радіо» прозвучало, що розпочалася повномасштабна війна, українські війська стримують окупантів. «Українське радіо» покладалося на розгалужену кореспондентську мережу «Суспільного», яка є найбільшою в Україні.
Вадим Міський зазначив, що в багатьох куточках нашої країни в перші місяці повномасштабного вторгнення часто можна було спіймати в етері виключно «Українське радіо». «Коли ти в дорозі, у тебе немає можливості поставити поруч телевізор, щоб у режимі реального часу отримувати новини. А зв’язок на трасі Львів–Київ не ідеальний навіть зараз, не кажучи вже про перші дні вторгнення», — пояснив медійник.
Перші три місяці вторгнення радіо мовило зі Львова, з Високого Замку, де є резервний центр мовлення «Суспільного». У разі потреби «Українське радіо» має ще кілька таких резервних центрів в Україні. Навіть якщо знищать один із них — за кілька хвилин мовлення відновлять.
Слухачі, почувши фразу «Говорить Київ», навіть якщо вона сказана зі Львова, розуміють, що радіо є, країна є й ми доживемо до перемоги.
Вадим Міський
Сигнал без світла
Наталя Соколенко згадала, як наприкінці 2022 року, коли росіяни розбомбили чимало об’єктів енергетичної інфраструктури, у Києві 48 годин не було світла. Мобільний зв’язок «ліг» за кілька годин, про телебачення не йшлося. І тоді ті, хто раніше дослухався до поради «Українського радіо», ДСНС та уряду, забезпечили своє помешкання радіоприймачем, увімкнули його й були повністю проінформовані про те, де знаходяться ЗСУ, що роблять президент і парламент.
«І це відбувалося не тільки в моєму помешканні, це було як у бідних студентів у гуртожитку профтехучилища на околиці Києва, так і в багатому районі Конча-Заспі. Люди мені розповідали, як вони спускалися в гараж і в своєму Lamborghini намагалися знайти хвилю “Українського радіо”», — каже Наталя Соколенко.
Для багатьох людей залишалося доступним тільки «Українське радіо», тому що FM-частоти через особливості поширення радіохвиль не можуть охопити таку велику територію, як середні хвилі. А «Українське радіо» мовить і на середніх хвилях і на FM-частотах, а також доступне за дротовим зв’язком і онлайн.
Зв’язок із реальністю в окупації
24 лютого 2022 року на тлі напруги, що наростала, «Детектор Медіа» запустив агрегатор фейків. Тоді соцмережами ширилися мапи України, де начебто російські війська заходять вглиб країни, Сумщина окупована, Чернігівщина вся червона, й увесь Південь начебто окупували. «А потім ми чуємо недостатньо сильним голосом пояснення від Генштабу, що російські війська контролюють виключно дорогу, якою пересуваються, і це є дезінформація. Відтоді на “Українському радіо” вже 2,5 роки виходить рубрика “Фейкконтроль”», — розповів Вадим Міський.
«Ми не одразу усвідомили роль радіо в цій ситуації, а потім нам почали писати люди. Завдяки повідомленням на радіо вони змогли евакуюватися з зони бойових дій, тому що почули, де можна потрапити на автобус, який їде на вільну територію. Наші слухачі писали нам, що дуже важливою була моральна підтримка. Один чоловік із Ірпеня писав, що було дуже складно під час обстрілів, але він вмикав радіо та слухав наші програми. Новини тоді були не дуже втішні, але сам факт того, що радіо працює, людина постійно отримує оновлення інформації й бачить розвиток ситуації, як працюють наші Сили оборони, дає людині впевненість», — розповів Юрій Табаченко і додав, що коли українські блогери заходили на звільнені території та запитували у людей, звідки вони брали інформацію, ті відповідали: на «Українському радіо». І завдяки йому знали, що Україна не здана, попри поширення російської дезінформації. Коли люди знали, що їх не кинули, це допомагало не здаватися.
«Українське радіо» зуміло налаштувати мовлення для Херсонщини з Миколаївської області, збільшивши потужність передавача на максимум. Він мовив весь час окупації пізніше звільненої території Херсонщини.
«Одна з наших слухачок, завідувачка Херсонської обласної дитячої бібліотеки Ірина Ковач, яка слухала мене по радіо, будучи на окупованій Херсонщині, розповідала: “У перший місяць ти ще розумієш, що все навколо — брехня. Але інших засобів для отримання інформації немає, з місцевих веж транслюються російські канали, радіостанції. На другий місяць уже починаєш сумніватися, коли тобі постійно говорять, що Україна програє, Київ от-от захоплять, і на тебе це щодня ллється тоннами”. “Українське радіо” було її єдиним зв’язком із реальністю», — розповів Вадим Міський.
Ще одну історію про чоловіка з Чернігова можна послухати в подкасті «Листи на радіо». Почувши спростування російських фейків на радіо, він ішов у чергу за водою, чув ці самі фейки в переказах місцевих людей і сперечався та спростовував їх для тієї авдиторії, яка на них повелася.
Радіо — порівняно безпечний спосіб отримання інформації в окупації.
Вадим Міський
Підписка на Telegram-канал лишає електронні сліди. Людину могли зупинити на блокпості, перевірити телефон і відправити «на підвал, якщо щось не сподобається». Радіо ж — якщо ви перемкнули частоту — ніхто не доведе, що ви слухали українське на аналоговому приймачі.
Озирнутися на минуле століття
«Іноді здається, що всі роки радянського періоду й часи до створення суспільного мовника “Українське радіо” було голосом влади й там можна було почути прорадянську інформацію. Але мало хто знає, що у 1930-ті роки усе керівництво радіо було розстріляне», — каже Вадим Міський.
Ідеться про «Справу Українського радіо». Коли радянська влада транслювала по радіо показові суди над «ворогами народу», радійники ставили після них траурну музику, й мільйони українців розуміли, що це щось проти їхніх інтересів.
Вадим Міський зазначив, що саме на технічних потужностях «Українського радіо» записувалися Назарій Яремчук, Володимир Івасюк, Софія Ротару — люди, які сприяли відродженню української пісенної творчості. І в 1990-х ті, хто слухав цих артистів, ішли на референдум і голосували за незалежність України.
Вони розуміли, за незалежність якої України вони голосують.
16 листопада «Українське радіо» святкуватиме 100-річчя від заснування. «Ми зазирнули в історію й дізналися, як працювали радійники під час Другої світової війни. Була пересувна радіостанція в потязі, яка їздила за фронтом. Це радіостанція “Дніпро”, на ній з’явилися наші позивні “Реве та стогне Дніпр широкий”», — розповів Юрій Табаченко.
Більше про це можна послухати в подкасті «Українського радіо». А на наступному книжковому форумі команда радіо планує презентувати книжку про своє 100-ліття.
Читати також: Яка роль радіо та подкастів у медіаменю українців — дослідження «Суспільного Мовлення»
«Слухайте, думайте». Як «Громадське радіо» стало рупором політичних і суспільних змін
