Що фриланс обіцяє медійникам

Що фриланс обіцяє медійникам та як ефективно працювати з кількома проєктами — досвід 4 журналістів

Понеділок, 1 Липня, 2024

Люди

Миронишена Тетяна

Фриланс стає все більш привабливим варіантом працевлаштування для журналістів, адже пропонує можливість працювати над кількома проєктами одночасно, водночас зберігаючи творчість і гнучкість. Пандемія коронавірусу, а згодом і повномасштабне вторгнення, тільки підсилили цю тенденцію, хоча формат має і недоліки — нестабільний дохід і непередбачувану кількість роботи протягом місяця. 

«Медіамейкер» поспілкувався з українськими журналістами, які мають різний досвід роботи на фрилансі, й запитав, як вони почали цим займатися, які умови співпраці з різними медіа й організаціями, а також про гонорари й можливості розвитку. Відповідали Олена Максименко, Іван Антипенко, Ольга Дуденко й Олена Граждан.

Перехід на фриланс і перші замовники

Для Олени Максименко причиною залишатися в журналістиці та змінити формат роботи стали події 2013–2014 років. До того вона писала про сучасну культуру, прагнула створити власний мистецький проєкт і, ймовірно, завершити кар’єру журналістки. 

Згодом розпочався Євромайдан, в якому Олена брала активну участь, а незабаром — й анексія Криму. Журналістка з колегами поїхала висвітлювати ситуацію з місця подій і в березні 2014 року на три доби потрапила в полон до росіян. Цей досвід призвів до переоцінки життя, і Олена вирішила долучитися до добровольчого батальйону — за рік вона поїхала у свою першу ротацію як парамедикиня в Бахмут.

Оскільки Олена Максименко мала досвід у журналістиці, камеру й ноутбук, то за кілька місяців в батальйоні їй доручили інформаційну роботу: «Мені сказали, що бути парамедиком — це добре, але нам треба, щоб нашу роботу висвітлювали. Тому що батальйон живе за донати, а донати залежать від справжніх історій. Так я продовжувала їздити на евакуації з побратимами й посестрами, переживала все те, що й вони, але робила іншу роботу. Тепер це називається пресофіцер», — говорить Максименко. 

Після цього вона вирішила «робити те, що вдається найкраще». Так із 2016 року почала самостійно їздити в зони бойових дій як воєнний кореспондент (воєнкор), співпрацюючи з такими медіа, як Frontiner, «Локальна історія», «Новинарня», «Цезор.НЕТ», «День», «Українська правда» (УП), фондом «Повернись живим». Із загостренням бойових дій 2022 року до наявного досвіду додалася ще одна іпостась — фіксерство. 

Читати також: Той, хто все вирішить. Як це — бути фіксером під час війни

Олена Максименко
Олена Максименко

З початком повномасштабного вторгнення на фриланс перейшов Іван Антипенко. Влітку 2022 року він працював з іншого міста, оскільки його рідний Херсон на той момент був окупований. Тоді журналіст пішов із фултайм-роботи тренера й консультанта в національному проєкті з медіаграмотності й почав їздити як журналіст на Миколаївщину. «Дуже хотілося писати саме про Південь і Херсон, бути ближче до дому», — говорить Іван.

Він почав співпрацю з такими виданнями, як «Новинарня», «Ґрунт», «Радіо Свобода». У останньому Антипенко — позаштатний кореспондент, має їхнє посвідчення й акредитацію. Періодично пише та знімає для інших медіа. Його фото можна побачити в Reuters, The New York Times, BBC та інших міжнародних медіа.

Також 2022 року в новому для себе форматі почала працювати Олена Граждан: «Мій досвід фрилансу тривав рік і три місяці. Це був для мене експеримент. Ще раніше я слухала подкаст Тані Гончарової про перехід із фултайму, який взяла собі за гайдлайн [посібник із порадами, — ред.]. Я розуміла, що має бути план дій, фінансова подушка й особистий бренд». 

Важливу роль, на думку Граждан, також зіграв перехідний план. Журналістка була знайомою з редактором сайту Institute for War & Peace Reporting (IWPR), який запропонував їй бути авторкою проєкту. Тексти для IWPR і колонки для ІТ-компаній стали першими замовленнями. 

Приблизно вже пів року, станом на червень 2024 року, на фрилансі частково почала працювати Ольга Дуденко, поєднуючи його з фултайм-роботою. «Для мене від початку кар’єри це була нестабільна історія. Я прагнула працювати саме в редакції, щоб розуміти обсяг роботи, обов’язки, почувати себе впевнено й мати передбачуваний дохід», — говорить журналістка. 

Та з часом Дуденко стало цікавіше писати не для конкретного медіа, а на конкретні теми, а саме культури й мистецтва. Водночас вона хотіла попрацювати з різними колективами, щоб «досліджувати глибше цю сферу й причетних до неї людей». Так із лютого 2024 року у фриланс-форматі вона почала співпрацювати з «Українською правдою» й «Сенсором», а з кінця весни — також із Wonderzine UA, в якому три роки працювала на фултайм-позиції редакторкою культури.

Хто пропонує текст

Спершу пише, а потім пропонує — за таким принципом працює воєнна кореспондентка Олена Максименко. Оскільки на фронті досить важко щось планувати наперед, то рідко таке буває, що запит якийсь конкретний. 

«Ти, звісно, можеш домовитися із бригадою, але по приїзду вони тобі можуть сказати: “Вибачте, ми зараз закрилися для журналістів”. Частіше я просто їду, походу з кимось десь знайомлюсь або ж натрапляю на цікаву й важливу волонтерську місію, чи раптом зустрічаю старого друга, який мобілізувався. Все часто вирішується у процесі», — пояснює Олена. 

Подібний підхід до роботи в Івана Антипенка: «Якщо я точно знаю, що тема, яку спробую привезти, — виграшна, то я не узгоджую. Наприклад, я їду знімати роботу артилеристів 37 бригади на бойових позиціях — те, що у принципі на Півдні не робили. Якщо я зберу такий матеріал, то впевнений, що його 100 % приймуть».

Іван Антипенко
Іван Антипенко

З поїздок Іван зазвичай привозить різні типи матеріалів: і тексти, і відео, і фоторепортажі. Останні редакції просять доповнити текстом: загальним описом та під фото. Візуальній частині роботи журналіст приділяє більше уваги зараз. Теми для текстів, в яких не певний, узгоджує з виданнями попередньо, бо для їхнього створення потрібно докласти більше зусиль.

Ольга Дуденко частіше сама пітчить ідеї текстів для «УП». У Wonderzine UA редакція збирається на щомісячні планування, де команда обговорює теми, які варто висвітлити. Іноді головна редакторка пропонує написати матеріал, коли є важливий інфопривід, або хтось у редакції не встигає взяти текст у потрібний час. 

Структуру майбутнього матеріалу журналістка завжди пише сама, частіше не узгоджуючи з редакторами.

Однак якщо це грантові проєкти, як-от співпраця Wonderzine та організації ООН Жінки, то план роботи потрібно узгоджувати. 

До Олени Граждан частіше приходять із конкретним запитом: «Спершу мені пропонують, далі починається обговорення. Я завжди уточнюю технічне завдання (ТЗ), намагаюся максимально його конкретизувати. Ми проговорюємо, що замовник хоче сказати, де опублікувати, фінансові питання, дедлайни». 

Граждан згадує один випадок, коли вона ініціювала співпрацю — з медіа «Ґрунт». Вони познайомилися наживо на Bucha Journalists Counference 2023, на якій журналістка запропонувала писати для видання економічні статті. За кілька місяців редакція надіслала перше замовлення — пояснити заяву президента про трильйон доларів ВВП. 

Що робити, якщо медіа не бере текст

Зазвичай вийде матеріал чи ні стає зрозуміло на моменті обговорення тем. Олену Граждан одного разу медіа попросило написати текст про нову можливу мобілізацію через додаток «Дія». У процесі дослідження журналістка зрозуміла, що стаття вже не актуальна, однак встигла взяти кілька коментарів. Відтак видання оплатило їй половину гонорару. 

У Ольги Дуденко був досвід, коли вона «не потрапляла» в потрібний формат: «У Wonderzine UA є формат інтерв’ю питання-відповідь, і формат власного досвіду — історії з цитатами. Пам’ятаю, що певний час я не втрапляла у відчуття “вандерівського” тексту й, наприклад, писала власний досвід замість інтерв’ю. Потім на прохання головної редакторки повністю змінювала структуру. Але це все був досвід, який дозволяв напрацювати відповідний стиль».  

Олена Максименко завжди нові матеріали спочатку пропонує тій редакції, яка оплачує їй поїздку. Якщо ж їм не підходить, то звертається до інших. Водночас зазначає, що з роками співпраці вона досить добре знає формати цих видань і що потрібно кожному з них у результаті. 

«У крайній поїздці я записала розмову з письменницею, яка під час повномасштабного вторгнення проводить курси літературної майстерності для підлітків. Ми поговорили про те, як учні консервують у собі травми війни. Вони про це не говорять, але коли починають писати, то видно, що їм це болить. Матеріал вийшов цікавий, та я точно знаю, що це не формат Frontliner, тож їм навіть не пропоную. Але “Новинарні” підійшло, і вони взяли текст», — говорить Максименко. 

Дуденко радить питати про редакційну політику, коли журналісти тільки починають фрилансити для медіа.

Якщо фізичної немає — можна поспілкуватися з редактором про стиль видання й очікування від нового автора. «Певний час я писала для нового медіа “Сенсор”, яке тільки шукало свій голос. Відповідно я могла проявити себе більш індивідуально. Натомість в “УП” і Wonderzine UA є свої напрацьовані протягом років стилі. Банально, перше медіа вживає “лапки-лапки”, натомість друге — “лапки-ялинки”. Це просто потрібно знати», — пояснила вона. 

Місячна норма текстів для фрилансерів

Ольга Дуденко не ставить собі чітких норм, однак зазначає, що є певні редакційні вимоги. Раніше на Wonderzine UA потрібно було писати 8–10 текстів щомісяця. Тепер на фрилансі ця кількість скоротилася вдвічі. В «Українській правді» це число залежить від подій. Зазвичай від 5 до 10 одиниць, підсумовує журналістка. Загалом у результаті вона видає не більше трьох текстів на тиждень. 

Для Олени Максименко вже залежить від складності завдання. У середньому в місяць виходить п’ять-шість текстів. «Попри загальну невизначеність, ритм планувань поїздок однаковий. Тобто я пишу в п’ять бригад, із двох мені, умовно, дадуть позитивну відповідь. А ще з кимось зі своїх [знайомих] домовлюсь про інтерв’ю — це вже три зачіпки. Плюс я беру і цивільні теми. З крайньої поїздки написала про лісництво, а саме як війна знищує лиманський ліс. Ідея матеріалу з’явилася у процесі поїздки», — говорить журналістка. 

У Олени Граждан кожен місяць не схожий на попередній. Кількість реалізованих матеріалів залежала і від неї, і від медіа чи бізнесу. Аналітичні статті вона зазвичай пише довше — від двох тижнів до місяця. Натомість спецпроєкти, нативні матеріали для медіа вдається писати швидше — в межах тижня. 11 текстів — найбільша кількість матеріалів, яку Граждан якось вдалося написати за місяць. 

Немає норм по кількості текстів у Івана Антипенка — все залежить від проєктів і попередніх домовленостей. Як приклад Іван наводить статтю для медіа «Ґрунт» про ситуацію в селі Кринки на Лівобережжі Дніпра на Херсонщині. Для її створення журналіст спілкувався з місцевими мешканцями, які покинули зону бойових дій та з військовими, які проводять операції на цій ділянці фронту. Саму статтю, каже, писав близько тижня, але загалом часу могло піти й більше: «Важко порахувати, скільки годин про неї думав, як організовував логістику, шукав героїв».

Фінансова стабільність і фриланс

Фінансової передбачуваності на фрилансі значно менше проти фултайму. Водночас у кожного медіа чи організації досить різна фінансова політика. Загалом суми варіюються від 1500 грн до $200. 

В україномовних медіа гонорари складають від 1500 до 3000 грн за текст, відповідно до попереднього досвіду Дуденко. Антипенко, який співпрацює як із локальними, так і з міжнародними проєктами, середній гонорар визначає у $100–150. Водночас Граждан, яка співпрацювала не лише з медіа, а й із бізнесами, каже, що на відміну від видань, в останніх немає фінансової стелі. Так одного разу їй вдалося домовитись про $200 оплати за текст на 20 000 знаків. Гонорар вище середнього, пояснює, однак це реально. 

Підсумовуючи досвід спікерів — забезпечувати свої потреби лише гонорарами досить складно.

Так Дуденко поєднує різні формати роботи. А журналісти, які працюють повністю на фрилансі, знаходять додаткові способи прибутку або зменшення витрат. 

Фінансова подушка

Фриланс — досить непередбачуваний формат роботи, відтак труднощі, зокрема з фінансами, можуть з’явитися спонтанно. У такі моменти круто мати фінансову подушку. 

«У мене був досвід, коли один місяць я отримала приблизно $1000, а наступний — $300. Ось такий стрибок. На щастя, в мене були заощадження. Для таких випадків дуже важливо вести табличку особистого бюджету, щоб розуміти, який комфортний мінімум у тебе є, і скільки для цього потрібно попрацювати», — пояснює Олена Граждан. 

Олена Граждан
Олена Граждан

Від суми мінімальних витрат вона радить відштовхуватися також під час формування гонорарів. Так, наприклад, можна зрозуміти, чи вони відповідають вашому мінімуму на певний період. Якщо ні — тоді варто щось змінювати, підсумовує журналістка. 

Гранти та програми підтримки

2023 року Антипенко виграв кілька індивідуальних грантів — від Deutsche Welle та «Інтерньюз-Україна». Якщо для першого медіа потрібно було підготувати низку матеріалів на конкретну тему, то медійний проєкт допоміг із купівлею техніки. Відтак підтримка для фрилансерів може бути досить різною і стосуватися не лише гонорарів за написання матеріалів. 

Максименко зазвичай вигравала гранти на дорожні витрати. Так Український ПЕН покрив їй оплату за виїзди, коли вона писала книгу «Пряма мова. Хроніки захисту», тому що видавництво такої можливості не мало. Останнім часом витрати за поїздки їй частково компенсує одне з видань, з яким фрилансерка співпрацює. Однак це тому, що вони самі виграли грант, пояснює Олена. Та коли він закінчиться, потрібно буде знову думати про фінансування поїздок.

Також існують програми підтримки журналістів. У липні 2022 року Іван подався на тримісячну стипендію від Lviv Media Forum для медійників, які виїхали із зони окупації та продовжують працювати. Протягом трьох місяців він отримував кошти, які стали потужною опорою в нестабільний час, говорить Антипенко.

За цим же принципом «Освітній Дім з прав людини в Чернігові» допоміг журналісту поремонтувати машину, яка зламалася в дорозі під час одного з робочих виїздів. А Lviv Media Forum оплатив купівлю нового мікрофона влітку 2023 року під час роботи з висвітлення наслідків підриву Каховської ГЕС.

Фрилансери як ФОПи

Звернутися до замовника із пропозицією платити податки — ще одна можливість журналісту заощаджувати. 

Текст — це послуга, яку фрилансер виконує як самозайнята особа, і саме через статус фізичної особи-підприємця легалізує свою діяльність. А ще наявність цього статусу дає змогу отримувати гранти та співпрацювати із громадськими організаціями, які теж часто фінансуються грантодавцями. Тож мати його потрібно, підсумовує Граждан.

«Але це палка із двома кінцями. Зважаючи на різні групи ФОПу, зазвичай тобі треба платити 5 % від щомісячного доходу і ЄСВ [для ФОП 3-ї групи, — ред]. Головна причина, чому на початку фрилансу в мене не було ФОПу полягає в тому, що я не могла його “вивезти”. Мій дохід був на мінімумі, та ще й максимально непередбачуваний. Тож я попросила свого регулярного замовника платити податки ФОПа за мене. І він погодився», — говорить вона. 

Редакція, з якою співпрацювала Максименко, певний час надавала безплатні бухгалтерські послуги. Це теж полегшує роботу на фрилансі, адже вести ФОП — це відповідальна частина роботи, яка потребує часу й уваги. 

Кожна додаткова умова співпраці визначається по-різному в кожному проєкті. Однак, знаючи про ці функції, фрилансер хоча б може їх пропонувати замовникам.

Компенсація витрат

Витрати, за досвідом Івана Антипенка, є одним із ключових питань, коли він їде у відрядження. Серед тих, які редакція чи організація може частково компенсувати — це проживання й логістика, а саме квитки або пальне для автомобіля. 

Олені Максименко якесь із видань зазвичай компенсує витрати, однак для цього потрібні чеки: «Це має свої труднощі, тому що в готелях на Донеччині жити небезпечно — по них іноді працюють прицільно. А знайти квартиру, де тобі надрукують чек — це теж проблема. До того ж займатися цим часто немає ресурсу. Відтак доводиться обирати — оплатити квартиру й поспати в безпеці чи залишитися в готелі, щоб отримати чек».  

«Минулого року я змінив машину на трішки старішу, але зручнішу для виїздів. Це мій персональний вклад у роботу, та на цьому витрати не припиняються. На кожну поїздку потрібне пальне. Часом треба оновлювати робочу техніку. Така специфіка роботи на фрилансі, що ти мусиш завжди шукати можливості», — додає Іван Антипенко.

Розвивати експертність та інші поради початківцям

Ольга Дуденко радить глибоко досліджувати тему, в якій фрилансер хоче писати. «Як правило, якщо редакції шукають когось на фриланс, то шукають експерта. Людину, яка розуміє тему зсередини. Якщо ми говоримо про мистецтво, то варто знати ключових гравців сфери, мистецькі простори, як відбуваються події, як взаємодіють куратори й художники тощо. Це спрощує роботу й тобі як журналістці, оскільки ти орієнтуєшся у сфері, розумієш, які ініціативи варто підсвітити, і пошук тем і героїв відбувається швидше», — пояснює вона. 

Олена Максименко
Ольга Дуденко

Читати також: Хороший текст — експертний текст. Де брати експертів для матеріалів?

Якщо журналіст прагне розвиватися як воєнний кореспондент, то Олена Максименко рекомендує поїздити у відрядження в тандемі з досвідченими журналістами. Це шанс отримати корисні зв’язки й подивитися на роботу колег, як вони планують поїздки чи комунікують із військовими. Для виїздів на фронт потрібно мати акредитацію, яку може оформити медіа, з яким співпрацює автор. 

Серед іншого, Олена Граждан радить розвивати свої соцмережі. Персонально в Олени досить активний Facebook. Каже, що саме там до неї надійшли перші пропозиції писати тексти на початку журналістського шляху й під час переходу на фриланс. Мінімум, який ви можете робити, — це поширювати там свої опубліковані тексти. 

«Можливо, ви робите дуже круту роботу, просто про вас поки що знає мало людей. Розвивайте свій бренд, щоб мати корисні зв’язки, — каже Іван Антипенко й додає, що фрилансерам важливо налаштовувати себе на пошук можливостей, а не виправдань. Адже викликів у фрилансера чимало, і всі вони — лише його чи її відповідальність. 

Поради редакціям

Навіть якщо людина працює на фрилансі, вона однаково частина команди й відповідає за якість матеріалів, опублікованих у медіа. Тому Ольга Дуденко радить редакціям не боятися залучати цих людей до редакційних процесів. Наприклад, до спільних нарад та обговорень. А ще давати фідбек на їхні тексти. Бо це один із ключових способів журналістам розвиватися загалом і писати кращі статті для конкретного медіа. 

Цінувати людей, які працюють у полі, радять воєнні кореспонденти Олена Максименко й Іван Антипенко. 

«Іноді доводиться пояснювати, наскільки важко було зробити той чи інший матеріал, скільки ресурсу було вкладено. У фрилансера немає свого продюсера чи фіксера. Хтось працює з оператором, а хтось все-все робить сам. Хочеться, щоб ця робота підтримувалася розумінням, гонорарами та ставленням», — говорить Іван.

Майбутнє фрилансера

«Завжди є куди рости. Наприклад, можна працювати на вигідніших умовах чи з більшими редакціями, або ж робити власні проєкти», — міркує Антипенко. 

Врешті, підсумовує він, все залежить від особистого бренду, а саме — як ти себе позиціюєш та які цілі перед собою ставиш. Самого Івана в перспективі цікавить створення персональних фотопроєктів, фільмів, колаборацій із видавництвами чи іншими колегами. 

Ольга Дуденко в перспективі хотіла б спробувати попрацювати лише на фрилансі: «Мене захоплюють інші формати співпраці, не лише класична журналістика. Наприклад, кураторство, координування культурно-мистецьких проєктів. Фриланс дає змогу не прив’язуватися до часу й писати текст не конкретно з 8:00 до 18:00. Ти стаєш вільнішим від умовностей».

Читати також: Що треба знати про фриланс для іноземних медіа: досвід журналістки Крістіни Бердинських

гонорар | досвід | Медіа | фрилансери