Цього року журналісти-розслідувачі не лише активно висвітлюють зловживання у владі та корупцію в оборонній сфері, але і спроби перешкодити їхній роботі та применшити її значення.
Під час Всеукраїнської конференції журналістів-розслідувачів UIJC 2024 від Інституту розвитку регіональної преси розбиралися, як розголос допомагає журналістам захищати свої права та як ще можна документувати їхні порушення.
Спікери панелі:
- Анна Бабінець — керівниця «Слідства.Інфо»;
- Леся Іванова — журналістка Bihus.Info;
- Юрій Ніколов — співзасновник проєкту «Наші гроші»;
- Павло Новик — журналіст «Харківського антикорупційного центру»;
- Ярослав Юрчишин — голова комітету ВРУ з питань свободи слова;
- Флутура Кусарі — міжнародна консультантка Ради Європи та медіаюристка European Center for Press and Media Freedom
Модерувала панель Людмила Панкратова, виконавча директорка Інституту розвитку регіональної преси.
Найгучніші кейси редакцій за останній рік
Юрій Ніколов і «Наші гроші»
Юрій Ніколов, співзасновник видання «Наші гроші» каже, що 2024 року зібрав цілу низку різноманітних способів тиску. «Також мені було відомо від інших журналістів, що агенти СБУ проводили за ними таємне стеження та дрібні провокації, але нічого з цього не винесли в публічний простір: колеги вважали, що такі ситуації можуть зашкодити міжнародному іміджу України. Проте, починаючи з середини 2023 року, тиск на журналістів став відчутнішим, особливо на тих, хто працює в розслідувальних проєктах», — говорить Ніколов.
Однією з історій тиску на Ніколова, яка вийшла в публічний простір, став напад на квартиру: невідомі люди пошкодили двері та злякали матір журналіста, яка була вдома. Поліція розгорнула провадження, але згодом воно зупинилося, а жодних підозр чи звинувачень не висунули. «СБУ провело власну перевірку, запитавши підозрюваних на поліграфі, і вони заперечили свою причетність до СБУ. Мої джерела також підтвердили, що це була не їхня операція. Проте ми дізналися, що ця акція була дуже близькою до Офісу Президента», — пояснює журналіст. Він вважає, що передумовою цього стало те, що на одному з етерів «Української правди» він назвав гальмування Зеленським ухвалення закону про мобілізацію «ухилянством».
Далі почалася серія інших інцидентів, зокрема, стеження за Bihus.Info, історії з Укрінформом та випадки переслідування журналістів із різних редакцій. Події дістали міжнародний розголос, зокрема партнери з країн G7 організували закриті зустрічі-консультації з представниками СБУ.
«Реакція міжнародних медіа була швидкою — заголовки про переслідування журналістів з’явилися у The Financial Times, The New York Times й інших впливових виданнях. Як наслідок, фізичний тиск на журналістів припинився, але поширюються нові форми тиску, зокрема через суди. І саме ця тенденція, на жаль, може стати новим викликом для нас, оскільки провладні політтехнології можуть точково тиснути як на поодиноких журналістів, так і на медіа загалом», — зазначив співзасновник проєкту «Наші гроші».
Bihus.Info
Журналістка Bihus.Info Леся Іванова каже, що можна прослідкувати, як змінювалися методи тиску на журналістів у роки незалежності України.
«У 1990-х били та вбивали. У 2000-х журналістів просили не публікувати певну інформацію за гроші. Далі прийшла ера судових позовів, мета яких — відволікти журналістів від їхньої основної роботи, змусити витрачати час, гроші та нерви на судові процеси, а не на журналістські розслідування», — говорить Іванова. Наприклад, Bihus.Info мали позов на 2 млн, який вони виграли. Тоді фігурант їхнього розслідування Олег Гладковський, який був першим заступником секретаря РНБО, подав позов щодо визнання недостовірною інформації в матеріалі «Армія.Друзі.Бабки» та відшкодування «моральної шкоди».
Тепер, каже журналістка, з’явилася нова тактика — дискредитація журналістів як людей, а не просто професіоналів, щоби підірвати довіру до редакцій. Коли залякування та підкуп не діють, застосовують методи особистої дискредитації. «У нашому випадку — це стеження за редакцією та її співробітниками, що тривало місяцями або навіть роками. Ми помічали машини біля офісу, були також підозри на прослуховування, однак ми не мали доказів для звернення до правоохоронних органів», — пояснює журналістка. Редакції також передавали розшифровку планірки, щоб натякнути на стеження. Журналістка вважає: це робили, щоб дізнатися, хто стане наступним фігурантом розслідування та що готують до випуску.
У грудні 2023 року під час корпоративного тренінгу в заміському комплексі, де співробітники редакції залишилися на ніч, виявилося, що в приміщеннях встановили приховані камери.
«Відеозаписи використали для ролика, в якому йшлося про те, що поодинокі члени редакції у свій вільний час займалися тим, що ніяк не стосувалося професійної діяльності. Однак ці дії екстраполювали на всю редакцію. Відео змонтували так, щоб акцентувати увагу на тому, що наші розслідування нібито не заслуговують на довіру», — каже Іванова й додає, що це типова стратегія під час війни, коли будь-які звинувачення можуть стати надзвичайно чутливими. Зокрема, Bihus.Info почали звинувачувати в тому, що члени редакції нібито ухиляються від служби в армії.
«Однак атака провалилася. Спроба дискредитації не досягла своєї мети, оскільки методи, якими намагалися нас “закенселити”, лише підсилили нашу позицію та підтримку з боку аудиторії», — говорить журналістка Bihus.Info. Каже, що інститут репутації, який будувався упродовж десяти років, став фундаментом, який допоміг редакції набути підтримку не лише від своїх постійних читачів, але й від широкої громадськості.
«Першими на допомогу прийдуть не правоохоронні органи, а ті, хто вас поважає, дивиться, читає, слухає та розуміє, наскільки важлива та складна робота журналістів».
Павло Новик, журналіст «Харківського антикорупційного центру», додає, що знає щонайменше один випадок, коли спецслужби тиснули на одного з тих, хто допомагав Bihus.Info ідентифікувати причетних до стеження за журналістами.
Леся Іванова також наголошує на важливості внутрішньої організації та готовності до непередбачуваних подій. А постійна комунікація та активна участь у висвітленні ситуації допомогли зберегти увагу до проблеми й не дати їй загубитися серед інших новин.
«Незалежно від способів, якими намагаються закрити рота журналістам, це завжди свідчить про одне: прагнення зупинити їхню роботу», — говорить журналістка. Вона наголошує: якщо у вашій практиці трапиться щось подібне до того, що сталося з ними, найважливішим буде не зупиняти свою роботу.
«Коли в нашій редакції стався інцидент, усі працювали за протоколом форс-мажора. Хтось уночі ідентифікував людей на відео, хтось спілкувався з джерелами, інші займалися юридичними питаннями або давали по 20 коментарів на день, щоби про справу говорили далі… Через тиждень ми вже працювали з новими розслідуваннями», — каже Іванова.
«Слідство.Інфо»
Одним із найгучніших випадків для «Слідства.Інфо», пов’язаних зі стеженням за журналістами, стало переслідування Євгена Шульгата, який працював над розслідуванням щодо керівника департаменту кібербезпеки СБУ. У розслідуванні йшлося, що родина цього високопосадовця придбала майно, яке коштувало більше за офіційні доходи.
«Одного вечора Євген повідомив, що його переслідували в супермаркеті. Біля каси до нього підійшли працівники Солом’янського районного ТЦК й намагалися передати виклик у поліцію. Він встиг зафіксувати подію на відео та припустив, що це може бути пов’язано з його роботою над матеріалом. Це сталося за чотири дні до публікації розслідування», — пояснює Анна Бабінець, керівниця видання «Слідство.Інфо».
Бабінець попросила в адміністрації торгового центру записи з камер спостереження. Редакція встановила, що до Євгена підійшли працівники департаменту кібербезпеки, якими керував чоловік у цивільному одязі — його впізнали через кілька джерел. Ця людина була тісно пов’язана з керівником, про якого Шульгата робив розслідування.
«Це була абсолютно абсурдна ситуація — нахабне переслідування журналіста під час війни. За півтори години ми розкрили їхні дії, починаючи з отримання відео й до моменту публікації сюжету», — говорить Бабінець.
Завдяки доказам «Слідства.Інфо» керівника департаменту кібербезпеки СБУ зрештою звільнили та змінили начальника Солом’янського районного ТЦК. Справа щодо переслідування журналіста ще триває, хоча наразі жодних значних результатів немає.
«Після цих подій нас запросив до себе голова Служби безпеки України Василь Малюк, щоб обговорити ситуацію. Після інциденту з колегами з Bihus.Info він заявляв, що стеження більше не повториться, а європейських представників запевнять у недопущенні подібних випадків. Проте ми стали свідками майже аналогічної ситуації через два місяці», — каже керівниця «Слідства.Інфо». Вона додає, що не хоче применшувати всю роботу СБУ чи її керівництва — там справді багато важливих і корисних ініціатив. Проте критично важливо донести, що не лише квартири за мільйон є проблемою. Набагато серйозніша проблема — це концептуальне й ціннісне сприйняття: ми воюємо з Росією не лише за території, а за цінності. Тому не варто утискати журналістів: придушення свободи слова — російський підхід.
«Найбільше мене вразило те, що голова СБУ зазначив: абсолютно неприйнятно, що голова Департаменту СБУ придбав дорогу квартиру під час війни, і саме за це він був усунений. Я намагалася пояснити, що справжній злочин полягає в переслідуванні журналістів, і мені здавалося, що це досі не усвідомлюється навіть ключовими особами в державі», — каже Бабінець.
«Харківський антикорупційний центр»
Павло Новик, журналіст «Харківського антикорупційного центру», згадує, як слідкували за головою правління ХАЦ Дмитром Булахом. Цей інцидент залишили поза публічною увагою, щоб уникнути дискредитації України. Дмитро не ухилявся від служби: він відновлювався після пневмонії та COVID-19, а потім мобілізувався до Національної гвардії. Він і далі працював у своїй частині водієм, водночас допомагаючи забезпечувати підрозділ дронами, автомобілями та технікою.
«За Дмитром почали слідкувати восени 2023 року. Невідомі особи на автомобілях переслідували його кілька місяців. Врешті-решт,співробітники СБУ передали справу до ДБР, стверджуючи, що він ухиляється від служби, ночуючи вдома і виїжджаючи за власними потребами на службових автомобілях. Проти нього було відкрито кримінальне провадження», — говорить Новик.
Після обшуків з’явилася інформація, що за ним вели постійне спостереження через приховані камери. Під тиском оприлюднених даних частина правоохоронців публічно відмовилася від своїх дій.
Інші журналісти центру також стикалися з подібними проблемами — тиском із боку правоохоронців через їхні публікації. До того ж фейкові правоохоронні структури, створені окупантами в Харківській області, почали надсилати підозри членам ХАЦ, оприлюднюючи їхні персональні дані та погрожуючи 20–30 роками ув’язнення.
Читати більше: З чим розслідувачі мають справу після початку повномасштабного вторгнення
Реагування влади
Голова комітету ВРУ з питань свободи слова Ярослав Юрчишин каже, що завдяки спільним зусиллям активістів та журналістів-розслідувачів можна добиватися поступу.
«Проблема залишається в тому, що влада іноді не усвідомлює важливість взаємодії з медіа. Якщо журналістів ігнорують або на них тиснуть, це може мати серйозні наслідки для країни», — пояснює Юрчишин.
В Україні є координаційна платформа при Міністерстві культури та інформаційної політики, яка передбачає координацію дій правоохоронних органів для мінімізації злочинів проти журналістів. Спеціальна група в Генеральній прокуратурі розслідує справи громадських активістів і журналістів. Проте проблеми виникають тоді, коли в справах з’являються впливові фігури. Ярослав Юрчишин каже, що часто слідство в таких випадках імітується, а потім «заморожується». У кращому разі фігурантів затримують і допитують виконавців, поки до справи є увага суспільства. Тому необхідно, щоб увага до таких справ не спадала, інакше їх можуть залишити без належного розслідування.
«34 українських журналістів вбили після початку повномасштабного вторгнення, що не має залишитися непоміченим. Усі ми добре знаємо, що смерть Георгія Гонгадзе є травмою для українського суспільства. Ми не маємо права допустити повторення подібних трагедій», — говорить голова Комітету ВРУ з питань свободи слова Ярослав Юрчишин. Він каже, що остання пресконференція президента показала, що деякі представники влади все ще сприймають журналістику як загрозу, а не як інструмент для покращення ситуації. Крім того, кількість зафіксованих злочинів представників України щодо свободи слова зростає, й розрив із кількістю злочинів, які вчинила Росія проти українських журналістів, скорочується.
Юрчишин зазначає, що європейська інтеграція дає шанс на покращення: «Раніше переслідування журналістів у країні було звичною практикою, тепер же ми прагнемо до ефективних розслідувань і притягнення до відповідальності як виконавців, так і замовників злочинів проти журналістів. Тому важливо, щоб кожен злочин був зафіксований, публічно показаний, а винні — притягнуті до відповідальності. Лише так ми зможемо відповідати європейським стандартам і будувати майбутнє, де свобода слова захищена на всіх рівнях».
Основна мета тиску на журналістів — зменшити кількість людей, які висвітлюють непривабливі істини. «Важливо, щоб журналісти прийняли це та усвідомили, що для їхнього захисту неможливо нічого зробити без їхньої активної участі», — говорить Юрчишин. Він наголосив, що будь-яка атака на журналістів має розглядатися як напад на демократію.
«Хоча я не можу запевнити, що ми зведемо до нуля такі випадки, адже навіть у розвинених країнах трапляються подібні ситуації, ми прагнемо звести їх до мінімуму. Вам не треба зупиняти свою роботу, адже у владі є партнери, які готові підтримати вас у досягненні результатів», — підсумовує він.
Анна Бабінець каже, що сьогодні суспільство потребує найкращих менеджерів, які керуватимуть країною. І якщо журналісти бачать, що посадовці погано роблять свою роботу, вони мають першими про це говорити. «Я прибічниця того, щоб було багато маленьких скандалів, ніж один великий, який поставить на межу існування нашу країну».
Зусилля ЄС щодо безпеки журналістів
Медіаюристка Флутура Кусарі очолює програму правової підтримки European Center for Press and Media Freedom (ECPMF), яка підтримала сотні працівників медіа з усієї Європи. На панелі вона розповіла про платформу безпеки журналістів Ради Європи, яка документує випадки порушення прав журналістів. Платформа, яка працює від 2015 року, збирає інформацію про атаки, погрози та інші порушення щодо журналістів та зберігає ці дані в реальному часі. Вона базується на Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Інформація про порушення надходить до делегації країни в Раді Європи, а потім — до відповідальних за розслідування порушень урядових установ, таких як Міністерство юстиції. Кусарі запевняє: реакція з боку уряду мусить бути, адже бездіяльність може негативно вплинути на репутацію країни.
Інформація, яку надають платформі, має відповідати таким критеріям:
- чи є серйозне занепокоєння щодо свободи медіа;
- чи йдеться про загрозу або порушення в одній із 46 країн-членів Ради Європи;
- чи є інформація правдивою та заснованою на фактах;
- чи є ця інформація вже у відкритому доступі (якщо ні, чи є згода осіб, які ідентифіковані або можуть бути ідентифіковані, на публікацію цієї інформації).
Крім цього, платформа випускає щорічні звіти про свободу медіа у Європі. Також Кусарі зазначає, що в межах платформи команда розробляє стратегії протидії судовим процесам, спрямованим на переслідування чи залякування журналістів (так звані SLAPP — strategic lawsuits against public participation). Редакціям і поодиноким журналістам рекомендують отримати юридичну консультацію перед публікацією, особливо перед оприлюдненням складних розслідувань щодо впливових людей. Однак, якщо вони отримають SLAPP, Кусарі рекомендує звернутися до юриста. Вона також закликає документувати будь-які злочини проти журналістів і ділитися інформацією з платформою, щоб показати стейкхолдерам проблеми, з якими треба боротися. Якщо журналісти не можуть оплатити судові витрати, ECPMF можуть надати фінансову підтримку.
Також, зазначає Кусарі, є програма Voices of Ukraine, де українським медіа, які працююють в Україні, надають підтримку для безперервної роботи в умовах загрози їхньому життю.
Людмила Панкратова, виконавча директорка Інституту розвитку регіональної преси, додає, що якщо справа дійде до Європейського суду з прав людини, це означатиме, що ми не змогли досягти справедливості на національному рівні. «У такому разі ми додамо докази того, що зверталися на відповідні платформи, а уряд на це реагував певним чином. Проте, на жаль, держава так і не змогла забезпечити ефективний механізм для захисту прав журналістів», — говорить Панкратова.
Читати більше:
