Видання ArtsLooker заснувала 2016 року ініціативна група колекціонерів українського мистецтва. Це було медіа, що фокусувалося саме на ринку мистецтва й колекціонуванні. Однак до 2024 року, пройшовши певний шлях, змінюючи стиль, підхід і методи, вони стали більше, ніж медіа про колекціонування й ринок. ArtsLooker зараз — це одне з найпопулярніших видань про мистецтво в Україні, на шпальтах якого виходять критичні статті, огляди, дискурси, інтерв’ю навколомистецького світу. 

Головна редакторка Ліза Корнійчук розповіла про заснування медіа, його зміни, балансування між критикою та журналістикою й командну роботу. 

Від колекціонерів для колекціонерів 

2016 року група українських колекціонерів, які колекціонували та продавали сучасне українське мистецтво, створили медіа ArtsLooker. За словами головної редакторки Лізи Корнійчук, це було медіа «від колекціонерів для колекціонерів». 

«2016 року українському мистецтву бракувало видимості, тому потреба створити тематичне медіа була логічною. Сьогодні ситуація, звісно, набагато краща, і мистецтво все частіше набуває суспільно-політичного спрямування. Але на той момент знали, можливо, кількох художників. Тому існував певний мистецький вакуум, і в цьому вакуумі утворився ArtsLooker», — розповідає Ліза Корнійчук. 

Ситуація з українським мистецтвом поступово змінювалася, виникало більше платформ та інституцій, які займаються некомерційним мистецтвом. Також з’явилося багато молодих художників та ініціатив, які, за словами головної редакторки, потребували уваги. 2020 року видання перекуповують інші колекціонери — Володимир Пірус і Максим Волошин. Тоді ж до видання долучилася редакторка й кураторка Валерія Шиллер, яка змінила концепцію видання, ціллю якого стало відкриття нових імен українського мистецтва й розвиток діалогу між українською та закордонною спільнотою мистецтва. 

Опісля команда зробила ребрендинг сайту й заявила про себе як видання про сучасне мистецтво. Назву медіа — ArtsLooker — команда успадкувала ще від перших засновників і не змінювала її. За словами Лізи Корнійчук, назва є «самопояснювальною», адже, очевидно, art — мистецтво, а looker — той, хто дивиться на мистецтво. «Мені здається, ми як медіа глобально спрямовуємо погляд на мистецтво. У світі, де багато всього сказано, створено, зроблено, ми маємо якось спрямувати погляд, аби він був більш прицільним і наближеним до суті. Так я інтерпретую цю назву на рівні редакції», — додає головна редакторка. 

Виклики теперішнього

У час повномасштабного вторгнення до команди долучилася Марія Вторушина, яка перезапустила сайт з урахуванням воєнного контексту. Для культурних професіоналів і професіоналок це була можливість писати для іноземної авдиторії про українське мистецтво. 

2022 року на сайт видання відбулася масштабна DDoS-атака, що вплинуло на показники, процес роботи команди й заморозило сайт майже на рік. 

Ліза Корнійчук як головна редакторка долучилася до команди 2023 року: «До цього я навчалася на факультеті New Art Journalism у Школі Чиказького інституту мистецтв (SAIC). Це була дуже нішева програма в артшколі, орієнтована на те, щоб писати про мистецтво й виробляти контент, повʼязаний із мистецтвом, наприклад, подкасти чи інші креативні формати». 

З приходом головної редакторки видання розпочало концептуальне й візуальне оновлення сайту.

«Попри те, що сайт зроблений чудово, час йде, і для нас як журналу про мистецтво дуже важлива візуальна складова. Тому в нас є бажання встигати за тим, як змінюється візуальний ландшафт загалом», — додає Корнійчук. 

Також команда планує дещо змінити концепцію видання — зробити його ще більш орієнтованим на сучасне мистецтво. Ліза Корнійчук каже, що знаходити новини про митців і мисткинь можна, але це не так легко. Інформація розсипана різними джерелами, книгами, журналами, і немає єдиної бази. 

Такою базою видимості важливих імен сучасного мистецтва прагне стане ArtsLooker. Тому команда прагне підвищувати видимість українських митців і мисткинь для широкої авдиторії та давати можливість українським професіоналам і професіоналкам розповідати про те, що відбувається у світі мистецтва для українських читачів. У цьому контексті для видання важливо підтримувати звʼязок між українським та іноземним світом мистецтва. За словами редакторки, це глобальна мета видання.

Команда та автори й авторки вихідного дня 

Команда ArtsLooker — це головна редакторка й авторка Ліза Корнійчук, автор текстів, кореспондент, журналіст Іван Скорина й директорка Віта Попова. Команда сама робить дизайн і займається наповненням соцмереж. 

«Оскільки як медіа ми існуємо в умовах обмеженого ресурсу й сильно недосформовані, то у нас практикується мультитаскінг. Мабуть, це типова історія для нішевого медіа», — коментує головна редакторка.  Головна платформа дистрибуції ArtsLooker — це сайт. Окрім цього, редакція розвиває сторінки в Instagram і Facebook. 

Велика частина ArtsLooker — це фрилансери та фрилансерки (приблизно 50), або, як каже Ліза Корнійчук, автори й авторки вихідного дня. Редакторка коментує, що в ідеалі вона б хотіла мати більшу команду штату й менше працювати із фрилансерами, аби максимально покладатися на власні ресурси.

Однак для редакції важливо платити гідні гонорари й зарплати, тож наразі вони обирають менше, але краще. 

Пошук авторів для написання матеріалів відбувається в мистецькій бульбашці, де всі добре знають одне одного. Тому редакція завжди має до кого звернутися із пропозицією написати текст, або ж готова розглянути пропозиції від самих авторів та авторок, які  можуть бути і журналістами, і митцями. Однак є певна складність, каже редакторка, що зумовлюється загальним станом медійного ринку, коли гонорари за тексти загалом невисокі. І, окрім написання текстів, люди зайняті іншими роботами. Гроші стають лише приємним бонусом, а витрачені години не окуповуються. 

«Тому потрібно знайти людину вже сильно вмотивовану та створити для неї ще такі умови, щоб ця мотивація не зникла й людина не вигоріла. У неї може бути ще 10 проєктів, 10 робочих процесів, і потрібно дійти від думки до втілення тексту, не втративши запал. Через це є багато випадків, коли автор, маючи чудові ідеї та напрацювання, не встигає завершити текст, дотягнути його до кінця, й матеріал просто залишається чернеткою», — розповідає Ліза Корнійчук. 

У цьому контексті редакторка ділиться, що був випадок, коли в редакції вирішити створити текст, який би пояснював про мистецтво аутсайдерів, однак через часові обмеження авторка не змогла закінчити текст. Редакторка додає, що інколи є тема і є людина, але сам процес написання може затягнутися на пів року, тож це дійсно може бути дуже slow journalism. 

Окрім акторів та авторок вихідного дня, редакція також періодично працює з перекладачами та пруфрідерами, які не є частиною штатної команди. Сайт має українську й англійську версію, практично всі тексти також перекладаються англійською мовою, окрім тих, що стосуються локального контексту. Наприклад, окремі дайджести чи збірка можливостей. Для редакції важливо, й це зазначено на сайті, що їхня англійська не є англійською носіїв мови. Це зробили не для того, щоб занизити очікування читачів, а про збереження української ідентичності та стилю авторів й авторок в англомовних текстах .  

Що й хто потрапить на сайт

На сайті видання є кілька рубрик, які охоплюють новини, інтервʼю, критику, огляди подій та окрема рубрика — спецпроєкти. Основні теми — це українське й закордонне візуальне мистецтво, митці та мисткині, їхні роботи й виставки.

Ліза Корнійчук коментує, що ніша видання — саме візуальне мистецтво. 

Є ряд масштабних подій, які редакція ArtsLooker не може проігнорувати й не написати про них, наприклад, відкриття виставки в Jam Factory, де було представлено понад 70 важливих імен українського мистецтва. 

Окрім цього, команда відвідує виставки, стежить за багатьма молодими художниками й художницями. Також, як розповідає головна редакторка, важливий критерій суспільна значимість і наскільки проєкт митця чи мисткині резонує з тим, що відбувається в суспільстві: «Нам важливий саме аспект суспільного, політичного значення. Для нас, у принципі, мистецтво невіддільне від політичного процесу, в широкому сенсі цього слова». 

Ліза Корнійчук розповідає, що найбільше переглядів збирають матеріали, де є скандали, гейт, зокрема ті, що стосуються Росії. Наприклад, як російський павільйон на Венеційській бієнале віддав своє приміщення Болівії. Однак, окрім цього, цікавими нещодавно були два матеріали на складні спеціалізовані теми — текст Нікіти Кадана про митця-аутсайдера з Івано-Франківська Олега Парфьонова: «Нікіта поєднує розповідь про мистецтво Олега, про мистецтво аутсайдерства загалом і своє мистецтво. І навіть по стилю це складний текст — Нікіта ніколи не жаліє свого читача. Але водночас матеріал зібрав багато охоплень».  

Також цікавим для авдиторії став текст Бориса Філоненка про проєкт Андрія Рачинського й Даніїла Ревковського «Цивільні. Вторгнення». Цей фільм представили на Венеційській бієнале цього року. Його змонтували з відео, знайдених у відкритому доступі, які знімали цивільні. Борис Філоненко зіставляє цей фільм зі стрічкою «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова, і показує два різні способи робити й дивитися документальне кіно: професійний погляд репортера проти аматорського погляду, і що в них спільного. 

Також Ліза розповідає, що багато переглядів збирають тексти Оксани Семенік, яка працює над спецпроєктом «5 хвилин на українське мистецтво». 

Читати також: Як post impreza розповідає про Івано-франківськ через культурні процеси

Журналістика vs критика 

Редакція ArtsLooker шукає баланс, аби поєднувати новинний формат (що, де й коли відбулося) та пласт складніших аналітичних робіт, так званий slow journalist. Ліза Корнійчук розповідає, що артжурналістика дуже щільно повʼязана з академічністю, теорією мистецтва та критикою. Велика частина текстів ArtsLooker — це критичні матеріали, інтервʼю, дискусії, які потребують дослідження, часу, повільної роботи та вдумливого читання. Не завжди такі тексти можуть бути цікавими для широкої авдиторії. Однак, коли йдеться про художників, кураторів, критиків як читачів, то ці формати для них є найважливішими. Вони про зворотний звʼязок і те, що певний художник чи художниця працюють не у вакуумі, а мають вплив на суспільний дискурс, спільноту та процеси, про які висловлюється. 

«Важливо сказати, що сучасне мистецтво концептуальне. Ми аналізуємо його через призму головної ідеї, меседжу. Тож лише побачити, наприклад, окрему виставку, часто недостатньо. Тому дискусія, розмова довкола мистецтва є дуже важливою», — коментує Ліза Корнійчук. 

Однак головна редакторкак зауважує, що добре було б, якби видавався ще й друкований місячник чи щоквартальний журнал із фокусом саме на арткритиці, професійних академічних текстах і теорії. 

«Часто внаслідок того, що медіа так мало, і вони такі нетривкі, одночасно займаються і культурною журналістикою, і культурною критикою. Межа між цими поняттями розмивається, що викликає багато проблем», —  розповідає Корнійчук, додаючи, що культурна критика — це глибокий аналіз мистецьких проєктів, контекстів, явищ, здебільшого зорієнтована на вузьку авдиторію. Ціль же культурної журналістики — інформувати про мистецькі події та явища, не заглиблюючись в аналіз. Також культурна журналістика орієнтована на широку авдиторію. 

За словами головної редакторки, часто художники скаржаться, що їхні тексти, наприклад огляди виставки, спрощюють. Вони незадоволені примітивізацією, що викликає багато непорозумінь. Художники очікують вдумливих великих матеріалів-аналізів із докладним поясненням основних меседжів роботи. «Однак широка авдиторія, люди не зі сфери мистецтва, не хочуть бачити арткритику, вони не хочуть розбиратися, що таке “антропоцен” чи “темпоральність”. Це не ті речі, які їм щось кажуть чи допомагають зрозуміти мистецтво. Розмова з широкою авдиторією, щоби вони до неї долучитися, має йти на іншому рівні — без академічності», — коментує головна редакторка. 

Корнійчук хотіла б у післявоєнному майбутньому почати розмову про брак платформ і бачення місії й ролі нішевих мистецьких видань: «Хто ти: журналіст чи критик?». Зараз, коли видань мало, головна редакторка не може виключити ані критику, ані журналістику з ArtsLooker.  

Також Ліза Корнійчук говорить, що завдання журналіста все ж задовольнити читача, а не художника, але оскільки в культурного медіа половина авдиторії — це культурні професіонали, треба задовольнити обох читачів — фахівця й читача, не знайомого зі сферою: «Читач зовні  — це мій інтерес як редакторки, оскільки я працюю з показниками й нарощую авдиторію. Але оскільки я й замовляю тексти, то мій інтерес і в тому, щоб художник почувався видимим й отримав ту критику, яка не перекручує його роботу. Тому завжди доводиться балансувати». 

Більше сміливості 

Як авторка й редакторка, Ліза Корнійчук завжди стає на бік автора, оскільки вважає, що написання тексту — це створення нової роботи з голосом і поглядами людини, яка пише. 

«До арткритики я ставлюся, як до дійсно дуже креативної творчої роботи, яка може включати якісь художні речі, прийоми, експерименти. Мене дуже надихає американська критикиня Кріс Краус, відома книжкою з досить скандальною назвою I love dick. Це дуже хороша книжка, яка поєднує арткритику й розмову про фемінізм із персональною романтичною історією. Це робиться в дуже цікавий та провокативний спосіб, з іменами всіх залучених відомих людей із подробицями з особистого життя, які зазвичай не розказуєш. Це приклад автописьма в щоденниковому форматі про себе, але й не про себе», — розповідає головна редакторка. Для неї книга Кріс Краус є прикладом того, що може зробити арткритика для мистецтва, якщо відкинути етичні заборони й застороги.

Ліза Корнійчук ділиться, що часто в авторів, особливо молодих, відчувається багато writer’s block (страх писати публічно). Він зумовлений багатьма чинниками, зокрема, страхом «вийти на сцену і говорити перед людьми» своєю публікацією. 

«І це дуже впливає на те, що ми дозволяємо собі говорити, а що ні. І, на жаль, ці блоки часом роблять текст нуднішим, а я б хотіла, щоби ми більше експериментували як автори й авторки, більше жартували, включали креативну складову в наше письмо», — додає головна редакторка. 

Джерела доходів 

Основні джерела доходів видання, які закривають основу операційних витрат — це інвестиції від власників Максима Волошина й Володимира Піруса. Також 40% фінансування надходить від компанії телекомунікаційних систем Belintech. Наразі команда шукає більше партнерств і намагається знайти інші джерела доходів, аби не залежати цілком від інвестицій. 

«Для нас насправді дуже цінно, що наші власники опікуються сайтом і розуміють цінність проєкту, але абсолютно ніяк не втручаються в редакційну політику», — коментує Ліза Корнійчук. 

Наразі видання не працює з рекламодавцями. Редакторці близька модель нью-йоркського медіа Hyperallergic, яке працює з рекламою, але тільки від професійних установ на кшталт артшкіл, галерей, мистецьких фундацій. У майбутньому саме таку рекламу видання планує розміщувати в себе. 

До повномасштабного вторгнення в ArtsLooker була спільнота на Patreon, яка приносила невеликий прибуток. Однак після початку російської агресії, за словами головної редакторки, митці й мисткині перемкнулися на волонтерство: передають свої роботи на аукціони, допомагають війську. Тому і для їхньої спільноти це зараз пріоритетний фінансовий напрям. Та попри це, досі невелика частина людей допомагають виданню на Patreon. 

Співпраця 

Медіа ArtsLooker співпрацює з різними організаціями в різних форматах. Одним із останніх партнерств була співпраця з DOCU/СИНТЕЗ — міждисциплінарною мистецькою програмою фестивалю Docudays UA, що досліджує кіно, сучасне мистецтво, науку й технології. 

Окрім цього, спільно з Ukrainian Emergency Art Fund, медіа створило серію «5 хвилин на українське мистецтво». Це коротка підбірка українських творів на певну тему, які розкривають різні сторони українського мистецтва — часом знищеного або невідомого. Ліза Корнійчук ділиться, що такими матеріалами хотіли підсвітити й посунути вище в Google-пошуку українські імена авторів і твори. 

Нещодавно видання почало співпрацювати з берлінською організацією Lost Cause — вони працюють над серією матеріалів на тему комеморації та культури памʼяті. Ліза Корнійчук коментує, що це одна з гарячих тем зараз через постійні руйнації та драматичні зміни, тож дедалі більше уваги приділяється тому, як відбувається збереження: «Ця дискусія може відбуватися на різних рівнях, не тільки для фізичних памʼяток, але й щодо того, як ми памʼятаємо чи як розповідаємо ту чи іншу історію про себе, і як це було 2019 року, наприклад». 

Друзі й конкуренти 

Про український ринок культурних і мистецьких медіа Ліза Корнійчук пояснює: «Я спостерігаю за українською культурною журналістикою із 2016 року, і бачу, що медіа з’являються, існують. Але раптом щось пішло не так, інвестиції зникли, інвестор втомився, розчарувався. Бо в нього були певні очікування [які не справдилися, — ред.]. І добре, якщо вони просто зникли й заморозилися, але нерідко зникає навіть сайт». 

Як приклад Ліза Корнійчук наводить журнал ART UKRAINE, який мав друковану версію та сайт. Він закрився, хоча, за словами головної редакторки, зробив масштабну роботу, аби промотувати українське мистецтво нульових і початку 2010-х в Україні та світі. Тоді цю нішу в Україні перебрав на себе журнал Your Art. Кілька років він випускав важливі й масштабні для сфери роботи у друкованому форматі, але через брак фінансів проєкт поставили на паузу й зараз платформа функціонує як новинне медіа. 

Однак, попри ці історії, головна редакторка вважає ситуацію з культурними медіа кращою.

«Суспільне культура» для неї є прикладом того, як має працювати медіа про культуру. Так само за приклад згадує «Сенсор», «Лірум», Vogue, де є розділ про культуру, «Вечір» і DTF Magazine. Корнійчук називає видання своїми колегами, а не конкурентами, оскільки ніші в них дещо різняться. Щобільше, ці медіа допомагають редакції Artslooker краще зрозуміти власну сферу, адже команда не пише про моду, музику і все, що не стосується візуального мистецтва. 

У планах редакції — оновлення концептуальної та візуальної складової сайту, залучення різних джерел доходів і втілення рекламних інтеграцій.

Читайте також про інші нішеві медіа, чиї історії розповідав «Медіамейкер»:

Як «Читомо» популяризує книгочитання

Як «Ґрати» розповідають про судові справи та історії, що за ними стоять 

Як медіа пишуть про їжу, тестують заклади й підтримують українських виробників

Видання про військо та війну. Про контент і роботу «Новинарні» 

Як «Мілітарний портал» творить спільноту навколо військової тематики