Щорічно з 25 листопада до 10 грудня проходить міжнародна акція «16 днів проти насильства. Вона привертає увагу суспільства до необхідності подолати домашнє насильство, насильство за ознакою статі, жорстоке поводження з дітьми та торгівлі людьми.
Наприкінці листопада в межах акції ГО «Жінки в медіа» й Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення провели вебінар для медіа «Розірвати коло: як висвітлювати тему домашнього насильства без стереотипів». На ньому, зокрема, журналістка «Суспільне Новини» Анастасія Іванців розповіла про те, як на Суспільному працюють із темою домашнього насильства: як у стандартах, так і на практиці в матеріалах. На основі її виступу публікуємо практичні поради для журналістів/-ок щодо роботи із постраждалими від насильства та висвітлення цієї теми у медіа.
Де шукати теми й історії
Є два способи працювати з темами насильства:
- Коли сталася конкретна резонансна подія, й ви пишете про це. Достатньо звʼязатися з постраждалими (телефон, соцмережі, особиста зустріч) і зібрати коментарі від відповідальних органів і представників влади.
- Пошук героїв під тему. У такому разі можуть допомогти правозахисники, волонтери та громадські активісти, які працюють із постраждалими від насильства, організовують притулки для них та надають юридичну підтримку. Зазвичай вони відгукуються на запити журналістів, оскільки також зацікавлені у висвітленні проблематики.
Якщо немає ні теми, ні героїв, не варто писати про це взагалі. Краще провести глибший пошук: почитати звіти профільних організацій, переглянути різну статистику щодо насильства чи поспілкуватися з правозахисниками, наприклад, щодо того, чи змінилося щось за останні пів року чи рік у цій темі. Це допоможе краще сфокусуватися на матеріалі та знайти неочевидні виміри проблеми.
У яких форматах подавати матеріал
Інформацію про домашнє, гендерно зумовлене та інші види насильства варто поширювати в якомога більшій кількості форматів. Наприклад, на «Суспільному» працюють із новинами, пояснювальними матеріалами, експертними інтерв’ю та великими історіями.
- Новини — це короткі форми, які переважно стосуються якихось конкретних подій, наприклад, ухвалення рішень в уряді чи в інших країнах. Такі новини на сайті «Суспільного» можна знайти за тегом «домашнє насильство».
- Пояснювальні матеріали — це ширші матеріали, де журналісти залучають експертів різного рівня для роз’яснення певної події чи явища. Як, наприклад, матеріал «Що робити, якщо стали свідком домашнього насильства: пояснюють юристи».
- Експертні інтерв’ю —журналісти «Суспільного» беруть їх у конкретних людей, які працюють із темою насильства в різних спектрах.
«Наприклад, моє інтерв’ю з Оленою Шевченко [українською громадською діячкою, що захищає права жінок та ЛГБТ-спільноти, очільницею громадської організації “Інсайт” та ініціативи “Марш жінок”, — ред.]. На момент виходу інтерв’ю вона стала однією з 12 “Жінок року” за версією журналу Time. Інтерв’ю з нею стало ще одним приводом розказати про цілий спектр проблем, із якими стикаються жінки, наприклад насильство в армії й не тільки, стереотипи тощо», — пояснює приклад Іванців.
В тему: Хороший текст — експертний текст. Де брати експертів для матеріалів?
- Великі історії — це формати розширених сюжетів, фільмів, текстових історій. Один із прикладів такого матеріалу на Суспільному — фільм-розслідування «Зупини мене, якщо зможеш».
«Юлія Сокаль тривалий час страждала від домашнього насильства і, зрештою, стала його жертвою [колишній хлопець убив її, — ред.]. Дуже раджу фільм до перегляду, бо це така доволі розлога історія про те, як постраждалі від домашнього насильства можуть стати жертвами, якщо певні органи не реагують на їхні історії», — розповідає Іванців
Стандарти роботи
Принципи роботи «Суспільного» з темою домашнього насильства мало чим відрізняються від загальних принципів роботи, вибудуваних на основі редакційних стандартів мовника. Тобто майже всі матеріали, які опиняються на майданчиках «Суспільного», мусять підпадати під ці стандарти.
Неупередженість
Давати слово постраждалим, не засуджувати їх, не висловлювати в розмові сумнівів щодо їхніх слів, не робити оцінних суджень.
Ці правила критично важливі під час спілкування з постраждалими від насильства, бо саме так вибудовується зв’язок між інтерв’юером і людиною, яка погодилася на інтерв’ю. Журналіст має пам’ятати, що для людини, постраждалої від насильства, дати інтерв’ю — важке емоційне рішення. До того ж на шляху розв’язання проблем із насильством така людина й без журналістів стикається з упередженнями, оцінними судженнями, некоректними запитаннями тощо.
«Ми, здається, про це все знаємо, але інколи під час інтерв’ю можна спіймати себе на якійсь осудній думці. У мене теж таке було в роботі. Я спілкувалася з жінкою, яка через домашнє насильство пішла від свого чоловіка разом із дитиною, а потім зрештою повернулася, — згадує Іванців. — Я тоді була юною журналісткою, і це були перші роки моєї роботи. У мене з’явилася думка — я не розумію, чому вона повернулася. Але проблема полягає ще й у тому, що ми і не можемо це зрозуміти, оскільки це досвід, який, найімовірніше, ми не переживали».
Тут знайдете більше порад про те, як спілкуватися з героями матеріалів
Повага до приватності та довіри
Зберігати конфіденційність постраждалих, не фотографувати без дозволу (особливо дітей), давати простір постраждалим, обережно ставитися до кожної історії.
Якщо людина просить зберігати її анонімність, необхідно виконати цю умову. Це стосується не лише зміни імені в матеріалі, а і збереження повної анонімності.
«У мене була історія, де в постраждалої від домашнього насильства в родині було четверо дітей. Найімовірніше, в селі її всі знають. Тому варто не вказувати загальну кількість дітей, а сказати, що це, наприклад, багатодітна родина», — пояснює журналістка «Суспільного».
Не можна фотографувати без дозволу, особливо дітей. Тому що діти, навіть якщо вони не піддавалися домашньому насильству безпосередньо, є його свідками, тож важливо зберігати їхню анонімність і поважати приватність.
Якщо людина погоджується на фотографії або хоче розказати історію зі своїм іменем, варто попередити її про ризики, оскільки ви як журналіст несете відповідальність за наслідки публічності вашої історії. Наприклад, людину можуть цькувати через це після виходу матеріалу.
Потрібно давати простір постраждалим та обережно ставитися до кожної історії. Треба розуміти, що кожна історія унікальна, навіть якщо вам здається, що ви таке чули вже багато разів. Саме через таке ставлення вибудовується довіра та зв’язок із людиною, особливо якщо це, наприклад, велике інтерв’ю, а не просто коментар телефоном.
Важливо також розуміти, що після співпраці з людиною ви маєте підтримувати цей зв’язок. Часто люди, які ставляться до медіа з недовірою, просять узгодити інтерв’ю, щось розказати чи пояснити. Тобто ви маєте зробити так, щоб людина не почувалася невпевнено під час розмови з вами і не відчувала своєї вразливості й після неї.
Баланс і повнота
Звертатися за коментарями до всіх учасників історії, а також до представників влади.
Це особливо важливо, якщо є свідки, наприклад, родичі або правоохоронні органи чи соціальні служби. Але тут є важливе уточнення — не варто забувати, що баланс може бути хибним.
«Я дотримуюся правила не давати слова кривдникам, не звертатися до них за коментарем, оскільки це, на мою думку, створює додаткову небезпеку для постраждалих від насильства. Також створює хибний баланс, де, умовно, є дві точки зору на насильство. Але на насильство не може бути двох точок зору. Якщо воно трапилося, то це вже факт. Чому воно трапилося — це вже інше питання, але ви не правоохоронні органи, ви — журналісти, які не мають з’ясовувати всю цю картину», — вважає Анастасія Іванців.
Єдиним винятком, коли вона вважає доречним звертатися за коментарем або опублікувати позицію кривдника, — якщо кривдник мав слово під час слухання справи в суді. Тоді вона може дати цитату людини, яка звинувачується у вчиненні насильства, щоб дати розуміння, наприклад, наскільки людина розкаюється. Але тут теж треба бути дуже обережним і збалансувати судження та факти.
Повнота висвітлення проблеми дає змогу показати ширшу картину вашої історії. Наприклад, коментар соціальної служби допоможе зрозуміти, як часто людина страждала від домашнього насильства та чи взагалі зверталася за допомогою. Якщо у сім’ї були діти, й ця сім’я перебуває на обліку в органах опіки — як довго та чому вона стоїть на обліку, що зробили соціальні служби, щоб їй допомогти тощо.
Лексика та інформативність
Уникати лексики, що стигматизує, представляти героїв так, як вони самі представляються
Потрібно уникати стигматизувальної лексики як щодо постраждалих, так і щодо кривдників. І якщо із постраждалими зрозуміло, яких стигм варто уникати, то на кривдниках варто зупинитися докладніше.
Іванців наводить приклад: зараз може збільшитися кількість матеріалів, щодо домашнього насильства в сім’ях військових та ветеранів. Найчастіше насильство в сім’ї не пов’язане з професією кривдника, але наголос на діяльності в заголовку може стигматизувати велику кількість людей.
«Насильство трапляється в будь-яких соціальних колах і сім’ях. Можливо, саме участь в бойових діях стає тригером емоційного дисбалансу й насильства. Але до цього треба ставитися дуже уважно під час написання матеріалів».
З іншого боку, коли люди використовують свій соціальний або професійний статус (ветеранський, військовий, поліцейський досвід, роботу в прокуратурі тощо), щоб тиснути на постраждалих, тоді потрібно зазначати, ким працює ця людина й чому про це взагалі говоримо.
Більше про це: Як виникає лексика щодо вразливих груп і на що орієнтуватися журналістам
У великі матеріали бажано також додавати статистику та експертні коментарі, але розмежовувати одне від іншого. Статистика — це великі дослідження, які є перевіреними. Експертні коментарі часто можуть базуватися не лише на думках експертів, а й на особистому досвіді людей, що пережили травму. Тому з цим теж треба бути обережними.
Також наприкінці кожного матеріалу потрібно додавати інформацію про гарячі лінії психологічної та юридичної підтримки для постраждалих. Це підвищує інформативність та корисність вашого матеріалу.
Суспільний інтерес
Не всі повідомлення про насильство є новинами, а резонансні випадки є нагодою поговорити про проблему ширше.
Очевидно, що медіа не можуть написати про всі випадки насильства. Зазвичай ідеться про ті, що викликали резонанс. Але тут варто думати про те, наскільки цей резонансний випадок важливий для суспільства. Якщо це ще одна нагода, хоч і сумна, поговорити про проблему ширше, нею варто скористатися. Проте це не означає, що цю тему треба якось тиражувати або занадто на цьому фокусуватися й описувати жахливі подробиці випадків насильства в деталях.
Анастасія Іванців згадує: «Я сама колись попалася на цей гачок, коли в одному з матеріалів описувала деякі подробиці. І після цього мої знайомі мені писали, що вони не змогли прочитати матеріал, бо їм було досить складно це опрацювати через наявність схожого досвіду».
Факти й думки
Використовувати пряму мову, відділяти оцінні судження від фактів, давати експертну оцінку проблемі, а не історії постраждалих.
Іванців наголошує: ми маємо довіряти історіям постраждалих, не піддавати їх сумніву, але водночас якісь нюанси треба перевіряти. Коли ми не можемо щось перевірити, варто описувати всі емоційні переживання постраждалих через пряму мову. Наприклад, коли ситуація сталася вже давно, очевидно, що ми не можемо перевірити весь контекст історії. Це не те щоб знімає відповідальність із вас як журналіста за те, що ви пишете, але трохи полегшує роботу.
Також потрібно відділяти оцінні судження від фактів, зокрема в історії постраждалих. Наприклад, людина каже, що її кривдник — «монстр». Це, звісно, оцінне судження. Але якщо цього кривдника уже засудили на три роки позбавлення волі через насильство, то це можна сприйняти як факт.
Якщо ви звертаєтеся за коментарем до експерта щодо певної історії, він має коментувати проблему, а не саму історію. За цією проблемою насильства можуть стояти інші, глибші проблеми: бідність, психічні розлади, проблеми на роботі тощо, тобто все те, з чим стикаються звичайні люди щодня. Якщо ми коментуємо проблему, а історії постраждалих, це дозволяє нам розширити фокус матеріалу.
Доступність і точність
Пояснювати складне простими словами, не перевантажувати текст термінологією, перевіряти суперечливі тези, відділяти пряму мову від фактів.
«Я вже багато років працюю з темою насильства і часто ловлю себе на тому, що я використовую якусь занадто очевидну для себе, але неочевидну для читачів термінологію. Редактор допомагає не перевантажувати мої матеріали термінами, незрозумілими людям, які не є експертами у сфері домашнього чи гендерного зумовленого насильства, а просто зіткнулися з тим, що сусідку б’є чоловік».
Додана вартість
Дайте собі відповідь запитання «Що я можу сказати цим матеріалом цього разу?»
Наприклад, коли це вже 10-й резонансний випадок домашнього насильства й ми пишемо черговий матеріал, варто задуматися, під яким кутом його подати цього разу: що змінилося, наприклад, у законодавстві, чому цей випадок знову став резонансним тощо.
Звісно, це менш важливо для новинного контенту, але дуже важливо для великих журналістських історій, бо це розширює фокус самого матеріалу, дає змогу побачити проблеми, на які ми раніше не звертали уваги.
Що відбувається після публікації
Розвиток подій після публікації матеріалу залежить від того, яке медіа це опублікувало (національне чи регіональне), наскільки якісним був матеріал, чи вдалося вам розібратися у проблемі. Якщо говорити про випадки домашнього насильства, то часто публічність може як допомогти героям чи героїням матеріалу, так і нашкодити. Спрогнозувати складно, але можливо. Якщо ви дотримуєтеся стандартів журналістики та безпеки героїв, то шкода буде мінімальною, а користі — більше, вважає Анастасія Іванців.
Часто розголос у медіа допомагає привернути увагу не лише авдиторії, але й органів влади. Наприклад розпочинаються службові перевірки в органах, де не було реакції на насильство. Розголос також може вберегти постраждалого від подальшого цькування з боку кривдників, привернути увагу адвокатів чи правозахисників. Часто журналісти можуть бути взагалі першими, хто допомагає постраждалим.
Чи варто підтримувати контакт із героями? Однозначно — так! Це допоможе надалі стежити за їхніми справами, якщо історія була резонансною. Також, якщо ви робите матеріал протягом тривалого часу, наприклад інтервʼю, яке, умовно, вийде через два тижні, спілкування з героєм допомагає зробити апдейти на момент публікації.
Однак людей, які потребують допомоги, може бути дуже багато, тому не слід забувати про власні кордони. Постраждалі від насильства, які погоджуються на інтервʼю, не мають після нього почуватися використаними. Але і журналістам навʼязувати свою допомогу не варто, якщо такого запиту немає.
Читайте більше про профдеформацію журналістів і способи подолання її наслідків, а також — про особливості висвітлення чутливих тем в українських медіа й розслідування на чутливі теми.
Також можна переглянути рекомендації Національної ради з питань телебачення й радіомовлення про висвітлення сексуального насильства й насильства щодо дітей.
