2025 року медіаменеджери очікують скорочення грантових коштів для українських незалежних редакцій. Сім із дев’яти опитаних редакцій у дослідженні Media Development Foundation назвали донорське фінансування основним джерелом, із них у шести — це понад 70 % від бюджету.
На панелях конференції під час запуску Core Media Fund (CMF) від Media Development Foundation національні та локальні медіа розмірковували про те, чи готові вони працювати без грантової підтримки й чого їм не вистачає у співпраці з донорами. Ми записали головне.
Чи готові національні медіа до існування без донорських грошей?
Кількість грантів
«Українська правда» — комерційне видання, яке купує інші медіа, щоб розширити своє портфоліо та залучити ширше коло рекламодавців. CEO видання Андрій Боборикін каже, що зараз рекламодавцям легше віддати гроші на технологічні платформи, ніж на медіа. Крім того, негативно на прибутки медіа впливають глобальні події, зокрема, через війну зменшилися рекламні бюджети й кількість локальних рекламодавців.
Боборикін зазначає, що УП має не більше ніж третину грантів від загального бюджету, які йдуть на розслідування, продуктовий розвиток і відеонапрям, який наразі є експериментальними.
У «Бабеля» до 24 лютого грантів не було. Команда отримувала кошти від інвесторів і заробляла на рекламі. Також робили ставку на нативну рекламу, але, каже співзасновниця і головна редакторка видання Катерина Коберник, після 24 лютого це виявилося неактуальною історією для України. Також перестали отримувати гроші від інвесторів. Після повномасштабного вторгнення гранти становлять 70 % бюджету, проте редакція планує скорочувати цю суму.
Для «Суспільного» важлива донорська інституційна підтримка, яка наразі займає у фінансовій моделі компанії від 5 до 10 %. Це дає змогу інвестувати в техніку, контент і інфраструктуру медіа. Голова правління «Суспільного мовлення» Микола Чернотицький зазначив, що донорська підтримка для «Суспільного» — це також експертиза й досвід, який компанія може залучати.
«Ліга» також має частку грантів, від яких, каже головна редакторка видання Юлія Банкова, наразі команда не може відмовитися. До повномасштабного вторгнення команда брала гранти на те, що не стосувалося безпосередньо редакції: спецпроєкти, дослідження й освітні проєкти. Зараз гранти у бюджеті видання займають приблизно 30 %, які йдуть на виробництво контенту та розвиток компанії. Зокрема, мають інституційний грант на ділову редакцію.
«Ліга» має пейвол, але контент, який редакція створює за гранти, не можна закривати. «Ми хочемо розвивати підписки, а отже потрібно закривати частину контенту, що не фінансується за грантами. Оскільки гранти нам потрібні, в нас пейвол частковий», —- пояснює Банкова.
Тематична залежність від донорів
Коберник каже, що екологія, ЛГБТ, реабілітація, відновлення — це ті теми, які люблять донори й від яких медіа відмовлятися важко: всі пишуть щось, що «не лягає» в контентну основу видання.
«Теми й формати під проєкти обговорюються в редакціях, щоб ті максимально збігалися з політикою медіа. Проте не потрібно називати грантами те, що медіа пише на конкретну тему за гонорар. Це робота на конкретного замовника. Грант має збігатися з місією видання», — говорить співзасновниця «Бабеля».
В «Українській правді» майже немає грантових проєктів, які не збігаються з тематикою видання. Водночас є окремі програми. Наприклад, журналіст Дмитро Сімонов, який писав у виданні про науку, підпадав під такий грант, який фінансує зарплату одного журналіста.
Юлія Банкова додає, що з деякими донорами «Лізі» вдається побудувати довготривалі стосунки: перш ніж оголошувати опенколи, вони пропонують програми окремим медіа, запитуючи їхні плани на рік. Це допомагає знайти більше «точок дотику» видання з донором, підлаштовуючись під тематичні напрями.
Прохання до донорів: менше бюрократії й пошуків імпактів
«Зараз у виданні немає маленьких грантів, тому що це велике адміністративне навантаження. У час, коли потрібні гроші на зарплату новинарям, знімати відео про дезінформацію — непріоритетно», — говорить Банкова.
Учасники панелі зазначають, що одна з труднощів у роботі з донорами — це бюрократія. Вони кажуть, що робота за звітами часто невиправдана. Водночас на «Суспільному», каже Микола Чернотицький, навчилися бути гнучкими в бюрократії.
«Ми мали підтверджувати, що дизайнери робили нам картинки та що ті справді створені спеціально до наших текстів. Такі пояснення забирають дуже багато ресурсів», — говорить Коберник. Вона додає, що редакції хочуть робити державу кращою. Проте пошук окремих імпактів (як-от знайдіть пандус, який встановили після вашого матеріалу) змушує думати, що команда працює дарма.
«Усі хочуть впливу. Коли в тебе інформаційне медіа — цей вплив вимірювати складно. Іноді він висмоктується зі пальця. Мені здається, що саме існування медіа — це вже імпакт для країни, де проходить війна», — каже Коберник.
Раніше ми згадували про те, як «Вільне радіо» відстежує імпакт від своєї роботи.
Боборикін додає, що основна проблема у співпраці з донорами — це бюрократичні процеси, що формують атмосферу відсутності довіри. «Тобто тебе обирають як організацію, яка відповідає цінностям і місії цього донора, а потім ти мусиш зробити детальний аудит роботи, який ще й коштує чимало».
Чого ще хочуть медіа
Спікери кажуть, що потрібно об’єднуватися: шукати можливості для співпраці, створювати конкурентне середовие в регіонах, запускаючи медіа й інвестуючи в журналістів із регіонів. «Українська правда», зокрема, думає про те, як регіональні медіа можуть взаємодіяти з виданням як із платформою.
«Суспільне» також планує залучати кореспондентів із регіонів. Чернотицький ділиться, що компанія хоче знайти фінансування на їхню роботу (наразі мають лише гроші на запуск цієї ідеї). «Ми плануємо створити найбільшу мережу журналістів в Україні, на яких би покликатися інші медіа», — говорить голова правління «Суспільного мовлення». Він зазначив, що наявність журналістів у регіонах також знижуватиме корупційні ризики.
Банкова каже, що також прагнуть, щоб у регіонах для медіа писали не фрилансери, а штатні кореспонденти. Вона додає: хочеться, щоб зарплати в медіа були конкурентними з зарплати в комунікаціях і піарі. Крім того, вона хоче, щоб донори давали гроші на якість і обирали медіа, які мають потенціал витратити ці гроші ефективно: робити гарні матеріали та промоцію до них.
«Щоб гроші були не для тих, хто вміє здаватися, а для тих, хто здатний “бути”».
Банкова також додає, що з розвитком технологій можна більше звертати увагу на проєкти з залученням штучного інтелекту.
Що може робити держава
Співзасновниця «Бабеля» Катерина Коберник каже, що держава зобов’язана підтримувати якісні медіа, оскільки це ті медіа, які роблять державу на краще.
Коберник вважає, що у випадку державного фінансування потрібно, щоб у регіонах на видання не впливали мери, а на національні — Офіс президента. Для цього потрібен механізм сталих відносин. «Коли нам необхідно весь час подобатися, щоб нам давали гроші, а завтра про нас забудуть, бо ти написав “не таку” статтю, таку співпрацю краще не починати», — говорить Коберник. CEO «Української правди» Андрій Боборикін додає, що говорити про національний фонд порятунку медіа немає сенсу, адже зараз великі кошти витрачають на телемарафон.
Юлія Банкова додає: для медіа краще, щоб держава не заважала працювати. «Я вірю в ринок, який може розвиватися й на якому є медіа, які можуть працювати якісно та конкурувати між собою без участі держави».
Як із донорськими грошима у локальних медіа
Thebuchacity
Thebuchacity існує від 2015 року, проте з грантами працюють останні два роки. «До нас долучалося багато людей як волонтери. Потім завдяки грантам ми могли оплачувати їм роботу», — говорить Олександр Остапа, співзасновник видання.
«Перші дев`ять місяців після повномасштабного вторгнення ми брали багато проєктів і поплатилися за це своїм здоров’ям. Водночас ми змогли попрацювати з багатьма грантодавцями. Це була можливість запустити багато різних речей. Зокрема, в нас був мерч, і ми взяли людину, яка займається рекламою», — додає Остапа.
Видання фокусується на збереженні коштів, щоби сформувати фінансову подушку. Наразі 25 % місячного бюджету редакція закриває не грантами. Також, каже Остапа, редакція знає, скільки їй потрібно грошей на місяць, що полегшує планування роботи.
Співзасновник видання вважає, що грантодавці не завжди зосереджуються лише на тому, чи правильно редакція виконує всі ті задачі, про які домовлялася у межах гранту: важливо, чи дотримується медіа дедлайнів, як воно спілкується з донором, і як розвивається команда.
«Точка Сходу»
Медіаменеджерка онлайн-медіа «Точка Сходу» Анна Овчаренко каже, що до заснування видання команда «Точки Сходу» працювала на комунальному телебаченні в Маріуполі.
«Ми вигоріли через роботу та вплив власників, тому 2022 року запустили громадську організацію, щоб допомагати медіа, які потребували кваліфікованої підтримки через переїзд із окупованих територій. Згодом вирішили створити медіа й отримали кілька грантів на обладнання» — пояснює Овчаренко. Цьогоріч видання мало кілька грантів від ІМІ та грант на створення документальних фільмів від MDF. Медіаменеджерка каже, що команда подається на ті гранти, де може створити новий формат й отримати хороший кейс.
«2022 року, коли ми були маріупольським телеканалом, ми виїхали з міста ні з чим. Люди розпорошилися по всій Україні, а роботу треба було відновлювати. Після запуску ми не знали, як акумулювати авдиторію і як в обмеженій кількості людей і ресурсів побудувати систему, яка буде працювати», — говорить Овчаренко.
Медіаменеджерка каже, що один із викликів для видання зараз — це зарплати. Тому «Точка Сходу» шукає інституційну підтримку.
«Кордон.медіа»
Співзасновниця сумського «Кордон.медіа» Альона Яцина говорить, що видання від початку розраховувало на донорську підтримку. Ці гроші йшли на формування команди, зокрема зарплати, техніку та проведення проєктів. Зараз видання працює над п’ятьма проєктами, три з яких фінансуються донорами. 95 % фінансування, яке отримує видання, — це гранти. Решта надходить від продажу контенту та співпраці з медіа, оскільки видання працює як фіксери.
Яцина каже, що спершу «Кордон.медіа» планували як річний стартап. У кожної людини була своя робота, виданням команда займалася додатково. Перший грант редакція отримала від MDF на програмі Local Media Relaunch Initiative, завдяки якому команда змогла вперше за пів року роботи виплатити зарплату. Також у виданні з’явилися операційна та фінансова директорки.
«Кордон.медіа» не бере рекламу: співпраця з бізнесом у Сумах зараз майже неможлива. «Наразі ми маємо підтримувати бізнес і висвітлювати їхню роботу. Ми шукаємо гроші на інституційний розвиток, оскільки в нас дуже дорогий контент (воєнкори коштують дуже дорого)… Але я не хочу працювати, щоб “вижити”. Я хочу працювати над розвитком регіону та спільноти», — говорить Яцина.
Наразі видання має стратегію на 10 років. Щороку команда прописує операційні завдання та коригує цілі. «На 2025 рік ми бачимо, що наша робота включатиме доопрацювання різних політик, розбудову спільноти, продакшну», — каже співзасновниця «Кордон.медіа».
Gwara Media
У харківської медіаплатформи Gwara Media 85 % бюджету становлять донорські кошти. Видання має фактчек-відділ і мультимедійний відділ. Видання має надходження від спільноти (3 % від річного бюджету). Кошти з них інвестують, щоб зберегти медіа.
Редакція, каже головний редактор Gwara Media Сергій Прокопенко, зідзвонювалася із сотнями локальних бізнесів. Проте робота з рекламою не стала кращою.
Видання отримує інституційну підтримку, яка закриває приблизно 25 % бюджету, й інколи працює з проєктами на 3-6 місяців. Gwara Media має у команді фандрейзерку, яка пише приблизно 60 заявок на рік. «У нас є потреба отримувати гранти, тому ми щомісяця працюємо з цим: збираємося на планірки і описуємо заявки», — говорить Прокопенко.
«МОСТ»
Співзасновник херсонського медіа «МОСТ» Сергій Нікітенко каже, що до 2022 року команда не вважала, що створює медіа. Називали себе медіаактивістами, а не журналістами. На початок лютого редакція вийшла в «плюс». Під час окупації Херсона гроші, яке отримувало медіа, розмінювали на готівку різними способами. Команду, зокрема, підтримували самі містяни: один із бізнесменів надіслав гроші, який дав змогу працювати редакції кілька місяців.
«Про рекламу не можемо нічого казати, з нею було важко й до війни. Наразі ми робимо ставку на авдиторію: якщо ми не впливаємо на зміну в політиці, можливо варто закриватися», — говорить Нікітенко. 80 % бюджету в медіа — це донорське фінансування. Спільнота не приносить великих грошей, проте їх поки не витрачають. Нікітенко каже, що 2022 року донори самі приходили з пропозиціями до медіа. Проте команда часто відмовлялася від них, бо була не готова до цього. Зараз команда намагається краще зрозуміти партнерів і пріоритети.
NGL.Media
Олександра Губицька, співзасновниця NGL.Media, каже, що на початку заснування видання фінансування складалося лише з грантів. «Усе почалося з того, що 2022 року за підтримки MDF ми написали стратегію розвитку. І потім донори Internews і NED, які в нас повірили, дали нам гроші на два роки. Спочатку дали гроші, а потім ми на них все зробили. Довготривалої нституційної довготривалої підтримки зараз бракує в медіа: без неї ми би цього не зробили».
Торік редакція також почала отримувати гроші від авдиторії, що займало 3 % від бюджету. Зараз ця сума збільшилася до 5 %, і команда мріє отримувати 20 %. Гроші витрачають на розслідування (зарплати людям і контент). Зараз також шукають нові гранти.
Що робити, якщо грошей стане менше
Анна Овчаренко каже: якщо зменшиться кількість грантів, а процедура їхнього отримання ускладниться, команда навчатиметься та змінюватиме за потреби свої підходи. Також медіаменеджерка вважає, що необхідний ризик-план, де прописано, що робити з людьми, якщо фінансування скоротиться, і на яких умовах із ними працювати.
«Ще одне: напевно все ж таки намагатися монетизувати контент, щоб донори бачили, що ми можемо заробляти самостійно, розширювати свою кваліфікацію та шукати гроші ззовні», — говорить Овчаренко.
Альона Яцина додає, що також посилюватиме операційну команду фахівцями, які можуть працювати зі складними грантами. Проте вона вважає, що гроші не закінчуються, а переходять в інші руки: «Ми підемо шукати гроші там, де вони є: до інших донорів або до громадських організацій і національних медіа».
Також співзасновниця «Кордон.медіа» наголошує на підвищенні оплат фрилансерам у регіонах: 600 грн за трихвилинний сюжет із зони бойових дій замало. Також редакція планує будувати інші бізнеси довкола медіа, які могли би бути прибутковими.
Сергій Прокопенко погоджується, що потрібно вкладатися у навчання й розбудовувати мережу донорів. Нещодавно Gwara.Media подалася з норвезьким локальним медіа на грант для проєктів із використанням ШІ. Також важливо розвивати поточні джерела доходів й експериментувати з новими. Він каже, що цьогоріч, попри складну ситуацію в Харкові, продаж контенту, зокрема фільмів, ішов успішно.
«МОСТ» вкладає в команду. Нікітенко каже, що не збільшувати витрати — це одна зі стратегій видання: «Водночас ми не зменшуємо темпів, хочемо виходити на нові рівні, більше працювати з контентом і зважаємо більше на якість, а не кількість контенту».
Співзасновник «МОСТа» каже, що також намагатимуться побудувати спільноту, яка би забезпечувала редакцію на 50 %.
NGL.Media багато комунікує про вплив, щоби краще пояснювати донорам свої потреби. Олександра Губицька каже, що в листопаді 2024 року планують запуск спільноти, тому що без підтримки читачів існувати важко (зокрема тому, що редакція відмовилася від реклами).
«А якщо все буде погано, ми відкриємо детективне агентство, чим фінансуватимемо свою роботу», — каже Губицька.
Олександр Остапа говорить про потребу в стратегії на кілька років: щоб донор бачив, що медіа не закриється одразу після того, як закінчаться гроші. Також важливо збирати кейси імпакту (навіть не для донора, а для себе, щоб надихатися результатом своєї роботи) та вчитися заробляти іншими способами, окрім грантів. Наприклад, через продаж контенту, оренду апаратури чи продакшну.
