Починати, продовжувати, співпрацювати. Як регіональні медіа шукають свій голос і місце: підсумки «Медіаболю 2025»  

21 лютого 2025 року на щорічній конференції «Медіабіль», яку організовує Media Development Foundation, дискутували про те, чи зможуть медіа 2025-го віднайти власний голос, а ще — як виживають незалежні місцеві медіа в Україні, хто визначає інформаційний порядок денний у регіонах і чому журналістам бракує здорових амбіцій.

Переповідаємо головне з панелей.

Хто такий регіональний лідер?

Дискусію про роль регіональних медіа в українському медіапросторі вели представники локальних видань. Головне питання зустрічі звучало провокативно: «Регіональні медіа в Україні — це голос без впливу?» 

Спікерами панелі стали:

• Сергій Прокопенко — головний редактор «Ґвара Медіа»;
• Єлєна Щепак — головна редакторка «18000»;
• Наталя Онисько — головна редакторка NGL.media;
• Наталія Пахайчук — керівниця інноваційних проєктів CID Media Group.

Модераторка — Власта Лазур, журналістка та ведуча української служби «Радіо Свобода».

Усі учасники дискусії погодилися, що основні проблеми регіональних медіа — брак фінансування та кадровий голод:

• Гроші. Знайти сталу бізнес-модель складно: рекламний ринок у регіонах слабкий, гранти дають тимчасову підтримку, а платна підписка працює далеко не всюди.
• Кадри. Дефіцит кваліфікованих журналістів — ще одна спільна проблема. Молодь не хоче йти в регіональні редакції через низькі зарплати та відсутність перспектив.

Проте Наталія Пахайчук вказала ще на одну загрозу: питання державності та фізичного виживання. На тимчасово окупованих територіях журналісти не можуть працювати, а деякі редакції змушені евакуюватися або закриватися.

Чи мають регіональні медіа реальний вплив

Щоби розігріти дискусію, модераторка поставила питання про те, чи справді ефективні регіональні редакції, якщо вони документують події, але не змінюють реальність. 

Наталя Онисько говорить, що на NGL писали про сумнівні тендери, і за їхніми матеріалами розривали угоди на сотні мільйонів гривень. За минулий рік це понад 2,5 млрд гривень, зокрема 2 млрд — контракт на постачання неякісного тушкованого м’яса для військових.

Видання «18000» провело розслідування про закупівлю медичного обладнання в Черкасах. Єлєна Щепак каже, що внаслідок цього міська влада скасувала оплату, закрила поліклініку, а керівника департаменту звільнили.

«Ґвара Медіа» визнає, що після початку повномасштабного вторгнення їхній вплив ослаб, бо ресурсів ледь вистачає на базову роботу. Але навіть у складних умовах журналісти продовжують виконувати свою місію.

Також один із прикладів, що спростовує цю думку, — новина про Луцьку церкву, де висіла ікона царя Миколи. Наталія Пахайчук каже, що журналісти пояснили, що таке царебожництво, дослідили біографію настоятеля, пов’язавши його з Російською православною церквою. Уже за кілька годин після публікації на місце прибули всі національні телеканали, а ікону оперативно прибрали.

Чи відчувають себе регіональні журналісти лідерами думок?

Попри скептицизм щодо впливу, редакції відзначають високий рівень взаємодії з авдиторією. 

«Деякі читачі починають день із сайту місцевого видання і закінчують його там само, обговорюючи новини у групах», — каже Пахайчук. Це створює ефект «внутрішньої екосистеми», де місцеві події не залишаються непоміченими.

Ще один кейс — історія про молитовний сніданок у Вашингтоні, на якому були присутні читачі одного з «Районів». Вони надіслали фото Ганни Герман та Юлії Тимошенко, що стало ексклюзивом на кілька днів, викликавши широкий резонанс. 

Однак чи впливають такі новини на ухвалення рішень владою? Це питання розділило учасників дискусії.

Влада та медіа: вороги, партнери чи гравці на одному полі

Журналісти погоджуються: якщо ти боїшся когось у своєму місті чи регіоні — про лідерство медіа не може бути й мови. Стосунки з владою суттєво різняться залежно від міста.

• «18000»: Після публікації розслідування про статки секретаря міськради люди зареєстрували петицію про його відставку. Попри те, що вона не набрала достатньої підтримки, мер змушений був публічно коментувати ситуацію. Водночас у міськраді майже немає опозиції, тож ухвалення бюджету, навіть попри протести громадян, не стало проблемою для міської влади.
• NGL.media: Після розслідування про чиновника міська рада опублікувала відповідь, написану штучним інтелектом. Ба більше, після цього львівським журналістам фактично заборонили брати коментарі у посадовців напряму, змушуючи звертатися через офіційні запити.
• «Ґвара Медіа»: Засідання міськради проходять онлайн уже третій рік, тоді як у місті спокійно проводять фестивалі та інші масові заходи. Журналісти ставлять запитання меру тільки в «партизанському режимі», відловлюючи його біля машини. Запровадити традицію регулярних пресконференцій мер не готовий.

Тиск і репутаційні ризики

Чи боїться влада регіональні медіа? Імовірно, ні. Чи змушена на них реагувати? Часто так.

Журналісти стикаються з випадками інформаційного тиску: після незручних матеріалів чиновники можуть уникати коментарів, знецінювати роботу редакції або намагатися формувати власний порядок денний, вказуючи медійникам, як вони мають працювати. Проте, як зазначає Єлєна Щепак, тепер чиновники добре розуміють: якщо журналісти написали про проблему, краще її коментувати, ніж робити вигляд, що її не існує.

Пахайчук називає приклад із фактчекінгом політичних заяв. Як тільки видання запустило рубрику перевірки висловлювань політиків «Брехунець», одразу ж отримало пропозицію продажу. А коли медіа опублікувало біографію кандидата в депутати від партії «Голос», на редактора почався тиск від сімей, які контролюють райони. Журналісти наголошують: вони не мають «дружити» з владою, а мусять залишатися рівновіддаленими, хоч це і має свої наслідки.

Також одним із таких проявів ігнорування стало багаторічне небажання влади перейменовувати вулицю на честь головного редактора відомого місцевого видання, який зробив значний внесок у здобуття незалежності України. Тільки коли ситуація стала публічною, влада нарешті змінила назву.

Конкуренція як двигун розвитку

Одним із важливих чинників, що сприяє зростанню рівня журналістики в регіонах, є конкуренція між медіа. Якщо в регіоні немає альтернативних джерел інформації, будь-яка критична публікація може залишитися непоміченою.

Учасники дискусії згадали досвід Одеси та Львова: у цих містах колись існувала сильна конкуренція між медіа, що змушувало редакції працювати якісніше. 

«Коли в Одесі було 30 телеканалів, ти міг включити будь-який і через 10 хвилин зрозуміти, кому він належить. Але навіть при цьому було змагання за увагу авдиторії», — згадує Наталя Онисько.

Зараз же ситуація змінюється не на користь журналістики. Відсутність фінансування, кадровий голод, тиск місцевої влади та небажання журналістів займати активну позицію призводять до зниження впливу регіональних медіа.

Чи можуть регіональні медіа змінювати реальність?

Регіональні медіа часто змушені виживати в складних економічних умовах, шукаючи баланс між комерцією та незалежною журналістикою. Проте їхня сила — в локальному фокусі, довірі авдиторії та можливості фіксувати маленькі, але значущі зміни.

Читати більше: Де знайти імпакт? Що означає вплив журналістської роботи для грантодавців та як його бачать медіа

Чи впливають вони на рішення влади? У прямому сенсі – рідко. Чи можуть впливати на суспільний дискурс, створювати репутаційні ризики для чиновників та формувати запит на зміни? Безумовно.

Щоби регіональні медіа дійсно стали впливовими, їм потрібні три речі:

1. Фінансова незалежність — підтримка донорських програм, краудфандинг та моделі підписки можуть зменшити залежність від місцевих еліт.
2. Розвиток персонального бренду журналістів — люди мають довіряти не лише виданню, а й конкретним авторам.
3. Конкуренція — що більше незалежних медіа в регіоні, то складніше владі контролювати інформаційний простір.

Журналісти наголошують: коли влада та медіа перебувають у «дружніх» відносинах, це майже завжди означає втрату об’єктивності. Але щоб зберегти незалежність, локальним журналістам доведеться не лише боротися з тиском, а й змінювати власне ставлення до своєї ролі в суспільстві.

Починати знову — це біль

Українські незалежні медіа зараз перебувають у складному становищі: економічна нестабільність, втрата традиційних джерел фінансування, війна та загальний занепад локального інформаційного простору змушують редакції шукати нові моделі існування. 

Спікерами другої панелі стали:

• Анна Овчаренко — директорка «Точка Сходу»;
• Анна Матвієнко — директорка «Дніпро Медіа»;
• Олексій Хуторний — проєктний менеджер програми Local Media Relaunch Initiative;
• Вероніка Полякова — директорка «Море людей».

Модератор — Андрій Діхтяренко, головний редактор «Реальної газети», співведучий шоу «Новий відлік» на «Суспільному», експерт Media Development Foundation.

За словами Андрія Діхтяренка, після повномасштабного вторгнення перед локальними медіа відкрилося так зване «вікно можливостей». До цього часу на місцевому рівні домінували заангажовані медіа, які фінансувалися з кишень місцевих політиків, чиновників і бізнесменів. Вони не лише формували порядок денний, а й унеможливлювали розвиток незалежних ініціатив.

Однак із початком війни для багатьох із цих старих медіа зникло звичне джерело доходів — політична «джинса» та комерційна реклама. Це створило унікальний момент: незалежні редакції змогли «вскочити в потяг» завдяки грантам і міжнародній підтримці. MDF та подібні організації почали надавати фінансову, консультаційну й технічну допомогу тим, хто хотів створити незалежні локальні медіа. Але чи може ця хвиля триматися довго?

Тривожні сигнали: скільки ще зможуть протриматися нові медіа

Перші виступи панелі показали, що ситуація далеко не оптимістична. Анна Матвієнко, яка до запуску медіа працювала в ІТ, заявила, що ні дня не працювала в медіа до цього моменту: «У мене досі моральний вибір — стабільна ІТ-галузь чи медіа?».

«Дніпро Медіа» запустилося 1 жовтня 2024 року. Зараз у редакції є підтримка MDF, проте довгострокова перспектива залишається невизначеною.

Анна Овчаренко повідомила, що команда «Точка Сходу» має запас фінансування лише на 1,5–2 місяці. Їхнє видання, яке працює з темами Донеччини та Луганщини, стикається з труднощами монетизації, але поки що команда активно шукає можливості для стабільного фінансування.

Вероніка Полякова розповіла про особливості роботи медіа в Одесі. Вона виокремила три ключові проблеми:

1. Місцеві медіа контролюються політиками, олігархами або навіть ведуться з-за кордону (зокрема, з Придністров’я).
2. Одеса заповнена російськими наративами та пропагандою.
3. Є міф про «особливу» Одесу, де нібито немає української мови й культури.

Її команда вже двічі закривала видання «Море людей» через нестачу фінансування. Після другого закриття журналісти повернулися до роботи на волонтерських засадах. Зараз їхній медіапроєкт складається з двох напрямів:

• основне медіа (новини, історії, розслідування);
• відеопродакшен (створює контент для інших проєктів, що приносить хоч якийсь прибуток).

Працювати без фінансування ця команда зможе два місяці для сайту. Для продакшену — до кінця року.

Запасний план: чи готові локальні медіа до самостійного існування

На запитання про довгострокову перспективу незалежних медіа жоден із панелістів не дав чіткої відповіді. Редакції, які стали альтернативою старій, заангажованій медіасистемі, ризикують закритися через нестачу ресурсів.

Наступна частина дискусії мала бути присвячена пошуку відповідей на ці питання. Але вже зараз очевидно: навіть ті, хто почав працювати «з нуля» та пройшов перші труднощі, не мають гарантій на майбутнє.

Програма Local Media Relaunch Initiative стала важливим етапом у розвитку регіональних медіа, допомагаючи їм налагодити монетизацію, посилити взаємодію зі спільнотами та знайти фінансову стійкість. Олексій Хуторний, проєктний менеджер ініціативи, зауважив, що до 2022 року Media Development Foundation переважно займався комерційним складником медіа — перетворював редакції з журналістських клубів на бізнеси. У межах програми активно розроблялися механізми монетизації: робота з рекламою, створення спільнот, а також фандрейзингові кампанії для збору донатів від читачів.

Попри це, фінансова незалежність залишається складним викликом. Навіть найуспішніші видання, за словами Хуторного, не можуть покрити й половини своїх витрат власними доходами. Прогноз щодо виживання учасників проєкту до кінця 2025 року досить оптимістичний: із 20 видань, на думку Хуторного, можуть закритися лише одне чи два. Водночас спікер визнає, що ризик скорочення фінансування суттєво вплине на розвиток редакцій, і деякі можуть втратити стійкість.

Чому зникнення локальних медіа — це втрата для громади

Вероніка Полякова пояснила, що регіональні медіа відіграють критично важливу роль у протидії російським інформаційним операціям, розвінчуванні стереотипів про регіони та показі реального життя громад.

Наприклад, «Море людей» активно працює з наративами про Одесу, яка часто сприймається як «проросійське місто». Видання розповідає історії місцевих підприємців, громадських активістів і переселенців, які інтегруються в нову реальність.

«Якщо наше медіа закриється, то зникне майданчик, що спростовує російське ІПСО, що демонструє реальну Одесу — місто ініціативних українців, які будують бізнес і підтримують свою громаду», — зазначила Полякова.

Видання робить ставку на тісний контакт із читачами: спільнота підтримує медіа фінансово, бере участь у подіях і навіть зустрічається з журналістами в неформальній обстановці.

Фінансова модель локальних медіа

Грантова підтримка відіграла ключову роль у становленні незалежних медіа, однак журналісти розуміють, що без самостійних фінансових стратегій вони не виживуть.

«Море людей» намагається урізноманітнити свої доходи: окрім донатів, у видання є комерційні партнери. Також команда працює над створенням друкованого журналу, який планує продавати своїй авдиторії.

Ситуація значно складніша для медіа, які працюють із тематикою окупованих територій. «Точка Сходу» — один із таких проєктів, що висвітлює події в Луганській і Донецькій областях. Його авдиторія розпорошена, а бізнес, що залишився на окупованих територіях, працює в підконтрольних Росії умовах, тож про підтримку з його боку не може бути й мови.

Анна Овчаренко визнає, що медіа, яке висвітлює проблеми переселенців і мешканців окупованих територій, не може розраховувати на класичні комерційні моделі фінансування.

«Ми не можемо просто піти в бізнес і попросити грошей. Ми шукаємо інші моделі: запустили продакшн, співпрацюємо з партнерами, створюємо спільні проєкти. Це не одразу дасть прибуток, але це шлях до фінансової незалежності», — зазначає Овчаренко.

Спікери дискусії згодні, що регіональні видання не зможуть повністю відмовитися від грантової підтримки найближчим часом. Однак ті, хто знаходить альтернативні джерела фінансування, мають вищі шанси на виживання.

Ключовими стратегіями є:

• Побудова тісної спільноти навколо медіа та залучення донатів.
• Розвиток власних комерційних продуктів (журнали, продакшн, медійні послуги).
• Співпраця з бізнесом, зокрема локальним.
• Об’єднання редакцій для підсилення впливу та виживання в конкурентному середовищі.

Співпраця з місцевим бізнесом: перспективи та виклики

Анна Овчаренко розповіла про спроби залучити фінансування від бізнесу, який не втручається в редакційну політику. Вона наводить приклад переселенців із Маріуполя, які до війни займалися виробництвом металевих конструкцій, а зараз відкривають заклади громадського харчування. За її словами, є можливість інтегрувати їх у спільний простір у Києві, де вже є відповідна інфраструктура для ведення бізнесу. Це дало би змогу частково покривати витрати на медіа.

Проте не всі підприємці готові інвестувати в незалежну журналістику. Дехто прямо заявляє, що фінансово підтримує лише Збройні сили України, а донати для медіа вважає менш пріоритетними. Такий підхід значно ускладнює залучення коштів.

Перехід на самоокупність

Матвієнко зазначила, що їхня команда за чотири місяці зуміла вибудувати ефективні процеси роботи. Одне з відео набрало 960 000 переглядів, що свідчить про затребуваність контенту. Водночас команда розглядає можливість скорочення штату для оптимізації витрат.

Ключовою авдиторією медіа є родичі військових і волонтерів, що дає змогу формувати спільноту, яка готова підтримувати видання. У перспективі — співпраця з відповідальним бізнесом, наприклад, хабами, що організовують події.

Грантове фінансування залишається важливим джерелом доходу для багатьох медіа. Як зазначила Полякова, у виданні є окрема грант-менеджерка, яка разом із редакцією постійно шукає можливості фінансування.

Одна з тактик — спочатку запускати проєкт, а потім шукати для нього грантову підтримку. Це дає змогу продемонструвати реальний попит на контент і збільшити шанси на отримання коштів. Водночас конкуренція за гранти зростає, і їхній розподіл залежить від річного бюджетного циклу європейських фондів. 

Комерційна модель як альтернатива грантам

Деякі медіа роблять ставку на комерційну рекламу. Юлія Машута, відвідувачка конференції, поділилася досвідом роботи в медіа, яке спочатку будувалося як прибутковий бізнес. Вона очолювала газету в Луганській області, яка згодом трансформувалася в сайт із монетизацією через програматик-рекламу, платні статті та оголошення. Попри війну, видання зберегло шістьох співробітників і залишається фінансово незалежним.

Проте для сталого існування одного лише краудфандингу недостатньо. Із цим погоджуються й керівниці інших медіа, які зазначають, що журналісти мають навчитися не лише створювати контент, а й ефективно монетизувати свою роботу.

Команда чи гроші: що важливіше?

Дискусія також зачепила питання побудови редакцій і взаємодії з журналістами. Полякова пояснила, що в її медіа команда формується навколо ідеї, а не лише фінансової винагороди.

«Якщо ти будуєш незалежне медіа, ти не одразу думаєш, як його продати. Ти формуєш команду, яка вірить у цю ідею. Потім уже можна думати про комерцію», — зазначила вона.

Водночас Матвієнко підкреслила, що ще на старті роботи медіа необхідно закладати економічну модель: «Від моменту запуску ми розуміли, що просто створити редакцію недостатньо. Авдиторія на початку нульова. Щоб залучити партнерів, потрібен час, довіра, цифри й аналітика».

Цю думку підтримала Овчаренко. Вона вважає, що медіа мають ставати привабливими для рекламодавців: «Я хочу, щоб наше медіа було “лакшері” в очах бізнесу. Але це можливо лише після того, як ти інвестуєш у нього ресурси та час». 

Чому бізнес відмовляє медіа у співпраці

Учасники дискусії поділилися власним досвідом пошуку партнерів серед бізнесу та отримання відмов. Полякова розповіла, що її видання регулярно стикається з небажанням комерційних структур вкладати кошти в незалежні медіа.

«До нас зверталися представники бізнесу, але ми часто самі відмовлялися, бо вони мали політичні амбіції. Були й відверті кримінальні авторитети, які пропонували підтримку. Від таких “партнерів” ми свідомо відмовляємося», — каже Полякова.

Матвієнко поділилася історією, коли її медіа витратило ресурси на підготовку комерційної пропозиції, але врешті-решт бюджет отримало інше, повністю лояльне до влади медіа. 

Проте є й позитивні приклади. Полякова розповіла, що «Море людей» вдалося налагодити співпрацю з DW Group — одним із небагатьох надійних партнерів в Одесі.

Дискусія показала, що успіх локальних медіа залежить від багатьох чинників: правильної бізнес-моделі, побудови довіри з авдиторією, уміння працювати з партнерами та уникати токсичних зв’язків. Незалежна журналістика може вижити в складних умовах, але для цього потрібен баланс між місією та комерцією.

Партнерство національних і регіональних медіа

Питання взаємодії між національними та регіональними медіа завжди було дискусійним. Чи мають національні медіа активно цитувати та поширювати матеріали колег із регіонів? Чи, навпаки, саме регіональні редакції повинні докладати більше зусиль, щоб потрапити у поле зору загальноукраїнських платформ? Ці питання обговорювали на дискусійній панелі головні редактори провідних українських медіа:

• Севгіль Мусаєва — головна редакторка «Української правди»;
• Христина Гаврилюк — генпродюсерка інформаційного мовлення «Суспільного»;
• Анастасія Дзюбак — головна редакторка «Гречки»;
• Анна Сердюк — головна редакторка «Вільного радіо».

Модератор — Сергій Нікітенко, головний редактор «МОСТ».

Анастасія Дзюбак вважає, що пряма передруківка регіональних новин не має бути метою співпраці, однак створення спільних матеріалів може бути корисним для обох сторін. Вона наводить приклад матеріалу про молоду жінку, яка втратила чоловіка на війні й тепер допомагає іншим родинам військових, створюючи простір для дітей, яких немає з ким залишити. Такий сюжет, за її словами, може зацікавити ширшу авдиторію, адже торкається актуальних соціальних проблем.

З іншого боку, Христина Гаврилюк зазначає, що їхнє медіа вже активно співпрацює з регіональними редакціями, і значна частина новин на національному рівні формується саме завдяки цій взаємодії. Вона визнає, що національні редакції рідко передруковують матеріали з регіональних медіа, але це пояснюється внутрішніми журналістськими стандартами та потребою мати власних кореспондентів у регіонах.

Як регіональним медіа привернути увагу загальноукраїнських видань?

Анна Сердюк, головна редакторка «Вільного радіо», ділиться власним досвідом активного просування регіональних новин на національний рівень. Вона наголошує, що співпраця з великими медіа вимагає ініціативи: потрібно пропонувати свої матеріали безпосередньо редакторам, звертатися в особистих повідомленнях або під час зустрічей на професійних заходах.

Цю думку підтримує і Мусаєва. Вона каже, що редакції національних медіа часто отримують матеріали від регіональних журналістів, але підкреслює важливість довіри: «Ми маємо певний список медіа, які регулярно моніторимо та цитуємо. Щоб потрапити в цей список, потрібно довести свою надійність і якість контенту».

Зокрема, великі медіа зацікавлені в матеріалах, які розкривають важливі місцеві події, корупційні розслідування або суспільно значущі історії. Як приклад, Мусаєва згадує публікацію про корупцію у Львівській області, яка отримала резонанс після того, як її спростовували місцеві чиновники.

Чому національні медіа рідко цитують регіональні?

Однією з ключових проблем, про які говорили учасники дискусії, є низька зацікавленість широкої авдиторії в регіональних новинах. Севгіль Мусаєва зазначає, що загальноукраїнські медіа орієнтуються на інформаційні тренди, а більшість регіональних подій просто не викликає значного інтересу в національному масштабі. Проте війна змінила цю тенденцію — зараз історії з прифронтових і постраждалих міст стали значно більш затребуваними.

Також є чинник довіри до джерел. Гаврилюк наводить приклад, коли регіональні медіа першими публікують новини, але через певний час загальноукраїнські видання цитують не їх, а офіційні державні джерела або великі національні медіа, які підтвердили цю інформацію.

Головна редакторка «Української правди» наголосила, що кожне медіа має свого читача, який обирає його за відповідність власним цінностям та інтересам. Водночас регіональні журналісти можуть навчатися в національних медіа, зокрема, як створювати якісні спецпроєкти та ефективно працювати зі спільнотами.

Як зробити регіональні новини цікавими для національних медіа?

Спікери погодилися, що регіональні журналісти часто не знають, як донести свої історії до великих редакцій, а національні медіа рідко заглиблюються в регіональний контекст.

Анна Сердюк, головна редакторка «Вільного радіо», розповіла, що один із методів привернення уваги до локальних новин — це продовження тем, які вже стали актуальними на загальноукраїнському рівні. Регіональні журналісти можуть розвинути їх у своєму контексті, додавши нові деталі та перспективи. У таких випадках національні видання можуть зацікавитися регіональними джерелами й цитувати їх.

Чи варто національним медіа більше працювати з регіональними?

Окремо учасники дискусії порушили питання про недостатню увагу національних медіа до життя регіонів. У залі зазначили, що для загальноукраїнських видань регіональні новини стають цікавими лише у випадку надзвичайних подій, як-от вибухи, обстріли або корупційні скандали. Водночас багато важливих історій залишаються поза увагою.

Деякі вважають, що републікація може бути корисною для поширення інформації, інші ж наголошують, що національні медіа зазвичай прагнуть отримати унікальні тексти.

Перспективи співпраці: що можна покращити?

Головний висновок дискусії — співпраця між регіональними та національними медіа можлива та необхідна, але вона має будуватися на взаємній зацікавленості та якості контенту.

Ключові рекомендації для регіональних медіа:

1. Створювати унікальні матеріали, які можуть зацікавити загальноукраїнську авдиторію.
2. Спільні розслідування та спецпроєкти. Великі національні медіа зацікавлені в глибоких матеріалах, що мають загальнодержавне значення.
3. Активніше комунікувати з національними редакціями, пропонуючи їм ексклюзивні історії. Регіональним редакціям варто самостійно ініціювати співпрацю та безпосередньо звертатися до редакторів всеукраїнських видань.
4. Використовувати метод продовження тем, які вже стали актуальними у національних медіа.
5. Шукати нові моделі монетизації, включно з організацією заходів та продажем контенту.
6. Підвищення довіри до локальних медіа. Це можна зробити через дотримання журналістських стандартів, прозорість та посилення власного бренду.

Зі свого боку, національні медіа також можуть переглянути підходи до співпраці з регіонами, приділяючи більше уваги локальним темам і знаходячи нові формати роботи з місцевими редакціями.